Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.08.2020 року у справі №369/6985/18

Постанова

Іменем України

09 червня 2021 року

м. Київ

справа № 369/6985/18

провадження № 61-10991св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 грудня 2019 року у складі судді Пінкевич Н. С. та постанову Київського апеляційного суду від 09 червня 2020 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Мазурик О. Ф., Махлай Л. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1, від імені якої діє законний представник ОСОБА_2, звернулася із позовом до ОСОБА_3 про припинення права на частку у майні, що перебуває у спільній частковій власності, зі стягненням грошової компенсації.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_4. Після її смерті відкрилась спадщина, в тому числі й на житловий будинок, загальною площею 89,2 кв. м, житловою площею 72,6 кв. м, з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1, та земельну ділянку, загальною площею 0,1507 га, кадастровий номер 3222480802:04:001:5229, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняли: позивач, як донька, за заповітом, посвідченим 28 липня 2017 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І. С. за реєстровим № 3136, а також відповідач, як мати померлої і спадкоємець обов'язкової частки, за законом.

14 травня 2018 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І. С. видано на ім'я позивача свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 5/6 частин вказаного нерухомого майна належного її матері за реєстровим № 2355 та № 2356, а на інші 1/6 частини зазначеного спадкового нерухомого майна 14 травня 2018 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І. С. видано свідоцтво про право на спадщину за законом за реєстровим № 2357 та № 2358 на ім'я відповідача. Наразі, право власності на вказані житловий будинок та земельну ділянку зареєстровано за позивачем - на 5/6 частин та за відповідачем - на 1/6 частину.

Після відкриття спадщини стосунки батька позивача та відповідача стали неприязними, оскільки остання відмовилась визнавати права своєї онуки на спірне майно, одноособово ним володіє та користується повністю всім будинком та земельною ділянкою. Мали місце неодноразові погрози в бік батька позивача, проникнення до будинку, що змушувало його звертатись до правоохоронних органів.

Частка відповідача у спірних житловому будинку та земельній ділянці є незначною, на неї припадає менше 30 кв. м житлового будинку, а саме, 14,87 кв. м, і 0,025 га землі, яка, відповідно до вимог законодавства, нерозривно зв'язана з часткою в житловому будинку, виділити частку ОСОБА_3 у цьому майні в натурі є неможливим.

На думку позивача, складна, неприязна ситуація, що має місце у відносинах між сім'ями позивача, яка не може окремо жити від свого батька, та відповідача, не дозволяє спільне використання майна, що перебуває в їхній спільній частковій власності.

Відповідач має власне житло, а саме, квартиру за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до висновку експерта № 04/2019 від 31 січня 2019, дійсна (ринкова) вартість належних на праві власності ОСОБА_3 1/6 частини житлового будинку, загальною площею 89,2 кв. м, житловою площею 72,6 кв. м, з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1551462632224, становить 102 800,00 грн, а 1/6 частини земельної ділянки, загальною площею 0,1507 га, кадастровий номер 3222480802:04:001:5229, із цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1551404632224, - 57 167,00 грн.

У зв'язку з можливою компенсацією вартості часток відповідача у майні у разі припинення її права власності, на депозитний рахунок суду внесено 159 967,00
грн.

З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просила:

припинити право власності ОСОБА_3 на 1/6 частину житлового будинку, загальною площею 89,2 кв. м, житловою площею 72,6 кв. м, з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1551462632224, а також на 1/6 частину земельної ділянки, загальною площею 0,1507 га, кадастровий номер 3222480802:04:001:5229, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1551404632224;

визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частину житлового будинку, загальною площею 89,2 кв. м, житловою площею 72,6 кв. м, з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1551462632224, а також 1/6 частину земельної ділянки, загальною площею 0,1507 га, кадастровий номер 3222480802:04:001:5229, із цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1551404632224;

грошові кошти у розмірі 159 967,00 грн, що внесені від імені ОСОБА_1 як грошова компенсація за частки в неподільному майні на депозитний рахунок Києво-Святошинського районного суду Київської області № НОМЕР_1, стягнути на користь відповідача.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 09 червня 2020 року, позов ОСОБА_1, від імені якої діє її законний представник ОСОБА_2, до ОСОБА_3 про припинення права на частку у майні, що перебуває у спільній частковій власності, зі стягненням грошової компенсації, задоволено.

Припинено право власності ОСОБА_3 на:

- 1/6 частину житлового будинку, загальною площею 89,2 кв. м, житловою площею 72,6 кв. м, з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1551462632224;

- 1/6 частину земельної ділянки, загальною площею 0,1507 га, кадастровий номер 3222480802:04:001:5229, із цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1551404632224.

Визнано за ОСОБА_1, право власності на:

- 1/6 частину житлового будинку, загальною площею 89,2 кв. м, житловою площею 72,6 кв. м, з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1551462632224;

- 1/6 частину земельної ділянки, загальною площею 0,1507 га, кадастровий номер 3222480802:04:001:5229, із цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1551404632224.

Грошові кошти у розмірі 159 967,00 грн, що внесені від імені ОСОБА_1, як грошова компенсація за частки в неподільному майні на депозитний рахунок Києво-Святошинського районного суду Київської області № 37311002892161 згідно з квитанціями № 19 від 06 червня 2018 року та № 39 від 02 березня 2019 року, стягнуто на користь ОСОБА_3.

Стягнуто з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1, судовий збір у розмірі 2 304,47 грн, а також 5 800,00 грн витрат на проведення судової оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновків, з якими погодився суд апеляційної інстанції, що спільне користування спірним житловим будинком є неможливим, оскільки має місце складна, неприязна ситуація у відносинах між відповідачем та законним представником позивача, котрий являється її батьком і з яким вона нерозривно пов'язана в силу того, що є малолітньою, сторони є лише родичами, але не є членами однієї сім'ї, не проживають спільно і не ведуть спільне господарство.

Доказів того, що може бути встановлено порядок користування спірним житловим будинком, відповідачем не надано. До того ж, суд, за умови складних відносин між сторонами, не вбачає можливості спільного користування сторонами спірним будинком.

Відповідно до висновку експерта належна відповідачу спірна частка у житловому будинку не може бути виділена в натурі.

Разом з тим, суд не вбачає реальної можливості розбудови належної відповідачу частки спірного будинку, так як інша частина спірного будинку належить позивачу, яка є малолітньою, і згода на це повинна надаватися органами опіки та піклування та її законним представником, з яким у відповідача склались неприязні стосунки.

Задоволення позовних вимог не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача, так як у неї є власне житло (квартира), а також припинення частки у спірному будинку та земельній ділянці здійснюється на платній основі за ринковою ціною, що не позбавляє відповідача можливості придбати схожий об'єкт для задоволення садівничих та городницьких потреб.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2020 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, у якій просить рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 червня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що справу в суді першої інстанції розглянуто і вирішено неповажним складом суду. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 листопада 2018 року головуючим суддею по справі замість судді Усатова Д. Д. визначено суддю Пінкевич Н. С., яка приступила до розгляду справи без постановлення ухвали про прийняття справи до свого провадження. До участі у розгляді справи не залучений орган опіки та піклування. Подання від імені дитини з зобов'язанням витратити належні дитині кошти та внесення цих коштів на депозит суду є письмовим зобов'язанням від імені дитини. На вчинення цих правочинів згідно зі статтею 177 Сімейного кодексу України необхідний дозвіл органу опіки та піклування, який до суду не надавався.

Апеляційний суд прийняв оскаржувану постанову без урахуванням висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 643/14768/16 (провадження № 61-7598св19), від 17 червня 2020 року у справі № 463/576/17 (провадження № 61-4263св18, та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18). Спірний житловий будинок побудований ОСОБА_3 та її чоловіком - ОСОБА_5. Повне припинення її права власності на 1/6 частку будинку завдасть відповідачу істотну шкоду, як людині за чий кошт збудовано будинок. Вона постійно користується будинком та земельною ділянкою. Спільне володіння баби та онуки житловим будинком та земельною ділянкою є можливим та бажаним для збереження родинних стосунків між рідними людьми. Відповідач буде позбавлена можливості бачитися з онукою. Верховний Суд не прийняв жодної постанови, в якій би розглядались питання про припинення права власності на земельну ділянку на підставі статті 365 ЦК України, надану для будівництва та обслуговування будинку.

Позиція інших учасників справи

У вересні 2020 року ОСОБА_1, від імені якої діє законний представник ОСОБА_2, подала відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що чинним законодавством не передбачено, що суддя, отримуючи справу від іншого судді в межах суду, зобов'язаний прийняти цю справу до свого провадження окремою ухвалою. Даний спір не є спором щодо управління батьком майном дитини. Відповідач помиляється стосовно того, що зобов'язання витратити належні дитині кошти є письмовим зобов'язанням, оскільки внесені на депозитний рахунок кошти є особистими коштами батька дитини, котрому, в свою чергу, жодним чином не забороняється вчиняти такі дії в інтересах своєї малолітньої дитини. У результаті розгляду справи жодних прав малолітньої дитини, яка є позивачем, не було порушено, навпаки, тепер вона стала власницею цілісних об'єктів і її право власності не залежить від впливу сторонніх осіб. У відповідача є власне житло, а саме, квартира АДРЕСА_2. Щодо позбавлення можливості бачитися з онукою, то дані обставини є необґрунтованими, оскільки припинення права на частку в житловому будинку жодним чином не впливає на можливість бабусі бачитися з її онукою. Жодної шкоди відповідачу припиненням права власності на її частку у спірному майні не завдано. У даному випадку припинення права власності відповідача на 1/6 частину спірної земельної ділянки мало місце не на підставі статті 356 ЦК України, а згідно зі статтею 120 ЗК України. Суди правомірно зробили висновок про наявність обставин, необхідних відповідно до статті 365 ЦК України для припинення права відповідача на частку у спільному майні за рішенням суду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2020 року поновлено ОСОБА_3 строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі № 369/6985/18, витребувано справу з суду першої інстанції, у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про зупинення дії рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 грудня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 09 червня 2020 року відмовлено.

У листопаді 2020 року матеріали цивільної справи № 369/6985/18 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 8 статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 04 серпня 2020 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 643/14768/16 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1 , 3 статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_4.

Після її смерті відкрилась спадщина, в тому числі й на:

- житловий будинок, загальною площею 89,2 кв. м, житловою площею 72,6 кв. м, з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1551462632224, який належав померлій, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 10 листопада 2008 року та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 20920383 від 14 листопада 2008 року;

- земельну ділянку, загальною площею 0,1507 га, кадастровий номер 3222480802:04:001:5229, із цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1551404632224, яка належала померлій на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії IV-КВ № 073640, виданого Бузівською сільською радою 06 листопада 2002 року згідно з рішенням 4 сесії 23 скликання Бузівської сільської ради від 26 липня 2002 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1406/38327.

Зазначену спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняли: позивач, як донька, за заповітом, посвідченим 28 липня 2017 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьова І. С. за реєстровим № 3136, а також відповідач, як мати померлої і спадкоємець обов'язкової частки, за законом.

14 травня 2018 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І. С. видано на ім'я позивача свідоцтва про право на спадщину за заповітом за реєстровими № 2355 та 2356 на 5/6 частин вказаного нерухомого майна, належного її матері.

На іншу 1/6 частину зазначеного спадкового нерухомого майна 14 травня 2018 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І. С. видано на ім'я відповідача свідоцтва про право на спадщину за законом за реєстровими № 2357 та 2358.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12 червня 2018 за № 127349102 право власності на вказані житловий будинок та земельну ділянку зареєстровано за позивачем - на 5/6 частин та за відповідачем - на 1/6 частину.

Відповідно до висновку експерта № 04/2019 від 31 січня 2019 року дійсна (ринкова) вартість належних на праві власності ОСОБА_3 1/6 частини житлового будинку, загальною площею 89,2 кв. м, житловою площею 72,6 кв. м, з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1551462632224, становить 102 800,00 грн, а 1/6 частини земельної ділянки, загальною площею 0,1507 га, кадастровий номер undefined, із цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1551404632224, - 57 167,00 грн; виділити в натурі належну на праві власності відповідачу 1/6 частини житлового будинку, загальною площею 89,2 кв. м, житловою площею 72,6 кв. м, з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1551462632224, відповідно до вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва технічно неможливо.

Відповідно до висновку експерта належна відповідачу спірна частка у житловому будинку не може бути виділена в натурі, оскільки частка співвласника - ОСОБА_3 1/6 частина в одиницях площі складає 14,9 кв. м, чого не достатньо для влаштування однокімнатної квартири, забезпечивши відповідність вимог пунктів
2.22,2.23 ДБН В.2.2.-15-2005 "Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення", пункту 8.7 ДБН В.3.2-2-2009 "Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт".

Від імені позивача на депозитний рахунок суду внесено 159 967,00 грн.

Відповідач має власне житло - квартиру АДРЕСА_2.

Згідно пояснень сторін, а також наявних у матеріалах справи заяв, талону реєстрації звернення та листів Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області, вже після відкриття спадщини стосунки батька позивача та відповідача стали неприязними, що закінчувались зверненнями до правоохоронних органів.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що "апеляційний суд, ухвалюючи рішення про припинення права заявника на частку у квартирі, посилався на статей 364 та 365 ЦК України від 2003 року. Проте, як було підтверджено роз'ясненням Верховного Суду України, ці положення не можуть бути застосовані одночасно за тих самих обставин, оскільки вони стосуються різних юридичних питань. А саме, можливість припинення права особи на частку в спільному майні без її згоди передбачена статтею 365 Кодексу, тоді як стаття 364 стосується ситуації, коли співвласник бажає виділення частки зі спільної власності та не проти одержання компенсації за свою частку в спільному майні. Навіть припускаючи, що, попри неоднозначність у рішенні апеляційного суду, статті 365 Кодексу була юридичним положенням, застосовним у справі заявника, і що умову пункту першого було дотримано, Суд зауважує, що відповідно до частини другої статті 365 протилежна сторона повинна була завчасно внести вартість частки заявника у квартирі на депозитний рахунок суду першої інстанції. Це було і залишається передумовою винесення судом рішення про припинення права на частку у спільному майні. У справі заявника протилежна сторона не внесла вартість частки на рахунок.

Конкретні та відповідні аргументи заявника стосовно нездійснення протилежною стороною необхідного платежу національні суди не взяли до уваги. У цьому контексті Суд зазначає, що положення ЦК від 2003 року, про яке йдеться, є достатньо чітким і не дає підстав для суперечливого тлумачення. Крім того, це положення відображає конституційну гарантію попередньої компенсації за будь-яке позбавлення власності, за винятком умов воєнного чи надзвичайного стану. Як свідчить відповідна практика національних судів - хоча йдеться про рішення, винесені у період після подій у справі, що розглядається, - вимога попереднього платежу є не просто технічною складовою процедури відчуження майна, яка встановлена законом, а є основною вимогою, на якій має ґрунтуватися рішення суду про позбавлення особи майна без її згоди (ANDRIY RUDENKO v. UKRAINE, № 35041/05, § 41-43, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).

Тлумачення положень статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Відсутність конструкції ("за наявності одночасно") в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3).

Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини 1 статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 1 статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2020 року в справі № 333/6322/16-ц (провадження № 61-22797св19) вказано, що "тлумачення пункту 4 частини 1 статті 365 ЦК України свідчить, що припинення права на частку має відбуватися, якщо таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Тобто можливе порушення інтересів як самого співвласника, так і членів його сім'ї виступатиме перешкодою для задоволення позову про припинення права на частку. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном. Ця умова спрямована на запобігання порушення інтересів співвласника та членів його сім'ї. Оскільки мається на увазі недопущення порушення прав інтересів співвласника, то суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку".

Згідно з частинами 1 -3 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частинами 1 -3 статті 12 ЦПК України.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (пункти 1 та 2 частини 1 статті 264 ЦПК України).

У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, що переглядається:

суди не перевірили чи існують умови для припинення права на частку щодо спірного будинку. Зокрема, суд першої інстанції зробив висновок, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що спільне користування спірним житловим будинком є неможливим, оскільки між відповідачем та батьком позивача ОСОБА_2 склалися неприязні стосунки. Проте суди не звернули увагу, що співвласником спірного будинку є малолітня ОСОБА_1 та не дослідили, які чи спільне володіння і користування майном є неможливим між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, а не представником позивача та відповідачем;

колегія суддів приймає доводи касаційної скарги щодо доводів касаційної скарги стосовно невірного правового обґрунтування підстав припинення права власності на 1/6 частку в праві спільної власності на земельної ділянки, оскільки суди не звернули уваги, що позивачем заявлено позов щодо припинення права власності на частину спірної земельної ділянки на підставі статті 365 ЦК України. Проте суди не з'ясували наявність передбачених законом підстав для припинення права на частку і фактично не розглянули по суті в цій частині позовні вимоги.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки Верховного Суду

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина 3 статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2020 року в справі № 333/6322/16-ц (провадження № 61-22797св19) колегія суддів вважає, що: оскаржені рішення прийняті без додержання норм матеріального та процесуального права; касаційну скаргу необхідно задовольнити частково; оскаржені рішення скасувати; передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 червня 2020 року скасувати.

Справу № 369/6985/18 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 грудня 2019 року та постанова Київського апеляційного суду від 09 червня 2020 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов