Історія справи

Постанова КЦС ВП від 15.11.2023 року у справі №303/5521/20
Постанова КЦС ВП від 15.11.2023 року у справі №303/5521/20
Постанова КЦС ВП від 15.11.2023 року у справі №303/5521/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 303/5521/20

провадження № 61-9493св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 липня 2022 року в складі судді Монич В. О. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року в складі колегії суддів: Кондора Р. Ю., Джуги С. Д., Фазикош Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності, в окреме домоволодіння та припинення права спільної власності.

В обґрунтування позову вказала, що їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на праві спільної часткової власності належать 20/40 частин домоволодіння, розташованого на АДРЕСА_1 , та двох земельних ділянок загальною площею 944 кв. м за цією ж адресою.

Відповідачі є співвласниками вказаного домоволодіння в таких частках: ОСОБА_2 - 9/80; ОСОБА_3 - 3/80; ОСОБА_4 - 2/80; ОСОБА_5 - 14/80 частини, ОСОБА_7 - 12/80.

Домоволодіння складається з житлового будинку «А» загальною площею 118 кв. м, житлового будинку «Б-Б» загальною площею 234,9 кв. м, літньої кухні «Й», сараю «Г», сараю «Л», вбиральні «О», вбиральні «К», сараю «Е», сараю «Д», сараю «М», насосу «Н», споруд 1-4 і розташоване на земельній ділянці площею 1 912 кв. м.

Фактично у її користуванні знаходиться трикімнатний житловий будинок загальною площею 118 кв. м, житловою площею 59,80 кв. м, допоміжною площею 58,30 кв. м, позначений у технічному паспорті літерою «А», та господарські будівлі: літня кухня літ. «Й», сарай літ. «Е», сарай літ. «Д», споруди: огорожа, металева сітка на бетонному цоколі, позначені на схемі № 1. Житловий будинок та господарські будівлі мають окремі системи життєзабезпечення і згідно з висновком щодо технічної можливості виділу об`єкта нерухомого майна за технічними показниками можуть бути виділені в окреме домоволодіння. Інші співвласники (відповідачі) зі своїми родинами проживають в окремих квартирах, розташованих у житловому будинку літ. «Б» та користуються окремими господарськими будівлями і спорудами.

Відтак домоволодіння на АДРЕСА_1 може бути поділене в натурі з припиненням права спільної часткової власності, новоутворений об`єкт нерухомості скрадатиметься з житлового будинку літ. «А», літньої кухні літ. «Й», сараїв літ. «Е», «Д», споруди № 1. Втім, у позасудовому порядку врегулювати спір неможливо, оскільки між співвласниками існує конфлікт із приводу сплати податків за домоволодіння та за присадибну земельну ділянку.

Посилаючись на ці обставини, позивач ОСОБА_1 просила суд:

1) виділити їй зі складу домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , у натурі в окреме домоволодіння 40/80 часток домоволодіння, які належать їй на праві спільної часткової власності:

- житловий будинок, позначений на схемі розташування будівель та споруд у технічному паспорті, виготовленому 09 вересня 2020 року, як будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами літерою А, загальною площею 118,10 кв. м - житлова площа 59,80 кв. м, допоміжна - 58,30 кв. м; закрита веранда площею 5,30 кв. м № 1-1, коридор площею 3,90 кв. м № 1-2, передпокій площею 20,00 кв. м № 1-3, житлова кімната площею 21 кв. м № 1-4, житлова кімната площею 22,80 кв. м № 1-5, житлова кімната площею 16,00 кв. м № 1-6, кухня площею 13,80 кв. м № 1-7, комора площею 7,00 кв. м № 1-8, ванна кімната площею 5,20 кв. м № 1-9, комора площею 3,10 кв. м № 1-10,

- господарські будівлі та споруди: літня кухня, позначена на схемі розташування будівель і споруд літерою Й, сарай, позначений на цій же схемі літерою Е, сарай, позначений на цій же схемі літерою Д, споруди: огорожа, металева сітка на бетонному цоколі, позначені на цій же схемі № 1;

2) припинити право спільної часткової власності на належні їй 40/80 частин вищевказаного домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду від 24 листопада 2021 року неналежного відповідача ОСОБА_7 замінено на ОСОБА_6 .

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції керувався тим, що домоволодіння належить шести співвласникам на праві спільної часткової власності, у зв`язку з чим виділ частки у ньому лише для позивача є неможливим, а можливий поділ цього майна в натурі між сторонами, у разі якого право спільної часткової власності припиняється. Позивач заявила вимогу саме про виділ належної їй частки у праві спільної часткової власності за правилами статті 364 ЦК України і не заявляла позовних вимого про поділ домоволодіння в натурі між сторонами в порядку статті 367 ЦК України.

Установивши, що спірне домоволодіння належить шести, а не двом співвласникам, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що посилання суду першої інстанції на правовий висновок, висловлений у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 501/2148/17 (провадження № 61-22087св19) за різних фактичних обставин, є безпідставними.

Водночас суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову. При цьому апеляційний суд керувався тим, що позивач не надала суду доказів яким чином співвідносяться ідеальні частки співвласників домоволодіння, що складається з двох житлових будинків, із фактично наявним у їхній власності нерухомим майном (квартирами, частинами домоволодіння), чи становить житловий будинок, який позивач просить виділити в окреме домоволодіння, саме 40/80 (половину) від усього домоволодіння, тоді як ці обставиниє істотними, оскільки мають значення при реальному виділі конкретного нерухомого майна (конкретних об`єктів права власності) в натурі та при проведенні у зв`язку з цим, за необхідності, розрахунків між співвласниками.

Разом із тим апеляційний суд надав оцінку поданим позивачем доказам, зокрема і висновку БТІ щодо технічної можливості виділу об`єкта нерухомого майна, вказавши про їх неналежність.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У червні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на вказані судові рішення, у якій просила їх скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року в справі № 501/2148/17, постановах Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року в справі № 6-1443цс16, від 03 квітня 2013 року в справі № 6-12цс13 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що виділ позивачу в натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності сторін, не порушує прав жодного з відповідачів, не зменшує їх частки у майні, не тягне за собою погіршення технічного стану майна, переобладнання, перепланування, додаткових витрат з боку будь-кого із співвласників, тощо. Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 не скористались своїм правом на відзив і не висловились щодо визнання або не визнання позовних вимог. Відзив на позов подав лише відповідач ОСОБА_5 , який фактично визнав позов частково, не заперечував проти виділу позивачу житлового будинку літ А, але не погоджувався з запропонованим виділом господарських будівель, вважаючи, що їх поділ на умовах, зазначених в позовній заяві, не відповідає інтересам відповідачів, але в чому конкретно полягає порушення його прав не указав і жодними доказами не підтвердив. Відповідач ОСОБА_5 не заперечував того факту, що, як і інші відповідачі, проживає в окремій квартирі, розташованій в житловому будинку Б-Б і користується відповідними господарськими будівлями, позовних вимог щодо виділу або поділу спільного майна не пред`являв.

Оскільки спірне домоволодіння належить шести співвласникам, то вимоги про виділ в натурі частки із спільного майна є правомірними, а посилання суду першої інстанції на правовий висновок, висловлений у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 501/2148/17 (провадження № 61-22087св19), є безпідставними.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Сторонам на праві спільної часткової власності належить домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, посвідченим державним нотаріусом Мукачівської державної нотаріальної контори Закарпатської області Гітік О. В. 03 жовтня 2008 року за реєстровим № 3-1881, ОСОБА_1 є власником 20/40 частин нерухомого майна, яке за правовстановлюючим документом значиться як домоволодіння з належними до нього надвірними спорудами в АДРЕСА_1 . Ціле домоволодіння, частини якого спадкуються, складається з двох жилих будинків, розташованих на земельній ділянці за фактичним використанням площею 1 912 кв. м: жилого будинку літ. А і жилого будинку літ. Б, житлова площа цілого домоволодіння становить 169,90 кв. м, загальна площа - 304,10 кв. м, до домоволодіння примикають літня кухня літ. Й, сараї літ. Г, Л, Д, вбиральні літ. О, К, гараж літ. М, насос літ. Н, споруди 1-2.

Згідно із відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вказане домоволодіння складається з двох житлових будинків, позначених на плані літерами «А» (загальна площа 118 кв. м) і «Б-Б» (загальна площа 234,9 кв. м) до яких належать господарські будівлі та споруди: літня кухня літ. «Й», сараї літ. «Г», «Д», «Е», «Л», сарай «М» (первісно - гараж), вбиральні літ. «О», «К», насос літ. «Н», споруди 1-4.

Частка позивача ОСОБА_1 у праві власності на домоволодіння на АДРЕСА_1 становить 40/80. Сума часток інших співвласників, окрім ОСОБА_1 , становить 40/80, зокрема частка ОСОБА_2 - 9/80, частка ОСОБА_3 - 3/80, частка ОСОБА_5 - 14/80, частка ОСОБА_4 - 2/80, частка ОСОБА_6 - 12/80.

Згідно з висновком щодо технічної можливості виділу об`єкта нерухомого майна № 323 від 09 вересня 2020 року, складеним комунальним підприємством «Мукачівське міське бюро технічного інвентаризації та експертної оцінки», за технічними показниками позивачу може бути виділена в окреме домоволодіння частина домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: житловий будинок літера А, сарай літера Д, сарай літера Е, літня кухня літера Й, споруди № 1.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам оскаржувані судові рішення відповідають з таких підстав.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

За змістом статей 316 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 ЦК України).

Статтею 355 ЦК України визначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю (частина перша статті 368 ЦК України).

У відповідності до статті 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом.

У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.

Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.

Відповідно до частини другої статті 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Системний аналіз положень статей 183 358 364 379 380 382 ЦК України дає підстави дійти висновку, що у спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено його відокремлену частину, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. Виділ часток (поділ) жилого будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.

Визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Зазначений правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 21 травня 2021 року у справі № 592/6413/18.

Відмовляючи у задоволенні вимоги про виділ у натурі 40/80 часток спірного домоволодіння, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив про відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження технічної можливості виділити в натурі належну їй частину домоволодіння.

Як слідує із свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 03 жовтня 2008 року за реєстровим № 3-1881 ОСОБА_1 успадкувала 20/40 частин домоволодіння на АДРЕСА_1 , загальною площею 304,10 кв. м, житловою площею 169,90 кв. м, що складається з двох жилих будинків: літ. А і Б, а також літньої кухні літ. Й, сараїв літ. Г, Л, Д, вбиралень літ. О, К, гаража літ. М, насоса літ. Н, споруд 1-2.

Згідно із відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна станом на 03 вересня 2020 року вказане домоволодіння складається з двох житлових будинків, позначених на плані літерами «А» (загальна площа 118 кв. м, житлова площа 59,80 кв. м) і «Б-Б» (загальна площа 234,9 кв. м, житлова площа 135,3 кв. м), до яких належать господарські будівлі та споруди: літня кухня літ. «Й», сараї літ. «Г», «Д», «Е», «Л», сарай «М» (первісно - гараж), вбиральні літ. «О», «К», насос літ. «Н», споруди 1-4.

Отже, надані позивачем докази мають розбіжності щодо розміру частки позивача у загальній площі спірного домоволодіння (у 2008 році загальна площа домоволодіння складала 304,10 кв. м, при житловій - 169,9 кв. м, а у 2020 році - загальна площа 353 кв. м (118,1 (будинок літ. А) + 234,9 (будинок літ. Б)), при житловій площі 195,1 кв. м (59,8 (будинок літ. А) + 135,5 (будинок літ. Б)).

Крім того, позивач не надала доказів щодо складу господарських будівель та споруд, які належать до спірного будинковолодіння і до яких у 2020 році входив сарай літ. Е, тоді як це нерухоме майно було відсутнє станом на 2008 рік.

Апеляційний суд надав оцінку поданим позивачем доказам, зокрема і висновку № 323 від 09 вересня 2020 року, складеному комунальним підприємством «Мукачівське міське бюро технічного інвентаризації та експертної оцінки», щодо технічної можливості виділу об`єкта нерухомого майна, вказавши про їх неналежність у зв`язку із тим, що вказані докази не містять відомостей про відповідність виділеного майна ідеальній частці позивача у праві спільної часткової власності у спірному домоволодінні.

Доводи касаційної скарги про належність та допустимість цих доказів є безпідставними та необґрунтованими.

Крім того, суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Отже, суд апеляційної інстанції був позбавлений можливості визначити частку спірного домоволодіння, яка підлягає виділу позивачу, із зазначення конкретних об`єктів нерухомості, що належали б їй у разі такого виділу.

Водночас апеляційний суд при вирішенні спору в цій справі підставно керувався тим, що позивач не надала суду доказів співвідношення ідеальних часток співвласників домоволодіння, що складається з двох житлових будинків, із фактично наявним у їх власності нерухомим майном (квартирами, частинами домоволодіння), а також не довела, що житловий будинок, який позивач просить виділити в окреме домоволодіння, становить саме 40/80 (половину) від усього домоволодіння, тоді як ці обставини є істотними, оскільки мають значення при реальному виділі конкретного нерухомого майна (конкретних об`єктів права власності) в натурі та при проведенні у зв`язку з цим, за необхідності, розрахунків між співвласниками.

Таким чином, зважаючи на встановлені судами фактичні обставини, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи заявника про те, що вирішуючи питання про застосування до спірних правовідносин статті 364 ЦК України, суди помилково зазначили про відсутність доказів на підтвердження технічної можливість виділу ОСОБА_1 у натурі належної їй частини домоволодіння.

Аргументи касаційної скарги про те, що відповідач ОСОБА_5 фактично визнав позов частково та не заперечував проти виділу позивачу житлового будинку літ. А, але безпідставно не погоджувався з запропонованим виділом господарських будівель, є необґрунтованими з огляду на позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, у якому ОСОБА_5 вказував про суперечливість наданих позивачем доказів, які містять різні відомості щодо складу спірного домоволодіння, та просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Крім того, колегія суддів враховує, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, які б давали підстави для задоволення позову про виділ спірного майна, оскільки для вирішення зазначених питань та з`ясування обставин справи необхідні спеціальні знання, при цьому питання про призначення будівельно-технічної експертизи для дослідження питань та технічної можливості виділу їй частки із спірного будинковолодіння ОСОБА_1 не порушувала, відповідного клопотання не заявляла.

Установивши, що спірне домоволодіння належить шести, а не двом співвласникам, суд апеляційної інстанції також підставно звернув увагу на те, що посилання суду першої інстанції на правовий висновок про те, що виділ частки у домоволодінні із двома власниками лише для позивача є неможливим, а можливий поділ цього майна в натурі між сторонами, висловлений у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 501/2148/17 (провадження № 61-22087св19) за різних фактичних обставин, є безпідставними, а тому правильно базував свої висновки про відмову в задоволенні позовних вимог саме на їх недоведеності, а не неправильному способі захисту прав позивача.

Колегія суддів також вважає безпідставними посилання заявника на неврахування судами висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року в справі № 501/2148/17, постановах Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року в справі № 6-1443цс16, від 03 квітня 2013 року в справі № 6-12цс13, оскільки встановлені фактичні обставини у вищенаведених справах відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається.

Так, у справі № 501/2148/17, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що під час вирішення спору суди попередніх інстанції не врахували, що спірне майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, у зв`язку з чим виділ частки в цьому майні лише для позивача є неможливим, а можливий поділ цього майна в натурі між сторонами, у разі якого право спільної часткової власності на нього припиняється. Натомість у справі, що переглядається, спір виник між шістьма співвласниками будинковолодіння, а не між двома.

У справі № 6-1443цс16 Верховний Суд України дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій при виділенні позивачці за зустрічним позовом у натурі частини спірного нерухомого майна не дослідили, чи здійснено такий виділ з відхиленням від принципу відповідності ідеальним часткам співвласників, чи збільшується її частка в спільній частковій власності, чи підлягає при цьому стягненню з неї компенсація на користь відповідача за зменшення його частки при виділі в натурі. Тоді як у даній справі суди відмовили позивачу в позові за недоведеністю вимог.

У справі № 6-12цс13 Верховний Суд України керувався тим, відступивши від принципу поділу (виділу частки) спільного часткового майна пропорційно ідеальним часткам співвласників, визнавши обов`язковою умовою такого виділу договір про порядок користування спільним частковим майном і значно збільшивши частку в спільній частковій власності ОСОБА_2, ОСОБА_3, не стягнувши при цьому компенсацію на користь ОСОБА_1 за зменшення її частки при виділі в натурі, суд касаційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права. У справі, що переглядається, такі обставини не були установлені судами.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 липня 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович