Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.09.2018 року у справі №569/15733/17

Постанова

Іменем України

18 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 569/15733/17-ц

провадження № 61-43260св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визначення порядку користування квартирою, що є спільною частковою власністю, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 14 лютого 2018 року у складі судді Тимощука О. Я. та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 09 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Бондаренко Н. В., Шимківа С. С., Боймиструка С. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про визначення порядку користування квартирою, що є спільною частковою власністю.

Позовна заява мотивована тим, що згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданого 02 квітня 2012 року Першою рівненською державною нотаріальною конторою, він є власником 1/2 частки квартири АДРЕСА_1. Інша 1/2 частка квартири належить його брату - ОСОБА_5

Згідно з технічним паспортом від 08 лютого 2012 року вищевказана квартира є трикімнатною, житлова площа квартири 37,8 кв. м, у тому числі: кімната - 16,6 кв. м, кімната - 11,4 кв. м, кімната - 9,8 кв. м, кухня - 7,5 кв. м, вбиральня - 1,3 кв. м, ванна кімната - 2,9 кв. м, коридор - 10,8 кв. м, дві комори 1,2 кв. м та 0,4 кв. м, балкон - 1,6 кв. м, лоджія - 2,7 кв. м, загальна площа квартири складає 64,1 кв. м. Кімнати у квартирі є ізольованими.

Після оформлення спадщини та виготовлення необхідних документів на частку в спірній квартирі, він неодноразово пропонував відповідачу домовитись щодо порядку користування своїми частками у квартирі, пропонував оформити таку домовленість нотаріально, звернутись до БТІ м. Рівне для розподілу квартири (виділення часток). Всі його пропозиції відповідач ігнорує, чинить перешкоди у користуванні квартирою разом із своєю дружиною - ОСОБА_6, та сином - ОСОБА_7, користується нею, а фактично повністю володіє всією квартирою, мирним шляхом вирішити порядок користування квартирою не бажає.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просив суд встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1, а саме: йому у користування виділити житлову кімнату площею 16,6 кв. м (кімната № 4 згідно з технічним паспортом) разом із лоджією 2,7 кв. м, вихід на яку здійснюється лише з кімнати площею 16,6 кв. м; у користуванні ОСОБА_5 залишити житлові кімнати площею 9,8 кв. м та 11,4 кв. м (кімнати №№ 5, 9 згідно з технічним паспортом), що складає 21,2 кв. м, а також балкон 2,6 кв. м; у загальному користуванні залишити: кухню - 7,5 кв. м, вбиральню - 1,3 кв. м, ванну кімнату - 2,9 кв. м, коридор - 10,8 кв. м, дві комори 1,2 кв. м та 0,4 кв. м; зобов'язати житлово-будівельний кооператив «Венера» (далі - ЖБК «Венера») розподілити особові рахунки на оплату житлово-комунальних послуг відповідно до встановленого порядку користування квартирою.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 14 лютого 2018 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Встановлено між співвласниками квартири АДРЕСА_1порядок користування наступним чином: виділено ОСОБА_4 у користування кімнату № 4 площею 16,6 кв. м разом із лоджією площею 2,7 кв. м; виділено ОСОБА_5 виділити у користування кімнату № 5 площею 9,8 кв. м та кімнату № 9 площею 11,4 кв. м разом з балконом 2,6 кв. м; кухню площею 7,5 кв. м, вбиральню площею 1,3 кв. м, ванну кімнату площею 2,9 кв. м, коридор площею 10,8 кв. м, дві комори площею 1,2 кв. м та 0,4 кв. м - залишено у загальному користуванні ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Зобов'язано ЖБК «Венера» розподілити особові рахунки на оплату житлово-комунальних послуг, що надаються у квартиру АДРЕСА_1(централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, вивезення побутових відходів та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій) відповідно до встановленого порядку користування квартирою.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що позивач є власником 1/2 частки спірної квартири, проте сторони домовитись про порядок володіння та користування спільним майном не можуть, тому суд визначив порядок користування квартирою, не порушуючи інтереси співвласників, врахувавши загальну та житлову площу спірної квартири. При цьому суд вважав за можливе зобов'язати ЖБК «Венера»провести розподіл особових рахунків на оплату житлово-комунальних послуг.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 09 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 14 лютого 2018 року в частині зобов'язання ЖБК «Венера» розподілити особові рахунки на оплату житлово-комунальних послуг, що надаються у квартиру АДРЕСА_1, відповідно до встановленого порядку користування квартирою, а також в частині розподілу судових витрат скасовано.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про зобов'язання розподілити особові рахунки на оплату житлово-комунальних послуг відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 320 грн на відшкодування судових витрат.

У решті - рішення суду залишено без змін.

Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про зобов'язання розподілити особові рахунки на оплату житлово-комунальних послуг та залишаючи у решті рішення суду першої інстанції без змін, виходив із того, що суд може зобов'язати до вчинення певних дій лише сторону у справі, а тому, зобов'язуючи ЖБК «Венера» провести розподіл рахунків, суд першої інстанції порушив вимоги щодо з'ясування обставин справи на засадах змагальності і ухвалив рішення з приводу прав та обов'язків особи, яка не є стороною у справі.

Погоджуючись з висновком суду у решті, апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5, як співвласники квартири, не дійшли згоди щодо порядку користування нею, а запропонований позивачем варіант порядку користування є найбільш наближеним до ідеальних часток сторін й права відповідача не порушує.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2018 року ОСОБА_5 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати заочне рішення суду першої інстанції й постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні апеляційної скарги, розподілу судових витрат та передати справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 569/15733/17-ц з Рівненського міського суду Рівненської області, зупинено виконання заочного рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 14 лютого 2018 року та постанови Апеляційного суду Рівненської області від 09 серпня 2018 року до закінчення касаційного провадження.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У вересні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував його заяву про відкладення розгляду справи та дійшов передчасного і необгрунтованого висновку про розгляд справи за його відсутності, оскільки він завчасно повідомив суд про неможливість прибуття на судове засідання 09 серпня 2018 року та просив про його відкладення, що призвело до порушення вимог статті 43 ЦПК України.

Також суд апеляційної інстанції дійшов необгрунтованого висновку про відшкодування судових витрат у розмірі 320,00 грн, що не відповідає дійсним обставинам справи.

Крім того, суд першої інстанції поспішно та необгрунтовано виніс заочне рішення від 14 лютого 2018 року, поза увагою залишив доводи зустрічної позовної заяви та фактично обмежив його право доступу до правосуддя.

Судами були зроблені поспішні та необгрунтовані висновки щодо визначення порядку користування квартирою і всупереч вимогам статті 52 ЦПК України не були залучені до участі у справі ОСОБА_6, яка зареєстрована та постійно проживає у спірній квартирі разом із малолітнім сином - ОСОБА_7.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2018 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що заочне рішення у не скасованій частині та постанова апеляційного суду є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 02 квітня 2012 року ОСОБА_4 є власником 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 (а.с. 5). Інша 1/2 частка зазначеної квартири належить ОСОБА_5

Відповідно до технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1, спірна квартира є трикімнатною, житлова площа квартири 37,8 кв. м, у тому числі: кімната 16,6 кв. м, кімната 11,4 кв. м, кімната 9,8 кв. м, кухня 7,5 кв. м, вбиральня 1,3 кв. м, ванна кімната 2,9 кв. м, коридор 10,8 кв. м, дві комори 1,2 кв. м та 0,4 кв. м, балкон 1,6 кв. м, лоджія 2,7 кв. м, загальна площа квартири складає 64,1 кв. м.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_5 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що заочне рішення у не скасованій частині та постанова апеляційного суду ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до положень статей 317, 319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Таким чином, порядок користування житловими приміщеннями у будинку, який належить на праві власності кільком особам, може бути встановлений у випадку, коли такі приміщення відповідають за розміром часткам цих осіб у будинку.

Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.

Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року № 6-1500цс15.

Сторони у справі є суб'єктами спільної часткової власності квартири АДРЕСА_1.

Виходячи із загальної житлової площі спірної квартири в розмірі 37,8 кв. м, на позивача і на відповідачів припадає по 18,9 кв. м.

Площа кімнати, яку ОСОБА_4 просив виділити йому у користування складає 16,6 кв. м, що є меншою на 2,3 кв. м за житлову площу, що припадає на його частку у праві власності на квартиру. Разом з тим позивач просив виділити йому у користування лоджію 2,7 кв. м спільне користування якою неможливо, оскільки вихід на лоджію здійснюється лише з кімнати площею 16,6 кв. м.

Ураховуючи, що сторони домовитись про порядок володіння та користування спільним майном не можуть, та неможливість у добровільному порядку встановити порядок володіння і користування спільним майном, з урахуванням статті 358 ЦК України, суди попередніх інстанцій правильно встановили порядок користування квартирою АДРЕСА_1, який не порушує право власності інших співвласників.

Відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

Сторонами в цивільному процесі є позивач та відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України).

Позовом є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, пред'явлена з метою судового захисту невизнаного, порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу в порядку, передбаченому процесуальним законодавством.

Правовими наслідками задоволення судом позову є зобов'язання відповідача як особи, до якої позивачем пред'являється матеріально - правова вимога, вжити заходів до вчинення дій, утримання від вчинення дій та усунення обставин, що призвели до порушення, невизнання чи оспорювання права або охоронюваного законом інтересу шляхом, зазначеним у резолютивній частині судового рішення.

Отже, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що суд, ухвалюючи рішення, може зобов'язати до вчинення певних дій лише сторону у справі, а тому відсутні підстави для зобов'язання ЖБК «Венера» провести розподіл рахунків, оскільки він не є стороною у справі.

Таким чином, вирішуючи спір, суди з дотриманням вимог статей 89, 263-264, 382 ЦПК України повно та всебічно з'ясували обставини справи, дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_4

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував його заяву про відкладення розгляду справи не заслуговують на увагу, оскільки суд надав належну правову оцінку цим доводам відповідача, зазначивши, що заявник подав апеляційну скаргу ще у травні 2018 року і жодного разу не з'явився в судове засідання, тому суд визнав причину його неявки в суд 09 серпня 2018 року неповажною.

Посилання касаційної скарги на не залучення до участі у справі ОСОБА_6, яка зареєстрована та постійно проживає у спірній квартирі разом із малолітнім сином - ОСОБА_7, є безпідставними, оскільки дружина та син відповідача не є власниками спірної квартири, то їх проживання у ній не впливає на обсяг прав співвласників на користування належними їм частками квартири.

Також не заслуговують на увагу доводи ОСОБА_5 Про те, що суд першої інстанції поспішно та необгрунтовано виніс заочне рішення від 14 лютого 2018 року, поза увагою залишив доводи зустрічної позовної заяви та фактично обмежив його право доступу до правосуддя, оскільки зустрічний позов суддею отримано 15 лютого 2018 року, тобто вже після ухвалення заочного рішення, в зв'язку з чим ухвалою від 15 лютого 2018 року відмовлено ОСОБА_5 у прийнятті зустрічного позову. Разом з тим відповідач не позбавлений права заявити його у загальному порядку.

Щодо розподілу судових витрат, то ці доводи ОСОБА_5 також є безпідставними, тому що суд відповідно до положень статті 141 ЦПК України вірно визначив їх розмір, врахувавши часткове задоволення позову та часткове задоволення апеляційної скарги.

Висновки суду першої інстанції у нескасованій частині та апеляційного суду відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Крім того, у матеріалах справи міститься достатньо даних і відомостей для об'єктивного і всебічного розгляду справи, що судами забезпечено.

Інші доводи касаційної скаргивисновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

У частині третій статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Керуючись статтями 400, 401, 416, 418, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 14 лютого 2018 року у нескасованій частині та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 09 серпня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання заочного рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 14 лютого 2018 року та постанови Апеляційного суду Рівненської області від 09 серпня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Ю. В. Черняк