Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.08.2019 року у справі №604/893/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 604/893/18

провадження № 61-12582св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Підволочиська селищна рада Тернопільської області, державного реєстратора Підволочиської районної державної адміністрації Олійник Марія Володимирівна, ОСОБА_2,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 11 квітня 2019 року, ухвалене у складі

судді Сташківа Н. Б., та постанову Тернопільського апеляційного суду

від 11 червня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Парандюк Т. С., Дикун С. І., Костіва О. З.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Підволочиської селищної ради Тернопільської області, державного реєстратора Підволочиської районної державної адміністрації Олійник М. В., ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування рішення, скасування державної реєстрації права власності.

В обґрунтування позову вказувала, що на підставі договору купівлі-продажу

від 1 квітня 2003 року та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 1 квітня 2003 року вона є власником домоволодіння на АДРЕСА_1, яке належало раніше ОСОБА_3.

На підставі акта про відведення в натурі присадибної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку від 21 липня 1970 року та рішення виконавчого комітету Жеребківської сільської ради Підволочиського району Тернопільської області № 15 від 10 липня 1970 року ОСОБА_3 виділено земельну ділянку площею 900 кв. м під вказане домоволодіння.

Після набуття нею права власності на вказане домоволодіння рішенням Жеребківської сільської ради Підволочиського району Тернопільської області № 62 від 10 червня 2004 року вказану належну їй присадибну ділянку збільшено до 0,25 га за рахунок земель запасу сільської ради.

Вказує, що ОСОБА_2 самовільно захопив частину належної їй присадибної земельної ділянки, виділеної попередньому власнику ОСОБА_3 для будівництва індивідуального жилого будинку, в результаті чого ширина земельної ділянки від проїжджої вулиці зменшилась на 5 метрів, що загалом складає понад 0,12 га.

Рішенням державного реєстратора Підволочиської районної державної адміністрації Олійник М. В. від 15 травня 2018 року на підставі рішення Підволочиської селищної ради Тернопільської області № 2150 від 11 квітня

2018 року, незаконно (без погодження нею зовнішніх меж) оформлено право власності на належну ОСОБА_2 присадибну земельну ділянку разом із самовільно захопленою ним частиною належної їй присадибної земельної ділянки площею понад 0,12 га.

За таких обставин просила визнати недійсним та скасувати рішення Підволочиської селищної ради Тернопільської області № 2150 від 11 квітня

2018 року про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,2091 га з кадастровим номером 6124682000:02:001:0370, розташовану на АДРЕСА_1, та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 41082500) від 15 травня 2018 року, прийняте державним реєстратором Підволочиської районної державної адміністрації Олійник М. В. щодо реєстрації права власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 11 квітня 2019 року відмовлено у задоволенні позову.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що позивач не надала належних та допустимих доказів порушення її прав оспорюваним рішенням органу місцевого самоврядування та рішенням про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку площею 0,2091 га з кадастровим номером 6124682000:02:001:0370, розташовану на АДРЕСА_1, за ОСОБА_2.

Суд першої інстанції зазначив, що непогодження відповідачем меж земельної ділянки, яке мотивоване наявністю земельного спору, є формою реалізації прав останнього, а сама по собі процедура погодження меж є виключно допоміжною стадією у процесі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути технічних помилок. Акт погодження меж земельної ділянки є складовою частиною технічної документації, на підставі якої орган місцевого самоврядування, реалізуючи власну компетенцію, приймає рішення про передачу громадянам безоплатно земельних ділянок у власність. При цьому кадастровою зйомкою є комплекс робіт, яку проводять юридичні та фізичні особи, які одержали в установленому порядку ліцензію на проведення геодезичних і картографічних робіт, а при їх проведенні суміжні землекористувачі погоджують межі земельних ділянок і вказані дії не впливають на правовий режим земельної ділянки і не є юридичним фактом, на підставі якого виникають, змінюються чи припиняються земельні правовідносини, оскільки в результаті кадастрових робіт створюється лише інформаційна база.

Таким чином, непідписання акта погодження меж земельної ділянки не є підставою для відмови органу місцевого самоврядування у затвердженні технічної документації та передачі земельної ділянки у власність.

Такого висновку місцевий суд дійшов з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 18 квітня 2018 року № 346/4408/15-ц (провадження № 61-8450св18).

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 11 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 11 квітня

2019 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про недоведення позивачем факту порушення її права, зазначивши про відповідність такого висновку обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У липні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області

від 11 квітня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду

від 11 червня 2019 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована помилковістю посилання судів на обставини, встановлені рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області

від 7 серпня 2008 року у справі № 2-8/08, оскільки у вказаній справі суди зазначили про невчинення позивачем дій з реалізації та оформлення документів на належну їй земельну ділянку. Суди попередніх інстанцій не врахували, що позивач не може вчинити дії з реалізації рішення Жеребківської сільської ради Підволочиського району Тернопільської області № 62 від 10 червня 2004 року, оскільки частина належної їй земельної ділянки самовільно захоплена відповідачем. Вказує, що у справі № 2-8/08 суди не встановили дійсний розмір належної їй земельної ділянки, тому, вважаючи преюдиційними обставини, встановлені судами у вказаній справі, суди попередніх інстанцій порушили частину 5 статті 82 ЦПК України.

На думку заявника, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки висновку будівельно-технічної експертизи № 2602 від 8 січня 2008 року, яким встановлено, що ширина земельної ділянки ОСОБА_2 повинна становити

19 метрів, проте фактично складає 24,34 метри, а ширина належної позивачу земельної ділянки фактично становить 9,80 метрів, замість визначеної планово-картографічними матеріалами за 1966 рік - 15 метрів.

Позиція інших учасників справи

У жовтні 2019 року Підволочиська селищна рада Тернопільської області та ОСОБА_2 подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу

ОСОБА_1, у яких, посилаючись на правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та додержання норм процесуального права, просили касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 14 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 на підставі договору дарування серії ВАЕ № 803353 від 1 квітня 2003 року належить домоволодіння на АДРЕСА_1.

Зі свідоцтва на забудову індивідуальної садиби, яка у подальшому набута ОСОБА_1, плану забудови, а також акта відведення в натурі присадибної земельної ділянки суди встановили, що попередньому власнику домоволодіння на АДРЕСА_1 - ОСОБА_3 виділена земельна ділянка площею 900 кв. м в натурі із розбивкою на місцевості і зазначенням меж.

Рішенням Жеребківської сільської ради Підволочиського району Тернопільської області № 62 від 10 червня 2004 року ОСОБА_1 надано в користування земельну ділянку із запасу сільської ради у межах села для ведення особистого селянського господарства площею 0,30 га та присадибної ділянки

площею 0,25 га.

Суди встановили, що рішенням Жеребківської сільської ради Підволочиського району Тернопільської області № 293 від 10 липня 2015 року ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі на місцевості для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель площею 0,25 га на АДРЕСА_1.

Рішенням Підволочиської селищної ради Тернопільської області № 2150

від 11 квітня 2018 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки площею 0,2091 га з кадастровим номером undefined та цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої за вказаною адресою, та передано її у власність ОСОБА_2

30 липня 2018 року державним реєстратором Підволочиської районної державної адміністрації Олійник М. В. прийнято рішення про державну реєстрацію права ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку.

Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 7 серпня 2008 року у справі № 2-8/08 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Зі змісту вказаного рішення суди встановили, що ОСОБА_1 користується земельною ділянкою площею 0,11 га, а ОСОБА_2 - площею 0,22 га.

Суди встановили, що після отримання рішення Жеребківської сільської ради Підволочиського району Тернопільської області № 62 від 10 червня 2004 року ОСОБА_1 не вчинила жодних дій щодо його реалізації та оформлення документів.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 11 квітня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 червня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 8 лютого

2020 року.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги та відзивів на неї, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до пункту г) частини 3 статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Частиною 1 статті 125 ЗК України в редакції Кодексу, чинній на час надання ОСОБА_1 присадибної ділянки площею 0,25 кв. м, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України (частина 1 статті 126 ЗК України у вказаній редакції Кодексу).

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 3 статті 12, частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частиною 3 статті 12, частиною 1 статті 81 ЦПК України.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, тягар доказування обґрунтованості заявлених позовних вимог покладено на позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою ту обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 після прийняття Жеребківською сільською радою Підволочиського району Тернопільської області рішення № 62

від 10 червня 2004 року про надання їй земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,30 га та присадибної ділянки площею 0,25 га не вжила заходів щодо оформлення земельної ділянки зі встановленням її меж.

Зі змісту рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області

від 7 серпня 2008 року у справі № 2-8/08 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою суди встановили, що ОСОБА_1 користується земельною ділянкою

площею 0,11 га, а ОСОБА_2 - площею 0,22 га.

При цьому попередньому власнику домоволодіння на

АДРЕСА_1 виділена земельна ділянка площею 900 кв. м для будівництва індивідуального житлового будинку.

Врахувавши відсутність належного оформлення права власності позивача на присадибну ділянку площею 0,25 га та перебування у її користуванні земельної ділянки площею 0,11 га замість 900 кв. м, яка виділялась попередньому власнику домоволодіння - ОСОБА_3, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про недоведення позивачем належності їй на праві користування або на праві власності земельної ділянки, частину якої передано у власність ОСОБА_4.

З огляду на встановлені обставини справи суди обґрунтовано вважали, що позивач не довела порушення її права, за захистом якого звернулася до суду.

Верховний Суд зазначає, що за відсутності підстав для скасування рішення органу місцевого самоврядування про передання земельної ділянки у власність ОСОБА_2, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у частині позову щодо скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності останнього на земельну ділянку площею 0,2091 га, розташовану

на АДРЕСА_1.

Доводи касаційної скарги про помилкове посилання судів на обставини, встановлені рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області

від 7 серпня 2008 року у справі № 2-8/08, фактично зводяться до незгоди заявника з вказаним судовим рішенням, яке не є предметом перегляду.

Також підлягають відхиленню доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій частини 5 статті 82 ЦПК України, оскільки встановивши, що рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 7 серпня 2008 року у справі № 2-8/08 встановлено обставини щодо

ОСОБА_1, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що такі обставини не доказуються при розгляді цієї справи.

Посилання заявника про ненадання судами попередніх інстанцій оцінки висновку будівельно-технічної експертизи № 2602 від 8 січня 2008 року є безпідставними, оскільки суди надали оцінку вказаному висновку як письмовому доказу у сукупності з іншими доказами. Доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до незгоди з висновками судів щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували, а по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини 1 статті 411 ЦПК

України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, судові

рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і на такі заявник не вказує.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про

захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України").

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судових рішень.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 11 квітня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 червня

2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моментуїї прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В.

А. Стрільчук