Історія справи

Постанова

Іменем України

22 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 127/744/21

провадження № 61-3316св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Воробйової І. А., Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідачка за первісним позовом (позивачка за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 листопада 2021 року у складі судді Волошина С. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Шемети Т. М., Берегового О. Ю., Панасюка О. С.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна особистою власністю.

На обґрунтування позову посилався на те, що він з 04 жовтня 1997 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 , який розірваний рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 лютого 2021 року у справі № 127/29006/20.

За час шлюбу він придбав квартиру АДРЕСА_1 , за власні кошти, подаровані йому братом ОСОБА_3 .

ОСОБА_2 не визнає за ним право особистої приватної власності на зазначену квартиру, тому він змушений звернутися до суду.

Надалі ОСОБА_1 зазначив, що кошти на придбання квартири він отримав від його брата ОСОБА_3 у позику і в нього існує боргове зобов`язання з повернення цих коштів.

У березні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

На обґрунтування позову посилалася на те, що спірну квартиру вони з ОСОБА_1 придбала за час шлюбу на спільні кошти подружжя. Крім того, частину грошей для придбання спірної квартири надали її батьки як фінансову допомогу.

З урахуванням наведеного просила визнати квартиру АДРЕСА_2 , спільною сумісною власністю сторін та визнати за нею право власності на 1/2 частини зазначеної квартири.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04 листопада 2021 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задоволено.

Визнано квартиру АДРЕСА_2 , об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оплата коштів за договором від 26 січня 2018 року № 14-98-8/128 про участь у Фонді фінансування будівництва на будівництво спірної квартири проведена за рахунок ввезених на територію України ОСОБА_3 валютних цінностей, які були передані ОСОБА_1 у позику та використані ним для придбання спірної квартири. Проте грошові кошти ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_3 в інтересах сім`ї, вони були використанні для придбання спірної квартири, тому на зазначене майно поширюється правовий режим спільної сумісної власності подружжя.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції відмовив у задоволенні первісного позову та задовольнив зустрічний позов.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 17 лютого 2022 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 листопада 2021 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції, правильно зазначив, що доведеним є факт отримання позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 від свого двоюрідного брата коштів у позику та використання їх для купівлі спірної квартири. Водночас твердження ОСОБА_2 про те, що кошти були накопичені впродовж спільного подружнього життя не підтверджені належними та допустимими доказами.

Додатковою постановою Вінницького апеляційного суду від 09 березня 2022 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн понесених ним судових витрат на правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У травні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення на підставі недопустимих доказів. Зокрема, суди встановили, що спірна квартира придбана за кошти, які ОСОБА_1 отримав у позику від свого двоюрідного брата ОСОБА_3 , проте у матеріалах справи відсутні будь-які докази про це.

Зокрема, відсутній будь-який письмовий договір позики чи розписка, де були б визначені усі істотні умови такого договору відповідно до вимог частини першої статті 1047 ЦК України.

Тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій про отримання ОСОБА_1 від свого брата коштів на придбання спірної квартири є безпідставними та зроблені за відсутності допустимих доказів.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

У липні 2022 року надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

На обґрунтування відзиву посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що у матеріалах справи є докази пересилання йому коштів ОСОБА_3 (довідка АТ КБ «ПриватБанк», відповідно до якої 24 січня 2018 року він отримав від ОСОБА_3 грошовий переказ у розмірі 2 000,00 дол. США), докази ввезення на митну територію України ОСОБА_3 грошових коштів (митна декларація від 31 січня 2018 року, згідно з якою ОСОБА_3 31 січня 2018 року ввіз на територію України 48 500,00 дол. США та 700,00 євро).

Врахувавши зазначені докази, суди дійшли правильного висновку про отримання ним від свого двоюрідного брата коштів та використання їх для купівлі спірної квартири. Твердження позивачки про те, що спірна квартира придбана за спільні кошти подружжя, не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2022 рокувідкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2023 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю не відповідають.

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 04 жовтня 1997 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 лютого 2021 року, яке набрало законної сили 13 березня 2021 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірваний (т. 1, а. с. 93).

У шлюбі у них народилися діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (т. 1, а. с. 45, 46, 47).

26 січня 2018 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВінІнвестБуд» укладений договір № 14/98-8/128 про участь у Фонді фінансування будівництва, відповідно до умов якого ОСОБА_1 як довіритель зобов`язався передати управителю у довірчу власність кошти з метою отримання у власність об`єкта інвестування, а управитель зобов`язався прийняти ці кошти для фінансування спорудження зазначеного у договорі об`єкта будівництва (пункт 1.1 договору) (т. 1, а. с. 6-9).

За довірителем ОСОБА_1 закріплено об`єкт інвестування, що у АДРЕСА_3 (1 та 2 черги будівництва), номер приміщення 98, загальна проектна площа, 67,2 кв. м, житлова площа 35,7 кв. м, поверх 7, кількість кімнат 2. Вартість об`єкта інвестування складала 1 201 919 грн (пункти 1.3, 1.4 договору).

Згідно з пунктом 1.4 договору на момент його підписання ОСОБА_1 згідно з платіжними дорученнями від 01 лютого 2018 року № 2, від 01 лютого 2018 року № 3, від 02 лютого 2018 року № 4, від 02 лютого 2018 року № 5, від 06 лютого 2018 року № 6, від 13 лютого 2018 року № 7, від 13 лютого 2018 року № 8 сплатив на рахунок управителя кошти за договором від 26 січня 2018 року № 14/98-8/128 на загальну суму 1 201 919 грн (ціна об`єкта інвестування), а також здійснив плату за управління коштами у сумі 45 000,00 грн (т. 1, а. с. 15-22).

З 15 лютого 2018 року ОСОБА_1 на праві власності належить квартира АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1488785105101, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Підставою державної реєстрації права власності зазначено довідку про право довірителя на набуття у власність об`єкта інвестування від 13 лютого 2018 року, яка видана ТОВ «ВінІнвестБуд» (т. 1, а. с. 29).

Відповідно до доводів касаційної скарги рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються в частині висновків про те, що спірна квартира придбана за кошти, які ОСОБА_1 отримав у борг від двоюрідного брата ОСОБА_3 , тому в іншій частині не є предметом перегляду в касаційному порядку (стаття 400 ЦПК України).

Оцінюючи твердження ОСОБА_1 про те, що квартира придбана за кошти, отримані від двоюрідного брата ОСОБА_3 , суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що у матеріалах справи є докази пересилання коштів ОСОБА_3 ОСОБА_1 (довідка АТ КБ «ПриватБанк», згідно з якою 24 січня 2018 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_3 грошовий переказ у сумі 2 000,00 дол. США), докази ввезення на митну територію України ОСОБА_3 грошових коштів (митна декларація від 31 січня 2018 року, згідно з якою ОСОБА_3 31 січня 2018 року ввіз на територію України 48 500,00 дол. США та 700,00 євро).

Враховуючи зазначені докази, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що доведеним є факт отримання позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 від свого двоюрідного брата коштів у позику та використання їх для купівлі спірної квартири та врахували, що між датою першого переказу коштів на ім`я ОСОБА_1 від ОСОБА_3 у сумі 2 000,00 дол. США (24 січня 2018 року) та датою сплати коштів на рахунок управителя за управління коштами на будівництво спірної квартири, згідно з платіжним дорученням від 26 січня 2018 року № 1 минуло всього лише два дні; між датою ввезення на територію України грошових коштів у сумі 48 500,00 дол. США та 700,00 євро ОСОБА_3 (31 січня 2018 року) та датою початку виплати коштів за договором № 14/98-8/128 про участь у Фонді фінансування будівництва, згідно з платіжними дорученнями від 01 лютого 2018 року № 2, від 01 лютого 2018 року № 3, від 02 лютого 2018 року № 4, від 02 лютого 2018 року № 5, від 06 лютого 2018 року № 6, від 13 лютого 2018 року № 7, від 13 лютого 2018 року № 8, минуло відповідно 1, 2, 6 та 13 днів.

З такими висновками погодитися не можна.

Згідно зі статтею 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначеними нормами встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).

За загальним правилом, закріпленим у статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності, частки співвласників є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або договором.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок про те, що існує презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов`язком особи, яка з ним не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтями 12 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості грошей (стаття 1047 ЦК України).

Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України дає підстави зробити висновок, що за своєю суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

Зазначаючи про те, що спірна квартира придбана за кошти, які ОСОБА_1 отримав у позику від свого брата ОСОБА_3 , суди попередніх інстанцій не врахували, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження зазначеного.

Довідка АТ КБ «ПриватБанк», згідно з якою 24 січня 2018 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_3 грошовий переказ у розмірі 2 000,00 дол. США, та докази ввезення на митну територію України ОСОБА_7 грошових коштів не є допустимими доказами на підтвердження укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договору позики грошових коштів, за які надалі була придбана спірна квартира.

Оскільки суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, та обґрунтовано задовольнив зустрічний позов про поділ майна подружжя, проте помилково зазначив про те, що спірне майно придбане за кошти, отримані ОСОБА_1 у позику від двоюрідного брата ОСОБА_3 , тому з мотивувальних частин рішень судів першої та апеляційної інстанцій необхідно виключити посилання на те, що спірна квартира придбана за кошти, отримані ОСОБА_1 у позику від ОСОБА_3 .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частин першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

З урахуванням наведених вище мотивів, Верховний Суд вважає за необхідне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 листопада 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 лютого 2022 року змінити у мотивувальній частині, виключивши висновки судів про те, що спірна квартира придбана за кошти, отримані ОСОБА_1 у позику від ОСОБА_3 .

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_2 , зміну рішень судів першої та апеляційної інстанцій, то з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 14 085,39 грн (6 085,39 грн + 8 000,00 грн).

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 листопада 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 лютого 2022 року змінити, виключити з їх мотивувальних частин висновки про те, що квартира АДРЕСА_2 , придбана за кошти, які ОСОБА_1 отримав у позику від ОСОБА_3 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 14 085,39 грн - витрати зі сплати судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. А. Воробйова

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

В. В. Яремко