Історія справи

Постанова КЦС ВП від 18.10.2023 року у справі №206/2663/21
Постанова КЦС ВП від 18.10.2023 року у справі №206/2663/21
Постанова КЦС ВП від 18.10.2023 року у справі №206/2663/21

Постанова

Іменем України

18 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 206/2663/21

провадження № 61-12967св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Пророка В. В., Сердюка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Дніпровська міська рада,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Євчук Ірина Леонідівна, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 27 вересня 2022 року у складі судді Малихіної В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Никифоряка Л. П., Новікової Г. В., Гапонова А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2022 року Дніпровська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Євчук І. Л., Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, припинення права власності та повернення земельної ділянки.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Дніпровська міська рада посилалась на те, що 05 березня 2018 року державним реєстратором приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Євчук І. Л. прийнято рішення від 07 березня 2018 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 40031898, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності ОСОБА_1 на магазин за адресою: АДРЕСА_1 .

Підставою виникнення права власності на цей об`єкт стало розпорядження про присвоєння адреси, серія та номер: 412-р, видане 19 травня 2011 року, видавник: Дніпропетровська міська рада; лист про підтвердження декларації, серія та номер: 1007-03/49, виданий 18 січня 2018 року, видавник: Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області; декларація про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер: ДП 14211075138, видана 08 червня 2011 року, видавник: Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області; технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 27 вересня 2017 року, видавник: Інженер з інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_3 ; дозвіл на виконання будівельних робіт, серія та номер: 451/01-10, виданий 22 жовтня 2010 року, видавник: Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області.

З листа управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради № 4/1-145 від 29 квітня 2021 року вбачається, що станом на час надання відповіді дозвіл на виконання будівельних робіт від 22 жовтня 2010 року № 451/01-10 та декларація про готовність об`єкта до експлуатації від 08 червня 2011 року ДП 14211075138 за об`єктом, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , управлінням не реєструвалися.

Листом головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 05 травня 2021 року за № 3/15-237 повідомлено, що відповідно до містобудівного кадастру та Адресного плану міста Дніпро адреса АДРЕСА_1 офіційно жодному об`єкту нерухомості на території міста не присвоювалася, відповідний розпорядчий документ, на підставі якого була присвоєна адреса, відсутній.

Також позивачем зазначено, що спірний об`єкт нерухомого майна є об`єктом самочинного будівництва.

Враховуючи викладене, Дніпровська міська рада просила суд:

визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Євчук І. Л. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 40031898, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності ОСОБА_1 на магазин за адресою: АДРЕСА_1 ;

припинити право власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 та скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності на нього за ОСОБА_1 ;

зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення самочинно побудованої будівлі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 27 вересня 2022 року задоволено позовні вимоги Дніпровської міської ради.

Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Євчук І. Л. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 40031898, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності ОСОБА_1 на магазин за адресою: АДРЕСА_1 .

Припинено право власності на об`єкт нерухомого майна, а саме магазин, літ. А-1 - будівля магазину, загальною площею - 42,4 кв. м, літ. а1 - прибудова, літ. 1-1 - навіс, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1502592412101, та скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності на нього за ОСОБА_1 , номер запису про право власності 25166129.

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення самочинно побудованої будівлі, а саме: магазин, літ. А-1 - будівля магазину, загальною площею - 42,4 кв. м, літ. а1 - прибудова, літ. 1-1 - навіс.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що дії відповідачки щодо самовільного зайняття земельної ділянки порушують права територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, як власника землі, що належить до комунальної власності, на самостійне володіння, користування, розпорядження нею. Проведення державної реєстрації права власності, само по собі, не є підставою для виникнення права власності та здійснено всупереч установленого законом порядку.

Посилаючись на частини першу-третю статті 376 ЦК України, місцевий суд вказав, що дії відповідачки щодо самовільного зайняття земельної ділянки порушують права територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, як власника земель, що належать до комунальної власності, на самостійне володіння, користування, розпорядження. Оскільки спірний об`єкт нерухомості є об`єктом самочинного будівництва, то відсутні підстави для розпорядження цим об`єктом, позаяк право розпорядження є складовою права власності. За таких обставин, позовні вимоги Дніпровської міської ради підлягають задоволенню, а порушені права - поновленню у спосіб, обраний позивачем під час звернення до суду з позовом.

Щодо позовної давності, то початком перебігу позовної давності судом першої інстанції визначено 31 березня 2021 року, тобто день отримання листа від відділу поліції № 4 Дніпровського районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області № 43.4/2095, яким Дніпровську міську раду повідомлено, що у провадженні вказаного відділу перебуває кримінальне провадження № 12020040700000529 від 12 червня 2020 року, відкрите за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 197-1 Кримінального кодексу України, за фактом самовільного зайняття земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому позивач звернувся до суду 23 червня 2021 року, тобто у межах позовної давності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Рішення місцевого суду оскаржено в апеляційному порядку ОСОБА_1 .

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права.

Місцевим судом всебічно та повно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, у судовому засіданні досліджено усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості та надано їм правильну оцінку.

За результатами вирішення справи місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги Дніпровської міської ради підлягають задоволенню.

Апеляційний суд зазначив, що виникнення права власності у ОСОБА_1 , як спадкоємця ОСОБА_4 , відповідачка пов`язувала з тим, що спадкодавець ОСОБА_4 на підставі двох договорів купівлі-продажу від 10 квітня 1997 року та 02 грудня 1997 року придбала об`єкт (торгівельний кіоск), що знаходився на земельній ділянці на АДРЕСА_1 , тобто на законних підставах користувалася земельною ділянкою, а також виходив з обставин того, що ОСОБА_1 фактично володіла «кіоском», який переобладнала в «павільйон», а надалі в магазин і вживала заходів, спрямованих на отримання адреси та виготовлення технічної документації.

ОСОБА_1 реалізувала майнове право забудовника із частковим додержанням архітектурних та будівельних норм і правил, що за своєю суттю не становить правових підстав для набуття нею права власності, також як і оформлення та державна реєстрація права власності на спірне майно не є свідченням правомірного набуття такого права.

На думку суду апеляційної інстанції, місцевий суд спростував аргументи відповідачки щодо достовірності та доказового значення відповідних рішень органів місцевої влади з приводу отримання документа, який давав право на виконання будівельних робіт, належно затвердженого проекта і зафіксував завершення будівництва.

Крім того, обґрунтовано вважав, що зазначені документальні докази не є правовстановлюючими документами щодо права власності на землю, за своєю суттю не змінюють документів про відведення земельної ділянки під будівництво магазину та не є достатнім свідченням правомірності дій ОСОБА_1 чи її матері ОСОБА_4 як спадкодавця.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 27 вересня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким залишити без задоволення заявлені Дніпровською міською радою позовні вимоги.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що місцевим та апеляційним судами повно і всебічно не з`ясовано обставини справи, зокрема ким було вчинено самочинне будівництво, не встановлено коли саме було виявлено порушення земельного законодавства.

Суду не надано акти обстеження земельної ділянки, акти перевірки дотримання вимог земельного законодавства, графічні матеріалі, висновки землевпорядної чи будівельно-технічної експертиз, які вказували б на конкретну земельну ділянку, на якій розташоване майно відповідачки, та характеристики будівлі, яку позивач вимагає знести.

У касаційній скарзі заявниця як на підставу касаційного оскарження судових рішень посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки щодо застосування:

- норм статей 256 257 261 267 ЦК України до виниклих правовідносин щодо застосування судом спливу позовної давності, викладені у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16;

- статті 120 ЗК України щодо користування земельною ділянкою без документів, що не є однозначною підставою для кваліфікації її як самовільно зайнятої, які викладені у постанові Верховного Суду від 21 січня 2019 року у справі № 910/22093/17;

- статті 3 ЦК України до виниклих правовідносин щодо того, що у визначенні початкового моменту позовної давності суд повинен виходити з таких критеріїв оцінки поведінки позивача, як добросовісність, розумність та справедливість, закріплених у статті 3 ЦК України, і власник повинен піклуватися про своє майно, вживати дії з його збереження та своєчасного захисту його і прав на нього протягом розумного строку. Особа не може вважатися дбайливим власником, якщо тривалий період не цікавиться своїм майном, не вживає заходів, які підлягали б вчиненню невідкладно, якщо не існує перешкод, що об`єктивно перешкоджали йому у вчиненні таких дій, викладені у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20;

- статті 3 ЦК України до виниклих правовідносин щодо того, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій репутації, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них, викладені у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2021 року у справі № 910/8482/18 (910/4866/21), від 04 серпня 2021 року у справі № 185/446/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 450/2286/16-ц, від 08 червня 2022 року у справі № 910/9397/20, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 28 вересня 2022 року у справі № 904/3614/20, від 22 травня 2019 року у справі № 234/3341/15-ц;

- норм Національного стандарту України Державна уніфікована система документації, Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації «Вимоги до оформлення документів» ДСТУ 4163-2003, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07 квітня 2003 року № 55 до виниклих правовідносин щодо порядку засвідчення копій, викладені у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 916/2024/20;

- норм частини третьої статті 58 ЦПК України до виниклих правовідносин щодо належних документів, які підтверджують право самопредставництва юридичної особи, викладені в ухвалах Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 904/3935/19, від 09 червня 2020 року у справі № 917/751/19, від 31 березня 2020 року у справі № 914/1283/19, від 03 березня 2020 року у справі № 160/6823/19;

- норм статей 263 389 ЦПК України щодо невмотивованості оскаржуваного рішення суду, викладених у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 758/824/17;

- статті 81 ЦПК України щодо предмета доказування факту неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18;

- частини першої статті 15 ЦК України щодо доказування порушення прав, за захистом яких звернулась особа, що а у разі відсутності доказів порушення права є підставою для відмови у задоволенні позову, викладені у постановах Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2040/20, від 07 квітня 2021 року у справі № 910/1255/20, від 21 квітня 2021 року у справі № 904/5480/19;

- статті 81 ЦПК України щодо предмета доказування у справі та обов`язковості надання таких доказів (що саме особою було вчинено самочинне будівництво, не надано суду акти обстеження земельної ділянки, акти перевірки дотримання вимог земельного законодавства, коли саме виявлено порушення земельного законодавства, графічні матеріали, висновки землевпорядної чи будівельно-технічної експертиз, що вказували б на конкретну земельну ділянку, на якій розташоване майно відповідачки, та характеристики будівлі, яку позивач вимагає знести), а у разі їх відсутності є наслідком відмови у задоволенні позову, викладені у постанові Верховного Суду України від 19 квітня 2017 року у справі № 6-129цс17.

Заявниця вважає, що судами не встановлено, з якого часу позивач був обізнаний про порушене право, а тому висновки про те, що Дніпровська міська рада звернулася до суду у межах позовної давності є передчасними.

Вважає дії позивача недобросовісними, оскільки йому було відомо про користування спірною земельною ділянкою з 1997 року.

Судами не враховано, що користування земельною ділянкою без документів не є однозначною підставою для кваліфікації її як самовільно зайнятої (висновки щодо застосування положень статті 120 ЗК України, викладені у постанові Верховного Суду від 21 січня 2019 року у справі № 910/22093/17).

Позивачем не надано суду належних доказів, які підтверджують право самопредставництва юридичної особи.

Провадження у суді касаційної інстанції

28 грудня 2022 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою та роз`яснено право на подання відзиву на касаційну скаргу.

Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

26 вересня 2023 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

Дніпровська міська рада у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків місцевого та апеляційного судів, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

За Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (сформована станом на 07 квітня 2021 року) 05 березня 2018 року державним реєстратором приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Євчук І. Л. прийнято рішення від 07 березня 2018 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 40031898, на підставі чого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності ОСОБА_1 на магазин, літ. А-1 - будівля магазину, загальною площею 42,4 кв. м, літ. А1 - прибудова, літ. 1-1 - навіс, за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 17).

Відповідно до вказаної Інформаційної довідки підставою виникнення права власності на зазначений об`єкт є: розпорядження про присвоєння адреси, серія та номер: 412-р, видане 19 травня 2011 року, видавник: Дніпропетровська міська рада; лист про підтвердження декларації, серія та номер: 1007-03/49, виданий 18 січня 2018 року, видавник: Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області; декларація про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер: ДП 14211075138, видана 08 червня 2011 року, видавник: Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області; технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 27 вересня 2017 року, видавник: Інженер з інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_3 ; дозвіл на виконання будівельних робіт, серія та номер: 451/01-10, виданий 22 жовтня 2010 року, видавник: Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області.

Згідно з листом від 29 квітня 2021 № 4/1-145 управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради станом на час надання відповіді дозвіл на виконання будівельних робіт від 22 жовтня 2010 року № 451/01-10 та декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 08 червня 2011 року ДП 14211075138 управлінням не реєструвалися щодо об`єкта, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 28, 29).

За змістом листа від 05 травня 2021 року № 3/15-237 головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради відповідно до даних містобудівного кадастру та Адресного плану міста офіційно адреса: АДРЕСА_1 , жодному об`єкту нерухомості на території міста Дніпро не присвоювалася, відповідний розпорядчий документ, на підставі якого була присвоєна ця адреса, відсутній (т. 1, а.с. 32).

Відповідно до листа від 24 травня 2021 року № 4/11-378 Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради станом на 18 травня 2021 року за результатами пошуку за адресою земельної ділянки у системі не виявлено реєстраційних записів про цивільно-правові угоди, укладені між міською радою та фізичними або юридичними особами, щодо земельної ділянки на АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 18, 19).

За змістом листа від 18 січня 2018 року № 1007-03/49 Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області Державної архітектурно-будівельної інспекції України ОСОБА_1 отримала в Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області (на теперішній час - Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області) зареєстровані: дозвіл на початок виконання будівельних робіт № 451/01-10 від 22 жовтня 2010 року: декларація за номером ДП 14211075138 від 08 червня 2011 року на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 (магазин) (т. 1, а.с. 20).

Відповідно до копії розпорядження Дніпропетровського міського голови № 412-р від 19 травня 2011 року присвоєно магазину на АДРЕСА_1 таку адресу: АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 26).

Згідно з копією дозволу на виконання будівельних робіт № 451/01-10 від 22 жовтня 2010 року, виданого Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області, ОСОБА_1 надано дозвіл на будівництво магазину на АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 27).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення місцевого суду, погодився з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачка самовільно зайняла спірну земельну ділянку, спірний об`єкт нерухомого майна є об`єктом самочинного будівництва, а державна реєстрація права власності ОСОБА_1 на нерухоме майно проведена всупереч установленого законом порядку.

Заперечуючи щодо позовних вимог Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 посилалася на те, що власником кіоска, який надалі було реконструйовано у «павільон», була її мати ОСОБА_4 . Право власності на спірне нерухоме майно ОСОБА_4 набула на підставі двох договорів купівлі-продажу від 10 квітня 1997 року та 02 грудня 1997 року. Також ОСОБА_4 з 1997 року використовувала земельну ділянку під цим майном на умовах оренди, на підставі відповідних договорів. Надалі ОСОБА_1 , як спадкоємець першої черги, успадкувала спірне нерухоме майно, отримала дозвіл на виконання будівельних робіт, здійснила реконструкцію, отримала декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, вчинила дії для присвоєння цьому об`єкту відповідної адреси та оформила право власності на спірний об`єкт.

ОСОБА_1 вважає, що поведінка позивача і трактування обставин щодо самовільного використання нею земельної ділянки суперечить попередній поведінці Дніпровської міської ради, оскільки відповідні посадові особи міської ради підписували договори оренди, присвоювали поштову адресу, тобто за своєю суттю така поведінка є недобросовісною.

Також ОСОБА_1 вважає, що позивач звернувся до суду з позовом з пропуском позовної давності. Якби позивач, в особі його органів, належним чином здійснював свої повноваження, то він повинен був дізнатися про порушення свого права ще в 2011 році, коли було закінчено будівництво магазину і введено його в експлуатацію, чи з дати реєстрації права власності відповідачки на спірне майно - 05 березня 2018 року.

Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до акта приймання-передачі від 24 липня 1995 року, за погодженням заступника голови Самарського райвиконкому Резніченка В. Н., прийнято в експлуатацію торгівельний кіоск, розташований у АДРЕСА_1, навпроти центрального входу в РПП (т. 1, а.с. 105, 106).

ОСОБА_5 та ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу від 10 квітня 1997 року набули право власності (у рівних частках) на кіоск торгівельний, що розташований у АДРЕСА_2 , навпроти центрального входу в РПП. Кіоск належав ТОВ КВФ «Ялс» (т. 1, а.с. 103).

02 грудня 1997 року ОСОБА_5 відчужила ОСОБА_4 належну їй частину кіоску торгівельного, що розташований у АДРЕСА_2 , навпроти центрального входу в РПП (т. 1, а.с. 104).

У квітні 1997 року ОСОБА_4 здійснювала підприємницьку діяльність у торгівельному кіоску, що розташований у АДРЕСА_2 , навпроти центрального входу в РПП (т. 1, а.с. 135).

Відповідно до договору оренди земельної ділянки від 02 квітня 1997 року (строк дії якого неодноразово продовжувався) приватний підприємець ОСОБА_4 орендувала земельну ділянку у АДРЕСА_2 ) для розміщення торгівельного кіоска (т. 1, а.с. 136).

За висновком заступника начальника головного архітектурно-планувального управління Дніпровської міської ради від 24 квітня 2000 року ОСОБА_4 погоджено використання земельної ділянки для розміщення кіоска (т. 1, а.с. 137).

Відповідно до договору оренди земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_4 та Дніпропетровською міською радою, у 2002 році ОСОБА_4 отримала в оренду земельну ділянку площею 0,0009 га у АДРЕСА_2 (кадастровий номер 1210100000:09:314:0010) строком до 19 червня 2003 року (без пролонгації) для розміщення кіоску. Додатковою угодою дію оренди продовжено до 31 грудня 2004 року (т. 1, а.с. 138-139, 143).

Матеріали справи не містять доказів того, що після 31 грудня 2004 року оренду вказаної земельної ділянки було продовжено.

У січні 2002 року ОСОБА_4 отримала попереднє погодження реконструкції торгівельного кіоска у павільйон (т. 1, а.с. 142).

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а.с. 147).

ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_4 та її спадкоємицею (т. 1, а.с. 148).

Матеріали справи не містять інформації про те, що успадкувала ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_4 .

Також з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 отримала в Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області дозвіл на виконання будівельних робіт № 451/01-10 від 22 жовтня 2010 року на виконання будівельних робіт - будівництво магазину на АДРЕСА_1 строком дії до 22 травня 2011 року (т. 1, а.с. 20, 27).

19 травня 2011 року розпорядженням Дніпровського міського голови № 412-р магазину на АДРЕСА_1 присвоєно відповідну адресу - АДРЕСА_1. У розпорядженні зазначено, що присвоєння адреси не підтверджує право власності на нерухоме майно та право на земельну частку (т. 1, а.с. 26).

У декларації про готовність об`єкта до експлуатації Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Дніпропетровській області в особі інженера технічного нагляду 1 категорії Макарової Г. М. від 08 червня 2011 року № ДП 14211075138 зафіксовано закінчення будівництва об`єкта на АДРЕСА_1 станом на 14 березня 2011 року, і зазначено строк прийняття об`єкта в експлуатацію в червні 2011 року, замовник ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 21-25).

Відповідно до листа управління державного архітектурно-будівельного контролю від 29 квітня 2021 року за № 4/1-145 за підписом ОСОБА_6 станом на час надання відповіді дозвіл на виконання будівельних робіт № 451/01-10 від 22 жовтня 2010 року та декларація за № 14211075138 від 08 червня 2011 року за об`єктом нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 (магазин) не реєструвалися.

За листом начальника головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради такої адреси, як АДРЕСА_1 , не присвоєно жодному об`єкту нерухомості (т. 1, а.с. 32).

Згідно із листом від 24 травня 2021 року № 4/11-378 Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради станом на 18 травня 2021 року за результатами пошуку за адресою земельної ділянки у системі не виявлено реєстраційних записів щодо цивільно-правових угод, укладених між міською радою та фізичними або юридичними особами на земельну ділянку на АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 18, 19).

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України та законами України до їх компетенції, є суб`єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу. Як суб`єкт владних повноважень орган місцевого самоврядування Дніпровська міська рада вирішує в межах закону питання в галузі земельних відносин.

За статтею 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам міст є комунальною власністю. Отже, право комунальної власності на землю (земельні ділянки), виникає і без реєстрації в силу спеціальних вимог закону.

Виходячи із положень статті 83 ЗК України, презюмується належність земельних ділянок на території міста Дніпра територіальній громаді міста з визначенням її власника Дніпровської міської ради.

Право власності чи користування землею фізичними особами набувається та реалізується в порядку і на підставах, визначених Конституцією України (статті 13, 14), Земельного кодексу України (статті 78, 92, 93, 102,116, 118, 119, 123, 125, 126) а також інших законів, що видаються відповідно до них (Закон України «Про оренду землі» Цивільний кодекс України).

Статтею 12 ЗК України визначено, що до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин здійснюється виключно на пленарних засіданнях міської ради.

Відтак, правовою основою виникнення права користування земельною ділянкою є рішення органу місцевого самоврядування.

Так, згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із статтею 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягає, зокрема, право власності.

Положеннями частини першої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що до повноважень суб`єктів державної реєстрації прав належить забезпечення проведення державної реєстрації прав; ведення Державного реєстру прав; взяття на облік безхазяйного нерухомого майна; формування та зберігання реєстраційних справ.

Частиною третьою статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державний реєстратор встановлює, зокрема, відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема, відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу і до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав, похідних від права власності, здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії; під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняттям в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи; відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження; присвоює за допомогою Державного реєстру прав реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна у випадках, передбачених цим Законом; виготовляє електронні копії документів, поданих у паперовій формі, та розміщує їх у реєстраційній справі в електронній формі у відповідному розділі Державного реєстру прав (у разі якщо такі копії не були виготовлені під час прийняття документів за заявами у сфері державної реєстрації прав); формує за допомогою Державного реєстру прав документи за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав; формує реєстраційні справи у паперовій формі.

Отже, під час розгляду заяви про реєстрацію прямим обов`язком державного реєстратора є встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства України.

За положеннями статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: прийняття/ отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Згідно з приписами частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною третьою статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення тощо.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Відповідно до частини першої статті 18 цього Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) прийняття документів, що подаються разом із заявою про державну реєстрацію прав, виготовлення їх електронних копій шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та розміщення їх у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв про державну реєстрацію прав, що надійшли на розгляд; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, зупинення державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав або про відмову в такій реєстрації; 6) відкриття (закриття) розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до Державного реєстру прав відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування інформації з Державного реєстру прав для подальшого використання заявником; 8) видача документів за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

Згідно із статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі:

1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката;

2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;

3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;

4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів;

5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката;

6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 01 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката;

7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном;

8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 01 січня 2013 року;

9) судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно;

10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди;

11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно;

12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації;

13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність;

13.1) договору, яким встановлюється довірча власність на нерухоме майно, та акта приймання-передачі нерухомого майна, яке є об`єктом довірчої власності;

14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Під час розгляду справи суди попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 вказаної процедури не дотримано, а рішення про державну реєстрацію прийнято на підставі неіснуючих правовстановлюючих документів.

ОСОБА_1 для реєстрації права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , було надано державному реєстратору такі документи: розпорядження про присвоєння адреси, лист про підтвердження декларації, декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, технічний паспорт, дозвіл на виконання будівельних робіт. Однак інформація, вказана у зазначених документах, не була підтверджена відповідними структурними підрозділами Дніпровської міської ради.

Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Виходячи з наведеного, місцевий та апеляційний суди правильно вказали про те, що державна реєстрація права власності ОСОБА_1 на спірне нерухоме майно проведена всупереч установленого законом порядку.

Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває право власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частини перша, друга, третя статті 376 ЦК України).

Зважаючи на наведене, дії відповідачки щодо самовільного зайняття земельної ділянки порушують права територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, як власника земель, що належить до комунальної власності ,на самостійне володіння, користування, розпорядження нею.

Відповідно до частини першої статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Статтею 212 ЗК України визначено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруда здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За вказаних обставин, правильними є висновки місцевого та апеляційного судів про те, що відповідачкою не підтверджені правові підстави набуття земельної ділянки, яка знаходиться під нерухомим майном, у власність чи довгострокове користування, без чого не може виникнути право власності на новостворене нерухоме спірне майно.

Позивач є власником земельної ділянки, що знаходиться на території Дніпровської територіальної громади, на якій розташовується спірне нерухоме майно, а тому його вимоги про припинення права власності на спірне майно, зобов`язання повернути земельну ділянку, привівши її у придатний стан шляхом знесення самочинного збудованої будівлі, є законними та правомірними.

Водночас, колегія суддів Верховного Суду враховує таке.

З матеріалів справи вбачається, що у провадженні ВП № 4 Дніпровського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області перебуває кримінальне провадження № 12020040700000529 від 12 червня 2020 року, відкрите за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 197-1 Кримінального кодексу України, за фактом самовільного зайняття земельної ділянки ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

За відкритими відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається що, ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2023 року ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за частиною четвертою статті 197-1 КК України на підставі пункту 3 частини першої статті 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12020040700000529 від 12 червня 2020 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 197-1 КК України - закрито на підставі пункту 1 частини другої статті 284 КПК України.

Отже, ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав.

Під час судового розгляду вказаного кримінального провадження встановлено, що «у жовтні 2010 року (більш точну дату та час в ході досудового розслідування встановити не виявилось за можливе), перебуваючи у невстановленому місці, при невстановлених обставинах, достовірно знаючи, що на території Самарського району в м. Дніпрі, поблизу майданчика регіональної філії «Придніпровська залізниця» на АДРЕСА_1, знаходиться земельна ділянка площею 0,0043 га, яка ніким не зайнята та не використовується, у ОСОБА_1 виник злочинний умисел, спрямований на самовільне будівництво будівлі на самовільно зайнятій земельній ділянці на землях в охоронних зонах, з метою її подальшого використання для ведення підприємницької діяльності.

Реалізуючи свій злочинний умисел, у жовтні 2010 року (більш точну дату та час в ході досудового розслідування встановити не виявилося за можливе), ОСОБА_1 прибула на земельну ділянку, що знаходиться на території Самарського району в м. Дніпрі, поблизу пмайданчика регіональної філії «Придніпровська залізниця» на АДРЕСА_1, де, діючи умисно, з корисливих мотивів, самовільно, всупереч установленого порядку, тобто не маючи необхідних і достатніх підстав на володіння, користування чи розпорядження вказаною земельною ділянкою як власник, чи як особа, якій надано право постійно чи тимчасово користуватися нею, розуміючи настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій самовільно зайняла земельну ділянку площею 0,0043 га , яка знаходилась в зоні повітряної лінії напругою 10 кВ Ігрень-Рибальськ (опора 6), тобто на землях в охоронюваних зонах.

Далі, в період часу з жовтня 2010 року по березень 2018 року (більш точну дату та час в ході досудового розслідування встановити не виявилось за можливе), ОСОБА_1 , перебуваючи на самовільно занятій земельній ділянці в охоронних зонах площею 0,0043 га за адресою: АДРЕСА_1 , продовжуючи свій злочинний умисел, спрямований на самовільне будівництво будівель на самовільно занятій земельній ділянці на землях в охоронних зонах, із залученням не встановлених у ході досудового розслідування осіб, побудувала будівлю, а саме: об`єкт нерухомого майна - магазин літ. «А-1», загальною площею 42,4 кв. м, основною площею 36,5 кв. м, допоміжною площею 5,9 кв. м, на відстані 70 сантиметрів від лінії електропередачі повітряної лінії напругою 10 кВ Ігрень-Рибальськ (опора 6) у той час, як точка найменшої відстані від проекції крайнього проводу лінії електропередачі до стіни магазину за вказаною адресою має складати - 10 метрів, що є порушенням пункту 5 Правил охорони електричних мереж, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 14 березня 1997 року № 209.

03 березня 2018 року ОСОБА_1 , знаходячись у приміщенні нотаріальної контори приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Євчук І. Л., розташованого за адресою: АДРЕСА_3 на підставі поданих приватному нотаріусу документів, а саме: розпорядження «Про присвоєння адреси» Дніпропетровської міської ради № 412-р від 19 травня 2011 року, листа Департаменту архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області про підтвердження декларації № 1007-03/49 від 18 січня 2018 року, дозволу на виконання будівельних робіт № 451/01-10 від 22 жовтня 2010 року виданого начальником Дніпропетровського регіонального відділу інспекції ДАБК у Дніпропетровській області Вовк О. М., декларації про готовність об`єкта до експлуатації № ДП 14211075138 зареєстрованої інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області від 08 червня 2011 року, технічного паспорта на будівлю магазину від 27 вересня 2017 року, виготовленого ФОП ОСОБА_3 , зареєструвала право власності на об`єкт житлової нерухомості - магазин, загальною площею 42,4 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за собою.

Відповідно до акту № 206-ДК/234/АП/09/01/-21 від 19 лютого 2021 року, складеного державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель Держгеокадастру у Дніпропетровській області Зубком Д. Ю, вказана земельна ділянка площею 0,0043 га за адресою: АДРЕСА_1 , самовільно зайнята ОСОБА_1 за фактичним розташуванням будівлі магазину в межах охоронних зон та інженерних комунікацій за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо неї.

Таким чином, ОСОБА_1 , достовірно знаючи про відсутність правовстановлюючих документів, а саме: права власності або користування (оренди) земельною ділянкою, діючи умисно, всупереч статті 14 Конституції України, статей 116 124 125 211 ЗК України, пункту 8 Правил охорони електричних мереж, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 14 березня 1997 року № 209, жовтня 2010 року по березень 2018 року (більш точну дату та час в ході досудового розслідування встановити не виявилось за можливе), самовільно побудувала будівлю, а саме: об`єкт нерухомого майна магазину літ. «А-1» загальною площею 42,4 кв. м, основною площею 36,5 кв. м, допоміжною площею 5,9 кв. м, на самовільно зайнятій земельній ділянці на землях в охоронних зонах площею 0,0043 га за адресою: АДРЕСА_1 .».

Отже, факт неправомірних дій щодо самовільного зайняття відповідачкою ОСОБА_1 земельної ділянки та здійснення самочинного будівництва знайшов своє підтвердження і під час розгляду кримінального провадження.

Щодо доводів касаційної скарги

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що місцевим та апеляційним судами повно і всебічно не з`ясовано обставини справи, зокрема ким було вчинено самочинне будівництво, не встановлено коли саме було виявлено порушення земельного законодавства, враховуючи те, що ЦПК України визначено, що суд встановлює обставини справи на підставі поданих сторонами доказів. Збирання доказів за власною ініціативою суду ЦПК України не передбачено. Отже, фактично встановлення обставин справи залежить від самих учасників справи.

Доводи заявниці про те, що суду не надано акти обстеження земельної ділянки, акти перевірки дотримання вимог земельного законодавства, графічні матеріалі, висновки землевпорядної чи будівельно-технічної експертиз, які вказували б на конкретну земельну ділянку, на якій розташоване майно відповідачки та характеристики будівлі, яку позивач вимагає знести, колегія суддів відхиляє з огляду на те, що такі доводи зводяться до переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги про те, що рішення у справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права (норми Національного стандарту України Державна уніфікована система документації, Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації «Вимоги до оформлення документів» ДСТУ 4163-2003, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07 квітня 2003 року № 55, статей 58 81 263 389 ЦПК України, стаття 120 ЗК України, статей 3 15 256 257 261 267 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 січня 2019 року у справі № 910/22093/17, від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20, від 11 листопада 2021 року у справі № 910/8482/18 (910/4866/21), від 04 серпня 2021 року у справі № 185/446/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 450/2286/16-ц, від 08 червня 2022 року у справі № 910/9397/20, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 28 вересня 2022 року у справі № 904/3614/20, від 22 травня 2019 року у справі № 234/3341/15-ц, від 14 вересня 2021 року у справі № 916/2024/20, від 01 квітня 2020 року у справі № 904/3935/19, від 09 червня 2020 року у справі № 917/751/19, від 31 березня 2020 року у справі № 914/1283/19, від 03 березня 2020 року у справі № 160/6823/19, від18 липня 2018 року у справі № 758/824/17, від 29 червня 2021 року у справі № 916/2040/20, від 07 квітня 2021 року у справі № 910/1255/20, від 21 квітня 2021 року у справі № 904/5480/19, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, а також у постановах Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16 та від 19 квітня 2017 року у справі № 6-129цс17, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанови Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц, від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19,від 26 травня 2021 року у справі № 910/8358/19).

Подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (постанови Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16).

У справі № 910/22093/17 Верховним Судом у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду розглядався позов Київської міської ради до фізичної особи-підприємця про зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, повернути її Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель і споруд. У цій справі судами встановлено недоведеність вимог позивача щодо самовільного зайняття земельної ділянки (постанова Верховного Суду від 21 січня 2019 року).

У справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21) Верховним Судом розглядався спір між фізичними особами про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, скасування державної реєстрації права власності та державного акта про право власності на земельну ділянку (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року).

У справі № 910/8482/18 (910/4866/21) Верховним Судом розглядався спір, в межах справи за заявою приватного акціонерного товариства «Сіріус-Буд» про банкрутство, за позовом приватного акціонерного товариства «Сіріус-Буд», в особі ліквідатора боржника арбітражного керуючого Беркута М. С. до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Державного підприємства «СЕТАМ», фізичної особи та товариства з обмеженою відповідальністю «Білд Коммерс Груп» про визнання недійсними результатів електронних торгів, акту державного виконавця, свідоцтва про придбання майна, витребування з чужого незаконного володіння нерухомого майна, визнання права власності (постанова Верховного Суду від 12 липня 2022 року).

У справі № 185/446/18 (провадження № 61-434св20) Верховний Суд розглянув спір між фізичними особами про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року).

У справі № 450/2286/16-ц (провадження № 61-2032св19) Верховним Судом розглядався спір між фізичними особами про визнання відмови від спадщини недійсною, частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування реєстраційного посвідчення та визнання майна спадковим, та зустрічний спір між фізичними особами про усунення від права на спадкування (постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року).

У справі № 910/9397/20 Верховний Суд розглянув спір між юридичними особами про стягнення коштів (постанова Верховного Суду від 08 червня 2022 року).

У справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) Верховним Судом розглядався спір між фізичною та юридичною особою про визнання договору оренди неправомірним та повернення земельної ділянки з незаконного володіння (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року).

У справі № 904/3614/20 Верховним Судом розглядався спір між юридичними особами про визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, припинення права власності на об`єкт нерухомого майна, визнання права власності (постанова Верховного суду від 28 вересня 2022 року).

У справі № 234/3341/15-ц (провадження № 61-256св21) Верховний Суд розглянув спір між фізичними особами, Виконавчим комітетом Краматорської міської ради про визнання частково недійсними рішення виконавчого комітету, свідоцтва про право власності, договору купівлі-продажу квартири, визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності та поділ майна (постанова Верховного Суду від 19 травня 2021 року).

У справі № 916/2024/20 Верховним Судом розглядався спір між юридичними особами про стягнення коштів (постанова Верховного суду від 14 вересня 2021 року).

У справі № 758/824/17 (провадження № 61-22164св18) Верховним Судом розглядався позов товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Комунікації» та фізичної особи до державного підприємства «Сетам», Подільського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві та фізичної особи про визнання електронних торгів недійсними (постанова Верховного Суду від 08 липня 2018 року).

У справі № 916/2040/20 Верховний Суд розглянув спір між юридичними особами про визнання договору поставки недійсним (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року).

У справі № 910/1255/20 Верховним Судом розглядався спір між юридичними особами про визнання недостовірною та спростування інформації (постанова від 07 квітня 2021 року).

У справі № 904/5480/19 Верховний Суд розглянув спір за позовом фізичної особи до юридичних осіб про визнання зобов`язання за кредитним договором припиненим виконанням, проведеним належним чином, та визнання недійсним з моменту укладення договору про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги (постанова Верховного Суду від 21 квітня 2021 року).

У справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19) Великою Палатою Верховного Суду розглядався спір за позовом фізичної особи до юридичної особи та фізичних осіб про визнання договорів купівлі-продажу нерухомого майна недійсними, визнання права власності на квартири, витребування їх із чужого незаконного володіння, зобов`язання не чинити перешкод у здійсненні права власності, виселення та вселення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року).

У справі № 6-2469цс16 Верховний Суд України розглянув спір за позовом Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері до Миколаївської міської ради та фізичних осіб про визнання незаконним і скасування рішення міської ради, визнання недійсним державного акта, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки (постанова Верховного суду України від 16 листопада 2016 року).

У справі № 6-129цс17 Верховним Судом України розглядався спір між фізичними особами про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення частини будинку, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування запису про державну реєстрацію права власності на житловий будинок, визнання недійсними та скасування свідоцтв на нерухоме майно на земельну ділянку, стягнення суми неотриманих доходів та відшкодування моральної шкоди, та зустрічний позов про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки (постанова Верховного Суду України від 19 квітня 2017 року).

Колегія суддів звертає увагу, що саме по собі посилання на різні постанови Верховного Суду із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, у неподібних правовідносинах чи у подібних правовідносинах, алез різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.

Верховний Суд викладає правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається, а судом вона (норма права) застосована без урахування такого висновку.

Колегія суддів залишає без розгляду доводи касаційної скарги про те, що рішення у справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 904/3935/19, від 09 червня 2020 року у справі № 917/751/19, від 31 березня 2020 року у справі № 914/1283/19, оскільки Верховним Судом такі постанови не ухвалювалися.

Натомість у справі № 904/3935/19 постановлено ухвалу від 01 квітня 2020 року, якою повернуто касаційну скаргу, у справі № 917/751/19 ухвалою від 09 червня 2020 року одну касаційну скаргу залишено без руху, а другу - повернуто заявнику, у справі № 914/1283/19 ухвалою від 31 березня 2020 року касаційну скаргу повернуто заявнику.

Крім того, 03 березня 2020 року у справі № 160/6823/19 Верховним Судом судові рішення взагалі не ухвалювалися.

Решта доводів касаційної скарги зводяться до незгоди з судовими рішеннями у справі та переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, обґрунтовано залишив без задоволення позовні вимоги прокурора.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування місцевим та апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального праває безпідставними, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав для скасування оскаржених судових рішень.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 402 406 409 410 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 27 вересня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2022 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська СуддіВ. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Пророк В. В. Сердюк