Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.07.2019 року у справі №564/2594/18

Постанова

Іменем України

19 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 564/2594/18-ц

провадження № 61-11598св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 04 лютого 2019 року у складі судді Левчук В. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 28 травня 2019 року у складі колегії суддів:

Ковальчук Н. М., Бондаренко Н. В., Хилевича С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради, про позбавлення батьківських прав.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі та мають сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Звертала увагу на те, що після розірвання шлюбу дитина проживає з нею, вихованням сина вона займається спільно зі свої чоловіком ОСОБА_4, відповідач участі у вихованні та матеріальному забезпеченні дитини не приймає, має заборгованість за аліментами на утримання дитини, стягнуті за рішенням суду.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просила позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 04 лютого

2019 року у задоволенні позову відмовлено. Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання сина ОСОБА_5 Покладено на орган опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради Рівненської області обов'язок контролювати виконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов'язків відносно сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існує конфлікт, який не сприяє реалізації відповідачем своїх батьківських прав та обов'язків щодо спілкування з сином та участі у його вихованні.

Висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради від 03 грудня 2018 року про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, суд першої інстанції вважав необґрунтованим та таким, що суперечить інтересам дитини, оскільки цей висновок складено однобічно, неповно, суб'єктивно, при цьому він містить вмотивованих висновків необхідності позбавлення батьківських прав відповідача.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 28 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції, встановивши відсутність свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, а також наявність конфлікту між колишнім подружжям, які, створивши нові сім'ї, не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільної дитини, а також те, що батько дитини виявляє намір спілкуватись з сином, проти позбавлення батьківських прав заперечує, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та інших учасників справи

У червні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 04 лютого 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 28 травня 2019 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Зазначає, що суди не надали належної оцінки доказам, які наявні в матеріалах справи та показанням свідків щодо ухилення відповідача від здійснення ним своїх батьківських обов'язків відносно їхнього спільного сина, а також доказам, які підтверджують відсутність перешкод у спілкуванні відповідача з дитиною з боку позивача.

Судами не звернуто увагу на наявність у відповідача заборгованості зі сплати аліментів та безпідставно відхилено висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно їхнього малолітнього сина.

Відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надходило.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 04 лютого 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 28 травня 2019 року, витребувано цивільну справу та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Частиною 1 статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами встановлено, що позивач та відповідач мають спільного сина ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_2.

ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4

Малолітній ОСОБА_5 проживає разом із позивачем, є учнем 3 класу, у навчанні старанний, часто пропускає навчання через хворобу, батько дитиною і її навчанням не цікавиться, батьківські збори не відвідує, що підтверджується характеристикою на учня 3-В класу Загальноосвітньої школи № 18 Рівненської міської ради.

Відповідно до характеристики Малолюбашанської сільської ради Костопілського району Рівненської області від 22 жовтня 2018 року ОСОБА_2 перебуває в зареєстрованому шлюбі, характеризується за місцем проживання позитивно, доброзичливий, урівноважений, порядний.

У період з січня 2018 до грудень 2018 року ОСОБА_2 сплачував на користь ОСОБА_1 аліменти та додаткові кошти (витрати, допомогу) на утримання дитини, що підтверджується відповідними квитанціями установи банку за січень-грудень 2018 року.

Згідно з висновком органу опіки та піклуваннявиконавчого комітету Рівненської міської радивід 03 грудня 2018 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2, останній навчанням дитини не цікавиться, за весь час навчання жодного разу не був у школі, не спілкувався з класним керівником, не цікавиться навчанням сина, але заперечує проти позбавлення його батьківських прав, бажає спілкуватись з дитиною, а ОСОБА_1 та її сім'я чинять йому перешкоди у спілкуванні із сином.

Нормативно-правове обґрунтування

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою

статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України).

Зокрема, пунктом 2 частини 1 статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини 1 статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Європейський суд з прав людини у справі "Хант проти України" від 07 грудня

2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57,58).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Надавши належну правову оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи та врахувавши заперечення ОСОБА_2 проти задоволення позову, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що позбавлення відповідача батьківських прав є крайнім заходом впливу на нього. При цьому суди правильно не погодилися із висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки висновок суперечить інтересам неповнолітньої дитини та є недостатньо обґрунтованим. Крім того, альтернативні заходи реагування держави до відповідача не вживалися, а позбавлення батьківських прав тягне за собою серйозні правові наслідки, як для батька так і для дитини. Позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди не звернули уваги на наявність у відповідача заборгованості зі сплати аліментів на утримання їхнього малолітнього сина є безпідставними, оскільки матеріали справи містять підтвердження сплати відповідачем аліментів у період з січня до грудня 2018 року, при цьому позивач не позбавлена можливості звернутись до суду з позовом про стягнення заборгованості за аліментами за попередній період, наявність якої не є достатньою підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.

Доводи касаційної скарги про те, що судами не надана належна оцінка повідомленням Національної поліції України щодо відсутності скарг відповідача про чинення позивачем перешкод у спілкуванні з дитиною, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки сама лише відсутність зазначених вище заяв до Національної поліції України не спростовує доводів відповідача, викладених у запереченнях на позовну заяву, про те, що він позбавлений можливості спілкуватись з дитиною

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, а зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 04 лютого 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 28 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик