Історія справи

Постанова КЦС ВП від 26.06.2018 року у справі №588/28/17

Постанова

Іменем України

20 червня 2018 року

м. Київ

справа № 588/28/17

провадження № 61-27357св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - державний навчальний заклад «Охтирський центр професійно-технічної освіти»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5 на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 21 квітня 2017 року у складі судді Маслова В. В. та рішення апеляційного суду Сумської області від 15 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Хвостика С. Г., Ткачук С. С., Собини О. І.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до державного навчального закладу «Охтирський центр професійно-технічної освіти» (далі - ДНЗ Охтирський центр професійно-технічної освіти») про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 з 1987 року до

18 січня 2016 року працював майстром виробничого навчання ПТУ - 25, який було реорганізовано у ДПТНЗ «Тростянецький професійний ліцей».

Спочатку ОСОБА_4 працював за професією «Тракторист-машиніст», а з 2008 року - «Тракторист-машиніст сільськогосподарського (лісогосподарського) виробництва, водій автотранспортних засобів». Під час роботи позивач створив матеріально-технічну базу для навчального закладу, проте зазнав утисків від керівника закладу та його незаконно тричі було звільнено, після чого він був поновлений на роботі за рішеннями судів.

18 січня 2016 року згідно з наказом ДНЗ «Охтирський центр професійно-технічної освіти» № 3-К позивача знову було звільнено з посади майстра виробничого навчання за пунктом 1 статті 40 КЗпП України за скороченням штату. При цьому фактично ніякого скорочення штату не було, а директор навчального закладу ОСОБА_6 навмисно штучно створила умови, за яких не відбувся набір учнів до групи, яку він мав навчати. У подальшому позивач звертався до закладу з проханням поновити його на роботі, проте йому було відмовлено.

ОСОБА_4, остаточно уточнивши заявлені позовні вимоги, просив поновити йому строк на оскарження наказу ДНЗ «Охтирський центр професійно-технічної освіти» від 18 січня 2016 року № 3-К про звільнення його з посади майстра виробничого навчання, скасувати вказаний наказ; поновити його на посаді майстра виробничого навчання ДНЗ «Охтирський центр професійно-технічної освіти»; стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу та інфляційні втрати, всього на суму 52 802,80 грн.

Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 21 квітня

2017 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивача звільнено з дотриманням вимог трудового законодавства, а тому вважав позовні вимоги безпідставними.

Рішенням апеляційного суду Сумської області від 15 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.

Рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 21 квітня

2017 року змінено в частині мотивів відмови у позові.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що заявлені позивачем позовні вимоги є обґрунтованими, однак ним пропущено строк, встановлений статтею 233 КЗпП України, звернення до суду без поважних причин.

04 вересня 2017 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 21 квітня 2017 року та рішення апеляційного суду Сумської області від 15 серпня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивача було звільнено з порушенням вимог трудового законодавства.

Судом апеляційної інстанції зроблено передчасний висновок про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду, встановлений статтею 233 КЗпП України.

Позивач весь час з дня звільнення до дати звернення до суду вирішував питання для врегулювання спору в позасудовому порядку і вчинені позивачем у цей час дії були спрямовані саме на захист його порушених трудових прав, які суд дійсно вважав порушеними.

Пропущення строку звернення до суду є підставою для відмови у задоволенні позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін, дані обставини зазначені у статті 267 ЦК України. У цій справі відповідач не просив суд залишити позов без задоволення у зв?язку з пропущеним строком позовної давності.

04 вересня 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 21 квітня 2017 року та рішення апеляційного суду Сумської області від 15 серпня 2017 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не досліджено належним чином матеріали справи та не надано належної оцінки показам сторін.

01 листопада 2017 року ДНЗ «Охтирський центр професійно-технічної освіти» подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення, в якому просить касаційну скаргу відхилити.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року касаційні скарги разом із матеріалами цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини першої, частиною другою статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

У частинах першій та третій статті 49-2 КЗпП України йдеться про те, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що заявлені вимоги позивача є обґрунтованими. Судом апеляційної інстанції встановлено, що внесення змін до штатного розпису навчального закладу, зокрема, виведення з нього одиниці посади майстра виробничого навчання 10-тарифного розряду, яку займав позивач, відповідач пояснював неукомплектованістю групи учнів з професії «Тракторист-машиніст сільськогосподарського (лісогосподарського) виробництва категорії «А1», водій автотранспортних засобів категорії «С» по відокремленому навчальному підрозділу ДНЗ «Охтирський центр професійно-технічної освіти» міста Тростянець. При цьому позивачу було двічі запропоновано іншу рівнозначну посаду у ДНЗ «Охтирський центр професійно-технічної освіти» міста Охтирка, проте він відмовився від пропозицій відповідача, мотивуючи це далеким розташуванням навчального закладу від місця його проживання.

Разом з тим відповідач не надав суду належних і допустимих доказів про те, що ОСОБА_4, окрім запропонованої роботи за його фахом і фактичним виконанням обов'язків, було запропоновано і іншу вакантну роботу у навчальному закладі, яку він міг виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, що свідчить про неналежне виконання роботодавцем вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України при звільненні працівника.

Крім того, у матеріалах справи відсутні докази того, що з 18 січня 2016 року посаду позивача було вилучено зі штатного розпису навчального закладу та відбулося її фактичне скорочення, так як із наданих відповідачем до апеляційного суду штатних розписів, які діють з 01 вересня 2015 року, з

01 січня 2016 року та з 18 січня 2016 року, тобто на день звільнення позивача кількість штатних одиниць майстра виробничого навчання 10-тарифного розряду, тобто тієї одиниці, яку займав позивач у відокремленому навчальному підрозділі міста Тростянець, залишилась незмінною.

Частиною першою статті 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Статтею 234 КЗпП України передбачено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Вирішуючи питання про застосування строків, встановлених статтею 233 КЗпП України, судом апеляційної інстанції встановлено, що у даному випадку початок перебігу місячного строку звернення до суду розпочався з 18 січня 2016 року, тобто з дня отримання позивачем копії наказу про звільнення та видачі йому трудової книжки. Згідно з поясненнями ОСОБА_4, наданих у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, саме у день звільнення йому було видано копію наказу від 18 січня 2016 року № 3-К, з яким він не погодився, та трудову книжку.

З цим позовом ОСОБА_4 звернувся до суду 11 січня 2017 року, тобто з пропуском місячного строку, встановленого статтею 233 КЗпП України.

Як на поважність причин пропуску строку позивач посилався на ті обставини, що з моменту звільнення він неодноразово звертався до різних установ та відповідальних осіб і лише на початку січня 2017 року він звернувся з даним позовом до суду, оскільки в досудовому порядку не зміг поновити свої порушені права.

Встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Ураховуючи, що вимоги позивача є обґрунтованими, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що строк, встановлений статтею 233 КЗпП України, ним пропущено без поважних причин, оскільки трудова книжка отримана позивачем 18 січня

2016 року, а з цим позовом він звернувся лише 11 січня 2017 року.

Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 про те, що позивач весь час з дня звільнення до дати звернення до суду вирішував питання для врегулювання спору в позасудовому порядку, і вчинені позивачем у цей час дії були спрямовані саме на захист його порушених трудових прав, є безпідставними, оскільки позивач знав про порушене своє право з 18 січня 2016 року.

Доводи представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 про те, що пропущення строку звернення до суду є підставою для відмови у задоволенні позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін (стаття 267 ЦК України), а в цій справі відповідач не просив суд залишити позов без задоволення у зв?язку з пропущеним строком позовної давності, також є безпідставними, оскільки встановлені статтею 233 КЗпП України строки

звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня

2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційні скарги без задоволення, а рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 21 квітня 2017 року, в незміненій його частині, та рішення апеляційного суду Сумської області від 15 серпня 2017 року - без змін, оскільки підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5залишити без задоволення.

Рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 21 квітня

2017 року, в незміненій його частині, та рішення апеляційного суду Сумської області від 15 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

В. М.Коротун

М. Є.Червинська