Історія справи

Постанова КЦС ВП від 22.02.2023 року у справі №346/3552/20
Постанова КЦС ВП від 22.02.2023 року у справі №346/3552/20

Постанова

Іменем України

22 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 346/3552/20

провадження № 61-11692св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Колоса Юрія Вадимовича на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 28 липня 2022 року у складі судді Драч Д. С. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Баркова В. М., Девляшевського В. А., Луганської В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позовну заяву і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору про спільну діяльність та стягнення коштів, посилаючись на те, що 03 червня 2006 року між нею та відповідачем було укладено договір про спільну діяльність зі змінами, внесеними до цього договору доповненням від 06 березня 2009 року, за умовами якого сторони зобов`язалися шляхом об`єднання своїх зусиль, грошових коштів, земельних ділянок діяти спільно без створення юридичної особи для досягнення спільної господарської мети - створення, будівництва та введення в експлуатацію будівель та комунікацій (об`єкт будівництва) на належних сторонам земельних ділянках загальною площею 0,5976 га в селі Шешори Косівського району Івано-Франківської області для набуття права спільної часткової власності на: котедж 1 (будинок) загальною площею 364,25 кв. м; котедж 2 (баня) загальною площею 164,52 кв. м; котедж 3 (рецепція) загальною площею 63,1 кв. м; котедж 4 (альтанка) загальною площею 42,8 кв. м; котедж 5 (охорона) загальною площею 40 кв. м; басейн 10 м х 4 м. Умовами договору було передбачено, що її внески складають: земельна ділянка площею 0,3430 га в селі Шешори Косівського району Івано-Франківської області, грошові кошти в сумі 360 956,83 грн, що еквівалентно 71 476,60 доларів США, що становить 65 % загальної часткової власності на об`єкт будівництва, а внески ОСОБА_2 : земельна ділянка площею 0,2546 га в селі Шешори Косівського району Івано-Франківської області, грошові кошти в сумі 194 361,37 грн, що еквівалентно 38 487,40 доларів США, що становить 35 % загальної часткової власності на об`єкт будівництва. На виконання умов зазначеного договору сторони внесли земельні ділянки та здійснили грошові внески у спільну діяльність, однак вона фактично внесла 275 164 доларів США, а відповідач -138 763 доларів США. У березні 2009 року та 26 лютого 2010 року сторони підписали плани робіт на 2009 рік та 2010 рік відповідно, якими погодили введення в експлуатацію об`єктів на ділянці ОСОБА_2 та оформлення права власності на ці об`єкти в частках, а саме 35 % - ОСОБА_2 та 65 % - її. Однак право власності на житловий будинок площею 325,8 кв. м, літню кухню площею 36,4 кв. м, сарай площею 40 кв. м, огорожу та вимощення було зареєстроване виключно на ОСОБА_2 як єдиного власника. З 2013 року відповідач одноособово використовує зазначений в договорі про спільну діяльність об`єкт нерухомості як туристичний (готельний) комплекс - Садиба «Шешори Кантрі Клуб», отримує доходи від його використання. Рішенням Косівського районного суду від 16 грудня 2019 року у справі № 347/2293/16 було частково задоволено її позов до ОСОБА_2 , Виконавчого комітету Шешорівської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області (далі - Шешорівська сільська рада) про скасування рішення сільської ради, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, реєстрації земельної ділянки, виділення частки із майна, що є у спільній частковій власності, припинення права спільної часткової власності та визнання права власності на нерухоме майно. Скасовано рішення Виконавчого комітету Шешорівської сільської ради від 09 лютого 2009 року № 12-23/2009 про передачу у власність ОСОБА_2 житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Скасовано свідоцтво серії НОМЕР_1 від 25 червня 2010 року про право власності на нерухоме майно, видане Виконавчим комітетом Шешорівської сільської ради 25 червня 2010 року на ім`я ОСОБА_2 на підставі рішення від 09 лютого 2009 року № 12-23/2009, на житловий будинок А загальною площею 325,8 кв. м, літню кухню Б, сарай В, огорожу № 1-3, вимощення І, що розташовані за вказаною адресою. В задоволенні решти її позовних вимог відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 до неї, Шешорівської сільської ради про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виділення частки з майна, що є у спільній частковій власності, припинення права спільної часткової власності, визнання права власності на нерухоме майно, встановлення постійного земельного сервітуту на земельні ділянки, задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення Шешорівської сільської ради від 06 травня 2011 року № 11-4/2011 про оформлення за нею права власності на будинок котеджного типу, побудований у 2010 році в АДРЕСА_2. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане їй 24 травня 2011 року Виконавчим комітетом Шешорівської сільської ради на підставі рішення Шешорівської сільської ради від 06 травня 2011 року № 11-4/2011, на будинок котеджного типу А загальною площею 117,7 кв. м, альтанку Б, басейн В, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 . В задоволенні решти зустрічних позовних вимог відмовлено. 3 метою врегулювання спору 26 червня 2020 року вона направила ОСОБА_2 лист, в якому вимагала виконати умови договору про спільну діяльність та зареєструвати право власності на об`єкти будівництва у частках відповідно до умов договору, однак відповідач не надав відповідь та добровільно не виконує умови договору. 04 серпня 2020 року вона звернулася з листом до голови Шешорівської сільської ради щодо державної реєстрації права власності на частку у спірному комплексі, але відповідь на цей лист також не отримала. Наведені обставини свідчать про те, що відповідач істотно порушив умови договору про спільну діяльність. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила розірвати договір про спільну діяльність від 03 червня 2006 року, укладений між нею та ОСОБА_2 , стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти в розмірі 275 164 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 25 серпня 2020 року становить 7 537 897,65 грн.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 заперечив проти позову та просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що наведені в позовній заяві доводи не можуть бути підставою для розірвання договору про спільну діяльність від 03 червня 2006 року, так як позивач не довела обставин порушення ним умов цього договору та одноособового використання ним спільного майна з метою отримання доходів. У період з 2006 року по 2009 рік сторони здійснювали спільне фінансування об`єкта будівництва, однак з 01 січня 2010 року ОСОБА_1 перестала проявляти інтерес до спільного майна, не брала участь у витратах на його утримання, а його коштів не вистачало на утримання, обслуговування, ремонт та охорону майна, тому він змушений був використовувати об`єкт будівництва, але не у своїй підприємницькій діяльності для отримання доходів, а саме на утримання спільного майна і недопущення його псування та знищення. Крім того, у зв`язку з порушенням умов договору про спільну діяльність від 03 червня 2006 року обома сторонами рішенням Косівського районного суду від 16 грудня 2019 року у справі № 347/2293/16 були скасовані видані йому та ОСОБА_1 свідоцтва про право власності на спірне нерухоме майно, внаслідок чого сторони договору повернуті в попереднє становище.

У грудні 2019 року ОСОБА_2 подав до суду заяву про застосування позовної давності, в якій зазначив, що з 01 січня 2010 року ОСОБА_1 припинила фінансування об`єкта будівництва за договором про спільну діяльність від 03 червня 2006 року. Тому саме з 2010 року розпочався перебіг позовної давності, однак позовну заяву ОСОБА_1 подала до суду лише 25 серпня 2020 року, тобто з пропуском трирічної позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 28 липня 2022 року, з урахуванням ухвали цього суду від 08 серпня 2022 року про виправлення описки, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Скасовано арешт, накладений ухвалою Коломийського міськрайонного суду від 02 вересня 2020 року на: грошові кошти, що належать ОСОБА_2 та знаходяться на будь-яких банківських рахунках ОСОБА_2 , у банківських установах або банківських рахунках, які будуть відкриті в майбутньому; земельну ділянку площею 0,069 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 512227226236, кадастровий номер 2623688801:02:001:0984, за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, яка належить на праві власності ОСОБА_2 ; земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 2623688801:02:001:0495, за адресою: Івано-Франківська область, Косівський район, село Шешори, урочище «Демня», цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка належить на праві власності ОСОБА_2 ; земельну ділянку площею 0,0046 га, кадастровий номер 2623688801:02:001:0536, за адресою: Івано-Франківська область, Косівський район, село Шешори, урочище «Демня», цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, яка належить на праві власності ОСОБА_2 ; житловий будинок загальною площею 325,8 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 30794576, за адресою: АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_2 .

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що договір про спільну діяльність від 03 червня 2006 року було укладено сторонами з метою створення об`єкта будівництва для реалізації їх права спільної часткової власності та розподілу прибутку від його використання у відсотковому співвідношенні: ОСОБА_1 - 65 %, ОСОБА_2 - 35 %. Об`єкт будівництва, обумовлений сторонами у вказаному договорі, вже існує, сторони вправі звернутися до органу місцевого самоврядування для прийняття відповідного рішення та оформлення права власності на належні їм частки цього об`єкта. Порушення умов договору, допущені обома сторонами, не є істотними і достатніми для розірвання договору, що фактично вже виконаний, а будь-які претензії сторін одна до одної щодо взаємних компенсацій їх збитків, пов`язаних з виконанням договору (недофінансування будівництва та/або утримання і ремонту спільного майна, перерозподілу прибутків від використання майна) можуть бути вирішені шляхом спільних переговорів і укладення додаткових угод чи в судовому порядку. Доводи відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності не заслуговують на увагу, так як перебіг позовної давності неодноразово переривався та починався заново.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 28 липня 2022 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

25 листопада 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Колос Ю. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 28 липня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), представник ОСОБА_1 - адвокат Колос Ю. В. вказав, що суди не врахували правових висновків щодо застосування частини другої статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), викладених в постановах Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 206/2414/16-ц, від 09 грудня 2020 року у справі № 199/3846/19, а також - в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 щодо оцінки істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання. Крім того, суди не дослідили зібрані у справі докази, якими підтверджується, що ОСОБА_1 фактично внесла 275 164 доларів США на виконання умов договору про спільну діяльність від 03 червня 2006 року, що становить більш ніж 65 % від загальної суми за умовами договору, однак протягом більше десяти років не має зареєстрованого у встановленому законом порядку на праві спільної часткової власності майна, яке було створено (збудовано), а також не отримує доходів, які могла б реально отримати за звичайних обставин, якщо б її право не було порушене відповідачем.

У грудні 2022 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну каргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.від 30 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Косівського районного суду Івано-Франківської області.

09 грудня 2022 року справа № 346/3552/20 надійшла до Верховного Суду.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду від 20 січня 2023 року у зв`язку з перебуванням судді Черняк Ю. В. у відпустці, пов`язаної з вагітністю і пологами, призначений повторний автоматизований розподіл цієї справи.

За протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 січня 2023 року матеріали справи № 346/3552/20 передано судді-доповідачу Стрільчуку В. А., судді, які входять до складу колегії: Ігнатенко В. М., Карпенко С. О.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1, абзацу 1 пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 03 червня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір про спільну діяльність, за умовами якого сторони зобов`язалися шляхом об`єднання своїх зусиль, грошових коштів, земельних ділянок діяти спільно без створення юридичної особи для досягнення спільної господарської мети - створення, будівництва та введення в експлуатацію будівель та комунікацій (об`єкт будівництва) на земельних ділянках загальною площею 0,5976 га в селі Шешори Косівського району Івано-Франківської області, а саме: котедж 1 (будинок) загальною площею 364,25 кв. м; котедж 2 (баня) загальною площею 164,52 кв. м; котедж 3 (рецепція) загальною площею 63,1 кв. м; котедж 4 (альтанка) загальною площею 42,8 кв. м; котедж 5 (охорона) загальною площею 40 кв. м; басейн 10 м х 4 м.

В пункті 1.2 вищевказаного договору зазначено, що сторони створюють майно з метою здійснення права спільної часткової власності.

Відповідно до пункту 2.1 договору для досягнення його мети ОСОБА_3 вносить земельну ділянку площею 0,3430 га в селі Шешори Косівського району Івано-Франківської області та грошові кошти в сумі 360 956,83 грн, що еквівалентно 71 476,60 доларів США, що становить 65 % загальної часткової власності на об`єкт будівництва, а ОСОБА_2 - земельну ділянку площею 0,2546 га в селі Шешори Косівського району Івано-Франківської області та грошові кошти в сумі 194 361,37 грн, що еквівалентно 38 487,40 доларів США, що становить 35 % загальної часткової власності на об`єкт будівництва.

Пунктом 2.3 договору сторони визначили, що розподіл прибутку за результатом використання об`єкта чи у випадку його продажу відбувається таким чином: ОСОБА_3 - 65 %, ОСОБА_2 - 35 %.

06 березня 2008 року сторони здійснили додаткові внески коштів на будівництво у відсотковому співвідношенні частки ОСОБА_1 - 65% та ОСОБА_2 - 35%, про що склали протокол № 3 до договору про спільну діяльність від 03 червня 2006 року.

В подальшому на підставі рішення Виконавчого комітету Шешорівської сільської ради від 09 лютого 2009 року ОСОБА_2 було видано свідоцтво серії НОМЕР_1 від 25 червня 2010 року про право власності на нерухоме майно, а саме на житловий будинок А загальною площею 325,8 кв. м, літню кухню Б, сарай В, огорожу № 1-3, вимощення І, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а на підставі рішення Виконавчого комітету Шешорівської сільської ради від 06 травня 2011 року ОСОБА_1 було видано свідоцтво від 24 травня 2011 року про право власності на нерухоме майно, а саме на будинок котеджного типу А загальною площею 117,7 кв. м, альтанку Б, басейн В, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 .

Рішенням Косівського районного суду від 16 грудня 2019 року у справі № 347/2293/16 було частково задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Виконавчого комітету Шешорівської сільської ради про скасування рішення сільської ради, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, реєстрації земельної ділянки, виділення частки із майна, що є у спільній частковій власності, припинення права спільної часткової власності та визнання права власності на нерухоме майно. Скасовано рішення Виконавчого комітету Шешорівської сільської ради від 09 лютого 2009 року № 12-23/2009 про передачу у власність ОСОБА_2 житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Скасовано свідоцтво серії НОМЕР_1 від 25 червня 2010 року про право власності на нерухоме майно, видане Виконавчим комітетом Шешорівської сільської ради 25 червня 2010 року на ім`я ОСОБА_2 на підставі рішення від 09 лютого 2009 року № 12-23/2009, на житловий будинок А загальною площею 325,8 кв. м, літню кухню Б, сарай В, огорожу № 1-3, вимощення І, що розташовані за вказаною адресою. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Шешорівської сільської ради про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виділення частки з майна, що є у спільній частковій власності, припинення права спільної часткової власності, визнання права власності на нерухоме майно, встановлення постійного земельного сервітуту на земельні ділянки, задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення Шешорівської сільської ради від 06 травня 2011 року № 11-4/2011 про оформлення за ОСОБА_1 права власності на будинок котеджного типу, побудований у 2010 році в АДРЕСА_2. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане ОСОБА_1 24 травня 2011 року Виконавчим комітетом Шешорівської сільської ради на підставі рішення Шешорівської сільської ради від 06 травня 2011 року № 11-4/2011, на будинок котеджного типу А загальною площею 117,7 кв. м, альтанку Б, басейн В, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 . В задоволенні решти зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Враховуючи вищенаведене, суди встановили, що об`єкт будівництва, обумовлений сторонами у спірному договорі, вже збудовано та введено в експлуатацію, однак рішенням Косівського районного суду від 16 грудня 2019 року у справі № 347/2293/16 були скасовані видані сторонам свідоцтва про право власності на спірне нерухоме майно, внаслідок чого сторони договору повернуті в попереднє становище.

Разом з тим в цій справі спір фактично виник з приводу виконання договору про спільну діяльність від 03 червня 2006 року, порушень його умов обома сторонами та не розподілу прибутку за результатами використання об`єкта будівництва, чим ОСОБА_1 позбавлена того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої, пункту 6 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи інтересів. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема зміна правовідношення.

Згідно з частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Статтею 1130 ЦК України визначено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності (стаття 1131 ЦК України).

В постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 Велика Палата Верховного Суду сформулювала такі правові висновки.

Підстави для зміни або розірвання договору визначені у статті 651 ЦК України. За загальним правилом зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша цієї статті). Про таку зміну або розірвання сторони вправі домовитися у будь-який час на свій розсуд, крім випадків, обумовлених договором або у законодавстві. Тоді як зміна чи розірвання договору у судовому порядку є, зокрема, юридичним наслідком істотного порушення зобов`язання іншою стороною (пункт 2 частини першої статті 611, абзац другий частини другої статті 651 ЦК України), тобто способом реагування та захисту права від такого порушення, яке вже відбулося.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (частина друга статті 651 ЦК України). З огляду на зміст припису абзацу першого вказаної частини інші випадки, ніж істотне порушення договору, для його зміни або розірвання у судовому порядку можуть бути встановлені законом або самим договором. Настання цих випадків зумовлює право сторони ініціювати у суді питання зміни чи розірвання відповідних правовідносин.

Порушення договору на предмет істотності суд оцінює виключно за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає зміни чи розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що допустила порушення договору, не має значення ні для оцінки істотності порушення, ні для виникнення права вимагати зміни чи розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

У кожному конкретному випадку істотність порушення договору треба оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Поняття такої істотності закон розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору». Тобто критерієм істотного порушення договору закон визначив розмір завданої цим порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати те, на що вона очікувала, укладаючи договір. Мова йде не лише про грошовий вираз зазначеної шкоди, але й про випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Співвідношення завданої порушенням договору шкоди із тим, що могла очікувати від його виконання ця сторона, має вирішальне значення для оцінки істотності такого порушення.

Інакше кажучи, для застосування частини другої статті 651 ЦК України суд має встановити не лише наявність порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди (яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди), її розмір, а також те, чи дійсно суттєвою є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, так як порушення умов договору, допущені обома сторонами, не є істотними і достатніми для розірвання договору про спільну діяльність від 03 червня 2006 року, який фактично вже виконаний сторонами. При цьому суди обґрунтовано виходили з того, що рішенням Косівського районного суду від 16 грудня 2019 року у справі № 347/2293/16 були скасовані видані сторонам свідоцтва про право власності на спірне нерухоме майно, внаслідок чого сторони договору повернуті в попереднє становище та не позбавлені можливості оформити право власності на належні їм частки об`єкта будівництва в порядку, встановленому законом.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 367 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків щодо застосування частини другої статті 651 ЦК України, викладених в постановах Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 206/2414/16-ц, від 09 грудня 2020 року у справі № 199/3846/19, а також - в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 викладено правовий висновок про те, що однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другої статті 651 ЦК України). Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Подібні правові висновки щодо застосування частини другої статті 651 ЦК України сформульовані також в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2018 року у справі № 206/2414/16-ц.

В постанові від 09 грудня 2020 року у справі № 199/3846/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що при оцінці істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання необхідно враховувати такі чинники: 1) значущість шкоди від порушення; 2) фактор неможливості або ускладненості покладання відповідальності за збитки на боржника; 3) значущість порушення як такого; 4) втрату кредитором інтересу у виконанні договору; 5) втрату довіри до боржника; 6) фактор передбачуваних негативних наслідків порушення; 7) принциповість суворого дотримання умов договору; 8) інтерес боржника у збереженні договору; 9) ступінь виконання договору до моменту його розірвання; 10) відсутність інтересу боржника у збереженні договору; 11) не оспорювання боржником здійсненої кредитором односторонньої відмови протягом розумного строку; 12) звільнення боржника від відповідальності за допущене порушення; 13) недобросовісність боржника; 14) врахування вини кредитора і його добросовісності; 15) неодноразовість порушення (визначення істотності порушення за сукупністю); 16) публічний характер порушеного договору; 17) неусунення боржником порушення в додатковий термін; 18) ненадання боржникові можливості усунути порушення; 19) готовність боржника усунути порушення, виражена у вигляді відповідного запиту; 20) об`єктивну неможливість усунення порушення; 21) можливість легкого виправлення порушення силами кредитора або залучених ним осіб. Одним із факторів, що може братися до уваги, є питання про те, наскільки боржник, який порушив договір, реально заінтересований у збереженні договору: чи не спричинить розірвання договору для нього значної шкоди. Розірвання порушеного договору як санкція має бути максимально збалансованим і відповідати тяжкості правопорушення.

У справі, яка переглядається, зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій дали оцінку порушенням договору про спільну діяльність від 03 червня 2006 року, які були допущені обома сторонами, та дійшли висновку, що такі порушення не є істотними і достатніми для розірвання договору, так як сторони мають можливість отримати очікуване при укладенні оспорюваного договору, а саме оформити право власності на належні їм частки об`єкта будівництва в порядку, встановленому законом. При цьому будь-які претензії сторін одна до одної щодо взаємних компенсацій їх збитків, пов`язаних з виконанням спірного договору (недофінансування будівництва та/або утримання і ремонту спільного майна, перерозподілу прибутків від використання майна) можуть бути вирішені шляхом спільних переговорів і укладення додаткових угод чи в судовому порядку.

Тобто висновки судів попередніх інстанцій в цій справі, наведені в оскаржуваних судових рішеннях, не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, сформульованим у вищезгаданих постановах, на які послався заявник, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими судами обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, оскільки доводи касаційної скарги про неврахування судами під час ухвалення оскаржуваних судових рішень правових висновків, викладених у вищезазначених постановах Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 206/2414/16-ц, від 09 грудня 2020 року у справі № 199/3846/19, а також - в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи, тозаявлена в касаційній скарзі підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, є необґрунтованою.

З огляду на те, що Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційній скарзі представника ОСОБА_1 - адвоката Колоса Ю. В. підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, доводи касаційної скарги про недослідження судами наявних в матеріалах справи доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.

Що стосується аргументів касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 фактично внесла 275 164 доларів США на виконання умов договору про спільну діяльність від 03 червня 2006 року, що становить більш ніж 65 % від загальної суми за умовами цього договору, однак протягом більше десяти років не має зареєстрованого у встановленому законом порядку на праві спільної часткової власності майна, яке було створено (збудовано), а також не отримує доходів, які могла б реально отримати за звичайних обставин, то такі аргументи не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та розірвання оспорюваного договору, так як не свідчать про порушення умов договору саме відповідачем та заподіяння ним шкоди позивачу.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц зроблено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Колоса Юрія Вадимовича залишити без задоволення.

Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 28 липня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук