Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.05.2019 року у справі №636/2922/18

Постанова

Іменем України

09 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 636/2922/18

провадження № 61-9217св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву Головного територіального управління юстиції у Харківській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 14 січня 2019 року у складі судді Гуменного З. І. та постанову Харківського апеляційного суду від 02 квітня 2019рокуу складі колегії суддів: Маміної О. В., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позовну заяву і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву Головного територіального управління юстиції у Харківській області (далі - МР ВДВС по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву ГТУЮ у Харківській області) про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, посилаючись на те, що на виконанні в МР ВДВС по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву ГТУЮ у Харківській області перебувають виконавчі провадження № 43036148 та № ~organization0~ з виконання виконавчих листів, виданих 15 квітня 2014 року на підставі рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 11 квітня 2013 року у справі № 2-984/2011 за його позовом до ОСОБА_2, треті особи: Спільне підприємство "Чугуївський ринок", Чугуївська міська рада Харківської області, про поновлення порушеного права та за позовом Чугуївської міської ради Харківської області до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_1, Спільне підприємство "Чугуївський ринок", Інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області, про зобов'язання вчинити певні дії, яким зобов'язано ОСОБА_2 за власні кошти привести самовільно реконструйовану групу будівель, до якої входять будівля магазину АДРЕСА_1 та склад-магазин "Г ", "Г1 ", "Г3", адресу яких було змінено на літ. "Щ" по АДРЕСА_2, у попередній стан, а також зобов'язано ОСОБА_2 за власні кошти привести самовільно реконструйовану будівлю магазину, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, в попередній стан згідно з проектом забудови. В ході виконання виконавчих проваджень він сплатив на депозитний рахунок МР ВДВС по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву ГТУЮ у Харківській області грошові кошти як авансовий внесок на організацію та проведення виконавчих дій в розмірі 116 578 грн, а також поніс витрати на розрахунково-касове обслуговування в сумі 770,91 грн. Зазначені кошти в загальному розмірі 117 348,91 грн були зняті з його банківського рахунку, який використовувався для його справи та бізнесу, отримані відповідачем неправомірно, більше двох років перебували на депозитному рахунку МР ВДВС по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву ГТУЮ у Харківській області та були повернуті йому лише 04 липня 2018 року, у зв'язку з чим йому завдано матеріальних збитків. Крім того, внаслідок тривалого невиконання судового рішення йому завдано моральної шкоди. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання з рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів державної влади, на свою користь 34 098,78 грн процентів за користування коштами, що знаходилися на депозитному рахунку МР ВДВС по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву ГТУЮ у Харківській області, 3 003,17 грн - індексації по курсу іноземних валют, 770,91 грн - витрат на розрахунково-касове обслуговування, 815
561,39 грн - на відшкодування прогнозованої майнової шкоди, завданої відповідачем, та 20 000 грн - на відшкодування моральної шкоди.

31 липня 2018 року представник МР ВДВС по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву ГТУЮ у Харківській області - Сидоренко О. М. подала відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що правомірність дій МР ВДВС по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву ГТУЮ у Харківській області щодо надання стягувачу пропозиції здійснити авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій підтверджена ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 13 червня 2017 року у справі № 636/1797/17 за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого Слідчого відділення Чугуївського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області. 11 жовтня 2017 року ОСОБА_1 отримав повідомлення державного виконавця про необхідність надання реквізитів для повернення авансового внеску і лише 27 червня 2018 року надав такі реквізити. Тому саме внаслідок пасивних дій позивача повернення коштів відбулося03 липня 2018 року.

Позивач не довів наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме вини МР ВДВС по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву ГТУЮ у Харківській області в заподіянні йому матеріальної шкоди, що виключає відповідальність відповідача в цій справі. Крім того, ОСОБА_1 не надав доказів, які б підтверджували факт заподіяння йому і розмір моральної шкоди.

Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 14 січня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що МР ВДВС по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву ГТУЮ у Харківській області є державним органом і його рахунки є безпроцентними та неприбутковими. Положеннями Закону України "Про виконавче провадження" та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, не передбачено повернення або відшкодування коштів за розрахунково-касове обслуговування сторін виконавчого провадження або інших грошових витрат сторін, пов'язаних з перерахуванням коштів. Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення упущеної вигоди базуються на теоретичному розрахунку можливого прибутку, який він міг би отримати, та не підтверджені відповідними документами. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади, а в даному випадку - органу державної виконавчої служби, до відповідальності у вигляді відшкодування завданої шкоди є факти неправомірних дій цього державного органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і завданою шкодою.

Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за завдану шкоду. При цьому неправомірність рішення, дій або бездіяльності органу державної влади має підтверджуватися відповідним рішенням суду, яке має преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди. У спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної виконавчої служби та причинний зв'язок між такою поведінкою та завданою шкодою. Докази, які позивач надав до суду, не підтверджують безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між неотриманням грошових коштів як прогнозованої упущеної вигоди та діями МР ВДВС по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву ГТУЮ у Харківській області. Крім того, позивач не довів факту заподіяння і розміру моральної шкоди.

Постановою Харківського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 14 січня 2019 року в частині відшкодування моральної шкоди змінено щодо мотивів відмови в позові. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів у розмірі 815 561,30 грн покладає на позивача обов'язок довести, що ці доходи не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання МР ВДВС по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву ГТУЮ у Харківській області своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті позивачем для їх одержання. В разі упущеної вигоди відшкодовуються кошти, які могли бути реально отримані при належному виконанні відповідачем своїх обов'язків.

Наявність теоретичного обґрунтування можливості одержання доходу не є підставою для стягнення грошей. Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача відшкодуванняматеріальної шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень. При цьому, відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції не звернув уваги на правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-99 цс17, відповідно до якого у справах за позовами фізичних і юридичних осіб про відшкодування, зокрема моральної шкоди, завданої рішеннями, діями (бездіяльністю) державного виконавця, відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України. В цій справі ОСОБА_1 заявив позовні вимоги лише до МР ВДВС по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву ГТУЮ у Харківській області, а органи Державного казначейства України до участі у справі як відповідачів не залучено, що виключає можливість задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди, завданої тривалим невиконанням рішення суду, навіть в разі його доведеності.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

03 травня 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 14 січня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що висновки судів попередніх інстанцій щодо недоведеності ним позовних вимог про відшкодування майнової шкоди є помилковими, оскільки наявні в матеріалах справи докази та надані ним копії судових рішень в інших справах підтверджують тривале невиконання відповідачем рішенняЧугуївського міського суду Харківської області від 11 квітня 2013 року у справі № 2-984/2011 та неправомірність дій МР ВДВС по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву ГТУЮ у Харківській області. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, суди не застосували до спірних правовідносин статтю 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і не врахували правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18). Крім того, висновок апеляційного суду про те, що в цій справі відповідачемповинен бути залучений орган Державного казначейства України, є помилковим, оскільки рішення суду про стягнення коштів з державного органу не впливає на права чи обов'язки цього органу.

У червні 2019 року представник МР ВДВС по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву ГТУЮ у Харківській області - Погрібна Т. С. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 21 травня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Чугуївського міського суду Харківської області.

04 червня 2019 року справа № 636/2922/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом частин 1 -5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному частин 1 -5 статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

Згідно з частиною 1 статті 367, частиною 1 статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду в повній мірі не відповідає.

Судами встановлено, що на виконанні в МР ВДВС по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву ГТУЮ у Харківській області перебувають виконавчі провадження № 43036148 та № ~organization1~ з виконання виконавчих листів, виданих 15 квітня 2014 року на підставі рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 11 квітня 2013 року у справі № 2-984/2011 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Спільне підприємство "Чугуївський ринок", Чугуївська міська рада Харківської області, про поновлення порушеного права та за позовом Чугуївської міської ради Харківської області до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_1, Спільне підприємство "Чугуївський ринок", Інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області, про зобов'язання вчинити певні дії, яким зобов'язано ОСОБА_2 за власні кошти привести самовільно реконструйовану групу будівель, до якої входять будівля магазину АДРЕСА_1 та склад-магазин "Г ", "Г1 ", "Г3 ", адресу яких було змінено на літ. "Щ" по АДРЕСА_2, у попередній стан, а також зобов'язано ОСОБА_2 за власні кошти привести самовільно реконструйовану будівлю магазину, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, в попередній стан згідно з проектом забудови.

З метою отримання кошторису на проведення робіт з приведення вказаних у виконавчих документах будівель в попередній стан постановою державного виконавця від 10 серпня 2015 року у виконавчому провадженні № 43036148 до примусового виконання рішення суду залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Проектно будівельне підприємство СХІД" (далі - ТОВ "ПБП СХІД").

19 листопада 2015 року ОСОБА_1 звернувся до МР ВДВС по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву ГТУЮ у Харківській області з клопотанням, в якому просив надати йому реквізити для сплатити авансового внеску для проведення та організації виконавчих дій.

15 лютого 2016 року ОСОБА_1 звернувся до МР ВДВС по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву ГТУЮ у Харківській області із заявою щодо самостійної сплати авансового внеску та надав квитанцію про його сплату в сумі 10 000 грн.

31 березня 2016 року ТОВ "ПБП СХІД" надало до МР ВДВС по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву ГТУЮ у Харківській області кошторис, згідно з яким вартість робіт складає 73 904 грн.

11 квітня 2016 року на депозитний рахунок МР ВДВС по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву ГТУЮ у Харківській області ОСОБА_1 добровільно та самостійно сплатив авансовий внесок в сумі 63 904 грн на проведення виконавчих дій як залишок несплаченої суми.

В подальшому державний виконавець отримав копію архітектурно-технічного паспорта об'єкта архітектури - магазину по АДРЕСА_2, копію висновку будівельно-технічного експертного дослідження № 2816 від 30 березня 2011 року, копію технічного паспорта на склад-магазин "Г1 ", "Г3" станом на 12 серпня 2003 року, копію висновку будівельно-технічної експертизи № 10385 від 27 лютого 2012 року, копію технічної документації об'єкта по АДРЕСА_2, та звернувся до ТОВ "ПБП СХІД" з листом щодо складання кошторису на проведення монтажно-будівельних робіт з урахуванням вказаних документів.

Спеціалістом ТОВ "ПБП СХІД" складено детальний кошторис на будівельні роботи з урахуванням вищевказаних документів, згідно з яким вартість витрат за виконавчим провадженням № 43026229 складає 36 922 грн, за виконавчим провадженням № 43036148 - 79 656 грн, а всього - 116 578 грн.

На вимогу державного виконавця від 26 жовтня 2016 року ОСОБА_1 додатково сплатив авансовий внесок в розмірі 42 674 грн.

13 червня 2017 року боржник ОСОБА_2 звернувся до МР ВДВС по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву ГТУЮ у Харківській області із заявою, в якій повідомив, що самостійно виконає рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 11 квітня 2013 року у справі № 2-984/2011, та просив надати йому час для організації монтажно-будівельних робіт, а саме - закупівлі будівельних матеріалів та пошуку спеціалістів.

18 вересня 2017 року боржник ОСОБА_2 звернувся до МР ВДВС по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву ГТУЮ у Харківській області із заявою, в якій повідомив, що ним було здійснено часткову закупівлю витратних матеріалів, та надав відповідні платіжні документи.

Того ж дня, 18 вересня 2017 року державний виконавець здійснив вихід за адресою розташування будівель, за наслідками якого було встановлено, що боржник здійснив закупівлю вказаних ним будівельних матеріалів та зобов'язався виконати рішення суду після придбання повного обсягу необхідних матеріалів та послуг, про що державний виконавець склав відповідний акт.

18 вересня 2017 року начальник МР ВДВС по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву ГТУЮ у Харківській області звернувся до Головного територіального управління юстиції у Харківській області з поданням про вирішення питання про повернення авансового внеску стягувачу ОСОБА_1 в розмірі 116 578 грн.

06 жовтня 2017 року державний виконавець направив позивачу вимогу про надання інформації щодо номера розрахункового рахунку та реквізитів банківської установи для повернення авансового внеску в розмірі 116 578 грн, який знаходиться на рахунку відділу.

27 червня 2018 ОСОБА_1 надав державному виконавцю реквізити банківської установи, а 03 липня 2018 року авансовий внесок в розмірі 116 578 грн було повернуто позивачу, що підтверджується платіжним дорученням від 03 липня 2018 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що грошові кошти, сплачені ним як авансування витрат виконавчого провадження на загальну суму 116
578 грн, були отримані МР ВДВС по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву ГТУЮ у Харківській області неправомірно і більше двох років знаходилися на депозитному рахунку відповідача, однак рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 11 квітня 2013 року у справі № 2-984/2011 не виконано, що порушує його права та є підставою для відшкодування йому 34 098,78 грн процентів за користування коштами, які знаходилися на депозитному рахунку МР ВДВС по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву ГТУЮ у Харківській області, 3 003,17 грн - індексації по курсу іноземних валют, 770,91 грн - витрат на розрахунково-касове обслуговування, 815 561,39 грн - на відшкодування прогнозованої майнової шкоди, завданої відповідачем, та 20 000 грн - на відшкодування моральної шкоди.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до частини 2 статті 87 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження", чинного на час виникнення спірних правовідносин (далі - ~law41~), збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

Згідно з ~law42~ державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених ~law43~ заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі необхідності залучати до проведення чи організації виконавчих дій суб'єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача.

~law44~ передбачено, що з метою забезпечення провадження виконавчих дій стягувач може за погодженням з державним виконавцем внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби певну грошову суму для здійснення необхідних витрат або покриття їх частини, якщо інше не передбачено ~law45~. Після завершення виконавчого провадження авансовий внесок повністю повертається стягувачу, якщо інше не передбачено ~law46~.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними.

Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

Згідно зі статтею 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Вказана стаття регулює загальні підстави для відшкодування шкоди в межах позадоговірних (деліктних) зобов'язань. Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення, елементами якого є: шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою, вина. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

З наведеного випливає, що шкода є неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об'єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду.

Грошовий вираз майнової шкоди є збитками. Відповідно до статті 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких зазнала особа у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Отже, відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб'єкта - правопорушника. Щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 ЦПК України.

Згідно з частинами 1 , 3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що законодавством України не передбачено повернення або відшкодування витрат, понесених сторонами виконавчого провадження на розрахунково-касове обслуговування. Крім того, МР ВДВС по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву ГТУЮ у Харківській області є державним органом і його рахунки є безпроцентними та неприбутковими, що виключає можливість нарахування процентів на кошти, які внесені на його рахунок як авансування витрат виконавчого провадження. Оскільки позивач не надав належних доказів на підтвердження факту завдання йому збитків у вигляді упущеної вигоди, а також не довів наявності безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між майновою шкодою, яку він просив відшкодувати, та протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю МР ВДВС по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву ГТУЮ у Харківській області, то суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди.

Доводи заявника про те, що наявні в матеріалах справи докази та надані ним копії судових рішень в інших справах підтверджують тривале невиконання відповідачем рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 11 квітня 2013 року у справі № 2-984/2011, не заслуговують на увагу, так як сам по собі факт тривалого невиконання рішення суду не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв'язку між несвоєчасним виконанням рішення, яке набрало законної сили, і шкодою, факт завдання та розмір якої позивачем не доведено.

Вимога позивача про відшкодування інфляційних втрат також не підлягає задоволенню, оскільки за змістом частини 2 статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами в цій справі, пов'язані з примусовим виконанням судового рішення, в яких державна виконавча служба не є боржником у грошовому зобов'язанні, натомість несе відповідальність за свої дії чи бездіяльність в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Інфляційні втрати за своєю правовою природою є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, однак МР ВДВС по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву ГТУЮ у Харківській області не єборжником перед ОСОБА_1.

Вказане узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 757/74887/17-ц (провадження № 61-11090св19), від 11 червня 2020 року у справі № 720/454/16-ц (провадження № 61-47441св18), від 12 серпня 2020 року у справі № 761/7165/17 (провадження № 61-20203св19)

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до МР ВДВС по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву ГТУЮ у Харківській області про відшкодування майнової шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, то вказані судові рішення в означеній частині підлягають залишенню без змін.

Змінюючи рішення місцевого суду в частині мотивів відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд виходив з того, що у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої, рішеннями, діями (бездіяльністю) державного виконавця відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України, однак в цій справі відповідачем є лише МР ВДВС по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву ГТУЮ у Харківській області, а органи Державного казначейства України до участі у справі як відповідачі не залучені, що виключає можливість задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди, навіть в разі його доведеності.

Верховний Суд не погоджується з указаним висновком з огляду на таке.

Відповідно до частини 2 статті 2 ЦК України Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (статті 170 ЦК України).

Згідно з частиною 2 статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.

Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05 червня 2012 року № 4901-VI, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Державна казначейська служба України та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.

Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19).

Враховуючи викладене, висновок апеляційного суду про відмову в задоволенні позову з підстав незалучення відповідного територіального органу Державної казначейської служби України є помилковим.

Відповідно до статті 6 ЦПК України суд зобов'язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами 1 -3 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частинами 1 -3 статті 12 ЦПК України.

Змінюючи рішення місцевого суду про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до МР ВДВС по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву ГТУЮ у Харківській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, апеляційний суд фактично відмовив у задоволенні вказаних позовних вимог з формальних міркувань, не переглянув справу по суті та не встановив повністю фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення спору, не перевірив доводів апеляційної скарги та не дослідив наданих сторонами доказів.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Серявін та інші проти України ", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд апеляційної інстанції не виклав у судовому рішенні в достатній мірі мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах "Мала проти України"; "Суомінен проти Фінляндії").

В силу вищенаведених положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини 3 , частини 4 статті 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що апеляційним судом не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення в частині вирішення позовних вимог про ОСОБА_1 до МР ВДВС по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву ГТУЮ у Харківській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи в цій частині на новий апеляційний розгляд.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву Головного територіального управління юстиції у Харківській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 14 січня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 02 квітня 2019року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М.

Ю. Тітов