Історія справи

Постанова КЦС ВП від 15.03.2023 року у справі №754/16506/17
Ухвала КЦС ВП від 07.02.2021 року у справі №754/16506/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2023 року

м. Київ

справа № 754/16506/17

провадження № 61-19115св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2

на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 4 травня 2020 року, ухвалене у складі судді Сердинського В. С., та постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Гуля В. В., Суханової Є. М., Сержанюка А. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний

банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») звернувся з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову вказувало, що 15 лютого 2008 року Відкрите акціонерне товариство «Комерційний банк (далі - ВАТ «КБ») «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 57/МК/39/2008/840, за умовами якого останній отримав кредит на споживчі цілі під заставу нерухомості у розмірі 40 000 доларів США зі сплатою 14,4% річних за його користування на строк до 16 лютого 2015 року.

Належне виконання зобов`язань позичальника за вказаним кредитним договором забезпечено іпотекою квартири

АДРЕСА_1 відповідно до укладеного ВАТ «КБ» «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та

ОСОБА_2 іпотечного договору від 15 лютого 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць О. А. та зареєстрованого за № 184.

3 серпня 2010 року вказані сторони підписали додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 57/МК/39/2008/840 від 15 лютого 2008 року та, відповідно, договір виклали у новій редакції.

29 червня 2011 року на забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за вказаним кредитним договором ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 укладено договір поруки.

ОСОБА_1 не виконує зобов`язання за кредитним договором, тому

на 7 вересня 2017 року його заборгованість становить 32 888,33 доларів США і складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 18 623,95 доларів США, заборгованості за процентами у розмірі 7 757,06 доларів США та пені у розмірі 6 507,32 доларів США.

За таких обставин просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитом та процентами за його користування в розмірі 26 381,01 доларів США, що еквівалентно 68 5437,03 грн, та пеню за прострочення сплати кредиту

в сумі 169 074,57 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 4 травня

2020 року позов задоволено частково.

Стягнено солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь

ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором № 57/МК/39/2008/840

від 15 лютого 2008 року у розмірі 26 164 доларів США, що в еквіваленті за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на 7 серпня 2017 року становить 669 084,13 грн.

Стягнено солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь

ПАТ «КБ «Надра» витрати зі сплати судового збору у розмірі 10 036,26 грн.

Відмовлено у задоволенні позову в іншій частині.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з доведення належними і допустимими доказами розміру заборгованості за кредитним договором. Такого висновку суд дійшов, врахувавши висновок експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення економічної експертизи

№ 17499/19-71/26813/26814/19-71 від 27 вересня 2019 року.

Надаючи оцінку доводам заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про застосування наслідків спливу позовної давності, суд першої інстанції зазначив, що строк кредитування за вказаним договором встановлений до 16 лютого 2015 року, тому, звернувшись з позовом про стягнення заборгованості 13 грудня 2017 року, банк не пропустив загальну позовну давність, встановлену законом для пред`явлення вимоги про стягнення заборгованості за кредитом і процентами. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав вважати такою, що спливла, позовну давність щодо вказаних складових боргу та стягнув заборгованість солідарно.

Разом з тим, місцевий суд зазначив, що вимога про стягнення пені пред`явлена банком поза межами спеціальної позовної давності, встановленої

частиною другою статті 258 ЦК України, тому відмовив у задоволенні позову про солідарне стягнення з відповідачів пені у розмірі 169 074,57 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 4 травня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення процентів скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнено солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь

ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за процентами за період з 1 грудня 2014 року

до 28 лютого 2015 року у розмірі 670,47 доларів США, що за курсом НБУ

на 30 вересня 2020 року становить 18 973,56 грн.

В іншій частині рішення Броварського міськрайонного суду Київської області

від 4 травня 2020 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції не погодився з висновками місцевого суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом, зазначивши, що на користь банку в межах позовної давності підлягають стягненню проценти, нараховані за період з 1 грудня 2014 року до 28 лютого

2015 року у розмірі 670,47 доларів США, що за курсом НБУ на 30 вересня

2020 року еквівалентно 18 973,56 грн, і нарахування процентів після закінчення цього строку є безпідставним.

Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги щодо спливу позовної давності в частині вимог про стягнення тіла кредиту, зазначивши що позичальник щомісячно вносив платежі до листопада 2014 року включно, тобто вчиняв дії, які свідчать про визнання ним свого боргу, тому відповідно

до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривався. У грудні

2014 року ОСОБА_1 не вніс черговий платіж за кредитом, тому саме з цього часу розпочався перебіг позовної давності, що свідчить про пред`явлення банком позову 13 грудня 2017 року в її межах. За таких обставин суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про задоволення позову в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що в іншій частині рішення місцевого суду не оскаржувалося, тому в апеляційному порядку не переглядалося.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У грудні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просять скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 4 травня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року в частині тіла кредиту та відшкодування судового збору і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду не оскаржується.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), згідно з якими «у разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно

зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів. Такий підхід відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом України у постанові від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом України, зокрема, у постановах

від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року

у справі № 6-167цс14,від 3 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16,

від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 і від 14 грудня 2016 року

у справі № 6-2462цс16».

Також заявники зазначають про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 10 червня

2015 року у справі № 6-698цс15 та від 16 листопада 2016 року

у справі № 6-900цс16щодо застосування у подібних правовідносинах статей 207, 256-259 та 267 ЦК України.

Вважають помилковим висновок суду апеляційної інстанції щодо переривання позовної давності внесенням позичальником щомісячних платежів, оскільки вказані обставини не свідчать про визнання заборгованості у повному обсязі.

Апеляційний суд, на думку заявників, не врахував висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 9 листопада 2016 року

у справі № 6-1457цс16, про те, що «якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу».

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 4 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи

заявників про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18),

у постановах Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року

у справі № 6-116цс13, від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14,

від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 3 червня 2015 року

у справі № 6-31цс15, від 10 червня 2015 року у справі № 6-698цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16,

від 9 листопада 2016 року у справі № 6-1457цс16, від 16 листопада 2016 року

у справі № 6-900цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16,

від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 2 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 15 лютого 2008 року

ВАТ «КБ» «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та

ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 57/МК/39/2008/840, за умовами якого останній отримав кредит на споживчі цілі під заставу нерухомості у розмірі 40 000 доларів США зі сплатою 14,4% річних за його користування на строк

до 16 лютого 2015 року.

Належне виконання зобов`язань позичальника за вказаним кредитним договором забезпечено іпотекою квартири

АДРЕСА_1 відповідно до укладеного ВАТ «КБ» «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та

ОСОБА_2 іпотечного договору від 15 лютого 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць О. А. та зареєстрованого за № 184.

3 серпня 2010 року вказані сторони уклали додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 57/МК/39/2008/840 від 15 лютого 2008 року та, відповідно, договір викладено у новій редакції.

Зі змісту пунктів 1.1, 2.4, 2.6 кредитного договору № 57/МК/39/2008/840

від 15 лютого 2008 року, з урахуванням додаткової угоди до нього від 3 серпня 2010 року, суди встановили, що щомісячна сума мінімального необхідного платежу визначається графіком і складає 765 доларів США. Погашення суми основної заборгованості відбувається шляхом внесення необхідного платежу щомісячно до 17 числа поточного місяця. Проценти нараховуються щомісяця, у кінці місяця.

29 червня 2011 року на забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за вказаним кредитним договором ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 укладено договір поруки.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши додержання судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

Щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права

У справі, яка переглядається, умовами кредитного договору № 57/МК/39/2008/840 від 15 лютого 2008 року з урахування викладення його у новій редакції згідно з додатковою угодою № 1 від 3 серпня 2010 року встановлено як строк дії договору (до 16 лютого 2015 року), так і строки виконання позичальником зобов`язань із щомісячним внесенням платежів

(по 765 доларів США щомісячно до 17 числа поточного місяця).

Таким чином, умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Тобто поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України).

За змістом частини третьої статті 254 ЦК України строк виконання кожного щомісячного зобов`язання спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Так, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Оскільки в договорі встановлені окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. Тому перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання, зокрема, прострочення виконання відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу, й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного з цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Таким чином, встановлення строку кредитування в договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.

Такий підхід відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом України в постанові від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги щодо спливу позовної давності в частині вимог про стягнення тіла кредиту, суд апеляційної інстанції зазначив, що позичальник щомісячно вносив платежі до листопада 2014 року включно, тобто вчиняв дії, які свідчать про визнання ним свого боргу і відповідно до

статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривався.

Проте вказаний висновок апеляційного суду є передчасним, виходячи з наступного.

Згідно з графіком повернення кредиту та сплати процентів до кредитного договору № 57/МК/39/2008/840 від 15 лютого 2008 року позичальник зобов`язався з 17 березня 2008 року до 19 січня 2015 року вносити щомісячний платіж у розмірі 765 доларів США, а 17 лютого 2015 року - 564,53 доларів США. Вказаним графіком розподілено щомісячний платіж на окремі платежі за кредитом та процентами, які у кожному місяці відрізняються.

У постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року

у справі № 6-1457цс16 зазначено, що: «відповідно до частини першої

статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; в силу частини третьої статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Суди повинні дослідити графік погашення кредитної заборгованості та встановити чи передбачають умови кредитного договору виконання зобов`язання частинами або у вигляді періодичних платежів, і, у випадку вчинення боржником оплати чергового платежу, чи не свідчить така дія про визнання лише певної частини боргу, а, відтак, така не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу».

За змістом поданого банком розрахунку заборгованості у січні, березні та квітні 2009 року, до лютого 2009 року, в період з червня 2009 року до квітня 2010 року, у серпні 2010 року та з червня до серпня 2011 року позичальник взагалі не вносив платежі на повернення тіла кредиту. Крім того, за змістом вказаного розрахунку суми щомісячних платежів за кредитом та процентами за періоди

з листопада 2008 року до квітня 2009 року та з червня 2009 року до січня

2010 року є меншими, ніж визначені умовами кредитного договору

(у розмірі 765 доларів США).

Вказуючи про переривання позовної давності за вимогами банку про стягнення тіла кредиту, суд апеляційної інстанції:

- не врахував, що виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором передбачалося частинами;

- не надав оцінки розрахунку заборгованості у сукупності з графіком повернення кредиту та не встановив, які платежі внесені ОСОБА_1 у встановленому договором розмірі, а які - у недостатньому та більшому розмірі;

- не встановив призначення платежів, здійснених заявником у більшому розмірі, ніж встановлено договором, і погашення яких саме щомісячних зобов`язань здійснено цими платежами, чи стосуються вони боргу в цілому, сплати процентів за користування грошовими коштами, чи погашення окремої частини боргу, оскільки у позичальника згідно з умовами кредитного договору є декілька однорідних обов`язків перед кредитором.

Зазначене має важливе значення для визначення початку перебігу позовної давності за кожним окремим зобов`язанням (щомісячним платежем) та наявності чи відсутності підстав вважати її такою, що переривався.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції в частині розміру стягнених з відповідачів процентів за користування кредитом.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12

(провадження № 14-10цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що строк кредитування за вказаним кредитним договором встановлений до 16 лютого 2015 року.

Суд апеляційної інстанції правильно вказав на відсутність у банка права нараховувати проценти після закінчення строку кредитування, однак безпідставно стягнув проценти, нараховані до 28 лютого 2015 року, оскільки вимоги банку щодо стягнення процентів, нарахованих після 16 лютого 2015 року ,є безпідставними.

Крім того, враховуючи звернення банку з цим позовом 13 грудня 2017 року, позовна давність за його вимогами в частині стягнення процентів, нарахованих до 13 грудня 2014 року, спливала, тому до цих вимог необхідно застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити у їх задоволенні.

Враховуючи викладене, суду апеляційної інстанції з урахуванням поданих сторонами доказів належить визначити розмір процентів, який підлягає стягненню з відповідачів, за період з 13 грудня 2014 року до 16 лютого

2015 року.

Крім того, суд апеляційної інстанції не перевірив обсяг відповідальності ОСОБА_2 як поручителя позичальника ОСОБА_1 .

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Під виконанням сторонами зобов`язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов`язків, що випливають із зобов`язання, передбаченого договором. Отже, «основне зобов`язання» - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов`язки сторін кредитного договору.

У справі, яка переглядається, сторони основного зобов`язання, поряд з установленням строку дії договору встановили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов`язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов`язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов`язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила

(з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, у разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Саме таких висновків щодо застосування частини четвертої статті 559 ЦК України дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 червня

2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18) та

Верховний Суд у постанові від 15 лютого 2023 року у справі № 1512/2-591/11 (провадження № 61-351св22).

Поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося те, що у разі пред`явлення банком вимог до поручителя зі спливом строку виконання відповідної частини основного зобов`язання, в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Щодо порушення апеляційним судом норм процесуального права

У серпні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (далі - ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп») подало до апеляційного суду заяву про заміну ПАТ «КБ «Надра» його правонаступником.

В обґрунтування заяви вказувало, що на підставі договору № GL48N718070_І_6 про відступлення прав вимоги від 30 липня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д. В. та зареєстрованого за № 1456, ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» набуло право вимоги за кредитним договором № 57/МК/39/2008/840 від 15 лютого 2008 року та забезпечувальними договорами.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу (частина перша статті 55 ЦПК України).

Апеляційний суд не вирішив вказану заяву та не надав оцінки зазначеним у ній доводами, не встановив і не спростував обставин щодо переходу права вимоги від ПАТ «КБ «Надра» до ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп», які мають значення для правильного вирішення справи.

Разом з тим, суд першої інстанції помилково стягнув солідарно з відповідачів судовий збір, оскільки солідарне стягнення судових витрат законом не передбачено, на що суд апеляційної інстанції уваги не звернув і таке порушення не усунув.

Враховуючи викладене, доводи заявників про те, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених Верховним Судом України у постанові

від 9 листопада 2016 року у справі № 6-1457цс16 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12

(провадження № 14-10цс18), є обґрунтованими.

Крім того, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою

статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Колегія суддів вважає за необхідне врахувати висновки, викладені після подання касаційної скарги у постанові Верховного Суду № 1512/2-591/11 (провадження № 61-351св22), що узгоджується з частиною третьою

статті 400 ЦПК України.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови

від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитом та процентами, ухвалене ним у цій частині судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції не усунув усіх порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальним законом повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа в частині вирішення позову про стягнення заборгованості за кредитом та процентами підлягає направленню на новий апеляційний розгляд.

Під час нового розгляду апеляційному суду з урахуванням змісту цієї постанови необхідно надати належну оцінку розрахунку заборгованості для встановлення розміру заборгованості за нарахованими банком платежами в межах позовної давності та графіку погашення кредиту для визначення суми платежів за тілом кредиту (додержання позичальником умов договору щодо їх внесення у визначеному розмірі та встановлені строки); встановити період чинності поруки ОСОБА_2 ; вирішити клопотання ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» про заміну сторони правонаступником; розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Колегія суддів враховує, що рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені в апеляційному порядку не оскаржувалось та судом апеляційної інстанції не переглядалось, тому оскаржувані судові рішення в цій частині не є предметом касаційного перегляду.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року в частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за кредитом та процентами за користування кредитом і в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції щодо солідарного стягнення судового збору скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук