Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.09.2019 року у справі №480/1544/18

Постанова

Іменем України

16 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 480/1544/18

провадження № 61-16445св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Тітова М.

Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - державний нотаріус Четвертої миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області Ігнатенко Віра Семенівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_3, на рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 14 травня 2019 року

в складі судді Терентьєва Г. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 липня 2019 року в складі колегії суддів: Царюк Л. М., Прокопчук Л. М., Самчишиної Н. В.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Кіровської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом.

Позов мотивований тим, що 10 грудня 2015 року ОСОБА_4, яка проживала за адресою: АДРЕСА_1, склала заповіт відповідно до якого, на випадок її смерті, заповідає ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, належну їй земельну ділянку для ведення сільськогосподарського виробництва, розміром 6,2152 га, кадастровий номер 4824280700:07:000:0118, що розташована в межах території Кіровської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла.

Після смерті

ОСОБА_4 відкрилася спадщина на земельну ділянку площею 6,2152 га

з цільовим призначенням - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Кіровської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області. Про смерть ОСОБА_4 вона не знала, що підтверджується листом державного нотаріусу Четвертої Миколаївської нотаріальної контори Миколаївської області Ігнатенко В. С. від

31 липня 2018 року. 14 серпня 2018 року вона звернулася до державного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом, але постановою від 14 серпня 2018 року їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, так як вона не прийняла спадщину у встановлений законом шестимісячний термін та не вступила в права спадкоємця фактично. Однак вона пропустила строк для прийняття спадщини з поважних причин, так як не знала про смерть заповідача ОСОБА_4.

Посилаючись на вказані обставини просила суд визначити їй додатковий строк для подання заяви по прийняття спадщини за заповітом після померлої ОСОБА_4.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 23 січня 2019 року замінено первісного відповідача - Кіровську сільську раду Миколаївського району Миколаївської області на належного відповідача - ОСОБА_2.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 14 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 25 липня 2019 року, в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суди керувалися тим, що позивач не довела поважності причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини, оскільки її необізнаність щодо смерті спадкодавця не є поважною причиною для визначення їй додаткового строку для прийняття спадщини.

Аргументи учасників справи

У серпні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач звернулась до суду лише тоді, як дізналась, що спадкодавець помер, а саме з листа державного нотаріуса. Земельною ділянкою спадкодавця фактично розпоряджалась її донька - ОСОБА_2, зокрема за довіреністю матері уклала договір про оренду землі

з ФГ "УКРАГРО-УРОЖАЙ", головою якого є ОСОБА_1, та отримувала кошти за оренду землі. 27 серпня 2013 року ОСОБА_4 склала заповіт на користь ОСОБА_2, проте 10 грудня 2015 року змінила своє рішення та заповіла ОСОБА_1 належну спадкодавцеві земельну ділянку. ОСОБА_2 не повідомила ОСОБА_1 про смерть ОСОБА_4, так як знала про наявність заповіту від 10 грудня 2015 року.

Крім того, суди попередніх інстанцій не встановили, чи знала ОСОБА_1 про наявність заповіту. Як вбачається з матеріалів справи вона могла не знати про його існування так як примірник заповіту було видано тільки заповідачу, а не спадкоємцю. За таких обставин можливо стверджувати, що ОСОБА_1 пропустила строк для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після померлої ОСОБА_4 з поважних причин, а саме у зв'язку із незнанням про існування заповіту.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в АДРЕСА_1.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, до якої увійшла, зокрема, земельна ділянка, розташована на території Кіровської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області площею 6.2152 га.

10 грудня 2015 року ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений секретарем Кіровської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, за яким належну їй земельну ділянку площею 6.2152 га заповіла ОСОБА_1.

ОСОБА_2 - дочка померлої, яка на час смерті матері була зареєстрована та проживала з нею в АДРЕСА_1, звернулася

06 червня 2018 року з заявою до Четвертої Миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області про прийняття спадщини.

На підставі цієї заяви була заведена спадкова справа № 108/2018.

Відповідно до постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріуса від

14 серпня 2018 року ОСОБА_1 відмовлено у прийнятті заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 на вказану земельну ділянку у зв'язку з пропуском нею шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Відповідно до частини 1 статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина 1 статті 1269 ЦК України).

У частині 1 статті 1270 ЦК України визначено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно з частиною 3 статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

У частині 3 статті 12, частинах 1 , 5 , 6 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частині 3 статті 12, частинах 1 , 5 , 6 статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15 зроблено висновок, що "право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Відповідно до частини 3 статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Аналогічна правова позиція міститься

у постанові Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року (справа № 6-85цс12). Отже, місцевий суд, з яким погодився касаційний суд, дійшов помилкового висновку про те, що незнання про смерть спадкодавця є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а відтак

є підстави для визначення додаткового строку для подання позивачкою заяви про прийняття спадщини. Разом з тим слід погодитися з висновком суду апеляційної інстанції про те, що причина пропуску строку для прийняття спадщини не може бути визнана поважною, оскільки саме по собі незнання про смерть спадкодавця без установлення інших об'єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку".

У постанові Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17 зроблено висновок, що "право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Відповідно до частини 3 статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Правила частини 3 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо:

1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними".

Тому суди зробили обґрунтований висновок, що необізнаність спадкоємця про смерть спадкодавця не є поважною причиною для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частини 3 1272 ЦК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частини 3 1272 ЦК України випадках (частина 1 статті 13 ЦПК України).

Згідно частини 4 статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема: мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, що суди попередніх інстанцій не встановили, чи знала ОСОБА_1 про наявність заповіту, оскільки як на підставу для визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини позивач зазначала, що вона не знала про смерть спадкодавця. Як свідчать матеріали справи, зокрема, зміст її позовної заяви та апеляційної скарги, про необізнаність про наявність заповіту при розгляді справи в судах першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1 не вказувала.

За таких обставин суди правильно відмовили у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення? без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 14 травня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 липня

2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Краснощоков

І. О. Дундар

М. Ю. Тітов