Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.02.2021 року у справі №310/9577/19

Постанова

Іменем України

20 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 310/9577/19

провадження № 61-5544св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2,

треті особи: голова комісії з організації вирішення майнових питань та виділення майна в натурі колективного сільськогосподарського підприємства "Зоря" Іхно Іван Степанович, ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Венецьким Сергієм Володимировичем, на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 18 червня 2020 року, додаткове рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 14 липня 2020 року, ухвалені у складі судді Морока С. М., та постанову Запорізького апеляційного суду від 14 грудня 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: Крилової О. В., Полякова О. З., Кухаря С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у праві власності та користуванні нерухомим майном.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він є власником нежитлової будівлі (корівника), яка розташована по АДРЕСА_1.

Вказував на те, що відповідач має намір звернутися до суду з позовом про визнання права власності на зазначене приміщення, що свідчить про те, що відповідач своїми діями з подання заяв про свої неіснуючі майнові права на нежитлову будівлю (корівник) та намаганню вилучити цей корівник із його власності, відносно до якого не мав і не має ніяких майнових прав, створює йому перешкоди у його праві власності та праві користування нерухомим майном - нежитловою будівлею (корівником).

Зазначав, що він має право на превентивний спосіб захисту свого права власності, який закріплено у статті 386 ЦК України про засади захисту права власності ЦК України. Визначений ним спосіб захисту права власності також спрямований на попередження можливого порушення, якого на момент подання позову немає, тому у нього як власника нежитлової будівлі є підстави вважати, що з боку відповідача будуть вчинені дії з виділення в натурі нежитлової будівлі (корівника) поза волею власника, що є порушенням його права власності на нежитлову будівлю, яка ним відновлена, введена в експлуатацію, а право власності на яку зареєстроване у Державному реєстрі реєстрації речових прав власності на нерухоме майно.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просивусунути перешкоди у праві власності та користуванні нерухомим майном - нежитловою будівлею, яка розташована по АДРЕСА_1.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 18 червня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не довів вимог свого позову, а саме: не довів та не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 чинить йому перешкоди у користуванні нерухомим майном.

Додатковим рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 14 липня 2020 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн.

Вирішуючи питання про відшкодування відповідачу понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що позов залишено без задоволення, а відповідач надав належні докази (договір про надання правової допомоги, акт виконаних робіт, копії квитанцій про сплату коштів) на підтвердження понесених витрат. Визначений стороною відповідача розмір витрат на правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн відповідає обсягу наданих послуг і критерію реальності, розумності та співмірності.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 14 грудня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 18 червня 2020 року та додаткове рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 14 липня 2020 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач не довів, що ОСОБА_2 чинить йому перешкоди у користуванні нерухомим майном. Також, ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з позивача на користь відповідача понесених витрат на правничу допомогу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У квітні 2021 року ОСОБА_1 в особі адвоката Венецького С. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що він не надав докази на підтвердження позовних вимог, не врахували його доводи про те, що відповідач та його представник намагаються вилучити у нього нерухоме майно, яке належить йому на праві власності.

Суди не надали належної правової оцінки заяві представника відповідача, яка подана останнім у справі № 310/1834/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_1, треті особи: приватний нотаріус Бердянського районного нотаріального округу Запорізької області Каракулов І. Л., ОСОБА_2, про визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя та витребування нежитлової будівлі.

Так, у вказаній заяві представник ОСОБА_2 зазначив, що ОСОБА_2 має намір претендувати на виділення спірного об'єкта на його користь.

Вказував на те, що від таких дій відповідача та його представника він відчув реальну загрозу вилучення у нього нерухомого майна, яке він придбав у законний спосіб.

Також суд першої інстанції необґрунтовано відхилив заявлені ним клопотання про допит свідків та прослуховування аудіозапису.

Крім того, суд першої інстанції, стягуючи з нього на користь відповідача витрати на правничу допомогу, не врахував, що відповідач не надав докази на підтвердження того, що він сплатив адвокату грошові кошти у розмірі 5 000,00
грн.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме: клопотання про виклик та допит свідків та прослуховування аудіозапису (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У червні 2021 року голова комісії з організації вирішення майнових питань та виділення майна в натурі колективного сільськогосподарського підприємства "Зоря" Іхно І. С. та ОСОБА_3 подали відзиви на касаційну скаргу.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Звертаючись до суду з позовом про усунення перешкод у праві власності та користуванні нерухомим майном - нежитловою будівлею, яка розташована по АДРЕСА_1, ОСОБА_1 посилався на те, що він на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 18 жовтня 2017 року, укладеним між ним та ОСОБА_4, є власником вказаного нерухомого майна, а ОСОБА_2 неодноразово виявляв наміри щодо зверненню до суду з позовом про право власності на вказане нерухоме майно, а тому він має підстави передбачити можливість порушення свого права власності відповідачем.

Згідно з частиною 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 2 статті 386 ЦК України передбачено, що власник, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до наведеної вище норми у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майно власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.

Підставою для задоволення позову про усунення перешкод в користуванні власністю є встановлення сукупності певних обставини, а саме: наявність у позивача права власності на майно та наявність перешкод у можливості користування ним своєю власністю.

Таким чином, відповідачем за негаторним позовом є лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю, а підставою мають слугувати посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей.

Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України.

Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно виходив із того, що ОСОБА_1 не довів, що ОСОБА_2 чинить йому перешкоди в користуванні нерухомим майном.

На стадії касаційного перегляду справи суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, та переоцінювати докази у справі, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками судів стосовно встановлення обставин справи та стосуються переоцінки доказів.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

Так, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно з частиною 1 , пунктом 1 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У частині 3 статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) та постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18) зазначила, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін. ), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відповідач на підтвердження витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, надав суду: договір про надання правової допомоги від 06 червня 2018 року, укладений між ОСОБА_2 то адвокатом Дон В. О., додаткову угоду до договору про надання правничої допомоги від 16 березня 2020 року, акт виконаних робіт (надання послуг) від 18 червня 2020 року, квитанцію до прибуткового касового ордери від 31 березня 2020 року, згідно з якою адвокат Дон В. О. прийняв від ОСОБА_2 на підставі договору про надання правової допомоги від 06 червня 2018 року 2 000,00 грн, та квитанцію до прибуткового касового ордери від 18 червня 2020 року, згідно з якою адвокат Дон В. О. прийняв від ОСОБА_2 на підставі договору про надання правової допомоги від 06 червня 2018 року 3 000,00 грн.

Установивши вказані обставини та надавши належну правову оцінку вказаним доказам, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн, оскільки надані ОСОБА_2 суду першої інстанції докази підтверджують понесення ним вказаних витрат.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення ухвалені без додержання норм процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судових рішень, Верховний Суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Венецьким Сергієм Володимировичем, залишити без задоволення.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 18 червня 2020 року, додаткове рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 14 липня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 14 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник