Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.02.2018 року у справі №614/328/17

Постанова

Іменем України

18 липня 2018 року

м. Київ

справа № 614/328/17

провадження № 61-6132св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О.,

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Ізюмська місцева прокуратура Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області,

відповідачі: ОСОБА_3, Борівська районна державна адміністрація Харківської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Борівського районного суду Харківської області від 26 червня 2017 року у складі судді Зеленькова Н. Г. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 10 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Кіся П. В., Кружиліної О. А.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року Ізюмська місцева прокуратура Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, Борівської районної державної адміністрації Харківської області (далі - Борівська РДА Харківської області) про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що на підставі розпорядження голови Борівської районної державної адміністрації Харківської області від 11 березня 2005 року № 82 з ОСОБА_3 укладений договір оренди земельної ділянки від 21 березня 2005 року, згідно з яким останньому надано в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення (рілля), яка знаходиться за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради Борівського району Харківської області, площею 7 га.

Посилаючись на те, що розпорядження про передачу землі в оренду прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, а саме: орендну плату за користування земельною ділянкою встановлено без проведення обов'язкової нормативної грошової оцінки, позивач просив визнати недійсним договір оренди землі від 21 березня 2005 року, укладений між Борівською районною державною адміністрацією Харківської області та ОСОБА_3, за яким останньому надано в строкове платне користування із земель запасу земельну ділянку сільськогосподарського призначення (рілля), яка знаходиться за межами населених пунктів Борівської селищної ради Борівського району Харківської області, площею 7,00 га, зареєстрований у Борівському районному відділі реєстрації Харківської регіональної філії ДП Центру Державного земельного кадастру, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 21 червня 2005 року за № 040568700001.

ОСОБА_3 позов не визнав та пояснив суду, що з моменту укладення договору оренди землі він належним чином виконував його умови та своєчасно вносив орендну плату за землю. Розмір орендної плати встановлено розпорядженням Борівської районної державної адміністрації Харківської області від 11 березня 2005 року № 82, яке є чинним. Крім того, позивач пропустив строк для звернення до суду із цим позовом.

Головне управління Держгеокадастру у Харківській області надало суду пояснення, згідно з якими непроведення нормативно-грошової землі завдає значної шкоди державі шляхом зниження орендної плати за землю та ненадходження відповідних коштів до бюджету. Про порушене право стало відомо із листа Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області від 31 березня 2017 року, отже, строк позовної давності позивачем не пропущено.

Рішенням Борівського районного суду Харківської області від 26 червня 2017 року позов Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі від 21 березні 2005 року, укладений між Борівською районною державною адміністрацією Харківської області та ОСОБА_3, про надання в строкове платне користування із земель запасу земельну ділянку сільськогосподарського призначення (рілля), яка знаходиться за межами населених пунктів Борівської селищної ради Борівського району Харківської області, площею 7,00 га, зареєстрований у Борівському районному відділі реєстрації Харківської регіональної філії ДП Центру Державного земельного кадастру, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 21 червня 2005 року за № 040568700001. Вирішено питання судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що передача спірної земельної ділянки в оренду відбулась із порушенням вимог земельного законодавства, оскільки грошова оцінка земельної ділянки не проводилась. При цьому суд вказав на те, що позивачем не пропущено строк позовної давності, оскільки Головне управління Держгеокадастру у Харківській області про порушення вимог чинного законодавства під час укладення договору оренди землі дізналося лише з листа Ізюмської місцевої прокуратури, що підтверджується відповідним листом Головного управління від 10 квітня 2017 року № 10-20-14-7234/0/1917.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 10 жовтня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, вказав на те, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності, а договір в цій частині суперечить приписам чинного законодавства, а отже, спірний договір укладено з порушенням норм статті 13 Закону України «Про оцінку земель», статей 15, 21 Закону України «Про оренду землі», а саме без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що є обов'язковим у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Оскільки орендну плату встановлено без проведення нормативної грошової оцінки, то договір оренди земельної ділянки підлягає визнанню недійсним у зв'язку з недодержанням сторонами в момент вчинення цього правочину порядку, встановленого законодавством.

У жовтні 2017 року ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Борівського районного суду Харківської області від 26 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 10 жовтня 2017 року, в якій просив скасувати зазначені судові рішення та постановити ухвалу про закриття провадження у справі або про залишення позову прокурора без розгляду, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами першої й апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права. Вказує на те, що з моменту укладення договору оренди землі він виконує його умови та сплачує орендну плату в розмірі, передбаченому чинною на той момент статтею 288.5.2. Податкового кодексу України. Вважає, що положення частини першої статті 13 Закону України «Про оцінку землі» щодо обов'язковості проведення нормативної грошової оцінки для визначення розміру орендної плати суперечить положенням Податкового кодексу України, яким передбачено можливість і порядок обчислення орендної плати за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких не проведено. Позивач звернувся до суду з позовом тільки 30 травня 2017 року, тобто через 12 років від дня укладення договору оренди землі. Крім того, ним проведено нормативно-грошову оцінку землі, що надана йому в оренду.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2018 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу.

Ухвалою від 04 липня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судом установлено, що 21 березня 2005 року між Борівською районної державної адміністрації Харківської області в особі голови ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір оренди землі, який зареєстровано у Борівському районному відділі реєстрації ХРФ ДП ЦДЗК при Держкомземі України, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі по Борівській селищній раді зроблений запис від 21 червня 2005 року за № 040568700001.

Відповідно до пунктів 2, 5, 8, 9, 36 договору оренди землі від 21 березня 2005 року в оренду передається земельна ділянка загальною площею 7,00 га, у тому числі ріллі 7,00 га. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки не проводилась. Договір укладено на двадцять років. Орендна плата вноситься орендарем у розмірі 10 земельних податків за землі відповідного призначення. Дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором, а також з інших підстав, визначених законом.

У справі, яка переглядається, суди, ухвалюючи рішення про задоволення вимог Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, виходили з того, що на момент укладення спірного договору оренди земельної ділянки не було проведено нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки і ця обставина є безумовною підставою для визнання вчиненого правочину недійсними.

Проте в повному обсязі з такими висновками суду не можна погодитися з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Отже, зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

За частиною другою статті 3 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частиною першою статті 292 ЦПК України 2004 року передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Частиною першою статті 46 ЦПК України 2004 року органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 45 ЦПК України 2004 року з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Згідно з абзацом другим частини першої статті 45 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві та в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до абзацу третього частини другої статті 45 ЦПК України 2004 року прокурор, який звертається до суду з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво), повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 121 ЦПК України.

Згідно з абзацами першим, другим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

У справі, яка переглядається, прокурор обґрунтував правові підстави для захисту інтересів Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.

Разом з тим у рішеннях судів попередніх інстанції будь-які висновки щодо гарантованих статтею 55 Конституції України, статтями 15, 16 ЦК України та статтями 1, 3, 15 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду та вирішення справи судами), прав особи, за захистом яких звернувся прокурор, у процесуальному розумінні відсутні.

Суди не звернули уваги на те, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворено Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, реорганізувавши Державне агентство земельних ресурсів України шляхом перетворення.

Проте оспорюваний позивачем договір оренди земельної ділянки укладений 21 березня 2005 року, тобто суди не встановили, які права та законні інтереси Головного управління Держгеокадастру у Харківській області порушені оспорюваним

договором, з огляду також і на те, що отримувачем коштів від надання в оренду земельної ділянки є місцевий бюджет, а не Держгеокадастр.

Отже, рішення судів першої й апеляційної інстанції є необґрунтованими та недостатньо вмотивованими.

Таким чином, вирішуючи спір на підставі чинного на той час ЦПК України 2004 року, суди усупереч вищевказаних положень норм процесуального права не сприяли всебічному і повному з'ясуванню обставин справи та не встановили достатньо повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи предмет і підстави поданого позову, а також характер спірних правовідносин.

За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Виходячи з викладеного, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи необхідно звернути увагу на те, що сторони оспорюваного договору вчинили дії, спрямовані на приведення зазначеного правочину у відповідність до вимог закону: визначили нормативну грошову оцінку земельних ділянок, які передавались в оренду (рішення Борівської районної ради Харківської області від 12 лютого 2018 року), та на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 13 березня 2017 року у справі № 277/519/15-ц.

Керуючись статтями 406, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Борівського районного суду Харківської області від 26 червня 2017року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 10 жовтня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. Р. Кузнєцов

С.О. Погрібний

О.В. Ступак

Г. І.Усик