Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.07.2018 року у справі №487/3600/17

Постанова

Іменем України

16 травня 2019 року

м. Київ

справа № 487/3600/17

провадження № 61-37888св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Миколаївобленерго»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Миколаївобленерго» на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 лютого 2018 року у складі головуючого-судді Павлової Ж. П. та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 11 травня 2018 року у складі суддів: Темнікової В. І., Бондаренко Т. З., Крамаренко Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго» (далі - ПАТ «Миколаївобленерго»), зараз Акціонерне товариство «Миколаївобленерго» (далі - АТ «Миколаївобленерго») про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 12 вересня 2016 року працював у відповідача на посаді інженера служби збуту електроенергії групи договорів філії «Південна» Центрального округу ПАТ «Миколаївобленерго».

Наказом Міністра Оборони України № 400 від 15 червня 2017 року він був призваний на військову службу за призовом осіб офіцерського складу до Збройних Сил України та відповідно до припису військового комісара Заводського районного військового комісаріату № 1905 від 19 червня 2017 року у той же день прибув до Академії сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного міста Львова.

Наказом генерального директора ПАТ «Миколаївобленерго» від 19 червня 2017 року № 863-к його звільнено з роботи з 19 червня 2017 року у зв`язку з призовом на військову службу на підставі пункту 3 статті 36 КЗпП України.

Посилаючись на незаконність свого звільнення, оскільки в силу положень статті 119 КЗпП України після призову на військову службу за ним зберігається місце роботи, займана посада та середня заробітна плата, ОСОБА_1 просив позов задовольнити та скасувати наказ про його звільнення, поновити його на займаній посаді з 19 червня 2017 року та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 лютого 2018 року позов задоволено. Скасовано наказ генерального директора ПАТ «Миколаївобленерго» від 19 червня 2017 року № 863-к. Поновлено ОСОБА_1 на посаді інженера служби збуту електроенергії групи договорів філії «Південна» Центрального округу ПАТ «Миколаївобленерго» з 19 червня 2017 року. Стягнуто з ПАТ «Миколаївобленерго» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 червня 2017 року до 26 лютого 2018 року в розмірі 61 670 грн без визначення обов`язкових платежів та зборів. Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах платежу за один місяць допущено до негайного виконання. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що починаючи з 17 березня 2014 року в Україні настав особливий період, скасування якого буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації обстановки на сході України, на час звільнення ОСОБА_1 з роботи такий Указ Президентом України не видавався, а тому на позивача розповсюджуються гарантії та компенсації, передбачені для громадян, які відповідно до статті 119 КЗпП України надані працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених Законами України «Про військовий обов`язок і військову службу», «;Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Тобто позивача звільнено з роботи з порушенням встановленого законом порядку, що є підставою для скасування наказу про його звільнення, поновлення на роботі та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розрахунок якого здійснено згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 грудня 1995 року, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують призову на військову службу.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 11 травня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «Миколаївобленерго» залишено без задоволення, рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 лютого 2018 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення про задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У червні 2018 року АТ «Миколаївобленерго» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що на час звільнення позивача особливий період в Україні не діяв, а тому визначені у статті 119 КЗпП України гарантії не могли і не можуть бути застосовані до ОСОБА_1 , а відтак звільнення позивача проведено із дотриманням вимог трудового законодавства й підстави для його поновлення на роботі відсутні.

Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та надано строк для надання відзиву.

Відзивів на касаційну скаргу до суду не надходило.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що ОСОБА_1 з 12 вересня 2016 року працював на посаді інженера служби збуту електроенергії групи договорів філії «Південна» Центрального округу ПАТ «Миколаївобленерго».

Відповідно до витягу з наказу Міністра Оборони України № 400 від 15 червня 2017 року, позивача, як молодшого лейтенанта запасу, який перебуває на обліку у Заводському районному військовому комісаріаті міста Миколаєва призвано на військову службу за призовом осіб офіцерського складу до Збройних Сил України строком на 18 місяців та призначено слухачем курсів перепідготовки та підвищення кваліфікації Академії сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного , до якої ОСОБА_1 прибув 19 червня 2017 року.

Наказом генерального директора ПАТ «Миколаївобленерго» від 19 червня 2017 року № 863-к ОСОБА_1 звільнено з роботи з 19 червня 2017 року у зв`язку з призовом на військову службу на підставі пункту 3 статті 36 КЗпП України.

На час розгляду справи, позивач проходив військову службу.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 119 КЗпП України працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «;Про альтернативну (невійськову) службу», «;Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

Частиною третьою статті 119 КЗпП України в редакції, чинній на час звільнення позивача, передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призивом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

З аналізу положень зазначених норм законів можна зробити висновок, що гарантії, передбачені частинами третьої та четвертої статті 119 КЗпП України надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але й тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.

Враховуючи викладене, ухвалюючи оскаржувані рішення, суд першої та апеляційної інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшли правильного висновку про задоволення позову ОСОБА_1 , з огляду на те, що особливий період діє в Україні від 17 березня 2014 року після оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», відповідного рішення про скасування особливого періоду, як і рішення про демобілізацію військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду, Президент України не приймав, а тому на позивача розповсюджуються гарантії та компенсації, передбачені частиною третьою статті 119 КЗпП України, тобто його звільнення з роботи відбулося з порушенням встановленого законом порядку.

Такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Доводи касаційної скарги АТ «Миколаївобленерго» про те, що на час призову позивача на військову службу особливий період в Україні не діяв, а тому визначені у статті 119 КЗпП України гарантії не могли і не можуть бути застосовані до ОСОБА_1 , не заслуговують на увагу, оскільки гарантії, передбачені частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України надаються як особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, так і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом, при цьому з 17 березня 2014 року в Україні діє особливий період.

Інші аргументи касаційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновків судів по суті вирішення указаного позову, які правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, в результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, що відповідають вимогам матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Миколаївобленерго» залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 11 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов А. С. Олійник Г. І. Усик