Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.09.2019 року у справі №161/8701/19

Постанова

Іменем України

13 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 161/8701/19

провадження № 61-16992ск19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю. Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - публічне акціонерне товариство "Електротермометрія",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 червня 2019 року у складі судді Рудської С. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 15 серпня 2019 року в складі колегії суддів: Шевчук Л. Я., Данилюк В. А., Киці С. І.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Електротермометрія" (далі - ПАТ "Електротермометрія") про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 працював у ПАТ "Електротермометрія" з 2001 по 2018 рік, проте з грудня 2017 року по травень 2018 року підприємство не виплачувало йому заробітну плату, внаслідок чого утворилася заборгованість по заробітній платі в розмірі 16 922,00 грн.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 січня 2019 року стягнуто з відповідача в користь позивача заборгованість по заробітній платі у розмірі 16 922,71 грн.

Фактично вказана заборгованість з заробітної плати була виплачена позивачу 27 березня 2019 року.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за період з 05 травня 2018 року по 26 березня 2019 року у розмірі 44 026,89 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 15 серпня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач пропустив встановлений законом трьохмісячний строк для звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року справу № 161/9701/19 призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У вересні 2019 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення заяви.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 січня 2019 року заборгованість по заробітній платі у розмірі 16 922,06 грн стягнуто із ПАТ "Електротермометрія" на користь ОСОБА_1, рішення в частині виплати заробітної плати у межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання. Проте, вказане рішення суду фактично було виконано відповідачем 26 березня 2019 року. З позовом до суду ОСОБА_1 звернувся у травні 2019 року, тобто тримісячний строк звернення до суду, який визначений статтею 233 КЗпП України, ним не було пропущено.

Доводи інших учасників справи

У жовтні 2019 року ПАТ "Електротермометрія" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін. Указувало, що вини товариства у невиплаті заробітної плати немає, оскільки у період коли позивач був звільнений, всі рахунки товариства були арештовані, що триває до даного часу. Це виключає вину товариства у невиплаті заробітної плати, тому що воно не взмозі розпоряджатись коштами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що ОСОБА_1 перебував із відповідачем у трудових відносинах з 26 березня 2001 року та був звільнений з роботи за згодою сторін 04 травня 2018 року, що підтверджується копією трудової книжки.

Із копії довідки про доходи ОСОБА_1 від 13 листопада 2018 року №2/7/1-19 убачається, що заборгованість підприємства перед позивачем за період з грудня 2017 року по травень 2018 року становила 16 922,06 грн.

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 січня 2019 року вказану заборгованість по заробітній платі у розмірі 16 922,06 грн стягнуто із ПАТ "Електротермометрія" на користь ОСОБА_1 Рішення в частині виплати заробітної плати у межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.

Указане рішення суду фактично було виконано відповідачем 26 березня 2019 року.

Із позовом про стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати ОСОБА_1 звернувся в суд 04 грудня 2018 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень частини 2 статі 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами 1 , 2 статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 1 статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в Частиною 1 статті 117 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною 1 статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом частини 2 статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід'ємною складовою верховенства права.

Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесульних рішень.

Згідно із частиною 1 статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини 1 статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною 1 статті 1 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України "Про оплату праці", за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Трудовий договір повинен укладатись, як правило, у письмовій формі (частина 1 статті 24 КЗпП України) або оформлюватись наказом чи розпорядженням роботодавця (частина 3 статті 24 КЗпП України).

Припинення, розірвання трудового договору пов'язано зі звільненням працівника.

З огляду на зазначене, якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений роботодавцем.

До моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають. У звязку з цим, виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нежчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.

Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/13736/15, провадження № 61-25545сво18 та узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18).

З урахуванням наведеного висновок судів про пропуск позивачем строку позовної давності не ґрунтується на законі, оскільки відповідач провів виплату усіх належних позивачеві сум у березні 2019 року, ОСОБА_1, звернувшись до суду із позовом у травні 2019 року, не пропустив встановлений статтею 233 КЗпП України тримісячний строк для звернення.

На зазначені обставини суди першої та апеляційної інстанції уваги не звернули, не правильно застосували частину 1 статті 233 КЗпП України.

Суди першої та апеляційної інстанцій наведеного не врахували, не надали належної оцінки доводам та запереченням на позов відповідача, що всі рахунки відповідача у період з 07 серпня 2018 року по теперішній час арештовані, що виключає вину відповідача у невиплаті заробітної плати.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, в зв'язку з чим позбавлений можливості ухвалити нове рішення або змінити судові рішення у цій справі.

За змістом статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

З метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина 3 статті 2 ЦПК України), суд касаційної інстанції дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об'єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Волинського апеляційного суду від 15 серпня 2019 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун