Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.04.2019 року у справі №2-5451/07

Постанова

Іменем України

30 червня 2021 року

м. Київ

справа № 2-5451/07

провадження № 61-7922св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Виконавчий комітет Одеської міської ради, Комунальне підприємство "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості",

особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, подану через адвоката Форманюк Олену Миколаївну, на постанову Апеляційного суду Одеської області від 25 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Калараша А. А., Заїкіна А. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Одеської міської ради, Комунального підприємства "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" (далі - КП "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості") про визнання права власності, зобов'язання зареєструвати право власності.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1, загальною площею 177,9 кв. м та 223/1000 частини квартири № 6 за цією ж адресою. Отже, разом зі всіма іншими власниками квартир у багатоквартирному будинку він є співвласником всіх допоміжних приміщень цього будинку, у тому числі житлового приміщення мансарди.

Просив суд визнати за ним право власності на житлове приміщення мансарди площею 192,76 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_3.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 03 травня 2007 року позов задоволено. Зобов'язано КП "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" зареєструвати за ОСОБА_1 право власності на житлове приміщення мансарди, площею 192,76 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що право власності на всі допоміжні приміщення будинку, зокрема, і на спірне житлове приміщення мансарди, належить усім власникам квартир багатоквартирного будинку на АДРЕСА_3. За письмової згоди сусідів про відсутність заперечень на виділ житлового приміщення мансарди у приватну власність позивача, угода між співвласниками та ним щодо виділу спірного приміщення мансарди у приватну власність ОСОБА_1 не суперечить вимогам закону.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 25 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, який не брав участі в розгляді справи в суді першої інстанції, задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 травня 2007 рокускасовано. Ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Судове рішення мотивоване тим, що вирішуючи спір, суд першої інстанції не повністю визначився з характером спірних правовідносин та нормами права, які підлягають застосуванню, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції не встановив дійсну кількість власників квартир у багатоквартирному будинку на АДРЕСА_3, не переконався у наданні згоди всіма власниками квартир на виділ позивачу частини горища у власність та не надав оцінки тому, що така згода має бути оформлена у формі договору, посвідченого нотаріально. Також рішенням суду першої інстанції не лише протиправно визнано право власності за позивачем на спірне приміщення, а й змінено його цільове призначення: з горища на мансарду за відсутності права власності позивача на це приміщення та належної проєктно-будівельної документації.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У квітні 2019 року представник ОСОБА_3 - адвокат Форманюк О. М. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Апеляційного суду Одеської області від 25 вересня 2018 року, просила скасувати оскаржуване судове рішення та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції неправильно застосував статті 183, 317, 364, 370, 386 ЦК України та порушив статті 263, 264, 365, 367, 374, 409, 411 ЦПК України.

Площа приміщення горища будинку становить більше ніж 600 кв. м, з яких 192,76 кв. м належало позивачу на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 травня 2007 року, 200 кв. м - іншому сусіду та більше ніж 200 кв. м на сьогодні є вільними, розташовані над квартирою № 6, не перебувають у власності будь-кого та знаходяться у користуванні всіх мешканців будинку на АДРЕСА_3, зокрема й ОСОБА_2.

У матеріалах справи немає доказів того, що ОСОБА_4 є співвласником саме тієї частини приміщення горища, яку отримав у власність ОСОБА_1. Згоди усіх власників квартир у багатоквартирному будинку було достатньо для того, щоб отримати право власності на 192,75 кв. м приміщення горища, оскільки ОСОБА_2 належить лише 254/1000 частини квартири № 3 у цьому будинку. Суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про порушення прав ОСОБА_2 на спільні приміщення горища.

Після визнання судом першої інстанції права власності на частину приміщення горища за ОСОБА_5, у встановленому законом порядку він отримав дозвіл Приморської районної адміністрації Одеської міської ради на початок будівельних робіт, отримав необхідні узгодження управління архітектури міста, виконав реконструкцію приміщень, що належали йому на праві власності, здав реконструйований об'єкт в експлуатацію та 24 березня 2008 року отримав розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради № 388 "Про затвердження акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого реконструкцією об'єкта - квартири № 5, частини квартири АДРЕСА_6, з об'єднанням їх в одну самостійну квартиру № 5 загальною площею 410,6 кв. м" та став власником реконструйованого майна на підставі свідоцтва про право власності САВ № 808359, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради 11 червня 2008 року.

Згідно з договором купівлі-продажу від 17 листопада 2009 року ОСОБА_1 продав квартиру АДРЕСА_5 ОСОБА_6, яка 13 березня 2016 року згідно з договором купівлі-продажу продала її ОСОБА_7, а ОСОБА_7, отримавши дозвіл на поділ квартири на дві - № 5 та № 5а, 23 липня 2015 року продала квартиру № 5 а ОСОБА_8 та ОСОБА_9, по 1/2 частині кожному, а 16 червня 2017 року - квартиру № 5 ОСОБА_3. Отже, заявник є останнім власником вказаної квартири.

Після ухвалення рішення Приморським районним судом м. Одеси від 03 травня 2007 року спірний об'єкт нерухомості чотири рази перепродано, отже, змінилося чотири власники квартири.

ОСОБА_2 відомо про зміну власників квартири № 5 та спірного приміщення.

У 2007 році ОСОБА_1 отримав згоду всіх сусідів на виділ йому у власність частини приміщення горища над належною йому квартирою АДРЕСА_1, крім ОСОБА_2, з яким домовився зробити ремонт на всіх трьох поверхах під'їзду.

Суд апеляційної інстанції неповністю з'ясував всі фактичні обставини справи та неправильно визначив характер спірних правовідносин. Суд не з'ясував, хто на сьогодні є власником спірного нерухомого майна, та не залучив до участі у справі усіх заінтересованих осіб, чим грубо порушив процесуальні права останнього власника квартри № 5 ОСОБА_3.

Вирішуючи питання про поновлення ОСОБА_2 строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що він не надав жодного доказу на підтвердження факту, коли йому стало відомо про оскаржуване рішення суду першої інстанції і того, що саме у 2017 році він дізнався про існування цього рішення. ОСОБА_2 увів суд апеляційної інстанції в оману про те, коли він дізнався про існування оскаржуваного ним рішення суду першої інстанції, не повідомив суд апеляційної інстанції про зміну власників спірного нерухомого майна.

ОСОБА_3 і ОСОБА_9, ОСОБА_8 є добросовісними набувачами квартир № 5 та № 5а, відповідно, тому перегляд справи в апеляційному порядку без їх відома та за їх відсутності є грубим порушенням норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції неправильно витлумачив рішення Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року у справі № 4-рп/2004, зазначивши, що формулювання "передаються у власність квартонаймачів" означає передачу у спільну сумісну власність усіх квартиронаймачів, а не одного чи декількох.

Також оскаржуваним рішенням суду апеляційної інстанції порушено принцип правової визначеності, що полягає в остаточності судового рішення, яке набрало законної сили.

Аргументи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_2, який поданий через адвоката Нестерову О. В., на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржуване судове рішення є законним, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції скасував рішення першої інстанції, яке стосується прав ОСОБА_1 та не стосується прав і законних інтересів заявника, оскільки не створює для нього жодних правових наслідків.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 мав право набути у власність спірну частину горища без згоди ОСОБА_2, є помилковими та не ґрунтуються на правових нормах.

Відповідно до частини 2 статті 382 ЦК України, частини 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", статті 19 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" (в редакції на момент ухвалення судового рішення) неможливо припинити право спільної сумісної власності на допоміжні приміщення шляхом виділення частки із майна, що є у спільній сумісній власності. Отже, на момент ухвалення судом першої інстанції рішення про визнання за позивачем права власності на спірну частину горища ОСОБА_2 разом з усіма іншими власниками квартир на АДРЕСА_3, були співвласниками всіх допоміжних приміщень будинку, у тому числі й горища.

Однак усупереч законодавству на момент ухвалення рішення суду першої інстанції нотаріальної згоди власників квартир у багатоквартирному будинку на виділ у натурі частки майна, що перебуває у спільній сумісній власності, не було. Горище є приміщенням, яке призначене для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Відповідно до ДБН В.2.6-14-97 горище функціонально використовують, у тому числі як елемент вентиляційної системи будівлі, для розміщення комунікацій, технічного обладнання, вентиляційних димовивідних систем та інше, тому горище виділенню в натурі не підлягає.

Доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції принципу юридичної визначеності через поновлення строків апеляційного оскарження та скасування рішення суду першої інстанції, яке більше десяти років тому набрало законної сили, спростовуються практикою Євопейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), згідно з якою можливість втручання у дію принципу остаточності судового рішення можливе за наявності таких умов: наявність особливих та непереборних обставин; наявність судових помилок та недоліків судочинства у відповідному рішенні суду; переконливість причин для поновлення строків оскарження у порядку апеляційного провадження та перегляду відповідних рішень суду. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 03 травня 2007 року вирішено питання про права та обов'язки ОСОБА_2, однак про цей факт йому було невідомо.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу.

У червні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що на момент звернення до суду із позовом ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 15 листопада 2006 року, укладеного між позивачем і ОСОБА_10, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В. К., належала квартира АДРЕСА_1, загальною площею 177,9 кв. м, та на підставі договору дарування від 15 листопада 2006 року, укладеного між позивачем і ОСОБА_10, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В. К. - 223/1000 частини квартири № 6 у цьому ж будинку.

На підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням житлово-комунального господарства Виконавчого комітету Одеської міської ради від 25 жовтня 1993 року № 2706, ОСОБА_2 є власником 254/1000 частини квартири № 3 у цьому ж будинку, загальною площею 170 кв. м.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law24~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law25~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law26~ (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у квітні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law27~.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У справі, що переглядається, спірні правовідносини виникли стосовно нерухомого майна, що перебувало у спільній сумісній власності власників квартир у багатоквартирному будинку, на яке рішенням суду визнано право власності за позивачем.

Заявник оскаржує рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на безпідставне поновлення строку на апеляційне оскарження через тривалий строк після ухвалення у 2007 році рішення суду першої інстанції та його скасування.

Відповідно до статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Згідно зі статею 382 ЦК України квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. Власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Відповідно до частини 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (у редакції чинній на момент ухвалення рішення суду першої інстанції) власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін. ) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Згідно з частиною 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права, чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи є ефективним обраний позивачем спосіб захисту порушеного права та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Верховний Суд виходить з того, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення вимог або відмову в їх задоволенні.

На час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_2 разом з іншими власниками квартир у будинку на АДРЕСА_3 був співвласником всіх допоміжних приміщень будинку, до складу яких входило і спірне горище.

Згідно зі статтею 293 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до статті 294 ЦПК України 2004 року (чинного на час подання апеляційної скарги) апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 12 серпня 2017 року поновлено ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за його апеляційною скаргою на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 травня 2007 року.

Поновивши строк на апеляційне оскарження рішення, ухваленого судом першої інстанції у 2007 році, суд апеляційної інстанції вказав, що ОСОБА_2 посилається на те, що участі у справі не брав, про існування оскаржуваного рішення дізнався випадкового з Єдиного державного реєстра судових рішень. Отже, вирішуючи питанняпоновлення строкуна апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанціївзяв до уваги пояснення ОСОБА_2, не посилаючись нажодніконкретніобставинисправи, обмеживсявказівкою, щовказанапричина пропуску строку є обгрунтованою, що вбачається з матеріалів справи

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово зазначав, що хоча, перш за все, саме до повноважень національних судів належить вирішувати питання про будь-яке поновлення строку на апеляційне оскарження, такі повноваження не є необмеженими. Національні суди зобов'язані навести підстави. У кожній справі суди мають перевірити, чи можуть підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження виправдати втручання у принцип resjudicata, особливо коли національне законодавство не обмежує свободу розсуду судів щодо часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справах "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, пункт 41, від 03 квітня 2008 року, та "Устименко проти України" (Ustimenko v. Ukraine), заява № 32053/13, пункт 47, від 29 жовтня 2015 року).

ЄСПЛ вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (пункт 46 рішення у справі "Рябих проти Росії").

У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03 квітня 2008 року).

Суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити про неповноту з'ясування апеляційним судом причин пропуску строку на апеляційне оскарження та відсутність належного обґрунтування його поновлення ОСОБА_2, враховуючи, що апеляційна скарга подана майже через десять років після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення.

Заперечуючи поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду, заявник у касаційній скарзі посилається на справу № 522/17218/16-2ц за позовом ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_2 до ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_13, ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_14 про приведення приміщення до первісного стану та відшкодування майнової та моральної шкоди, зазначивши, що з 2016 року у цій справі є копія технічного паспорту на ім'я ОСОБА_1, згідно з якою він є власником горища на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси.

Поновлюючи ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження та скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не обґрунтував належним чином підстави його поновлення, не мотивував, чи поновлення строку є порушенням принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення.

Скасувавши рішення у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про права та обов'язки ОСОБА_2, який не був залучений до участі у справі, а тому рішення суду першої інстанції не може вважатися законним.

З огляду на обставини цієї справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що скасування судом апеляційної інстанції судового рішення у справі та відмова в позові з тих підстав, що рішення суду впливає на права та інтереси ОСОБА_2, без розгляду справи по суті, визначення справедливої рівноваги, що має існувати між захистом права власності та загальними інтересами, не відповідає завданням цивільного судочинства та є втручанням у право власності ОСОБА_3.

Оскільки суд апеляційної інстанції вирішив питання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції без належного з'ясування обставин для його поновлення, що стало підставою відкриття апеляційного провадження у справі, то скасуванню підлягає і ухвала суду апеляційної інстанції від 12 серпня 2017 року.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Відповідно до частини 4 статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний Суд бере до уваги, що справа розглядається в апеляційному суді з серпня 2017 року, проте з урахуванням завдань судочинства (стаття 2 ЦПК України), меж розгляду справи судами (стаття 400 ЦПК України) та викладених мотивів вважає необхідним скасувати оскаржуване судове рішення, ухвалу суду апеляційної інстанції про поновлення строку та відкриття провадження у справі, передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд надає перевагу завданням цивільного судочинства порівнянно з тривалістю розгляду справи (строками її розгляду).

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану через адвоката Форманюк Олену Миколаївну, задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 12 серпня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 25 вересня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко