ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2020 року

м. Київ

справа № 296/10616/18

провадження № 61-19047 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватна юридична фірма «Центр юридичної допомоги «Дігест»,

третя особа - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу адвоката Захарченка Вадима Павловича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 18 квітня 2019 року у складі судді Маслак В. П., постанову Житомирського апеляційного суду від 16 вересня 2019 року у складі колегії суддів Коломієць О. С., Шевчук А. М., Талько О. Б.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» та просила визнати припиненим договір іпотеки, укладений 14 грудня 2012 року між нею та ПАТ «Дельта Банк», посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т. О., зареєстрований в реєстрі за № 7706.

В обґрунтування позовних вимог вимог зазначила, що 14 грудня 2012 року вона як фізична особа-підприємець та ПАТ «Дельта Банк» уклали кредитний договір, за умовами якого вона отримала кредитні кошти в сумі 275 187 грн.

З метою забезпечення виконання своїх зобов`язань за даним договором 14 грудня 2012 року позивач уклала з банком іпотечний договір, відповідно до якого передала в іпотеку належне їй на праві приватної власності приміщення по АДРЕСА_1 .

У березні 2018 року ОСОБА_1 отримала лист від ПАТ «Дельта Банк» та ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест», зі змісту якого їй стало відомо, що ПАТ «Дельта Банк» продав ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» за договором № 306/К право вимоги за вказаними кредитним та іпотечним договорами. При цьому, копії договорів щодо відступлення права вимоги позивач не отримувала, а сума заборгованості перед банком не була вказана.

Оскільки точну суму заборгованості позивачу на її неодноразові звернення новий кредитор ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» не повідомив, а згідно даних офіційного сайту Фонду гарантування вкладів фізичних осіб вона становила 192 218,01 грн, ОСОБА_1 15 травня 2018 року перерахувала ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» 195 000 грн.

06 вересня 2018 року позивач отримала лист від відповідача, в якому останній повідомив ОСОБА_1 про те, що має намір продати іпотечне майно, оскільки залишок її заборгованості складає 1 607 200,35 грн, проте підстав існування вказаної заборгованості відповідач не зазначив. У зв`язку з тим, що заборгованість, яка існувала на час переходу права вимоги, погашена в повному обсязі, позивач вважає іпотеку припиненою.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 18 квітня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» про припинення іпотеки відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що представник позивача підтвердив факт існування заборгованості позивача перед відповідачем за кредитним договором в сумі 107200,35 грн, тобто визнав невиконання позивачем основного зобов`язання за кредитним договором.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою Житомирського апеляційного суду від 16 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 18 квітня 2019 року - без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У жовтні 2019 року адвокат Захарченко В. П., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2020 року дану справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник позивача просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, передати справу на новий розгляд у суд першої інстанції.

Зазначає, що відомості про розмір заборгованості позивача, надані відповідачем, не відповідають інформації, що міститься на сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Стверджує, що з 01 вересня 2015 року ПАТ «Дельта Банк» втратило право на нарахування процентів за користування кредитними коштами, оскільки змінило строк виконання основного зобов`язання, чого суди попередніх інстанцій не врахували. Додатково про це зазначив у поясненнях від 28 січня 2020 року

Заперечення/відзив на касаційну скаргу

Відзив/заперечення на дану касаційну скаргу до Верховного Суду від інших учасників справи не надходили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 14 грудня 2012 року ПАТ «Дельта Банк» та ФОП ОСОБА_1 уклали договір кредиту № КФ-ВКЛ-2016090.

Згідно пункту 1.1 кредитного договору кредитор надає позичальнику грошові кошти (кредит) у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, а позичальник зобов`язується вчасно повернути отриманий кредит, сплатити проценти за користування кредитом, а також виконати інші зобов`язання за цим договором.

Надання кредиту здійснюється окремими частинами в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості в сумі 275 187 грн та зменшенням максимального ліміту заборгованості у порядку, визначеному в підпункті 1.1.2 цього договору, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 27,99 % річних, з кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 13 грудня 2015 року включно на умовах, визначених цим договором (підпункт 1.1.1 кредитного договору).

14 грудня 2012 року з метою забезпечення виконання ФОП ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки приміщення відділення АКІБ «УкрСиббанк» загальною площею 111,40 м2, що належить ОСОБА_1 та розташоване по АДРЕСА_1 .

02 березня 2018 року ПАТ «Дельта Банк» та ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» уклали договір № 306/к купівлі-продажу майнових прав, відповідно до якого ПАТ «Дельта Банк» передало у власність ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» майнові права за договором кредиту № КФ-ВКЛ-2016090, заборгованість за яким на момент відступлення права вимоги становила 302 200,35 грн.

02 березня 2018 року ПАТ «Дельта Банк» та ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» уклали договір відступлення права вимоги за іпотечним договором.

15 травня 2018 року позивач сплатив ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» 195 000 грн у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», від 15 січня 2020 року № 460-ІХ, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Оскаржувані судові рішення не в повній мірі відповідають вимогам статті 263 ЦПК України, відповідно до яких вони мають ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законними і обґрунтованими.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України у редакції станом на час подання позивачем позовної заяви господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 05 травня 2020 року у справі № 161/6253/15 (провадження № 14-32цс20) звертає увагу, що з 15 грудня 2017 року - дати набрання чинності Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» - спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, належить до юрисдикції господарського суду лише тоді, якщо сторонами основного зобов`язання є тільки юридичні особи та (або) ФОП. Іншими словами, до юрисдикції господарського суду не належить, зокрема, спір щодо виконання договору, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо хоча би однією стороною основного зобов`язання є фізична особа, яка не є підприємцем.

З указаної дати, якщо хоча б однією зі сторін основного зобов`язання є фізична особа, яка не є підприємцем, спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, розглядається за правилами цивільного судочинства незалежно від того, чи заявляє позивач одночасно вимоги до фізичної особи - сторони основного зобов`язання та до сторони (сторін) акцесорного зобов`язання, зокрема, незалежно від того, чи об`єднані позовні вимоги щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів іпотеки, поруки тощо, укладених для забезпечення основного зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 906/277/18 (провадження № 12-300 гс 18). Вид судочинства (цивільне чи господарське) визначається з урахуванням суб`єктного складу сторін основного зобов`язання, про що зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12916/15-ц (провадження № 14-409цс18).

Суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді даної справи не врахували, що сторонами основного зобов`язання, у забезпечення виконання якого укладено спірний іпотечний договір, є ПАТ «Дельта Банк», правонаступником якого є ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест», та ФОП ОСОБА_1 , а сама позовна заява подана після 15 грудня 2017 року, тому необґрунтовано розглянули її у порядку цивільного судочинства, адже вона підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

При цьому суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року в справі № 750/3192/14 (провадження № 14-439цс19) зазначено, що «зміни до ЦПК України, внесені Законом № 460-IX, пов`язані не лише з розглядом касаційних скарг, який відповідно до частини четвертої статті 258 ЦПК України завершується прийняттям постанови. Закон № 460-IX вніс зміни до порядку повернення справ після закінчення касаційного розгляду. Так, згідно з пунктом 8 Закону № 460-IX абзац перший частини першої статті 256 ЦПК України викладений у такій редакції: «Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі». Отже, закінчивши касаційний розгляд і закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, з 8 лютого 2020 року суд касаційної інстанції має роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. З огляду на те, що Велика Палата Верховного Суду вирішила на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі, вона відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України у редакції Закону № 460-IX роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Великої Палати Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції».

Оскільки Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вирішив на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі, то він відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України, у редакції Закону № 460-IX, роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції.

Керуючись статтями 255, 409, 400, 414 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 256 (в редакції, чинній станом з 08 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу адвоката Захарченка Вадима Павловича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 18 квітня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 16 вересня 2019 року скасувати.

Провадження у справі № 296/10616/18 за позовом ОСОБА_1 до приватної юридичної фірми «Центр юридичної допомоги «Дігест», третя особа - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», про визнання припиненим договору іпотеки закрити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук