Історія справи

Постанова КЦС ВП від 22.02.2023 року у справі №462/5606/20
Постанова КЦС ВП від 22.02.2023 року у справі №462/5606/20

Постанова

Іменем України

22 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 462/5606/20

провадження № 61-3157св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Львівська міська рада,

третя особа - головне управління Держгеокадастру у Львівській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 , на постанову Львівського апеляційного суду від 17 січня 2022 року в складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Львівської міської ради, третя особа - головне управління Держгеокадастру у Львівській області, про визнання незаконним та скасування рішень.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку та земельної ділянки площею 0,0442 га на

АДРЕСА_1 . Власником сусідньої земельної ділянки на АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 .

Ухвалою Львівської міської ради від 21 квітня 2016 року № 485 ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та технічної документації із землеустрою. Ухвалою Львівської міської ради від 22 лютого 2018 року № 3251 затверджено технічну документацію із землеустрою на земельну ділянку на

АДРЕСА_1 та передано її у власність ОСОБА_2 .

Вказувала, що оскаржуваними рішеннями органу місцевого самоврядування порушені її права власності на будинок та земельну ділянку. Так, до переданої

ОСОБА_2 земельної ділянки неправомірно включено частину земельної ділянки, якою користується позивач та яка знаходиться під її будинком.

Внаслідок такої приватизації змінилися межі земельної ділянки позивача: частина земельної ділянки опинилась під сусідським будинком АДРЕСА_1 , а решта - стала комунальною власністю. ОСОБА_2 не вправі була у 2018 році приватизувати, а Львівська міська рада передавати у власність частину земельної ділянки, яка належала ОСОБА_1 .

На підставі викладеного ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог просила:

- визнати незаконною і скасувати ухвалу Львівської міської ради від 21 квітня 2016 року № 485 «Про надання громадянам дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічних документацій із землеустрою» в частині надання ОСОБА_2 дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою на земельну ділянку на АДРЕСА_1 (пункт 13 додатку до ухвали);

- визнати незаконною і скасувати ухвалу Львівської міської ради

від 22 березня 2018 року № 3251 «Про затвердження громадянам технічних документацій із землеустрою та передачу громадянам у власність,

спільну сумісну власність та оренду земельних ділянок» в частині затвердження технічної документації із землеустрою на земельну

ділянку на АДРЕСА_1 (кадастровий номер 4610136300:04:017:0321) та її передачі у власність ОСОБА_2 (пункт 4 додатку до ухвали);

- скасувати рішення державного реєстратора управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Стрихар М. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 23 квітня 2018 року, індексний номер 121579467, за яким за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку кадастровий номер 4610136300:04:017:0321, площею 0,1 га на

АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 11 травня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Судові витрати залишено за позивачем.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що саме ОСОБА_1 самовільно захопила частину земельної ділянки ОСОБА_2 та частину земельної ділянки комунальної власності без відповідних рішень Львівської міської ради та належно оформлених правовстановлюючих документів на землю. Вказані обставини підтверджені зібраними у справі доказами, зокрема, висновком судової будівельно-технічної експертизи. Такими діями

ОСОБА_4 створює перешкоди ОСОБА_2 , зокрема, у під`їзді до власної присадибної ділянки на АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 зверталась до ОСОБА_4 щодо погодження меж земельної ділянки, проте від підпису акту обстеження меж земельної ділянки

від 24 травня 2017 року остання відмовилась без пояснення причин відмови. Оскільки ОСОБА_4 безпідставно відмовилася погоджувати межі земельної ділянки, то ОСОБА_2 звернулася з відповідною заявою до узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів Львівської міської ради, яка і погодила межі земельної ділянки на

АДРЕСА_1 відповідно до акта обстеження та показу меж земельної ділянки, що підтверджується витягом з протоколу від 21 липня 2017 року.

Позивач не довела належними та допустимими доказами заявлені

у справі вимоги (зокрема, що оскаржуваними рішеннями органу місцевого самоврядування порушено її законні права на будинок та земельну ділянку), тому в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного суду від 17 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Галицького районного суду міста Львова від 11 травня 2021 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.

Визнано незаконною і скасовано ухвалу Львівської міської ради

від 21 квітня 2016 року № 485 «Про надання громадянам дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічних документацій із землеустрою» в частині надання ОСОБА_2 дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою на земельну ділянку на АДРЕСА_1 (пункт 13 додатку до ухвали).

Визнано незаконною і скасовано ухвалу Львівської міської ради

від 22 березня 2018 року № 3251 «Про затвердження громадянам

технічних документацій із землеустрою та передачу громадянам

у власність, спільну сумісну власність та оренду земельних ділянок»

в частині затвердження технічної документації із землеустрою на земельну ділянку на АДРЕСА_1 (кадастровий номер 4610136300:04:017:0321) та її передачі у власність ОСОБА_2 (пункт 4 додатку до ухвали).

Скасовано рішення державного реєстратора управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Стрихар М. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу)

від 23 квітня 2018 року, індексний номер 121579467, за яким за

ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку кадастровий номер 4610136300:04:017:0321, площею 0,1 га на

АДРЕСА_1 .

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що причиною накладення на земельну ділянку позивача земельної ділянки ОСОБА_2 є те, що

перед виготовленням технічної документації на свою земельну ділянку

остання не погоджувала її меж з ОСОБА_1 . Львівська міська рада порушила процедуру прийняття спірного рішення від 22 березня 2018 року, оскільки не залучила ОСОБА_1 як суміжного землекористувача на засідання узгоджувальної комісії, а у протоколі вказаного засідання

від 21 липня 2017 року відсутнє обґрунтування щодо затвердження меж земельної ділянки ОСОБА_2 . Суд першої інстанції не дав належної оцінки висновку експерта від 08 лютого 2020 року та безпідставно взяв до уваги висновок експерта від 24 червня 2020 року.

Додатковою постановою Львівського апеляційного суду від 28 березня

2022 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору в суді першої інстанції в розмірі 1 294,80 грн, витрати за проведення експертизи - 3 000 грн, витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції - 6 000 грн, а всього витрати в суді першої інстанції -

10 294,80 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1 942,20 грн, витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції - 5 000 грн, а всього витрати в суді апеляційної інстанції - 6 942,20 грн.

Стягнуто з Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору в суді першої інстанції в розмірі 1 294,80 грн, витрати на проведення експертизи - 3 000 грн, витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції - 6 000 грн, а всього витрати в суді першої інстанції -10 294,80 грн.

Стягнуто з Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1 942,20 грн, витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції - 5 000 грн, а всього витрати в суді апеляційної інстанції - 6 942,20 грн.

Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що, вирішуючи спір по суті заявлених вимог, судом не вирішено питання розподілу судових витрат, тому наявні підстави для ухвалення додаткового судового рішення відповідно до статті 270 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Враховуючи те, що у справі є два відповідача: ОСОБА_2 та Львівська міська рада, то судові витрати слід стягнути по 1/2 частині

з кожного з відповідачів на користь позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник

ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 17 січня 2022 року і залишити в силі рішення Галицького районного суду міста Львова від 11 травня 2021 року.

Наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені

пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Позивач зазначає, що апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, які викладені у постановах Верховного Суду

від 28 березня 2018 року у справі № 681/1039/15-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, від 26 листопада 2019 року у справі № 922/643/19,

від 10 грудня 2019 року у справі № 910/6356/19, від 15 жовтня 2019 року

у справі № 813/8801/14, від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17,

від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17, від 19 грудня 2019 року

у справі № 916/1041/17, від 26 листопада 2019 року у справі № 902/201/19, від 15 жовтня 2019 року у справі № 908/1090/18, від 17 грудня 2019 року

у справі № 641/1793/17, від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17,

від 10 жовтня 2019 року у справі № 910/2164/18, від 08 липня 2019 року

у справі № 908/156/18. Крім того, апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази.

Касаційна скарга також мотивована тим, що позивач у 2008 році набула

у власність 44/100 частин будинку загальною площею 74,5 кв. м

та 44/100 частин земельної ділянки площею 0,1 га, які розташовані на

АДРЕСА_1 . Внаслідок реконструкцій та добудов площа вказаного будинку збільшилася з 74,5 кв. м до 245,4 кв. м.

У подальшому зазначене домоволодіння поділено та виділено ОСОБА_1 частину нерухомого майна площею 117,8 кв. м з присвоєнням нової адреси - АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 здійснювала добудови до свої частини будинку в сторону земельної ділянки ОСОБА_2 , внаслідок чого безпідставно та самовільно зайняла частину земельної ділянки останньої та частину земельної ділянки комунальної власності.

Разом з тим приватизація земельної ділянки ОСОБА_2 здійснена відповідно до законодавства та саме по межі земельної ділянки (по межовим знакам), яка була раніше встановлена, зокрема, і самою

ОСОБА_1 . ОСОБА_2 не чинила перешкоди у користуванні належним позивачу майном.

Позивач не довела належними та допустимими доказами порушення її прав внаслідок передачі у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки. Апеляційний суд залишив поза увагою, що судовими рішеннями в іншій справі № 462/3154/19 (за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя

особа - Львівська міська рада, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом перенесення огорожі) встановлено обставини, які мають преюдиційне значення для вирішення цієї справи та спростовують заявлені ОСОБА_1 вимоги. Апеляційний суд безпідставно переоцінив зібрані у справі докази, які були правильно оцінено судом першої інстанції. Висновки суду першої інстанції підтверджені матеріалами справи та

є правильними по суті. Апеляційний суд дійшов необґрунтованого висновку, що засідання узгоджувальної земельної комісії відбулося без виклику позивача, оскільки у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження цієї обставини. Позивач не вказувала, що засідання узгоджувальної земельної комісії відбулося без її участі, тому це питання не було предметом дослідження суду першої інстанції. Апеляційний суд залишив поза увагою технічний паспорт на будинок позивача.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_1 подала до суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на її безпідставність, тому просила цю касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін.

Зазначала, що на час набуття ОСОБА_1 права власності на частину спірного будинку, який був побудований у 1995 році, його площа становила 159,6 кв. м, а при здійсненні добудови до цього будинку не було здійснено відступу на сусідню земельну ділянку. Межі земельної ділянки позивача не накладаються на сусідні земельні ділянки. Разом з тим саме земельна ділянка ОСОБА_2 накладається на земельну ділянку та будинок

ОСОБА_1 . Апеляційний суд надав належну оцінку зібраним у справі доказам та прийняв вмотивовану, законну та справедливу постанову. Права позивача порушені внаслідок протиправних дій та рішень відповідачів, тому підлягають захисту в судовому порядку. Погодження меж земельної ділянки із суміжним землекористувачем є обов`язковим, проте позивач не дотримався цієї процедури. Зібрані у справі докази ставлять під сумнів можливість врахування висновку експерта від 24 червня 2020 року. Обставини, встановлені судовими рішеннями (які на час розгляду цієї справи є предметом касаційного перегляду) у справі № 462/3154/19, не

є преюдиційними для вирішення цього спору.

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

21 березня 2022 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 17 січня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 , на постанову Львівського апеляційного суду від 17 січня 2022 року, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи.

Справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

від 18 січня 2023 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що на підставі договору дарування від 12 грудня 2008 року ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_1 10/25 частин житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідною частиною господарських будівель та споруд.

Розпорядженням Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 04 травня 2016 року № 280 визначено, що частина будинку

загальною площею 117,8 кв. м, житловою площею 67,2 кв. м належить ОСОБА_1 , а саме приміщення: № 1-5 (кухня) площею 17,8 кв. м,

№ 1-9 (коридор) площею 14,5 кв. м, № 1-10 (санвузол) площею 5,6 кв. м,

№ 1-11 (житлова кімната) площею 20,7 кв. м, № 1-12 (санвузол) площею

1,6 кв. м, № 1-17 (житлова кімната) площею 17,2 кв. м, № 1-18 (коридор) площею 11,1 кв. м, № 1-19 (житлова кімната) площею 13,9 кв. м,

№ 1-20 (житлова кімната) площею 15,4 кв. м, а також підвал літ. «А-2», гараж літ. «Б» з оглядовою ямою, літня кухня літ. «В», сарай літ. «Г». Указаній частині будинку присвоєно поштову адресу - АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 18 травня 2016 року

№ 63695407 ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий

будинок загальною площею 117,8 кв. м, житловою площею 67,2 кв. м на

АДРЕСА_1 .

З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку

від 26 квітня 2017 року вбачається, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить присадибна ділянка (кадастровий номер 4610136300:04:017:0171) площею 0,0442 га.

Згідно з договором купівлі-продажу 1/2 частини житлового будинку

від 13 листопада 2012 року ОСОБА_2 придбала в ОСОБА_6

1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1

з приналежними до нього господарськими будівлями та спорудами.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23 квітня 2018 року № 121579467 земельна ділянка (кадастровий номер 4610136300:04:017:0321) належить на праві приватної власності ОСОБА_2 .

Ухвалою Львівської міської ради від 21 квітня 2016 року № 485 надано ОСОБА_2 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_1 . Зобов`язано через спеціалізовану землевпорядну організацію виготовити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічних документацій із землеустрою

і подати міській раді на затвердження.

На замовлення ОСОБА_2 ліцензійною землевпорядною організацією - товариством з обмеженою відповідальністю «Гід-Проектбуд» (далі -

ТОВ «Гід-Проектбуд») виконано топографічний план території земельних ділянок, суміжних із земельною ділянкою на

АДРЕСА_1 , на якому нанесено межі земельних ділянок ОСОБА_2 (кадастровий номер 4610136300:04:017:0321), ОСОБА_1 (кадастровий номер 4610136300:04:017:0171) та нанесено червоні лінії. З вказаного плану встановлено, що ОСОБА_1 самовільно захопила частину земельної ділянки ОСОБА_2 площею 0,0033 га та земельну ділянку комунальної власності площею 0,0037 га шляхом встановлення паркану.

ОСОБА_2 , з метою встановлення (підтвердження) факту вказаного порушення зі сторони ОСОБА_1 , звернулась з письмовими заявами до Львівської міської ради та в управління з контролю за використанням та охороною земель головного управління Держгеокадастру у Львівській області.

Відповідно до акта обстеження земельних ділянок на АДРЕСА_1 , складеного 25 червня 2018 року, при обстеженні земельних ділянок комісією встановлено, що земельні ділянки орієнтовною площею 24,5 кв. м (землі комунальної власності) та орієнтовною площею 19,9 кв. м (частина земельної ділянки, яка перебуває у власності ОСОБА_2 ) самовільно зайнята та використовується власником житлового

будинку АДРЕСА_1 - ОСОБА_1 без відповідних рішень Львівської міської ради та належно оформлених правовстановлюючих документів на землю, а ширина цієї присадибної ділянки від АДРЕСА_1 становить 14,5 м. Крім того, такими діями ОСОБА_1 унеможливлює ОСОБА_2 повноцінний під`їзд до власної присадибної ділянки на АДРЕСА_1 (акт обстеження додається).

З відповіді управління з контролю за використанням та охороною земель головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 08 квітня 2019 року вбачається, що ОСОБА_1 здійснила самовільне зайняття земельних ділянок загальною площею 0,007 га, а саме: площею 0,0033 га за рахунок земельної ділянки, що перебуває у приватній власності ОСОБА_2 , кадастровий номер якої 4610136300:04:017:0321, та площею 0,0037 га за рахунок земель комунальної власності територіальної громади, на

АДРЕСА_1 , шляхом будівництва огорожі.

Встановлено, що при виготовленні технічної документації ОСОБА_2 зверталась до ОСОБА_1 з проханням підписати акт обстеження меж земельної ділянки від 24 травня 2017 року, проте остання відмовилася від підписання такого акта без пояснення причин відмови.

Враховуючи зазначену відмову, ОСОБА_2 звернулася до узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів Львівської міської ради. Відповідно до витягу з протоколу засідання узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів від 21 липня 2017 року комісія ухвалила погодити межі земельної ділянки на АДРЕСА_1 згідно акту обстеження та показу меж земельної ділянки, виконаного

ТОВ «Гід-Проектбуд».

ОСОБА_2 звернулась із заявою до Львівської міської ради з метою затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 . До заяви додано: проект землеустрою, виготовлений ТОВ «Гід-проектбуд», щодо встановлення (відновлення)

меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для обслуговування житлового будинку, договір купівлі-продажу частини житлового будинку

від 13 листопада 2015 року; інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 862929846101); технічний паспорт на індивідуальний житловий будинок на АДРЕСА_1 ; довідку головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 10 березня 2016 року про наявність земель та розподіл їх за власниками; довідку з Державного архіву Львівської області від 17 березня 2016 року щодо закріплення земельної ділянки; акт обстеження та показу меж земельної ділянки

від 24 травня 2017 року; витяг з протоколу засідання узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів від 21 липня 2017 року щодо погодження меж земельної ділянки; містобудівельні обмеження та сервітути щодо користування земельною ділянкою управління архітектури та урбаністики

від 06 листопада 2017 року.

Ухвалою Львівської міської ради від 22 березня 2018 року № 3251 затверджено технічну документацію із землеустрою на земельну

ділянку площею 0,1 га на АДРЕСА_1 (кадастровий номер 4610136300:04:017:0321) та передано її у власність ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції встановив, що відповідно до висновку експерта судової будівельно-технічної експертизи від 24 червня 2020 року фактичний стан користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 , кадастровий номер якої 4610136300:04:017:0171, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , не відповідає правовстановлюючим документам на дану земельну ділянку (технічній документації із землеустрою) в частині межі від літ. «Б» до літ. «В». Земельна ділянка, яка розташована на АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , накладається: на земельну ділянку, що належить до комунальної власності міста Львова, площею 0,0038 га; на земельну ділянку на АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , площею 0,0036 га.

Апеляційний суд встановив, що відповідно до висновку експерта

від 08 лютого 2020 року площа земельної ділянки з кадастровим номером 4610136300:04:017:0171 становить 0,0442 га, фактична площа земельної ділянки на АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 становить 0,0442 га. Площа земельної ділянки, яка накладається

у житловому будинку між земельною ділянкою з фактичним

користуванням ОСОБА_1 та земельною ділянкою з кадастровим номером 4610136300:04:017:0321, яка належить ОСОБА_2 , становить 37 кв. м. Межовий знак № 12 земельної ділянки з кадастровим номером 4610136300:04:017:0321, яка належить ОСОБА_2 відповідно до правовстановлюючих документів та документації із землеустрою на цю земельну ділянку розміщений у житловому будинку, що знаходиться на АДРЕСА_1 , а саме на відрізку між точками 11

та 12 на відстані 1,75 м; між точками 12 та 13 на відстані 1 м; по лінії перпендикулярній стіні будинку на відстані 0,78 м. Забезпечити безперешкодний доступ до будинку

АДРЕСА_1 та можливість його обслуговування відповідно до вимог будівельних, санітарних норм тощо, у випадку коли межа сусідньої земельної ділянки № 125 буде проходити по внутрішній площі будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , є технічно неможливим, тобто безперешкодний доступ не буде забезпечений.

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень у травні 2019 року ОСОБА_2 зверталася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Львівська міська рада, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом перенесення огорожі.

Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 30 листопада

2020 року у справі № 462/3154/19, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року, зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні належною ОСОБА_2 на праві власності земельною ділянкою на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610136300:04:017:0321, шляхом перенесення частини огорожі довжиною 41,96 м, яка розташована на земельній ділянці

ОСОБА_2 , та частини огорожі довжиною 26,83 м, яка розташована на земельній ділянці територіальної громади міста Львова, на належну

ОСОБА_1 земельну ділянку в

АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610136300:04:017:0171.

Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 30 листопада 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року.

Ухвалою Залізничного районного суду міста Львова від 02 серпня

2022 року відмовлено у задоволені заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Залізничного районного суду міста Львова від 30 листопада 2020 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтями 15 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі статтею 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав

і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

Результат аналізу наведених норм права дає підстави для висновку, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 278/1191/18.

Відповідно до частин другої, п`ятої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування

і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику

у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

У спірних правовідносинах предметом доказування є наявність або відсутність встановлення факту порушення оспорюваними рішеннями органу місцевого самоврядування законних прав та інтересів ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що саме ОСОБА_1 самовільно захопила частину земельної ділянки

ОСОБА_2 та частину земельної ділянки комунальної власності без відповідних рішень органу місцевого самоврядування та належно оформлених правовстановлюючих документів на землю. Вказані обставини підтверджені зібраними у справі доказами, зокрема, висновком судової будівельно-технічної експертизи від 24 червня 2020 року.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд вказував, що причиною накладання земельної ділянки відповідача на земельну ділянку позивача є те, що

перед виготовленням технічної документації на свою земельну ділянку

ОСОБА_2 не погоджувала її меж з ОСОБА_1 . Суд першої інстанції не дав оцінки висновку експерта від 08 лютого 2020 року та безпідставно взяв до уваги висновок експерта від 24 червня 2020 року.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність

і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Підстави й порядок набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель

державної або комунальної власності визначені статтею 116 ЗК України,

а у статті 118 ЗК України врегульовано порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (стаття 79-1 ЗК України).

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або

у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина перша статті 122 ЗК України).

Підставою відмови у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 07 грудня

2022 року у справі № 350/1320/19.

Встановлено, що ухвалою Львівської міської ради від 21 квітня 2016 року

№ 485 надано ОСОБА_2 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, зобов`язано виготовити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічних документацій із землеустрою і подати міській раді на затвердження.

У подальшому ОСОБА_2 звернулась із заявою до Львівської міської ради з метою затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 . До заяви додано проект землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для обслуговування житлового будинку. ОСОБА_2 додала й усі інші необхідні документи.

Ухвалою Львівської міської ради від 22 березня 2018 року № 3251 затверджено технічну документацію із землеустрою на земельну

ділянку площею 0,1 га на АДРЕСА_1 (кадастровий номер 4610136300:04:017:0321) та передано її у власність ОСОБА_2 .

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 вказувала, що оскаржуваними рішеннями органу місцевого самоврядування порушені її права власності на будинок та земельну ділянку, оскільки частина належної їй земельної ділянки незаконно передана у власність ОСОБА_2 .

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом

яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2022 року у справі № 392/1363/18

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність

і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним

у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З поданих сторонами доказів суд першої інстанції встановив, що саме

ОСОБА_1 самовільно захопила частину земельної ділянки ОСОБА_2 та частину земельної ділянки комунальної власності шляхом встановлення паркану.

Вказані висновки суду першої інстанції підтверджені зібраними у справі доказами, зокрема, висновком судової експертизи від 24 червня 2020 року.

Суд першої інстанції дослідив висновок експерта від 24 червня 2020 року, наданий на виконання ухвали суду, у сукупності з іншими доказами, перевірив й оцінив його за внутрішнім переконанням, яке ґрунтувалося на всебічному, повному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи

в сукупності. При цьому суд першої інстанції обґрунтовував своє рішення не лише висновком експертизи.

Так, приймаючи до уваги саме вказану судову будівельно-технічну експертизу, суд першої інстанції правильно звернув увагу на той факт, що її висновки узгоджуються з іншими матеріалами справи, зокрема, актом обстеження земельних ділянок від 25 червня 2018 року (яким встановлено, що земельна ділянка комунальної власності орієнтовною площею 24,5 кв. м та частина земельної ділянки ОСОБА_2 орієнтовною площею 19,9 кв. м самовільно зайнята та використовується ОСОБА_1 без відповідних

рішень органу місцевого самоврядування та належно оформлених правовстановлюючих документів на землю); відповіддю управління

з контролю за використанням та охороною земель головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 08 квітня 2019 року (згідно з якою ОСОБА_1 здійснила самовільне зайняття земельних ділянок загальною площею 0,007 га, а саме: площею 0,0033 га за рахунок земельної ділянки, що перебуває у приватній власності ОСОБА_2 , та площею 0,0037 га за рахунок земель комунальної власності територіальної громади); топографічним планом території земельних ділянок, виконаним ліцензійною землевпорядною організацією (відповідно до якого ОСОБА_1 самовільно захопила частину земельної ділянки ОСОБА_2 та частину земельної ділянки комунальної власності шляхом встановлення паркану).

За вказаним фактом незаконного порушення ОСОБА_1 меж земельної ділянки позивач зверталася із заявами до Львівської міської ради та

в управління з контролю за використанням та охороною земель головного управління Держгеокадастру у Львівській області, які й підтвердили викладені у цих заявах факти.

Отже, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що позивач не довела належними та допустимими доказами заявлені у справі вимоги, зокрема, порушення її прав внаслідок передачі у власність позивачу спірної земельної ділянки.

Виходячи із принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, місцевий суд визначив характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясував, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Верховний Суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що заявлений позивачем позов не підлягає задоволенню.

Висновок суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову ґрунтується лише на висновку експерта від 08 лютого 2020 року та відсутності згоди позивача на підписання акта обстеження меж земельної ділянки.

При цьому апеляційний суд безпідставно переоцінив зібрані у справі докази, не зазначив обґрунтованих підстав для такої переоцінки, а також не зазначив, чому саме взяв до уваги висновок експерта від 08 лютого

2020 року, який виготовлений на замовлення позивача, та якими доказами підтверджуються викладені у ньому висновки, а також не вказав чому залишив поза увагою судову будівельно-технічну експертизу від 24 червня 2020 року, яка складена на виконання ухвали суду та висновки якої узгоджуються з матеріалами справи.

Крім того, апеляційний суд помилково посилався як на підставу для задоволення позову на відсутність згоди ОСОБА_1 на погодження меж земельної ділянки ОСОБА_2 .

Встановлено, що при виготовленні технічної документації ОСОБА_2 зверталась до ОСОБА_1 з проханням підписати акт обстеження меж земельної ділянки від 24 травня 2017 року, проте остання відмовилася від його підписання без пояснення причин відмови.

Враховуючи зазначену відмову, ОСОБА_2 звернулася до узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів Львівської міської ради.

Згідно з витягом з протоколу засідання узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів від 21 липня 2017 року комісія ухвалила погодити

межі земельної ділянки на АДРЕСА_1 відповідно

до акта обстеження та показу меж земельної ділянки, виконаного ліцензійною землевпорядною організацією - ТОВ «Гід-Проектбуд».

Таким чином, ОСОБА_2 вчинила всі можливі дії з метою встановлення меж спірної земельних ділянок.

Статтею 198 ЗК України передбачено, що кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Кадастрова зйомка включає: а) геодезичне встановлення меж земельної ділянки; б) погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; в) відновлення меж земельної ділянки на місцевості;

г) встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; ґ) виготовлення кадастрового плану.

Механізм встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками визначено Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376 (далі - Інструкція № 376).

Згідно із пунктом 3.12 Інструкції № 376 закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Аналіз зазначених норм свідчить, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною.

При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж слід вважати, що погодження меж не відбулося.

Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації.

Непогодження меж земельної ділянки не може слугувати підставою для відмови у затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 13 липня

2022 року у справі № 556/1437/19.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач не довела належними та допустимими доказами заявлені у справі вимоги (зокрема, що оскаржуваними рішеннями органу місцевого самоврядування та діями ОСОБА_2 порушено її законні права на будинок та земельну ділянку), тому правильно відмовив у задоволенні позову.

Встановлені судом першої інстанції обставини підтверджуються матеріалами справи та не спростовані під час апеляційного розгляду.

Отже, суд першої інстанції, дослідивши зібрані у справі докази у їх сукупності та надавши їм правову оцінку, дійшов обґрунтованого та правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

Апеляційний суд всупереч норм процесуального права помилково залишив поза увагою встановлені судом першої інстанції обставини, не навів вмотивованих обґрунтувань на спростування таких обставин та досліджених доказів, не врахував указані норми матеріального права, тому дійшов помилкового висновку по суті заявлених позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково

і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції на підставі статті 413 ЦПК України необхідно залишити в силі, а постанову апеляційного суду - скасувати.

За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішено всі інші, в тому числі процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених

у справі вимог, а також не вирішення окремих процесуальних питань, зокрема, розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.

Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі

у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі.

У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Отже, додаткова постановою Львівського апеляційного суду від 28 березня

2022 року є невід`ємною частиною постанови цього ж суду від 17 січня

2022 року та не може існувати окремо від нього.

Оскільки постанова Львівського апеляційного суду від 17 січня 2022 року підлягає скасуванню, то додаткова постанова цього ж суду від 28 березня 2022 року, якою вирішено питання розподілу судових витрат, також підлягає скасуванню.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку

з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За змістом частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до

суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, встановлена ставка судового збору - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»).

Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осібстаном на 01 січня 2020 року становив 2 102 грн.

Згідно з підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду касаційної скарги на рішення суду справляється судовий збір у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Таким чином, під час звернення до суду з касаційною скаргою відповідач повинна була сплатити 3 363,20 грн (2 102 ? 0,4 ? 2 ? 200 %).

ОСОБА_2 сплатила 3 363,20 грн судового збору за подання до суду касаційної скарги.

Отже, за результатом касаційного перегляду з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 необхідно стягнути 3 363,20 грн витрат, понесених на сплату судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 141 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 , задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного суду від 17 січня 2022 року та додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 28 березня 2022 року скасувати, рішення Галицького районного суду міста Львова від 11 травня 2021 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3 363 (три тисячі триста шістдесят три) гривні 20 копійок судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук