Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.02.2018 року у справі №524/6164/17

Постанова

Іменем України

22 травня 2019 року

м. Київ

справа № 524/6164/17

провадження № 61-7152св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О.,

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - головний державний виконавець Автозаводського відділу державної виконавчої служби м. Кременчука Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Ніколаєва Юлія Володимирівна,

зацікавлена особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 11 вересня 2017 року у складі судді Рибалка Ю. В. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 06 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Прядкіної О. В., Бутенко С. Б., Обідіної О. І., та касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 06 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Прядкіної О. В., Бутенко С. Б., Обідіної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з скаргою на дії головного державного виконавця Автозаводського відділу державної виконавчої служби м. Кременчука Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Ніколаєвої Ю. В. (далі -головний державний виконавець Автозаводського ВДВС м. Кременчука ГТУЮ у Полтавській області Ніколаєвої Ю. В.), зацікавлена особа - ОСОБА_2 .

Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що державний виконавець не направила вчасно їй, як боржнику у виконавчому провадженні акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, не зазначила в ньому кадастрових номерів земельних ділянок, вартості майна, що виставлялося на електронні торги та вартості майна, яке передано стягувачу.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила визнати дії державного виконавця щодо: несвоєчасного направлення на її адресу акта про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 17 липня 2017 року; невнесення кадастрових номерів земельних ділянок, що виставлялися на продаж виконавчою службою; незазначення вартості нерухомого майна, що виставлялися на електронні торги, незазначення вартості нерухомого майна за якою це майно передається ОСОБА_2 -неправовірними, зобов`язати начальника Автозаводського ВДВС м. Кременчука ГТУЮ у Полтавській області Тітову Ю. М. скасувати акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 17 липня 2017 року.

Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 11 вересня 2017 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив із того, що дії державного виконавця відповідали вимогам Закону України «Про виконавче провадження», постанова та акт містили відомості щодо переданого майна і його ціни. Оскільки, після того як торги не відбулися, документи державного виконавця про передачу нерухомості стягувачу в рахунок боргу не є договором купівлі-продажу (як на торгах), а є документами, які спрямовані на примусове виконання рішення суду і фіксують виконавчі дії. Оскільки майно вже передано стягувачу, боржнику для захисту своїх прав необхідно подавати позов в порядку, передбаченому статтею 393 ЦК України (визнання незаконним правового акта, що порушує право власності). Відсутня необхідність подавати скаргу на дії, рішення, бездіяльність державного виконавця щодо складання акта та винесення постанови, тому, що має місце спір про право, і в цьому випадку таке провадження не застосовується для захисту порушених прав боржника, оскільки не відновить його права.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 06 листопада 2017року ухвалу суду першої інстанції скасовано в частинівідмови в задоволенні вимог ОСОБА_1 щодо визнання дій державного виконавця неправомірними в частині невнесення до акта від 17 липня 2017 року про передачу майна стягувачу вартості майна, переданого ОСОБА_2 , та постановлено в цій частині нову ухвалу. Скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірними дії головного державного виконавця Автозаводського ВДВС м. Кременчука ГТУЮ у Полтавській області Ніколаєвої Ю. В. у частині невнесення до акта від 17 липня 2017 року розміру вартості майна, переданого в рахунок боргу ОСОБА_2 Зобов`язано державного виконавця внести до акта від 17 липня 2017 року відомості про вартість двох земельних ділянок та незавершеного будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 в рахунок погашення боргу ОСОБА_1 стягувачу ОСОБА_2 . В іншій частині ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 11 вересня 2017 року залишено без змін.

Задовольняючи частково скаргу ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив із того, що вказівка в акті від 17 липня 2017 року про те, що нерухоме майно передане ОСОБА_2 у рахунок погашення заборгованості за ціною третіх електронних торгів або за фіксованою ціною, - є неконкретними даними, викладеними із застосуванням альтернативного варіанту та не відображають чіткого визначення вартості переданого майна.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг та позиції інших учасників справи

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 11 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 06 листопада 2017 року, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та змінити ухвалу суду апеляційної інстанції, задовольнивши її скаргу в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що державний виконавець порушив принципи верховенства права, законності, незалежності, справедливості та неупередженості. Державним виконавцем порушені її права, оскільки вона несвоєчасно отримала акт про передачу майна стягувачу.

У квітні 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 06 листопада 2017року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що пунктом 8 Інструкції так само не передбачено і внесення до акта інформації про вартість майна, яке передається стягувачу. Суд апеляційної інстанції, задовольняючи скаргу ОСОБА_1., керувався «неіснуючою» нормою права (норма щодо зазначення в акті про передачу вартості майна відсутня в законодавстві). Крім того, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що відповідно до правового висновку Верховного Суду України від 14 червня 2017 року у справі № 463/1204/15-ц Закон України «Про виконавче провадження» допускає, що реалізація арештованого майна на електронних торгах може не відбутися, у такому випадку з метою забезпечення права стягувача учасника виконавчого провадження Закон передбачає відповідний порядок дій, які повинен вчинити державний виконавець, а саме: повідомити стягувача про те, що арештоване майно не було реалізоване на електронних торгах та запропонувати стягувачу залишити це майно за собою (частина шоста статті 61 Закону України «Про виконавче провадження»). При цьому майно передається саме стягувачу в рахунок погашення боргу, а відповідні постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно. На сьогодні право власності на земельні ділянки та незакінчене будівництво зареєстровано за ним, що виключає задоволення скарги боржника.

У січні 2018 року від Автозаводського ВДВС м. Кременчука ГТУЮ у Полтавській області надійшли заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1 , згідно з якими при розгляді скарги суд першої інстанції правильно установив, що права, свободи чи інтереси учасників виконавчого провадження ніяким чином не було порушено. Крім того, відчуження майна з прилюдних торгів за своєю правовою природою відноситься до угод купівлі-продажу й така угода може визнаватись недійсною на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203, 215 ЦК України.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, та надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року зазначену справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 , та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційні скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення суду першої й апеляційної інстанцій - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з таких підстав.

Судом установлено, що в Автозаводському ВДВС м. Кременчук ГТУЮ у Полтавській області на виконанні перебуває зведене виконавче провадження № 27755681 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів у загальній сумі 1 027 177,00 грн.

Під час виконавчого провадження державним виконавцем здійснений арешт та опис двох земельних ділянок, загальною площею 1 373 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 та об`єкт незавершеного будівництва за вказаною адресою, загальна вартість яких, згідно зі звітом про експертно-грошову оцінку складає 242 300,00 грн. Указане майно передано на реалізацію до ПФ ДП «Сетам».

Згідно з протоколами електронних торгів від 10 травня 2017 року № 254679, від 31 травня 2017 року № 259813 та 21 червня 2017 року № 265013 торги з реалізації зазначеного майна тричі призначалися, проте не відбулися у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів.

29 червня 2017 державним виконавцем направлено стягувачу повідомлення про непроведення реалізації арештованого майна із пропозицією залишити за собою вказане майно.

03 липня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Автозаводського ВДВС м. Кременчук ГТУЮ у Полтавській області із заявою про залишення майна, яке не було реалізовано на прилюдних торгах (всіх без виключення позицій) за собою, в рахунок погашення частини заборгованості.

11 липня 2017 державним виконавцем винесено постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, яку направлено боржнику.

Згідно з актом від 17 липня 2017 року № 26244491 про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, ОСОБА_2 передано майно в рахунок погашення заборгованості за ціною третіх електронних торгів або за фіксованою ціною.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частин першої, шостої-дев`ятої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон), у редакції від 17 лютого 2017 року, реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмійстатті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. У разі нереалізації майна на третіх електронних торгах виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду. У разі якщо стягувач протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця письмово не заявив про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові. За відсутності у боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, виконавчий документ повертається стягувачу без виконання. У разі якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, він зобов`язаний протягом 10 робочих днів з дня надходження від виконавця відповідного повідомлення внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця різницю між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, якщо вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. За рахунок перерахованих стягувачем коштів оплачуються витрати виконавчого провадження, задовольняються вимоги інших стягувачів та стягуються виконавчий збір і штрафи, а залишок коштів повертається боржникові. Майно передається стягувачу за ціною третіх електронних торгів або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обв`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Частиною другою цієї ж статті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків можуть бути як правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України), так і інші юридичні факти (пункт 4 частини другої статті 11 ЦК України).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України). Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України.

За статтею 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

З огляду на приписи статті 10 Закону заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. За загальним правилом (частина перша статті 61 Закону) реалізація арештованого майна здійснюється шляхом його продажу на електронних торгах.

Послідовно дотримуючись висновків, наведених у постановах Верховного Суду України від 24 жовтня 2012 року у справі № 6-116цс12, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1655цс16 та від 14 червня 2017 року у справі № 6-1804цс16, Верховний Суд вважає, що правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця учасника прилюдних торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів це оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто правочин. Тому відчуження майна з прилюдних торгів за своєю правовою природою відноситься до угод купівлі-продажу й така угода може визнаватись недійсною на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203, 215 ЦК України.

Разом з тим Закон допускає, що реалізація арештованого майна на електронних торгах може не відбутися. У такому випадку з метою забезпечення права стягувача учасника виконавчого провадження Закон передбачає відповідний порядок дій, які повинен вчинити державний виконавець, а саме: повідомити стягувача про те, що арештоване майно не було реалізоване на електронних торгах та запропонувати стягувачу залишити це майно за собою (стаття 61 Закону).

Якщо стягувач своєчасно і письмово не заявить про таке своє бажання, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові (частина сьома статті 61 Закону). Якщо ж стягувач заявить про бажання залишити нереалізоване на електронних торгах майно за собою, державний виконавець виносить постанову про передачу майна стягувачу, а за фактом такої передачі складає відповідний акт. При цьому майно передається саме стягувачу в рахунок погашення боргу, а відповідні постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно (частина дев'ята статті 61 Закону).

З огляду на зазначене, передбачена статтею 61 Закону процедура передачі державним виконавцем стягувачу нереалізованого на електронних торгах арештованого майна боржника в рахунок погашення його боргу оформлюється шляхом прийняття державним виконавцем постанови та складення акта про передачу майна стягувачу, які можуть вважатися юридичними фактами, що є законними підставами виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 4 частини другої статті 11 ЦК України). Однак за своєю правовою природою таку процедуру разом з відповідними постановою та актом державного виконавця не можуть бути ототожнені з процедурою відчуження майна з електронних торгів тільки тому, що за результатами проведення електронних торгів державний виконавець також складає акт.

Таким чином, передача державним виконавцем стягувачу нереалізованого на електронних торгах арештованого майна в рахунок погашення боргу, постанова, прийнята державним виконавцем у результаті цієї процедури, та складений державним виконавцем акт про передачу майна стягувачу не можуть визнаватися недійсними на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203, 215 ЦК України.

Разом з тим частиною першою статті 15 ЦК України передбачене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, поряд із визнанням правочину недійсним, також відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, його посадових і службових осіб (стаття 16 ЦК України). За приписами статті 214 ЦПК України 2004 року визначення характеру спірних правовідносин відповідно до установлених обставин у справі, а також визначення правової норми, яка підлягає застосуванню, належить до обов`язків суду.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча Держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.

В абзаці десятого пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 вказано, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права, або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальними нормами конкретні заходи не встановлені, то особа має право обрати спосіб із передбачених статтею 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення. Наявність недоліків у застосуванні судами способів захисту цивільних прав та інтересів спричинена неповним врегулюванням цього питання у законодавстві. Трапляються також випадки застосування судами іншого способу захисту, ніж той, який передбачений законом або договором.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Розглядаючи скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця щодо невідповідності акта про передачу майна стягувачу в рахунок погашення заборгованості від 17 липня 2017 року вимогам Закону України «Про виконавче провадження», суд першої та апеляційної інстанцій не встановили, чи оформив стягувач ОСОБА_2 право власності на передане йому за актом від 17 липня 2017 року нерухоме майно, оскільки від цього залежить порядок розгляду вимог ОСОБА_1.

Справа, яка переглядається, розглянута в порядку провадження за скаргою на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення. Разом із тим, суди не визначилися у якому порядку повинні розглядатися вимоги ОСОБА_1 , оскільки якщо нерухоме майно вже було передано стягувачеві, який оформив право власності на це майно, ефективним способом захисту прав боржника могло бути лише пред`явлення до суду позову із залученням стягувача і державного виконавця як відповідачів, у зв`язку з тим, що подання боржником скарги на рішення та дії державного виконавця не забезпечує їй відновлення порушених прав на нерухоме майно, на яке було звернено стягнення.

Так, згідно зі статтею 393 ЦК України серед способів захисту права власності закріплено визнання незаконним та скасування правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами повністю не встановлені, рішення суду першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на припущеннях, що відповідно до статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Оскільки до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин, надання оцінки чи переоцінки зібраних у справі доказів, що позбавляє Верховний Суд ухвалити власне рішення, ухвалені у справі судові рішення першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції для повного, всебічного, об`єктивного дослідження та встановлення фактичних обставин, що мають значення для її правильного вирішення.

Керуючись статтями 406, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 11 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 06 листопада 2017 рокускасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

С. О. Погрібний

О. В. Ступак

Г. І. Усик