Історія справи

Постанова

Іменем України

15 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 306/226/20

провадження № 61-4645св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 14 січня 2021 року у складі судді Ганчак Л. Ф. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 квітня 2022 рокуу складі колегії суддів: Кондора Р. Ю., Мацунича М. В., Готри Т. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Зміст вимог позовної заяви

17 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила визнати ОСОБА_2 батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше як 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позовної заяви і до досягнення дитиною повноліття.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 протягом певного часу мала близькі стосунки з відповідачем, але вони не укладали шлюбу та не вели сімейного життя. Взимку 2018 року ОСОБА_1 дізналася про свою вагітність, оскільки з іншими чоловіками стосунків не мала, єдиним можливим батьком дитини є відповідач. ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач народила сина ОСОБА_3 , Свалявським районним відділом ДРАЦС ГТУЮ у Закарпатській області 13 вересня 2018 року видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , де батьком дитини на підставі частини першої статті 135 СК України зазначено відповідача. Попри визнання себе батьком дитини, відповідач відмовляється подати до органу РАЦС заяву про реєстрацію батьківства, а також не надає позивачці матеріальної допомоги на дитину.

Короткий зміст рішень судів першої інстанції та апеляційного суду

Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 14 січня 2021 року позов задоволено:

Визнано ОСОБА_2 батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалено в актовому записі № 183 про народження дитини ОСОБА_3 , проведеного 13 вересня 2018 Свалявським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Закарпатській області, у графі «батько» відомості про батька ОСОБА_4 виключити; записати батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - ОСОБА_2 , підставу батьківства змінити з «ч. 1 ст. 135 СК України» на «ст. 128 СК України»;

зобов`язано Свалявський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) внести відповідні зміни в актовий запис про народження за № 183 від 13 вересня 2018 року про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проведеного Свалявським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, згідно даного рішення Свалявського районного суду Закарпатської області;

стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше як 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позовної заяви, тобто з 17 лютого 2020 року, і до досягнення дитиною повноліття;

допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць;

стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 840,80 грн, а також 4 433,40 грн витрат на судову експертизу.

Додатковим рішенням Свалявського районного суду від 11 лютого 2021 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.

Суд першої інстанції виходив із доведеності батьківства ОСОБА_2 щодо сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та з наявності підстав для стягнення аліментів з батька дитини на її утримання.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 11 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 14 січня 2021 року - без змін.

Апеляційний суд зазначив, що:

- ОСОБА_1 належним, допустимим, достовірним і достатнім доказом, яким є висновок судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи, довела батьківство ОСОБА_2 щодо сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Висновок експертизи є достатнім належним засобом доказування у цій справі і не спростований стороною відповідача в належний процесуальний спосіб. Суд першої інстанції дав правильну оцінку цьому доказу безвідносно до наявності в справі листування сторін у соціальній мережі, яке судом до уваги не бралося. Апеляційний суд вважав, що не має підстав для сумніву в належності експертного висновку як основного доказу в справі та в результаті експертизи, а також не має потреби в оцінці по суті листування в соціальній мережі (за поясненням представника відповідача - мережі «В контактє»).

- ОСОБА_2 , діючи в змагальному процесі, виконуючи обов`язок доказування та реалізуючи процесуальні права на власний ризик і розсуд, займав непослідовну правову позицію в справі, заперечуючи своє батьківство щодо дитини до проведення судової експертизи, визнаючи таке фактично та не заперечував відповідної позиції свого представника після проведення експертизи та знову необґрунтовано заперечуючи цей факт на стадії апеляційного розгляду справи, не спростував правової позиції позивачки, яка увесь час була послідовною, та наданих нею доказів.

В частині стягнення аліментів доводи апеляційної скарги не містять. За загальним правилом аліменти на утримання дитини присуджуються з дня пред`явлення позову, на що одночасне пред`явлення вимоги про визнання батьківства щодо дитини не впливає. За умови встановлення батьківства відповідача щодо дитини остання має право на утримання від батька з моменту народження, мати дитини має право на отримання аліментів на дитину з моменту пред`явлення відповідного позову, а права дитини не можуть порушуватися чи обмежуватися, дитина не може ставитися в нерівні умови з іншими дітьми в аналогічній ситуації лише через те, що її батько необґрунтовано оспорює батьківство.

Додаткове рішення в апеляційному порядку не оскаржено.

Аргументи учасників

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

10 травня 2022 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 14 січня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 квітня 2022 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що:

- позовні вимоги необґрунтовані належними та допустимими доказами, ґрунтуються на припущеннях позивача, тоді як відповідач заперечував в суді першої інстанції проти долучення до матеріалів справи висновку судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи від 19 листопада 2020 року № 103, виконаної КУ «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи», оскільки вважає, що цей висновок не встановлює біологічне батьківство. На противагу цьому висновку відповідач надав висновок фахівця-генетика Медико-генетичного центру ТОВ «МАМА ПАПА», який вказує на недоліки, які мали місце під час проведення судової експертизи, а саме: відсутні фото опечатаних зразків біоматеріалу, сканкопія забору матеріалу, сканкопії ідентифікуючих документів, фото учасників експертизи; висновок має містити електрофореграму - хроматографічне зображення з генетичного аналізатора, з якого генотипи переносяться в таблицю висновку.

Апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 травня 2022 року в справі № 399/1029/15-ц, від 25 серпня 2020 року у справі № 478/690/18, від 15 квітня 2021 року у справі № 645/1098/18, не встановив, що висновок експертизи є недопустимим та неналежним доказом на підтвердження кровної спорідненості між відповідачем та дитиною, зокрема не підтверджує присутність ймовірного батька і дитини при проведенні забору вихідного біологічного матеріалу уповноваженим представником експертної установи, яка проводила відповідну експертизу, позивач не обґрунтувала іншими доказами, що відповідний аналіз ДНК проведений на підставі належного вихідного біологічного матеріалу ймовірному батьку і дитині.

Апеляційний суд ухвалою від 11 квітня 2022 року необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про призначення у справі повторної судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України), не допитав в якості свідків експертів, які проводили дослідження щодо встановлення осіб і порядку відбору зразків вихідного біологічного матеріалу.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 травня 2022 року в справі № 399/1029/15-ц, від 25 серпня 2020 року у справі № 478/690/18, від 15 квітня 2021 року у справі № 645/1098/18, суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про призначення повторної експертизи (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що:

у свідоцтві серії НОМЕР_1 про народження дитини, виданому 13 вересня 2018 року Свалявським РВ ДРАЦС ГТУЮ у Закарпатській області, та в актовому записі про народження від 13 вересня 2018 року № 183 батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вказані ОСОБА_4 (батько) і ОСОБА_1 (мати), відомості про батька внесені на підставі частини першої статті 135 СК України.

Ухвалою Свалявського районного суду Закарпатської області від 04 травня 2020 року за клопотанням ОСОБА_1 призначена судово-медична молекулярно-генетична експертиза встановлення батьківства методом ДНК-аналізу, проведення доручено КУ «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» з дорученням відбору об`єктів біологічного походження для експертизи Закарпатському обласному бюро судово-медичної експертизи, на вирішення експертів поставлено питання: чи є ОСОБА_2 батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ?

03 грудня 2020 року надійшов висновок судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи від 19 вересня 2020 року № 103, яку виконали судові експерти КУ «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» ОСОБА_5 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , в якій зазначено, що «…молекулярно-генетичним аналізом ДНК встановлено, що громадянин ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , може являтися біологічним батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ймовірністю 99,99; таким чином, батьківство практично доведене.» .

Апеляційний суд встановив, що під час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_2 користувався правовою допомогою адвокатів Пічкар І. В. і Вердієва І. К. -огли. Можливість реалізації відповідачем його процесуальних прав та виконання ним процесуальних обов`язків як стороною в спорі була забезпечена. Після надходження до суду першої інстанції експертного висновку сторона відповідача з висновком ознайомлена, заперечення щодо висновку не висловлювалися, під сумнів результат експертизи не ставився, клопотання, які б випливали з факту проведення вказаної судової експертизи, не заявлялися.

Протоколом судового засідання від 14 січня 2021 року зафіксовано, що участь у ньому брали представники сторін адвокати Новікова І. С. і Вердієв І. К.-огли, який у зв`язку з надходженням експертного висновку визнав недоцільним допит свідка ОСОБА_9 і заявив, оскільки «проведена експертиза, відповідач визнає батьківство», «законодавство передбачає врегулювання порядку спілкування з дитиною», «визнаємо позов частково у частині визнання батьківства. Щодо вимоги про стягнення аліментів, залишаємо на розсуд суду та просимо врахувати, що відповідач ніде не працює.».

Зауваження щодо неповноти або неправильності запису в протоколі судового засідання (ст. 249 ЦПК України) сторони не подавали.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

У статті 125 СК України передбачено, що, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров`я про народження нею дитини.

Частиною першою статті 135 СК України визначено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Відповідно до статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц (провадження № 61-6030св18) зазначено, що: «щодо предмету доказування у даній категорії справи, то СК України будь-яких особливостей не визначає. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що ОСОБА_1 , згідно з висновком судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи, довела батьківство ОСОБА_2 щодо сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , достатність указаного експертного висновку не спростована стороною відповідача в належний процесуальний спосіб, отже, суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову про визнання батьківства в судовому порядку.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі № 399/1029/15-ц (провадження № 61-14438св18) вказано, що:

«експертиза ДНК, або молекулярно-генетична експертиза, призначається у цивільних справах з метою формування доказової бази. Об`єктом молекулярно-генетичного дослідження є ядерна ДНК (ДНК, розташована в ядрі клітини), отримана з крові, слини, букального та іншого епітелію, волосся (за наявності волосяного фолікула), а також часток тканин і органів людини. Для визначення спірного батьківства необхідна присутність ймовірного батька і дитини для проведення забору вихідного біологічного матеріалу. За відсутності біологічного матеріалу хоча б однієї зі сторін провести дослідження неможливо».

У постанові Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 478/690/18 (провадження № 61-18333св19) зазначено, що «Висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства. Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні. Нез`явлення відповідача разом із дитиною до експертної установи для відібрання біологічних матеріалів для проведення судово-генетичної експертизи свідчить про її небажання отримати точні висновки щодо походження дитини на спростування доводів позивача про його батьківство щодо дитини. Судом першої інстанції вжито належних процесуальних заходів з метою проведення судово медичної молекулярно-генетичної експертизи (експертизи ДНК) та забезпечення участі відповідача разом із дитиною у її проведенні. Відповідач не довела наявність поважних підстав, які перешкоджали їй з`явитися разом із дитиною до експертної установи для забору відповідних зразків її та дитини. Вказані дії та бездіяльність відповідача, що призвели до неможливості проведення експертизи, надали суду можливість визнати факт, який відповідачем (її представником) заперечується, та встановити, з урахуванням інших доказів, походження дитини від позивача.».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2021 року в справі № 645/1098/18 (провадження № 61-759св21) зазначено, що «при вирішенні спору про визнання батьківства суд приділяє особливу увагу інтересам дитини, не ігноруючи при цьому інтереси ймовірного біологічного батька. Європейський суд з прав людини зауважив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (KALACHEVA v. RUSSIA, № 3451/05, § 34, ЄСПЛ, від 07 травня 2009 року).

Встановивши на підставі досліджених в судовому засіданні доказів, зокрема, висновку судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи, що ОСОБА_2 є біологічним батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано визнав його батьком дитини.

Висновок апеляційного суду не суперечить висновкам Верховного Суду 16 травня 2022 року в справі № 399/1029/15-ц, від 25 серпня 2020 року у справі № 478/690/18, від 15 квітня 2021 року у справі № 645/1098/18, на які посилається заявник у касаційній скарзі, а навпаки свідчить про законність і обґрунтованість оскаржених судових рішень.

Відповідно до частини першої та другої статті 406 ЦПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу. Скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову. У разі подання касаційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення чи постанови суду, суд повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 11 квітня 2022 року клопотання ОСОБА_2 про призначення у справі повторної судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи залишено без задоволення.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що сторона відповідача після надходження до суду першої інстанції експертного висновку з ним ознайомлена, заперечення щодо висновку не висловлювалися, під сумнів результат експертизи не ставився, клопотання, які б випливали з факту проведення вказаної судової експертизи, не заявлялися. На стадії розгляду справи судом першої інстанції клопотання про призначення повторної судової експертизи за наявності для того всіх процесуальних можливостей і за відсутності для того будь-яких перешкод, якщо підстави для такої експертизи мали місце, стороною відповідача не заявлялося, що вже само по собі виключає обґрунтованість процесуальних підстав для подання відповідного клопотання на стадії апеляційного розгляду справи та для задоволення його в порядку частини третьої статті 367 ЦПК України. Експертний висновок від 19 листопада 2020 року № 103 складений трьома судовими експертами, попередженими про кримінальну відповідальність за статтями 384 385 КК України, містить детальний опис процедури, викладений у дослідницькій частині висновку, в тому числі, аналіз електрофореграм з використанням спеціального обладнання та програмних засобів. Медико-генетичний центр ТОВ «МАМА ПАПА» не належить до суб`єктів, які відповідно до законодавства мають право проведення судово-медичних, зокрема, молекулярно-генетичних експертиз. Процесуальні підстави для призначення в справі повторної судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи не обґрунтовані, не доведені та відсутні як такі. Зокрема, не є обґрунтованими ті підстави, що відповідно до закону необхідні для призначення повторної судової експертизи. Інтерпретація, сумніви та припущення певного фахівця приватної установи, професійний і службовий статус якого, право надавати свою оцінку висновку судових експертів до того ж не підтверджені належним чином, щодо окремих елементів висновку судової експертизи не можуть слугувати належною процесуальною підставою для призначення повторної судової експертизи.

У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Апеляційний суд встановив, а також аналіз матеріалів справи свідчить, що клопотання про призначення судової технічної експертизи позивач у суді першої інстанції не заявляла. Сторона позивача указаного у судовому засідання в апеляційному суді указаного також не заперечувала.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 369/7772/15-ц (провадження № 61-12848св21) зазначено, що:

«тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні. Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі № 346/5603/17 (провадження №61-41031св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати

Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18)».

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про залишення без задоволення клопотання про призначенням повторної експертизи, оскільки відповідач з відповідним клопотанням до суду першої інстанції не звертався і не надав до апеляційного суду доказів неможливості звернення до суду першої інстанції з клопотанням про призначення повторної судової експертизи за наявності для того всіх процесуальних можливостей і за відсутності для того будь-яких перешкод, якщо підстави для такої експертизи мали місце.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки оскаржені рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, їх належить залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 14 січня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 квітня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді М. М. Русинчук

Н. О. Антоненко

І. О. Дундар