Історія справи

Постанова

Іменем України

15 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 375/1009/17

провадження № 61-43869св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа - Рокитнянський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову апеляційного суду Київської області від 26 липня 2018 року у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Волохова Л. А., Матвієнко Ю. О.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, у якому просила встановити факт батьківства ОСОБА_6 відносно неї, визнати за нею право власності у порядку спадкування за законом на спадкове майно, що залишилося після смерті ОСОБА_6, у тому числі і на майно, що ним не було оформлено після смерті його матері ОСОБА_7

На обґрунтування своїх вимог посилалась на те, що вона народилась ІНФОРМАЦІЯ_1. Її матір'ю є ОСОБА_8, а батьком - ОСОБА_6, проте дані про батька в актовому записі про її народження були внесені зі слів матері, де зазначено «ОСОБА_9», оскільки батьки у зареєстрованому шлюбі не перебували.

Зазначала, що з вересня 1981 року до 1983 року ОСОБА_8 та ОСОБА_6 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, мали спільний бюджет та вели спільне господарство, останній піклувався про неї (позивачку), утримував матеріально та займався її вихованням.

14 травня 1991 року батьки зареєстрували шлюб, проте запис про батьківство ОСОБА_6 щодо неї так і не було вчинено за життя останнього.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер.

Посилаючись на те, що встановлення факту батьківства їй необхідно для прийняття спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_6, просила позов задовольнити.

Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 21 лютого 2018 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено.

Встановлено факт батьківства ОСОБА_6 відносно ОСОБА_4

Визнано за ОСОБА_4 право власності у порядку спадкування за законом на спадкове майно, що залишилося після смерті ОСОБА_6, у тому числі і на майно, яке не було оформлено після смерті його матері ОСОБА_7

Суд першої інстанції виходив із доведеності позивачем факту батьківства ОСОБА_6 щодо неї. Водночас, суд, як за єдиним спадкоємцем після його смерті, визнав за нею право власності на спадкове майно, у тому числі і на майно, яке не було оформлено померлим після смерті його матері.

Постановою апеляційного суду Київської області від 26 липня 2018 року рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 21 лютого 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач не надала доказів на підтвердження своїх вимог, як передбачено статтею 53 КпШС України (чинної на момент виникнення спірних правовідносин), зокрема не надала доказів сумісного проживання її матері і ОСОБА_6 та спільного її виховання ними.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга аргументована тим, що суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки, у зв'язку з чим дійшов помилкових висновків при вирішенні спору.

ОСОБА_5 подала відзив, у якому просить залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_4 та залишити без змін оскаржуване судове рішення як таке, що ухвалене із додержанням норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом установлено, що ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у селищі Рокитне Рокитнянського району Київської області.

У свідоцтві про народження від 24 лютого 1983 року серії НОМЕР_1 у графі «відомості про матір» зазначено «ОСОБА_8, українка».

Запис про батька дитини в книзі реєстрації записів про народження було проведено за прізвищем матері. Ім'я, по батькові та національність батька дитини записані у графі «відомості про батька» за вказівкою матері «ОСОБА_9, українець».

14 травня 1991 року мати позивача ОСОБА_8 та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб, який був розірваний 18 жовтня 1994 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер.

За правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року.

Оскільки ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1, то ці відносини регулюються нормами КпШС України.

Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 25 лютого 2015 року у справі № 6-20цс15.

Відповідно до статті 53 КпШС України визначаються чотири юридично значимі обставини встановлення батьківства, кожна з яких є необхідною і достатньою для задоволення позову: а) спільне проживання та ведення спільного господарства батьками дитини до її народження; б) спільне виховання батьками дитини; в) спільне утримання батьками дитини; г) визнання батьківства відповідачем.

Згідно зі статтею 53 КпШС України підставою для встановлення батьківства (факту батьківства) може бути не сам по собі факт біологічного походження дитини, а фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері й особи, яку та вважає батьком дитини, ведення ними спільного господарства до народження останньої, або спільне її виховання чи утримання, або ж докази, що достовірно підтверджують визнання особою батьківства.

Суд апеляційної інстанції на підставі доказів, поданих сторонами, які належним чином оцінені, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_4 з огляду на те, що нею не надано доказів на підтвердження спільного проживання та ведення спільного господарства її матір'ю та ОСОБА_6 до народження позивача, або спільне виховання чи її утримання ними, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання ОСОБА_6 за життя свого батьківства щодо неї.

Обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження і висновки з цього приводу, зроблені апеляційним судом, ґрунтуються на досліджених у судовому засіданні доказах.

Аргументи касаційної скарги щодо неналежної оцінки апеляційним судом показань свідків як зі сторони позивача, так і зі сторони відповідача колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи скарги про безпідставне поновлення апеляційним судом строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, колегія суддів також відхиляє, оскільки відповідно до статті 389 ЦПК України такі ухвали не оскаржуються в касаційному порядку.

Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим.

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін постанови апеляційного суду Київської області від 26 липня 2018 року, оскільки судове рішення є законним та обґрунтованим.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Київської області від 26 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

В.І. Крат