Історія справи

Постанова КЦС ВП від 15.11.2023 року у справі №522/8518/20
Постанова КЦС ВП від 15.11.2023 року у справі №522/8518/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 522/8518/20

провадження № 61-109св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - перший заступник керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах Одеської міської ради,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , державний реєстратор Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашнік Дмитро Сергійович,

третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - обслуговуючий кооператив «Шлях»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 10 червня 2021 року у складі судді Шенцевої О. П. та постанову Одеського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Дришлюка А. І., Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д.,

у справі за позовом першого заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніка Дмитра Сергійовича, третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - обслуговуючий кооператив «Шлях», про визнання протиправним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва, скасування записів, визнання недійсним договору, зобов`язання звільнити земельну ділянку.

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року перший заступник керівника Одеської місцевої прокуратури № 3, правонаступником якої є Приморська окружна прокуратура м. Одеси, в інтересах держави в особі Одеської міської ради, звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніка Д. С., третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - обслуговуючий кооператив «Шлях», про визнання протиправним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва, скасування записів, визнання недійсним договору, зобов`язання звільнити земельну ділянку.

В обґрунтування позову прокурор вказував, що 28 жовтня 2010 року територіальна громада м. Одеси в особі Одеської міської ради (далі - ОМР) та товариство з обмеженою відповідальністю «Берег-Трейд» (далі - ТОВ «Берег-Трейд») уклали договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого ТОВ «Берег-Трейд» прийняло у строкове платне користування земельну ділянку, площею 3,8121 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва 18-поверхового житлового комплексу та благоустрою території.

19 січня 2011 року ТОВ «Берег-Трейд» та обслуговуючий кооператив «Граніт» (далі - ОК «Граніт») уклали договір, за умовами якого ОК «Граніт» отримав право на ведення робіт з будівництва житлового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 . Право на ведення будівельних робіт надано за винагороду, що складає - 3 746,08 кв. м площі житлових приміщень у об`єкті, а також 10 % від загальної кількості машиномісць у паркінгу об`єкта.

У 2013 році комплекс багатоповерхових житлових будинків з підземними гаражами та вбудованими приміщеннями громадського призначення на АДРЕСА_1 прийнято в експлуатацію.

16 липня 2015 року орендар ТОВ «Берег-Трейд» розірвав договір оренди земельної ділянки від 28 жовтня 2010 року. Зазначена земельна ділянка площею 3,8121 га передана орендодавцю.

На час звернення з цим позовом власником земельної ділянки є ОМР, яка в оренду чи постійне користування спірну земельну ділянку не передавала.

Під час здійснення слідчих дій у кримінальному провадженні № 42017160690000064 від 20 квітня 2017 року, зареєстрованого за фактом самовільного зайняття земельної ділянки, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 197-1 КК України, встановлено, що ОСОБА_1 самовільно зайняв земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка вільна від забудови, під автомобільну стоянку, встановивши там металеві паркани, шлагбауми та асфальтове покриття.

У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніка Д. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07 вересня 2015 року № 24254541 зареєстровано право власності на машиномісце № НОМЕР_1 , як на об`єкт нерухомості, що розташований у будинку АДРЕСА_1 , яке однак, не перебуває у вказаному житловому будинку, не побудоване, як окремий об`єкт нерухомості, а розташоване на земельній ділянці без чіткого визначення її меж, присвоєння кадастрового номера тощо.

Прокурор посилається на те, що машиномісце, яке є предметом спору, не є об`єктом нерухомого майна, не наділене індивідуальними ознаками, а тому не може бути об`єктом цивільних прав та не підлягає державній реєстрації. Фактично спірне машиномісце розташоване на земельній ділянці, яка не має кадастрового номера, її межі не встановлені згідно вимог чинного законодавства, відомості про неї не внесені до Державного земельного кадастру.

У порушення норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашнік Д. С. прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07 вересня 2015 року № 24254541, а реєстраційна служба Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області видала ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на спірний об`єкт від 10 вересня 2015 року № НОМЕР_2.

Реєстрація права власності на спірне машиномісце відбулася на підставі договору про викуп паю машиномісця № 800/М від 18 серпня 2015 року, укладеного між головою ОК «Граніт» ОСОБА_1. та пайщиком ОСОБА_1 (одна й та сама особа), пунктом 1.2 якого передбачено, що кооператив зобов`язується по закінченню будівництва передати пайщикам машиномісця (у тому числі і за № НОМЕР_1) розташовані у будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Наполягає на тому, що ОСОБА_1 , як голові ОК «Граніт», не могло не бути відомо, що спірне машиномісце розташоване не у будівлі, а на вільній від забудови земельній ділянці.

Прокурор наголошує, що реєстрація права власності ОСОБА_1 відбулась із порушенням законодавства, оскільки він набув право власності на неіснуючий об`єкт нерухомості.

На підставі договору купівлі-продажу від 12 лютого 2016 року НОМЕР_5 ОСОБА_1 продав вказане машиномісце ОСОБА_2 . Оскільки право власності інших осіб за угодами похідне від законності набуття права власності первісним власником, вищевказаний договір купівлі-продажу є незаконним.

Ділянка, на якій розташоване спірне машиномісце, використовується

ОСОБА_2 , на ній розташований металевий навіс, доступ до неї обмежений у зв`язку із встановленням шлагбауму.

ОМР будь-яких рішень щодо передачі земельної ділянки у власність або користування не приймала, а існуюча реєстрація права власності на машиномісце порушує права територіальної громади м. Одеси, як власника земельної ділянки, на якій розміщене спірне машиномісце.

Військова прокуратура листом від 08 серпня 2018 року повідомила ОМР про вищезазначені порушення законодавства. Проте, отримавши 04 вересня 2018 року вказаний лист, ОМР не вжила жодних заходів на поновлення прав територіальної громади м. Одеси, що є підставою для представництва прокуратурою інтересів територіальної громади м. Одеси в суді.

Прокурор просив суд:

-визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніка Д. С., індексний номер №24254541 від 07 вересня 2015 року;

-визнати незаконним свідоцтво про право власності, серія та номер: НОМЕР_2 , видане 10 вересня 2015 року Реєстраційною службою Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області ОСОБА_1 ;

-скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

-визнати недійсним договір купівлі-продажу № 30 від 28 січня 2016 року машиномісця № НОМЕР_1, площею 14 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 ;

-скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрацію права власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

-зобов`язати ОСОБА_2 звільнити земельну ділянку, площею 14 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 );

-встановити порядок виконання рішення, відповідно до якого це рішення суду є підставою для припинення права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна № 721506551101, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно;

-вирішити питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Приморського районного суд м. Одеси від 10 червня 2021 року у задоволенні позову першого заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що реєстрація ОСОБА_1 права власності на машиномісце, розташоване на спірній земельній ділянці, відбулась на підставі наданих ним державному реєстратору документів, перелік яких визначений чинним законодавством України, необхідних для прийняття державним реєстратором рішення відносно об`єкта нерухомого майна - машиномісця № НОМЕР_1, площею 14 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Жодний із зазначених документів, виходячи з предмета спору та доказування, не є спірним по справі відносно їх оформлення та укладання.

ОСОБА_1 як інвестор (пайовик) коштів у будівництво комплексу багатоквартирних будинків, у якого на підставі договірних відносин із забудовником, виникло майнове право на машиномісця, оформив право власності на підставі договору від 18 серпня 2015 року № 800/М, який не оскаржувався та є дійсним.

Прокурор не довів, що машиномісця власників (членів) ОК «Шлях» та, зокрема, спірне машиномісце № НОМЕР_1 , не входять до комплексу багатоквартирних будівель та не розташовані на прибудинковій територій, яка обслуговується ОК «Граніт».

Місцевий суд також вказав на відсутність у матеріалах справи доказів того, що спірне машиномісце № НОМЕР_1 (та інші) незаконно збудовані ОК «Граніт». Суд встановив, що обставини будівництва комплексу багатоквартирних будівель за вказаною адресою, введення цього комплексу в експлуатацію, наявність незаконно збудованого ОК «Граніт» нерухомого майна, а також правомірність правовідносин пайового внеску відповідача ОСОБА_1 , як інвестування у будівництво саме машиномісць (зокрема, спірного машиномісця № НОМЕР_1 ) не входять до предмета спору та доказування по цій справі.

Прокурор не обґрунтував та не надав відповідних доказів наявності підстав для зупинення реєстратором розгляду заяви чи зупинення державної реєстрації прав або для відмови у проведенні державної реєстрації, які визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Твердження прокурора про те, що ОСОБА_1 не могло не бути відомо, що спірне машиномісце розташоване не у будівлі, а на вільній від забудови земельній ділянці, а зазначена обставина не перевірена органом державної реєстрації, не може бути підставою для визнання проведення такої реєстрації незаконною. Законодавством не передбачений обов`язок здійснення перевірки державним реєстратором місця розташування нерухомого майна чи з`ясування наявності або відсутності кадастрового номера земельної ділянки, на якій розташовується таке майно, а, навпаки, зазначеними нормами законодавства встановлена презумпція правильності зареєстрованих відомостей.

Прокурор не зазначив яким актам цивільного законодавства суперечить оскаржуване ним рішення про державну реєстрацію прав; підстав для визнання його незаконним і скасування не навів.

Суд першої інстанції зазначив, що позовна вимога про скасування рішення реєстратора є неефективним способом захисту, оскільки у цій вимозі одночасно не зазначена вимога про припинення відповідного речового права, зареєстрованого за відповідачем.

Свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється. Свідоцтво про право власності не породжує виникнення у суб`єкта відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності.

Отже, правовстановлюючим документом на підставі якого у відповідача виникло право власності на спірне машиномісце № НОМЕР_1 у цій справі є договір про порядок викупу паю машиномісця від 18 серпня 2015 року, на підставі якого видане спірне свідоцтво на право власності та дійсність якого може бути підтверджена (не підтверджена) судом при вирішенні спору щодо дійсності зазначеного договору. Оскільки договір від 18 серпня 2015 року у справі не є спірним та не визнаний недійсним, то й свідоцтво, яким було оформлене відповідне право, не може бути визнане незаконним.

Прокурор не довів наявності у відповідачів ( ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ) мети щодо настання будь-яких неправомірних наслідків при укладенні договору купівлі-продажу спірного машиномісця № НОМЕР_1 , стороною якого не була ОМР. Тому посилання на доведеність неправомірних дій відповідачів, що направлені на самовільне зайняття земельної ділянки, на якій розташоване спірне машиномісце є необґрунтованими та безпідставними, а тому вимоги в цій частині також не підлягають задоволенню.

Твердження прокурора, що земельна ділянка, на якій розташоване машиномісце № НОМЕР_1 , зайнята самовільно ОСОБА_1 , оскільки не надавалася для користування за цим призначенням є недоведеним та спростовується матеріалами справи. Спірне машиномісце (та інші машиномісця) збудовано на земельній ділянці, що обслуговує ОК «Шлях», право на нього виникло як на об`єкт інвестування за договором про порядок викупу паю машиномісця від 18 серпня 2015 року, відноситься до збудованого ОК «Граніт» комплексу багатоквартирних будівель (основної речі), а тому до цих правовідносин не можуть бути застосовані положення статті 376 ЦК України.

Прокурор не довів існування предмета, стосовно якого заявлений позов, зокрема факту самовільного зайняття земельної ділянки, площею 14 кв. м, із її точними лінійними параметрами як частини земної поверхні (розташування, площа, межі, конфігурація).

Суд дійшов висновку, що в діях відповідача ОСОБА_2 відсутнє самовільне зайняття спірної земельної ділянки, оскільки вона стала власником машиномісця на підставі договору купівлі-продажу та правомірно ініціювала одержання спірної земельної ділянки у користування.

Прокурор та ОМР не надали стверджуючих пояснень із посиланням на відповідні докази, в чому саме полягає суспільний інтерес, який би виправдовував заходи позбавлення права власності відповідача. Суд звернув увагу на те, що знесення нерухомого майна є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності, доказів здійснення контролюючими органами яких матеріали справи не містять.

Суд встановив, що обраний спосіб захисту у вигляді зобов`язання звільнити спірну земельну ділянку в натурі є неефективним в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, фактично не призводить до відновлення порушених прав, а, навпаки, призведе до недотримання справедливої рівноваги.

Суд вважав, що строк позовної давності у даній справі не підлягає застосуванню, виходячи з того що позов прокурора є недоведеним.

Постановою Одеського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 червня 2021 року скасовано. Позов першого заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси залишено без задоволення.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що вимога позивача звільнити земельну ділянку, площею 14 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , в контексті обставин справи та змісту позовних вимог фактично означає звільнення самовільно захопленої земельної ділянки відповідно до статті 212 ЗК України та витребування у власність ОМР в порядку статей 387 388 ЦК України.Оскільки земельна ділянка вибула із фактичного володіння ОМР без відповідної правової підстави та за відсутності волі власника на її вибуття, наявні правові підстави для витребування майна на підставі статті 387 ЦК України, що призведе до ефективного захисту прав власника земельної ділянки.

Оскільки пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем, а також оспорювання ланцюга договорів щодо цього майна не є необхідним для ефективного відновлення його права суд апеляційної інстанції вказав, що позовні вимоги прокурора про визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна - машиномісце № НОМЕР_1, площею 14 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а також визнання незаконним свідоцтва про право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна, визнання недійсним договору купівлі-продажу машиномісця № НОМЕР_1 та скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрації права власності не підлягають задоволенню, оскільки не є ефективним способом захисту прав ОМР.

Розглядаючи подану ОСОБА_1 20 жовтня 2020 року заяву про застосування строків позовної давності, колегія суддів апеляційного суду виходила з того, що принаймні з вересня 2016 року ОМР було відомо про наявність на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки 29 серпня 2016 року ОМР отримала лист ОК «Шлях», в якому останнє повідомило про розташування на вказаній земельній ділянці машиномісць від НОМЕР_3 до НОМЕР_4, які належать на праві приватної власності асоційованим членам кооперативу на підставі свідоцтв про право власності на нерухоме майно.Перший заступник керівника Одеської місцевої прокуратури № 3в інтересах ОМР звернувся до суду з позовом 27 травня 2020 року, тобто з пропуском позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2022 року до Верховного Суду, заступник керівника Одеської обласної прокуратури, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її із Приморського районного суду міста Одеси.

На підставі ухвали Верховного Суду від 02 листопада 2023 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 08 листопада 2023 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Пророк В. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі прокурор як на підставу касаційного оскарження судових рішень посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16, від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц та постановах Верховного Суду: від 06 березня 2018 року у справі № 607/15489/15-ц, від 01 грудня 2021 року у справі № 522/8520/20, від 27 січня 2021 року у справі № 205/4349/16-ц та від 09 лютого 2022 року у справі № 522/13732/20.

Заступник керівника Одеської обласної прокуратури зазначає, що оскільки власником спірної земельної ділянки є територіальна громада м. Одеси, яка її у власність чи користування відповідачам не передавала, задоволення позовних вимог призведе до відновлення порушеного права територіальної громади.

Прокурор посилається на помилковість застосування судом апеляційної інстанції положень статей 387 388 ЦК України та безпідставність визнання позовних вимог віндикаційними, оскільки позов за своєю суттю є негаторним, а тому при розгляді справи застосуванню підлягає стаття 391 ЦК України.

Прокурор також наголошує на помилковості висновку місцевого суду про здійснення державної реєстрації права власності на машиномісце у відповідності до вимог чинного законодавства внаслідок неправильного застосування судом під час розгляду справи положень статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також пункту 78 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127.

Безпідставна відмова місцевого суду у задоволенні позовних вимог у касаційній скарзі пояснюється незастосуванням судом положень статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» та статей 152 212 ЗК України, оскільки спірне машиномісце фактично не є об`єктом нерухомості, право на яке підлягало державній реєстрації, та у відповідача ОСОБА_1 не виникло право на оформлення земельної ділянки у власність або користування, що свідчить про фактичне самовільне захоплення землі.

Доводи інших учасників справи

У лютому 2023 року ОСОБА_1 через свого представника надіслав відзив на касаційну скаргу у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

У відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильність висновку апеляційного суду, що заявлений прокурором в інтересах ОМР позов по своїй суті є віндикаційним, оскільки ОМР втратила статус як фактичного так і юридичного володільця спірної земельної ділянки.

Наголошує, що ОМР ще у 2016 році знала про можливі порушення свого права внаслідок розташування на належній місцевій громаді земельній ділянці машиномісць, оскільки була ознайомлена із документами на право власності на них.

ОСОБА_1 зазначає про необґрунтованість доводів позовної заяви про те, що спірне машиномісце не є об`єктом нерухомого майна, оскільки згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, підставою для реєстрації права власності на машиномісце вказана, зокрема, довідка з Адресного реєстру міста Одеси. При цьому резервування адреси здійснюється для об`єкта нерухомого майна, а довідка надається юридичним департаментом ОМР. Крім того, серед документів, наданих відповідачем державному реєстратору, містився технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна, доказів виготовлення якого з порушенням встановлених вимог прокурором не надано.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 28 жовтня 2010 року територіальна громада м. Одеси в особі ОМР (орендодавець) та ТОВ «Берег-Трейд» (орендар) уклали договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого ТОВ «Берег-Трейд» прийняло у строкове платне користування земельну ділянку, площею - 3,8121 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва 18-поверхового житлового комплексу та благоустрою території. Договір посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю. за реєстраційним № 4004 (т. 1 а. с. 13-17).

19 січня 2011 року ТОВ «Берег-Трейд» та ОК «Граніт», в особі голови

кооперативу - ОСОБА_1., уклали договір, згідно із яким ОК «Граніт» отримав право на ведення робіт з будівництва житлового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 . Право на ведення будівельних робіт надано за винагороду, що складає - 3 746,08 кв. м площі житлових приміщень у об`єкті, а також - 10 % від загальної кількості машиномісць у паркінгу об`єкта (т. 1 а. с. 18-21).

Відповідно до декларації Інспекції ДАБК в Одеській області від 29 грудня 2012 року № 0Д14312509418 про готовність об`єкта до експлуатації (комплекс багатоповерхових житлових будинків з підземними гаражами та вбудованими приміщеннями громадського призначення за адресою: АДРЕСА_1 ) будівництво комплексу закінчено та об`єкт готовий до експлуатації.

Листом від 16 липня 2015 року № 16/07 ТОВ «Берег-Трейд» повідомило голову ОМР про відмову від оренди земельної ділянки та просило розірвати договір оренди від 19 січня 2011 року (т. 1 а. с. 22).

18 серпня 2015 року між головою ОК «Граніт» ОСОБА_1. та пайщиком ОСОБА_1 укладено договір № 800/М про порядок викупу паю машиномісця, до переліку якого також увійшло машиномісце № НОМЕР_1.

Державний реєстратор Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашнік Д. С. прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07 вересня 2015 року № 24254541, а реєстраційна служба Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області видала ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на спірний об`єкт від 10 вересня 2015 року № НОМЕР_2 на машиномісце № НОМЕР_1 , як на об`єкт нерухомості, розташований у будинку АДРЕСА_1 , площею 14 кв. м.

Із даних розділу «Підстава:» в Інформаційній довідці, наявній у матеріалах справи, вказано, що реєстрація на спірне машиномісце відбулася на підставі договору про викуп паю машиномісця, серія та номер: 800/м від 18 серпня 2015 року, технічного паспорту, виданого 19 серпня 2015 року ТОВ «Нове БТІ», акта приймання-передачі нерухомого майна номер 897/М від 18 серпня 2015 року та довідки юридичного департаменту ОМР серія та номер 364149/1 від 21 серпня 2015 року.

Згідно із договором купівлі-продажу від 12 лютого 2016 року НОМЕР_5 ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_2 придбала машиномісце № НОМЕР_1 , площею - 14 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 68-72).

25 серпня 2016 року ОК «Шлях» звернувся до ОМР із листом про надання в оренду земельної ділянки, орієнтовною площею - 0,4003 га, для влаштування, експлуатації та обслуговування автостоянки. Вказаний лист ОМР отримала 29 серпня 2016 року.

07 грудня 2016 року ОМР прийняла рішення № 1527-VІІ «Про надання дозволу обслуговуючому кооперативу «Шлях» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, загальною орієнтовною площею - 0,6886 га, для влаштування, експлуатації та обслуговування автостоянки, та земельної ділянки, орієнтовною площею - 0,0222 га, для експлуатації та обслуговування авто-мийки, за адресою: АДРЕСА_3 ». Цим рішенням припинено договір оренди земельної ділянки з ТОВ «Берег-Трейд» від 28 жовтня 2010 року на земельну ділянку площею 3,8121 га, зобов`язано ОК «Шлях» після формування земельної ділянки надати до виконавчого органу ОМР розроблений та погоджений у встановленому законодавством порядку проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Органом досудового розслідування проводиться розслідування у кримінальному провадженні № 42017160690000064 від 20 квітня 2017 року, зареєстрованому за фактом самовільного зайняття земельної ділянки, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 197-1 КК України.

Відповідно до висновку експерта № 17-2694/2695 від 26 лютого 2019 року судової земельно-технічної та земельно-оціночної експертизи у результаті зіставлення геодезичних даних (каталогів координат по просторовому місцю розташуванню поворотних точок досліджуваних земельних ділянок) на ПК, які містяться у технічній документації із землеустрою та технічних звітах на земельні ділянки ТОВ «Берег-Трейд», кадастровий номер 5110137500:43:001:0013, площею 3,8121 га, під автостоянкою, площею 0,3838 га, встановлено, що фактичні межі земельної ділянки, площею 0,3838 га під автостоянкою та розташовані на ній навіси не входять в межі земельної ділянки ТОВ «Берег-Трейд», кадастровий номер 5110137500:43:001:0013, площею 3,8121 га та повністю знаходяться за її межами. Детально фактичне розташування земельної ділянки, площею 0,3838 га, відносно меж земельної ділянки, кадастровий номер 5110137500:43:001:0013, площею

3,8121 га, зображено графічно у додатку № 3 «Фактичне розташування меж земельної ділянки, площею 0,3838 га, з північно-західної сторони будинку АДРЕСА_1 на якій влаштована автостоянка відносно меж земельної ділянки, кадастровий номер 5110137500:43:001:0013, площею 3,8121 га (т. 1 а. с. 30-44).

В листах Приморської районної адміністрації ОМР від 16 вересня 2018 року

№ 01-12/1744/1, Департаменту комунальної власності ОМР від 17 жовтня

2017 року № 0119/2491-09-01, Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 07 серпня 2019 року № 10-15-0.4-7059/2-19 вказано, що спірне машиномісце не перебуває у житловому будинку. Воно не було побудовано як об`єкт нерухомості, а розташоване на земельній ділянці без чіткого визначення її меж, присвоєння кадастрового номера.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав, перелік яких визначений статтею 16 ЦК України, розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Такий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц (провадження № 14-545цс19).

Необхідність звернення до суду із цим позовом в інтересах держави в особі ОМР перший заступник керівника Одеської місцевої прокуратури № 3, правонаступником якої є Приморська окружна прокуратура м. Одесимотивував порушенням прав міської ради як власника земельної ділянки, де розміщено машиномісце, яке ОСОБА_1 набув у власність на підставі рішення державного реєстратора.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення, що передбачено пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

Статтею 212 ЗК України визначено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Посилаючись на вищенаведені законодавчі приписи прокурор обґрунтовував наявність підстав для задоволення заявлених ним позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Згідно з пунктами 4 і 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви (частина третя статті 49 ЦПК України).

Зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Визначення (зміна) предмета, підстав позову у спорі - це право, яке належить позивачу. Водночас установлення обґрунтованості позову - це обов`язок суду, який здійснюється під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Тобто суд не вправі відмовляти у відкритті провадження у справі з тих підстав, що по суті позов необґрунтований та має заявлятися з використанням іншого способу захисту в порядку іншого судочинства.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21 (провадження № 14-205цс21).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 січня 2021 року у справі «Гусєв проти України» (скарга № 25531/12) було констатовано порушення права на справедливий суд через зміну судом правової кваліфікації позову, що призвело до відмови в його задоволенні. Європейський суд з прав людини вказав на відсутність чітких підстав для зміни правової кваліфікації позову апеляційним судом. До того ж внаслідок перекваліфікації в позові було відмовлено. Заявнику безпідставно не надали можливості подати відповідні докази та аргументи з огляду на зміну правової кваліфікації. Такі дії суду суперечать вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливості цивільного провадження та принципу змагальності судового процесу.

Частиною першою статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог першого заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах ОМР, апеляційний суд, вказуючи на часткову обґрунтованість позову, відмовив у його задоволенні, посилаючись на пропуск позивачем строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем ОСОБА_1 .

Вищевказаний висновок апеляційний суд мотивував тим, що прокурор звернувся до суду з позовними вимогами у порядку статей 387 388 ЦК України, тобто поданий ним позов за своїм змістом є віндикаційним.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі

№ 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) зазначила, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту порушеного права можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його із чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод у користуванні чи розпорядженні майном. Такий спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Одним із засад (принципів) цивільного судочинства є принцип диспозитивності (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України, частина перша статті 13 ЦПК України).

Суд не може вийти за межі позовних вимог та самостійно обирати правову підставу і предмет позову. Зазначений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14 (провадження № 61-16521св18), від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18 (провадження № 61-14417св19), від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16 (провадження № 61-35160св18).

Отже, переглядаючи рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що по своїй суті пред`явлений позов прокурора є віндикаційним (статті 387 388 ЦК України), тоді як прокурор на обґрунтування позовних вимог посилався на статтю 391 ЦК України, тобто звертався з негаторним позовом.

З огляду на зазначене обґрунтованими є доводи касаційної скарги про застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, які не підлягали застосуванню до спірних правовідносин (статті 387 388 ЦК України), та незастосування норм права, якими такі правовідносини врегульовані (стаття 391 ЦК України).

Самостійна зміна судом правових підстав звернення прокурора з позовом до суду суттєво впливає на застосування інституту позовної давності, оскільки негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постановах: від 24 травня 2023 року

у справі № 522/11935/20 (провадження № 61-133св23); від 28 червня 2023 року у справі № 522/7679/20 (провадження № 61-1146св23); від 27 вересня 2023 року у справі № 522/17124/20 (провадження № 61-4986св23) та від 04 жовтня 2023 року у справі № 522/20130/20 (провадження № 61-4977св23).

У разі, коли апеляційний суд у порядку перегляду судового рішення розглянув позовні вимоги, які не були заявлені, а ті, які заявлені, не розглянув, з огляду на процесуальні повноваження Верховного Суду, визначені у статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не може ухвалити власне судове рішення, а тому судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо клопотання про участь у судовому засіданні

У касаційній скарзі заступник керівника Одеської обласної прокуратури вказує на необхідність розгляду справи у відкритому судовому засіданні за участі прокурора.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що виклик учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з урахуванням встановленої необхідності таких пояснень. Оскільки Верховним Судом не приймалось рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, і така необхідність відсутня, то підстав для виклику представників сторін немає. Тому у задоволенні клопотання слід відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін з огляду на мотиви скасування судового рішення та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання заступника керівника Одеської обласної прокуратури про участь у судовому засіданні відмовити.

Касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: С. О. Карпенко

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров В. В. Пророк