Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.05.2018 року у справі №686/3220/17

Постанова

Іменем України

14 липня 2020 року

м. Київ

справа № 686/3220/17-ц

провадження № 61-22809св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 грудня 2017 року у складі судді Мороз В. О. та постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 06 березня 2018 року у складі колегії суддів: Янчук Т. О., Купельського А. В., Спірідонової Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики.

Позов обґрунтований тим, що у січні 2013 року помер батько позивача - ОСОБА_3.

У березні 2013 року позивачу стало відомо, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у 2012 році укладено договір позики, відповідно до якого її батько позичив у відповідача грошові кошти в розмірі 120 000,00 євро. Позивач є єдиною спадкоємицею після смерті ОСОБА_3.

Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 18 грудня 2014 року у справі № 686/23880/13-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 403 954,70 грн заборгованості за зазначеним договором позики.

Позивач заперечує факт підписання договору позики між її батьком та відповідачем. Жодного разу не чула, що у батька є борг, проблем з грошима у нього ніколи не було, за життя батько був власником підприємства та мав у власності інше майно.

Просила визнати недійсним договір позики від 08 серпня 2012 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про позику коштів в розмірі 120 000,00 євро, відповідно до статті 203, частини 1 статті 215 ЦК України.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Хмельницької області від 06 березня 2018 року, в позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що предметом розгляду у справі № 686/23880/13-ц був позов про стягнення заборгованості із спадкоємиці, суд у вказаній справі з'ясував обставини отримання таких коштів. ОСОБА_1 не була позбавлена можливості оспорити цей договір позики відповідно до статті 1051 ЦК України, як спадкоємиця померлого спадкодавця, який позичив такі кошти. ОСОБА_1 такий не оспорювався, зустрічний позов не подано, хоча, однією з засад судочинства, регламентованих пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. У справі № 686/23880/13-ц ОСОБА_1 такими вимогами не скористалися, вона не була позбавлена можливості заявити зустрічний позов про визнання договору недійсним та про призначення експертизи у вказаній справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій просила скасувати вказані судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

15 травня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1.

У лютому 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неповно та односторонньо дослідили обставини справи. Порушили принцип змагальності сторін та право позивача на доведення обставин, на які вона посилається як на підставу для задоволення возову.

Суд першої інстанції відмовив у долученні до матеріалів справи доказів у справі, документів які містили оригінали зразків підпису ОСОБА_3.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання про призначення судової комплексної експертизи, а суд апеляційної інстанції порушення суду першої інстанції не усунув.

Суди не взяли до уваги, що ОСОБА_3 не укладав договір позики.

Суд першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме статтю 1051 ЦК України, оскільки її положення передбачають право оспорення договору позики.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 18 грудня 2014 року у справі № 686/23880/13-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 403 954,70 грн заборгованості. Цим рішенням встановлено, що 08 серпня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в простій письмовій формі укладено договір позики грошей в сумі 120 000,00 євро, із зобов'язанням повернути суму позики до 08 серпня 2013 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, у зв'язку з чим до участі у справі залучено його правонаступника ОСОБА_1, з якої стягнуто заборгованість за спірним договором позики в межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law23~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law24~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law25~ (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у травні 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law26~.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з пунктом 9 частини 3 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов'язковість рішень суду.

Відповідно до частини 1 статті 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною 1 статті 215 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина 3 статті 215 ЦК України).

Згідно з частинами 1 -3 , 5 та 6 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити частинами 1 -3 , 5 та 6 статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини 2 статті 223 ЦПК України після набрання рішенням суду законної сили, сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції звернув увагу, що під час розгляду справи про стягнення заборгованості за договором позики вирішувалося питання про правомірність вказаного правочину. Суд взяв до уваги, наданий представником ОСОБА_1 висновок судової почеркознавчої експертизи, проведеної під час кримінального провадження, у якому експертом зазначено, що дати відповідь на питання чи виконаний підпис в договорі позики ОСОБА_3 не є можливим.

Суд апеляційної інстанції встановив, що інших доказів на підтвердження доводів щодо недійсності договору позики ОСОБА_1 не надала, позов про визнання вищевказаного договору недійсним ОСОБА_1 не заявляла.

Верховний Суд бере до уваги, що рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 18 грудня 2014 року у справі № 686/23880/13-ц встановлено, що 08 серпня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в простій письмовій формі укладено договір позики грошей в сумі 120 000,00 євро, із зобов'язанням повернути вказану суму позики до 08 серпня 2013 року.

З огляду на статті 203, 215 ЦК України, з урахуванням встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин, правильним є висновок судів про те, що якщо є судове рішення про стягнення заборгованості, в якому судом розглядалося питання дійсності договору позики, і це рішення набрало законної сили, то під час вирішення справи про визнання недійсності правочину суду необхідно врахувати встановлення таким судовим рішенням указаних обставин.

Доводи касаційної скарги про порушенням судами першої та апеляційної інстанцій принципу змагальності є необгрунтованими, оскільки суди належним чином обґрунтували висновки щодо відмови у задоволенні клопотання про призначення судової комплексної експертизи.

Аргументи касаційної скарги є аналогічними аргументам апеляційної скарги, які суд апеляційної інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не свідчать про неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди ОСОБА_1 із ухваленими у справі судовими рішеннями, а встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", (CASE OF SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE), рішення від 10 лютого 2010 року).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 06 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко