Історія справи

Постанова КЦС ВП від 19.08.2019 року у справі №761/7274/15

Постанова

Іменем України

19 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 761/7274/15

провадження № 61-28393св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,

Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - товариство з обмеженою відповідальністю «Українське спеціальне житлово-експлуатаційне сервісне підприємство»,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 червня 2017 року у складі судді Вовка Є. І. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 12 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Соколової В. В., Чобіток А. О.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У жовтні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «Українське спеціальне житлово-експлуатаційне сервісне підприємство» (далі -

ТОВ Українське спеціальне житлово-експлуатаційне сервісне підприємство») звернулось до суду з позовом, в якому просило стягнути на його користь з ОСОБА_1 заборгованість за житлово-комунальні послуги.

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив визнати недійсним договір про надання послуг з центрального опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення від

10 березня 2010 року, укладений між ним та ТОВ «Українське спеціальне житлово-експлуатаційне сервісне підприємство», а також договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території від

10 березня 2010 року.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовано тим, що укладення вказаних договорів суперечило статям 203, 215 ЦК України, оскільки він не мав права на укладання вищевказаних договорів, так як не є власником квартири АДРЕСА_1 , орендарем цієї квартири чи квартиронаймачем.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 19 квітня 2017 року позовні вимоги ТОВ «Українське спеціальне житлово-експлуатаційне сервісне підприємство» залишено без розгляду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 19 червня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Українське спеціальне житлово-експлуатаційне сервісне підприємство» про визнання недійсними договорів відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив із того, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження недійсності оспорюваних договорів.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 12 жовтня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 відхилено.

Заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 червня

2017 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 -

ОСОБА_3 , апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

16 листопада 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від

19 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 12 жовтня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 не зареєстровано. Він не є ні орендарем, ні квартиронаймачем вказаної квартири, а тому не мав права на укладення спірних договорів.

Доводи інших учасників справи:

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2017 року поновлено представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 червня 2017 року та ухвали Апеляційного суду міста Києва від 12 жовтня 2017 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Дарницького районного суду міста Києва.

У грудні 2017 року матеріали цивільної справи надійшли до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року касаційну скаргу разом з матеріалами цивільної справи передано до Верховного Суду.

Розпорядженням від 05 червня 2019 року № 593/0/226-19 за касаційним провадженням № 61-28393св18 призначено повторний автоматизований розподіл даної судової справи.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями

від 05 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Короткий зміст фактичних обставин справи встановлених судом та мотиви, з яких виходить Верховний Суд:

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 28 жовтня 2008 року між ОСОБА_1 та ТОВ ФК «Укрреставрація» було укладено договір про участь у Фонді фінансування будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 .

10 березня 2010 року між ТОВ «Українське спеціальне житлово-експлуатаційне сервісне підприємство» та ОСОБА_1 укладено договір про надання послуг з центрального опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території.

За правилами статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється цим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки ОСОБА_4 не надано доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.

Щодо доводів касаційної скарги:

Доводи заявника про те, що тільки власник квартири має право на укладення договору про надання комунальних послуг є безпідставними та не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, оскільки відсутність державної реєстрації права власності на квартиру, не позбавляє особу статусу споживача комунальних послуг.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 12 жовтня 2017 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 червня

2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 12 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко