Історія справи

Постанова КЦС ВП від 15.11.2023 року у справі №207/283/21
Постанова КЦС ВП від 15.11.2023 року у справі №207/283/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 207/283/21

провадження № 61-10444св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Омега Фактор»,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представницею адвокаткою Іванченко Альоною Леонідівною, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 червня 2023 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства

з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Омега Фактор» (далі -

ТОВ «ФК «Омега Фактор»), третя особа - ОСОБА_2 , про визнання договору поруки припиненим.

Позов обґрунтовано тим, що 30 серпня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» (далі - ВАТ «КБ «Надра»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра»), та ОСОБА_2 укладений договір кредитування комерційного автотранспорту № 8/2007/980- МК43/8, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 244 000,00 грн, строком до

20 серпня 2012 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 19 % річних.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 30 серпня

2007 року між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладений договір поруки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 поручилася за належне виконання

ОСОБА_2 взятих на себе зобов`язань за кредитним договором. Умовами зазначеного договору поруки передбачена солідарна відповідальність боржника

і поручителя за невиконання зобов`язань зі сплати кредитних коштів.

Також, на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 30 серпня 2007 року між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_3 укладений договір поруки, відповідно до умов якого ОСОБА_3 поручився за належне виконання ОСОБА_2 взятих на себе зобов`язань за кредитним договором. Умовами зазначеного договору передбачена солідарна відповідальність боржника

і поручителя за невиконання зобов`язань зі сплати кредитних коштів.

Позивачка вказує, що із розрахунку заборгованості станом на 30 травня 2012 року останній платіж на погашення заборгованості здійснений позичальником 21 серпня 2008 року. Із квітня 2008 року платежі здійснювались нерегулярно та не в повному обсязі. Із моменту порушення виконання зобов`язання з повернення кредиту, а саме із квітня 2008 року, кредитор був зобов`язаний направити позичальнику та поручителю письмову вимогу про повернення кредиту. Банк направив письмову вимогу поручителю лише 14 липня 2012 року, перед зверненням з позовом до суду, чим порушив вимоги частини четвертої статті 559 ЦК України, а саме протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явлено вимог до поручителя.

У зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором ПАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Омега Фактор»,у липні 2012 року звернулося до Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області

з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заочним рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 травня 2013 року у справі № 404/4520/12 задоволено позовні вимоги ПАТ «КБ «Надра» у повному обсязі. Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2018 року заочне рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 травня 2013 року скасовано. Позов ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Солідарно стягнено з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором від 30 серпня 2007 року № 8/2007/980- МК43/8 у сумі 401 286,83 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 217 435,04 грн, заборгованості за відсотками - 140 161,15 грн, пені - 43 690,64 грн. У решті позову відмовлено.

Факт звернення з письмовою вимогою до поручителя 14 червня 2012 року встановлений Баглійським районним судом м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області під час розгляду справи № 404/4520/12.

Вважає, що ця обставина підтверджує той факт, що банк звернувся до поручителя

з порушенням вимог частини четвертої статті 559 ЦК України.

Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_1 просила визнати поруку за договором від 30 серпня 2007 року, укладеним між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Омега Фактор», та ОСОБА_1 припиненою на підставі

частини четвертої статті 559 ЦК України до 14 грудня 2011 року включно. Визнати виконавчий лист № 404/4520/12, виданий 02 вересня 2020 року Баглійським районним судом м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області про солідарне стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованості у розмірі 434 900,50 грн, щодо ОСОБА_1 таким, що не підлягає виконанню, з підстав часткового припинення обов`язку боржника.

Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 31 жовтня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано припиненим договір поруки, укладений 30 серпня 2007 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Омега Фактор», та ОСОБА_1 , за яким поручитель зобов`язалася відповідати за виконання зобов`язань ОСОБА_2 за кредитним договором від 30 серпня 2007 року № 8/2007/980- МК 43/8. Визнано виконавчий лист № 404/4520/12, виданий 02 вересня 2020 року Баглійським районним судом м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області про солідарне стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованості у розмірі 434 900,50 грн щодо ОСОБА_1 таким, що не підлягає виконанню з підстав часткового припинення обов`язку боржника. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення мотивоване тим, щовимоги є доведеними та обґрунтованими, оскільки

з квітня 2008 року позичальник почав порушувати виконання зобов`язань за кредитним договором, тому кредитор був зобов`язаний направити позичальнику та поручителю письмову вимогу про повернення кредиту, проте банк направив письмову вимогу поручителю лише 14 липня 2012 року, отже, в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, договір поруки є припиненим.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 червня 2023 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Омега Фактор» задоволено. Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 31 жовтня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що позовні вимоги про визнання поруки припиненою на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України

є обґрунтованими, проте такі вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У липні 2023 року ОСОБА_1 через свою представницю адвокатку Іванченко А. Л. звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 червня 2023 року, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2110/15 та № 522/2201/15, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, Верховного Суду від 28 листопада 2018 року

у справі № 753/12382/15, від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої та третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення

у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та виходячи за їх межі, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

30 серпня 2007 року між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 укладений договір кредитування комерційного автотранспорту № 8/2007/980- МК43/8, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 244 000,00 грн строком до

20 серпня 2012 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 19 % річних.

Згідно з пунктом 1.1.2 договору ціль кредиту - на придбання автотранспортного засобу.

Відповідно до пункту 1.1.4 кредитного договору банк надає кредит з терміном погашення до 20 серпня 2012 року.

30 серпня 2007 року на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладений договір поруки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 поручилася за належне виконання ОСОБА_2 взятих на себе зобов`язань за кредитним договором.

Пунктом 1.2 договору поруки передбачена солідарна відповідальність боржника

і поручителя за невиконання зобов`язань зі сплати кредитних коштів.

Відповідно до пункту 5.3 договору поруки дія цього договору закінчується належним виконанням позичальником взятих на себе зобов`язань за кредитним договором чи виконанням поручителем своїх зобов`язань, згідно з умовами цього договору.

Також 30 серпня 2007 року, на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_3 укладений договір поруки, відповідно до умов якого ОСОБА_3 поручився за належне виконання ОСОБА_2 взятих на себе зобов`язань за кредитним договором.

Позичальник допустив неналежне виконання зобов`язань за договором кредитування комерційного автотранспорту від 30 серпня 2007 року

№ 8/2007/980- МК43/8, у зв`язку із чим виникла заборгованість перед банком.

14 червня 2012 року ПАТ «КБ «Надра» направив письмову претензію поручителю ОСОБА_1 .

У липні 2012 року ПАТ «КБ «Надра» звернувся до Баглійського районного суду

м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заочним рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 травня 2013 року у справі № 404/4520/12 позов ПАТ «КБ «Надра» задоволено. Солідарно стягнено з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість у сумі 434 900,50 грн.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2018 року заочне рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 травня 2013 року скасовано. Позов ПАТ «КБ «Надра» задоволено частково. Солідарно стягнено з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором від 30 серпня 2007 року № 8/2007/980- МК43/8 у сумі 401 286,83 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 217 435,04 грн, заборгованості за відсотками - 140 161,15 грн, пені - 43 690,64 грн. У решті позову відмовлено.

04 березня 2020 року між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Омега Фактор» укладено договір № GL2N79737 про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого

ПАТ «КБ «Надра» відступив, а ТОВ «ФК «Омега Фактор» прийняв право вимоги, у тому числі і за договором кредитування комерційного автотранспорту від 30 серпня

2007 року № 8/2007/980- МК43/8 та договором поруки від 30 серпня 2007 року, укладеного із ОСОБА_1 .

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, посилалася на те, що банк звернувся до поручителя з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором із порушенням вимог частини четвертої статті 559 ЦК України.

ТОВ «ФК «Омега Фактор» у заяві про перегляд заочного рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області заявлено про застосування позовної давності у цій справі.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що вимоги є доведеними та обґрунтованими, оскільки з квітня 2008 року позичальник почав порушувати виконання зобов`язань за кредитним договором, тому кредитор був зобов`язаний направити позичальнику та поручителю письмову вимогу про повернення кредиту, проте банк направив письмову вимогу поручителю лише 14 липня 2012 року отже, в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір поруки є припиненим.

Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позовні вимоги про визнання поруки припиненою на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України є обґрунтованими, проте такі вимоги не підлягають задоволенню

у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

Верховний Суд не погоджується із висновками судів з огляду на таке.

Правове обґрунтування

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України одним із видів забезпечення виконання зобов`язання може бути порука.

Частиною четвертою статті 559 ЦК України передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність.

Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16

ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема

у таких випадках:

- кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку;

- особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити своє право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником).

Водночас застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі

№ 522/1528/15 (провадження № 14-67цс20) за позовом про визнання договору поруки припиненим сформульовано висновки, що «задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, яка вважає себе кредитором,

і відсутності кореспондуючого обов`язку особи - боржника у відповідних правовідносинах - є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним. Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, тоді для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу.

Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, оскільки вирішення цього спору приведе до правової визначеності

у правовідносинах сторін зобов`язання. Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача

у ситуації, коли кредитор вже звернувся із зазначеним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений.

Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, зокрема і з тих підстав, що порука припинилася.

Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив, і відповідне провадження не було відкрите. У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не

є належним способом захисту. Отже, ухвалення судом рішення в справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення

в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості».

Також у наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності судового рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної судом справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення виключно з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення Європейського суду з прав людини від 09 листопада 2004 року у справі «Світлана Науменко проти України» Svetlana Naumenko v. Ukraine, заява № 41984/98).

Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду

від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16 (провадження № 14-143цс20),

в якій також зазначено, що згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути саму потребу у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Судами правильно встановлено, що починаючи з квітня 2008 року позичальник почав порушувати виконання зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим банк у липні 2012 року звернувся до суду із позовом до боржника та поручителів про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заочним рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 травня 2013 року у справі № 404/4520/12 за позовом ПАТ «КБ «Надра» задоволено. Солідарно стягнено з ОСОБА_2 ,

ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість у сумі 434 900,50 грн.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2018 року заочне рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 травня 2013 року скасовано. Позов ПАТ «КБ «Надра» задоволено частково. Солідарно стягнено з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором від 30 серпня 2007 року № 8/2007/980- МК43/8 у сумі 401 286,83 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 217 435,04 грн, заборгованості за відсотками - 140 161,15 грн, пені - 43 690,64 грн. У решті позову відмовлено.

Отже учасниками справи № 404/4520/12, де вирішено спір про стягнення заборгованості, були як позичальник ОСОБА_2 , так і поручитель ОСОБА_1 .

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовомпро визнання договору поруки припиненим, посилалася на те, що банк звернувся до поручителя

з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором із порушенням вимог частини четвертої статті 559 ЦК України (розглядувана справа № 207/283/21).

Оскільки постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 червня 2023 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Омега Фактор» у цій справі задоволено, а рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області

від 31 жовтня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову

у задоволенні позову, представниця ОСОБА_1 подала касаційну скаргу.

Оцінка доводів касаційної скарги щодо неврахування висновків Верховного Суду

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , поданій представницею адвокаткою

Іванченко А. Л., вказано на те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2110/15 та № 522/2201/15, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, Верховного Суду від 28 листопада 2018 року

у справі № 753/12382/15, від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21.

Оскільки врахуванню підлягають висновки у справах у подібних правовідносинах, Верховний Суд аналізує наведені заявницею як приклади на предмет подібності рішення Верховного Суду до обставин розглядуваної справи.

Постановами від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2110/15 та № 522/2201/15 за позовами про визнання незаконним і скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсними договору дарування й акта прийому-передачі нерухомого майна, витребування земельної ділянки, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Велика Палата Верховного Суду скасувала судові рішення першої, апеляційної та касаційної інстанцій,

а справи передала на новий розгляд з огляду на те, що у цих справах суди мотивували висновки про відмову у задоволенні позову взаємовиключними підставами: як пропуском позовної давності, так і безпідставністю позовних вимог, тому для застосування приписів про позовну давність судам необхідно дослідити питання її перебігу за кожною позовною вимогою окремо та залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність.

У справі № 522/1029/18 Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи спір про визнання договорів купівлі-продажу нерухомого майна недійсними, визнання права власності на квартири, витребування їх із чужого незаконного володіння, зобов`язання не чинити перешкод у здійсненні права власності, виселення та вселення, дійшла висновку про недоведеність позивачкою наявності у неї майнового права на спірне новостворене майно. Виходячи з вимог статті 261

ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. А отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.

У справі № 753/12382/15 Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту, враховуючи, що відповідач заяву про застосування позовної давності не подавав, а без заяви сторони у спорі позовна давність судом, за власною ініціативою, застосовуватись не може за жодних обставин. Проте не погодився

з рішенням апеляційного суд в частині стягнення відсотків за кредитом та пені, скасував його в цій частині та направив справу на новий розгляд, оскільки апеляційний суд не врахував, що після настання строку виконання договору кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Постановою Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 за позовом до позичальника та поручителя про стягнення заборгованості за кредитним договором Верховний Суд вказував, що пункт 12 Перехідних

і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і у тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом, була збільшена за домовленістю сторін на підставі статті 259 ЦК України.

Водночас у справі, яка переглядається у касаційному порядку, вирішується спір про припинення поруки.

Отже, у справах № 522/2110/15, № 522/2201/15, № 522/1029/18, № 753/12382/15,

№ 679/1136/21, наведених заявницею як приклади неоднакового застосування норм права, вирішувалися спори із застосуванням загальних положень про позовну давність.

Проте, як правильно вказувала заявниця, за усталеним підходом в судовій практиці, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску.

Отже переходити до оцінки правильності застосування позовної давності Верховний Суд не може без оцінки обґрунтованості висновків судів у частині наявності порушеного права позивачки.

Вимоги позову стосуються припинення поруки, що з огляду на існування судового рішення у справі № 404/4520/12, яким солідарно стягнено з ОСОБА_2 ,

ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість, по суті є переглядом рішення у справі № 404/4520/12.

У цій справі суд вже наводив висновки, сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15 (провадження № 14-67цс20) про те, щопісля вирішення спору за позовом кредитора

про стягнення заборгованості ні боржник, ні поручитель не можуть заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги у кредитора чи визнання поруки припиненою, а якщо такий позов заявлено, то він не може бути задоволений, оскільки боржник чи поручитель повинні себе захищати у судовому процесі, ініційованому кредитором, про стягнення з них коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, зокрема, і з тих підстав, що порука припинилася. Отже, ухвалення судом рішення у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження

у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості.

Верховний Суд, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15 (провадження № 14-67цс20), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16 (провадження № 14-143цс20), про способи ефективного захисту інтересів поручителя, виходячи за межі доводів касаційної скарги на підставі частини третьої статті 400 ЦПК України, не погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій.

Позиція Верховного Суду залишається незмінною: боржник чи поручитель щодо якого (яких) вирішено спір про стягнення заборгованості, і рішення суду у такому спорі набрало законної сили, не можуть ініціювати розгляд іншої справи з наміром доводити безпідставність вимог кредитора.

Наведене підтверджує, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме положення статті 16 ЦК України, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову в цій справі та визнання поруки позивачки припиненою за період, за який з неї як з поручителя судовим рішенням у справі № 404/4520/12, яке набрало законної сили, стягнено заборгованість.

ОСОБА_1 у справі № 404/4520/12 про стягнення заборгованості реалізувала своє право на апеляційне оскарження судового рішення. За результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2018 року заочне рішення Баглійського районного суду

м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 травня 2013 року скасовано. Позов ПАТ «КБ «Надра» задоволено частково. Солідарно стягнено

з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором від 30 серпня 2007 року № 8/2007/980- МК43/8 у сумі 401 286,83 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 217 435,04 грн, заборгованості за відсотками - 140 161,15 грн, пені - 43 690,64 грн. У решті позову відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2018 року у відкритті касаційного провадження за касаційної скаргою ОСОБА_1 на судові рішення у справі

№ 404/4520/12 відмовлено.

Наведені висновки Верховного Суду також підтверджують, що постанова суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності також постановлена при неправильному застосуванні норм матеріального, оскільки у позові, який є безпідставним, не може бути відмовлено

з підстав пропуску строку позовної давності.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, Верховний Суд, виходячи за межі доводів касаційної скарги, з метою забезпечення єдності судової практики дійшов висновку про скасування рішення судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову за безпідставністю.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, то остання має відшкодувати ТОВ «ФК «Омега Фактор» судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 362,00 грн.

Керуючись статтями 141 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 , подану представницею адвокаткою Іванченко Альоною Леонідівною, задовольнити частково.

Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 31 жовтня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 13 червня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовуОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Омега Фактор», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання договору поруки припиненим відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації:

АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Омега Фактор» (місцезнаходження: вул. Мечникова, 3, оф. 813, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ: 42091357) 1 362,00 грн на відшкодування судових витрат.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: О. В. Білоконь

І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний