Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.04.2020 року у справі №750/10223/18

Постанова

Іменем України

16 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 750/10223/18

провадження № 61-5704св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Бурлакова С. Ю., Зайцева А.

Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Комунальне підприємство "Деснянське" Чернігівської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 жовтня 2019 року у складі судді Карапута Л. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Євстафіїва О.

К., Бечка Є. М., Онищенко О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

На обґрунтування позову зазначила, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який улистопаді 1990 року розірвано.

Відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, однак, не мешкає в спірній квартирі з 1990 року та не сплачує комунальні платежі.

Вказана квартира перебуває у комунальній власності.

З урахуванням викладених обставин позивачка просила суд, визнати ОСОБА_2 на підставі положень статті 71 ЖК УРСР таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 жовтня 2019 року позов задоволено.

Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не мешкає у спірній квартирі, яка перебуває у комунальній власності, більше шести місяців і що суду не надано доказів поважності причин непроживання його в цій квартирі.

Не погодившись із зазначеним рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на нього.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Деснянського районного суду м.

Чернігова від 23 жовтня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У березні 2020 року на адресу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку надійшла касаційна скарга на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 жовтня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить суд оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

22 квітня 2020 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому позивач просить суд касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

14 квітня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що квартира АДРЕСА_1 не приватизована, належить до державного житлового фонду.

Згідно з копією довідки про склад сім'ї, що видана Управлінням адміністративних послуг Чернігівської міської ради від 20 серпня 2018 року № 7127, у вказаній квартирі зареєстровані: ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6.

Шлюб між сторонами розірвано 12 листопада 1990 року.

Згідно з копією довідки Деснянського РУПСЗН м. Чернігова про отримання (неотримання) допомоги від 19 лютого 2013 року, місце фактичного проживання ОСОБА_2 - АДРЕСА_3.

У заяві ОСОБА_2 про надання згоди на перевірку даних від 19 червня 2013 останнім вказано адресу: АДРЕСА_1.

У довідці Деснянського РУПСЗН м. Чернігова від 19 червня 2013 року № 4665 вказано адресу реєстрації ОСОБА_2: АДРЕСА_1.

Відповідно до копії акта обстеження матеріально-побутових умов проживання ОСОБА_7 соціальними працівниками без дати його складення, ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, а проживає за адресою: АДРЕСА_3.

У рішенні про призначення компенсації від 18 липня 2013 року вказано адресу, за якою ОСОБА_2 призначено виплату допомоги: АДРЕСА_5.

У заяві ОСОБА_2 від 28 січня 2016 року про перерахування належних сум на рахунок у банку останній вказав адресу: АДРЕСА_1.

В акті перевірки надання соціальних послуг працівниками відділу державних соціальних інспекторів та контролю за цільовим використанням бюджетних коштів Деснянського РУПСЗН м. Чернігова від 28 листопада 2017 № 2923 зазначено, що перевірка надавача соціальних послуг ОСОБА_2 проводилась за адресою: АДРЕСА_5.

В рішенні Деснянського РУПСЗН м. Чернігова про призначення компенсації від 18 лютого 2019 року вказано адресу, за якою ОСОБА_2 призначено допомогу: АДРЕСА_5.

Така ж адреса відповідача міститься й у розпорядженнях на перерахунок компенсації, датованих 29 вересня 2015 року, 27 квітня 2016 року, 25 листопада 2016 року, 26 квітня 2017 року, 28 листопада 2017 року, 26 червня 2018 року, 25 червня 2019 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Вимогами частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно із частиною 4 статті 9 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не переслідує легітимну мету, не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як необхідне в демократичному суспільстві (див., серед інших джерел, рішення у справі "МакКанн проти Сполученого Королівства" (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, пункт 50, від 13 травня 2008 року).

Стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Системний аналіз статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство України не встановлює, у зв'язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

У відповідності до вимог статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з частиною 2 статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суди попередніх інстанцій, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази в їх сукупності, обґрунтовано виходили з того, що ОСОБА_2 у спірній квартирі не проживає принаймні 20 років. При цьому, доказів поважності причин непроживання відповідача у вказаному житловому приміщенні суду надано не було.

Крім того, суди встановили, що відсутні будь-які докази того, що ОСОБА_1 коли-небудь створювала перешкоди ОСОБА_2 у доступі до квартири, що є предметом спору між сторонами.

З урахуванням встановлених у цій справі обставин, суди дійшли правильного висновку про те, що позивачка обґрунтувала належним чином мету, яку вона переслідувала, звернувшись до суду із позовом про визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням - спірною квартирою, та довела співмірність його виселення відповідній меті, що виключає можливість порушення статті 8 Конвенції при розгляді цієї справи.

Посилання ОСОБА_2 на факт надання ним позивачці грошових коштів на утримання спірної квартири є безпідставним, оскільки не підтверджений належними та допустимими доказами.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 жовтня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев