Історія справи

Постанова

Іменем України

17 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 334/3829/17

провадження № 61-4039 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»;

представник позивача - ОСОБА_1 ;

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 травня 2018 року у складі судді Турбіної Т. Ф. та постанову Запорізького апеляційного суду від 22 січня 2019 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 17 листопада 2006 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту для придбання квартири, за яким їй надано кредит у розмірі 52 тис. доларів США строком до 16 листопада 2027 року.

У той же день для забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, за яким остання зобов'язалась відповідати солідарно із позичальником за виконання зобов'язань за кредитним договором.

Також для забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором 17 листопада 2006 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, за яким ОСОБА_2 передала в іпотеку банку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .

У зв?язку з неналежним виконанням позичальником зобов?язань за кредитним договором банк на підставі пунктів 4, 5 договору іпотеки звернувся до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Любіченковського О.О., який вчинив виконавчий напис від 26 січня 2010 року (зареєстровано в реєстрі № 121) і звернув стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1 , для задоволення вимог банку для погашення заборгованості за кредитним договором, строк платежу за яким настав 25 грудня 2009 року, за період з 01 червня 2009 року по 04 січня 2010 року у розмірі 174 177 грн 05 коп., що еквівалентно 21 813 доларів 03 центів США, які складаються з простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 162 927 грн 06 коп., простроченої заборгованості по процентам у розмірі 10 944 грн 08 коп., пені у розмірі 305 грн 91 коп.

Позичальник, як і поручитель, зобов?язання за кредитним договором і договором поруки належним чином не виконували, на вимоги банку не реагували, унаслідок чого станом на 12 червня 2017 року виникла заборгованість по сплаті кредиту у розмірі 39 118 доларів 30 центів США, з яких: заборгованості за кредитом у розмірі 20 404 доларів 14 центів США; заборгованість по процентам у розмірі 18 714 доларів 16 центів США.

Ураховуючи викладене, ПАТ «УкрСиббанк» просило суд стягнути солідарно з відповідачів на його користь вказану вище суму кредитної заборгованості, а також понесені ним судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 травня 2018 року у задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник, як і поручитель, належним чином не виконували зобов?язання за кредитним договором і договором поруки, унаслідок чого утворилась заборгованість за кредитним договором. Проте, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, строк виконання якого настав 29 грудня 2009 року, та звернувши стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса від 26 січня 2010 року для задоволення вимог про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, банк відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про повернення кредиту та процентів почався з моменту вчинення виконавчого напису. З позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором банк звернувся 15 червня 2017 року, тобто зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачами, що згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України є підставою для відмови у позові. Оскільки банк в односторонньому порядку змінив строк виконання основного зобов'язання, проте з позовом як до боржника, так і до поручителя звернувся лише 15 червня 2017 року, то на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України порука є припиненою.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 22 січня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» залишено без задоволення, рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 травня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором банк звернувся поза межами строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачами, що згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України є підставою для відмови у позові.

Вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України. Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя. Оскільки банк в односторонньому порядку змінив строк виконання основного зобов'язання, проте з позовом як до боржника, так і до поручителя звернувся лише 15 червня 2017 року, тобто за межами встановленого законом строку, порука є припиненою. При цьому суд послався на відповідну правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У лютому 2018 року ПАТ «УкрСиббанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що сам по собі виконавчий напис нотаріуса, вчинений 26 січня 2010 року, не змінює строк повернення кредиту, а в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували направлення банком вимоги про дострокове погашення кредитної заборгованості. Також посилались на те, що кредитним договором передбачено погашення заборгованості щомісячними платежами, а тому строк позовної давності обчислюється окремо по кожному платежу. Оскільки позов пред?явлено 15 червня 2017 року, то банк вважав, що вимоги про стягнення процентів, нарахованих за період з 15 червня 2014 року по 12 червня 2017 року, пред?явлені в межах строку позовної давності. Також банк вважав помилковими висновки судів про припинення поруки, оскільки строк виконання основного зобов?язання не змінювався. При цьому банк послався на відповідні правові позиції Верховного Суду України.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 07 березня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 334/3829/17 з Ленінського районного суду м. Запоріжжя.

У березні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до статей 1049, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства України. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, порукою, заставою. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку (частина перша статті 553 ЦК України). У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У грудні 2009 року банк звернувся до приватного нотаріуса із заявою про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок дострокового погашення всієї суми заборгованості за кредитним договором від 17 листопада 2006 року, шляхом реалізації предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1 ,яка належить ОСОБА_2 на праві власності.

Відповідний виконавчий напис вчинено 26 січня 2010 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Любіченковським О. О.

Такими діями банк на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії кредитного договору, періодичності платежів та порядку сплати процентів за користування кредитом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) висловлено правову позицію про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

Таки висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

Таким чином, вимоги позивача щодо нарахування процентів за користування кредитом поза межами строку дії договору (який було змінено банком) є безпідставними.

У частині четвертій статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб'єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Встановлено, що відповідачами в суді першої інстанції заявлено клопотання про застосування позовної давності (а. с. 110, 125).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Вирішуючи спір, суди, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, врахувавши неведені вище норми матеріального права, дійшли правильного висновку про те, що позичальник, як і поручитель належним чином не виконували зобов?язання за кредитним договором і договором поруки, унаслідок чого утворилась заборгованість за кредитним договором. Проте банк, звернувшись до нотаріуса, який 26 січня 2010 року вчинив виконавчий напис, змінив строк виконання основного зобов'язання. З позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором банк звернувся 15 червня 2017 року, тобто зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачами, що згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України є підставою для відмови у позові. Оскільки банк в односторонньому порядку змінив строк виконання основного зобов'язання, проте з позовом як до боржника, так і до поручителя звернувся лише 15 червня 2017 року, то на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України порука є припиненою.

Доводи касаційної скарги про те, що вчинивши виконавчий напис, банк не змінив строк виконання основного зобов?язання, безпідставні, оскільки зі змісту виконавчого напису убачається, що його було вчинено для задоволення вимог банку про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, строк платежу за яким настав 25 грудня 2009 року у розмірі 174 177 грн 05 коп., що еквівалентно 21 813 доларів 03 центів США (а.с 111). При цьому в матеріалах справи наявна вимога банку від 19 листопада 2009 року, направлена ОСОБА_2 , з якої убачається, що поточна заборгованість за кредитним договором станом на 19 листопада 2009 року становила 781 долар 36 центів США (а.с. 212). Тобто, звернувшись до нотаріуса для вчинення виконавчого напису, банк пред?явив вимогу про повне дострокове виконання позичальником зобов?язань за кредитним договором.

Крім того, відповідно до пункту 283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, чинної на час вчинення виконавчого напису, вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушень. Тобто направлення вимоги іпотекодавцю про дострокове погашення кредитної заборгованості для вчинення нотаріусом виконавчого напису було обов?язковим, а тому доводи касаційної скарги про відсутність в матеріалах справи доказів направлення такої вимоги є безпідставними.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 травня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 22 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Ю. В. Черняк