Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.09.2018 року у справі №712/3900/18

Постанова

Іменем України

22 червня 2020 року

м. Київ

справа № 712/3900/18

провадження № 61-44524св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - Соснівського відділу державної виконавчої служби міста Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області,

заінтересована особа - управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси у складі судді Троян Т. Є. від 24 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Пономаренка В. В., Ювшина В. І., від 14 серпня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії (бездіяльність) державних виконавців Соснівського відділу державної виконавчої служби міста Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області (далі - Соснівський ВДВС м. Черкаси).

В обґрунтування скарги вказав, що Соснівським районним судом м. Черкаси було видано виконавчий лист на виконання рішення цього суду від 11 червня 2014 про стягнення з нього на користь управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області (далі - УМВС України в Черкаській області) боргу в сумі 10 333,33 грн. Постанова про відкриття виконавчого провадження прийнята 13 січня 2015 року, проте він її не отримував. 02 квітня 2018 року він отримав простий лист, в якому містився виклик державного виконавця, а 06 квітня 2018 року - постанову державного виконавця від 27 березня 2018 року про арешт майна боржника.

Вказав, що державний виконавець зобов`язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, але всупереч вимог закону останній провів арешт майна через 3 роки після відкриття виконавчого провадження, про відкриття якого він не був повідомлений.

Уточнивши вимоги скарги, ОСОБА_1 просив суд: визнати неправомірними рішення, дії та бездіяльність державних виконавців Соснівського ВДВС м. Черкаси по виконавчому провадженню № 460777234 в частині виконання вимог: частини п`ятої статті 25, частини першої статті 31, частини другої статті 30, пункту 2 частини першої статті 47, частини другої статті 47, частини четвертої статті 47, пункту 3 частини першої статті 49, частини другої статті 49, частини третьої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону №2677-IV); визнати неправомірними дії головного державного виконавця Соснівського ВДВС м. Черкаси Волошина Б. Д., які полягають у винесенні постанови від 27 березня 2018 року про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; визнати неправомірною бездіяльність державних виконавців Соснівського ВДВС м. Черкаси Черчук Я. В., Загороднього М. М., Волошина В. Д., яка полягає у невинесенні постанови про повернення виконавчого листа стягувачу у виконавчому провадженні № 460777234; визнати неправомірною бездіяльність державних виконавців Соснівського ВДВС м. Черкаси Черчук Я. В., Загороднього М. М., Волошина В. Д., яка полягає у невинесенні постанови про закриття виконавчого провадження у виконавчому провадженні № 460777234; зобов`язати Соснівський ВДВС м. Черкаси повернути виконавчий документ стягувачу; зобов`язати Соснівський ВДВС м. Черкаси закрити виконавче провадження № 460777234;

визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця Соснівського ВДВС м. Черкаси Волошина Б. Д. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 27 березня 2018 року.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Ухвалою Соснівського районного суду Черкаської області від 24 травня 2018 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволені скарги ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки державний виконавець вважає, що в даному випадку не проведені всі необхідні виконавчі дії для виконання рішення суду та відсутні підстави для повернення виконавчого документу, суд не може втручатися в його дискреційні повноваження та компетенцію, а тому не може вказувати на доцільність закриття виконавчого провадження та повернення виконавчого документа стягувачу. Позовна давність не розповсюджується на відносини, які виникають у зв`язку із виконанням судових рішень.

Постанову Апеляційного суду Черкаської області від 14 серпня 2018 рокучастково задоволеноапеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасовано ухвалу Соснівського районного суду Черкаської області від 24 травня 2018 року в частині відмови в задоволенні скарги про визнання бездіяльності державних виконавців Соснівського ВДВС м. Черкаси при виконанні судового рішення про стягнення боргу із значним порушенням строку здійснення виконавчого провадження передбаченого частиною другою статтею 30 Закону України «Про виконавче провадження».

Визнано бездіяльність державних виконавців Соснівського ВДВС м. Черкаси при виконанні судового рішення про стягнення боргу із ОСОБА_1 на користь УМВС України в Черкаській області з значним порушенням строку здійснення виконавчого провадження передбаченого статтею частиною другою статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції від 21 квітня 1999 року.

В іншій частині ухвалу Соснівського районного суду Черкаської області від 24 травня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що державні виконавці у передбачений частиною другою статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» піврічний строк не виконали рішення суду про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості без поважних на те підстав, тому скарга останнього в частині бездіяльності державних виконавців Соснівського ВДВС м. Черкаси при виконанні вказаного судового рішення є обґрунтованою.Статтею 49 Закону № 606-XIV «Про виконавче провадження», який був чинний на час відкриття виконавчого провадження та вчинення виконавчих дій по виконанню судового рішення, не передбачено такої підстави для закриття виконавчого провадження як закінчення строку здійснення виконавчого провадження. Позовна давність не поширюється на дані правовідносини, які урегульовані спеціальним законом - нормами Закону України «Про виконавче провадження». Суд не має права зобов'язувати державного виконавця вчиняти будь-які дії під час виконання судових рішень.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення його скарги, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що дії державних виконавців щодо направлення ОСОБА_1 постанови про відкриття виконавчого провадження є неправомірними. Державними виконавцями не дотриманий піврічний строк здійснення виконавчого провадження, передбачений Законом України «Про виконавче провадження». Заявник оскаржував неправомірність дій державних виконавців щодо порушення ними строку проведення виконавчих дій, а не їх бездіяльність. Встановивши відсутність у боржника майна, на яке можливо б було звернути стягнення, державний виконавець повинен був закрити виконавче провадження, натомість він у порушення вимог закону виніс постанову про накладення арешту на майно боржника. Ухвала суду першої інстанції, якою відмовлено у посвідченні зауважень на протокол судового засідання від 24 травня 2018 року, не містить мотивів такої відмови. Суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, а тому висновок судів про те, що суд не має права зобов`язувати державного виконавця вчиняти будь-які дії під час виконання судових рішень, є безпідставним.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У грудні 2018 року Соснівський ВДВС м. Черкаси подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 16 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 червня 2014 року задоволено позов УМВС України в Черкаській області.

Стягнуто в порядку регресу з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь УМВС України в Черкаській області по 10 333,33 грн з кожного моральної шкоди та судових витрат.

Судове рішення набрало законної сили 21 жовтня 2014 року, на його виконання був виданий виконавчий лист № 2-59/11(14) від 24 листопада 2014 року (а.с. 45).

13 січня 2015 року прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження, копія якої за вих. № 642, 643 від 19 січня 2015 року надіслана боржнику для виконання за адресою, що вказана у виконавчому документі (а.с. 46). Підтвердження про отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження в матеріалах справи відсутні.

27 березня 2018 року головним державним виконавцем Волошиним Б. Д. прийнято постанову про арешт майна боржника ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 46077234 (а.с.58).

29 березня 2018 року на адресу боржника направлено виклик державного виконавця за вихідним № 40112/ДВ-7 (а.с. 59).

06 квітня 2018 року ОСОБА_1 , ознайомився з матеріалами виконавчого провадження № 46077234 від 13 січня 2015 року (а.с. 61).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція).

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно вимог статті 447 ЦПК України сторона виконавчого провадження має право звернутися до суду із скаргою, якщо вважає, що рішенням та дією державного виконавця під час виконання судового рішення порушено її права чи свободи.

Умови і порядок виконання судових рішень, що відповідно до закону підлягають примусовому виконання у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження» (далі - Закон, тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 1 Закону визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Разом із тим Закон розмежовує строки перебування виконавчого документа в органах державної виконавчої служби та строки проведення виконавчих дій.

Державний виконавець зобов`язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строк здійснення виконавчого провадження не включає час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження на період проведення експертизи чи оцінки майна, виготовлення технічної документації на майно, реалізації майна боржника, час перебування виконавчого документа на виконанні в адміністрації підприємства, установи чи організації, фізичної особи, фізичної особи-підприємця, які здійснюють відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії та інших доходів боржника (частина друга статті 30 Закону).

Відповідно до частини першої статті 30 Закону державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.

Враховуючи викладене, у загальній сукупності виконавчий документ може перебувати в органах державної виконавчої служби рік і більше, але виконавчі дії повинні бути проведені протягом двох або шести місяців, як встановлено Законом.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 81 ЦПК України.

Установивши, що Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено такої підстави для завершення виконавчого провадження як сплив шестимісячного строку з моменту відкриття виконавчого провадження, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо відсутності правових підстав для визнання неправомірними дій державного виконавця, які полягають у винесенні постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, визнання неправомірною бездіяльності державних виконавців, яка полягає у невинесенні постанови про повернення виконавчого листа стягувачу, визнання неправомірною бездіяльності державних виконавців, яка полягає у невинесенні постанови про закриття виконавчого провадження, та обґрунтовано відмовили у задоволенні скарги ОСОБА_1 у цій частині.

При цьому суд апеляційної інстанції дав належну правову оцінку бездіяльності державних виконавців, які тривалий час не виконували судове рішення про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості без поважних на те підстав, констатувавши обґрунтованість скарги останнього у цій частині.

Однак, такі обставини не є підставою для задоволення скарги ОСОБА_1 в частині визнання неправомірними дій державного виконавця, які полягають у винесенні постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, визнання неправомірною бездіяльності державних виконавців, яка полягає у невинесенні постанови про повернення виконавчого листа стягувачу, визнання неправомірною бездіяльності державних виконавців, яка полягає у невинесенні постанови про закриття виконавчого провадження.

Крім того, суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку вимогам та відповідним доводам заявника щодо ухвалення судом рішення про зобов`язання державного виконавця повернути виконавчий документ стягувачу та зобов`язання закрити виконавче провадження, зазначивши, що суд не наділений повноваженнями зобов`язувати державного виконавця вчиняти дії, які згідно із Законом можуть вчинятися лише ним.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення (суду першої інстанції у нескасованій апеляційним судом частині) ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 травня 2018 року (у нескасованій частині) та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 14 серпня 2018 року- без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара