Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.07.2019 року у справі №404/4279/17

Постанова

Іменем України

03 березня 2021 року

м. Київ

справа № 404/4279/17

провадження № 61-5002св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - служба у справах дітей виконавчого комітету міської ради

м. Кропивницького,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 06 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Карпенка О. Л.,

Єгорової С. М., Кіселика С. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

Позовну заяву мотивовано тим, що сторони у справі є батьками малолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Починаючи з 2014 року відповідач проживає окремо від дитини, обов'язків, які покладені законом на батьків, не виконує, а також не бере будь-якої участі у вихованні та житті сина. Зазначав, що всі питання щодо виховання дитини вирішуються ним самостійно, без участі та підтримки відповідача, а дитина перебуває на повному його утриманні. Відповідач ніяким чином не піклується про сина, не проявляє заінтересованості в його подальшій долі, не цікавиться його успіхами, станом здоров'я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, його навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, не спілкується з дитиною, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню ним загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу та не створює умов для отримання ним освіти.

Крім того, позивач зазначав, що ОСОБА_2 свідомо не бажає брати участь у вихованні дитини, виявляти турботу щодо неї, оскільки перешкод чи заборони щодо побачень з дитиною відповідачеві ніхто не чинить.

З огляду на викладене, позивач просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 грудня

2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач протягом тривалого часу ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, не піклується про дитину, не бере участі у її вихованні та матеріальному забезпеченні, не цікавиться станом здоров'я та розвитком дитини, тобто фактично самоусунулася від виконання батьківських обов'язків.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 06 лютого 2020 року рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 грудня

2018 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову

ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позбавлення батьківських прав стосовно малолітньої дитини є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують свої батьківські обов'язки, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Позивач не надав належних та допустимих доказів винної поведінки відповідача щодо свідомого нехтування нею своїми обов'язками та ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання дитини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що матеріали справи містять достатньо доказів, які підтверджують ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, відповідач не цікавиться життям власної дитини, не проявляє інтересу до неї, не бере участь у її вихованні.

Відзив на касаційну скаргу

У квітні 2020 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень.

У травні 2020 року від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, мотивована незгодою з доводами відзиву.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 23 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 липня 2011 року.

У період перебування сторін у шлюбі у них народився син - ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області

від 04 липня 2011 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на неповнолітнього сина ОСОБА_4 у розмірі ј частини всіх видів доходів щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 03 лютого 2011 року.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 березня

2016 року визначено місце проживання малолітнього сина ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з батьком - ОСОБА_1, який зареєстрований та припинено стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на підставі рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 липня 2011 року.

Стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі

ј частин з усіх видів її заробітку /доходів/, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з 27 жовтня 2015 року і продовжуючи до повноліття, тобто до

ІНФОРМАЦІЯ_2.

Згідно з довідкою від 02 червня 2017 року № 136, виданою комунальним закладом "Навчально-виховного об'єднання № 32 "Спеціалізована загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, позашкільний центр "Школа мистецтв" Кіровоградської міської ради Кіровоградської області", ОСОБА_4 навчається в зазначеному навчальному закладі.

Мати ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов'язків, не бере належної участі у вихованні сина, протягом навчання сина в цьому навчальному закладі не відвідувала батьківських зборів, взагалі життям, навчанням сина не цікавиться.

Відповідно до довідки Кіровоградської дитячої міської лікарні від 01 вересня 2016 року № 352 ОСОБА_4 у період із 12 по 30 серпня 2016 року знаходився на стаціонарному лікуванні в педіатричному відділенні вказаної лікарні, при цьому догляд дитина отримувала від батька - ОСОБА_1, бабусі - ОСОБА_5 та дідуся - ОСОБА_6.

Із характеристики, виданої Кіровоградською обласною асоціацією кіокушинкай карате, вбачається, що ОСОБА_4 займається тренуваннями в секції "кіокушинкай карате".

Згідно з довідкою комунального закладу "Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 61 "Гніздечко" комбінованого типу Кіровоградської міської ради" від 09 жовтня 2017 року №11, мати ОСОБА_4 -

ОСОБА_2 за час перебування дитини у дошкільному закладі не брала участі у вихованні дитини, не приводила і не забирала сина із закладу.

Як вбачається з довідок Фортечного відділу державної виконавчої служби м.

Кропивницького Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області від 07 червня 2017 року № 842,843 відповідач не сплачує аліменти на утримання сина, які стягнуті з неї судовим рішенням.

За висновком органу опіки та піклування Кіровоградської міської ради від 14 липня 2017 року № 3838/49-05-24, з урахуванням рішення комісії з питань захисту прав дитини від 05 липня 2017 року, визначено за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Як вбачається з вказаного висновку, працівниками служби у справах дітей проводилася бесіда із малолітнім ОСОБА_4, який повідомив, що вважає своєю сім'єю батька, дідуся та бабусю, а свою матір не бачив декілька років і яка про нього не піклується, не приходить до школи, не вітає з днем народження.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 зверталася до служби у справах дітей Виконавчого комітету Кіровоградської міської ради із заявою про визначення їй порядку для її участі у вихованні та спілкуванні із малолітнім сином ОСОБА_4, але на засіданні комісії вона просила залишити подану нею заяву без розгляду.

За заявою відповідача проводилася перевірка по факту того, що батьки позивача (дід та баба ОСОБА_4) чинять їй перешкоди у спілкуванні із сином та було встановлено, що протягом 2016-2018 роки ОСОБА_2 не виявляла бажання спілкуватися із сином і роз'яснено, що дане питання відноситься до цивільно-правових відносин.

З листа Кропивницького відділу поліції ГУНП у Кіровоградській області від 07 березня 2018 року № Аз-39/117-18 вбачається, що до пред'явлення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав остання тричі (02 та 04 березня 2016 року і 01 червня 2017 року) зверталася до поліції зі скаргами на те, що ОСОБА_1, а також його батьки -

ОСОБА_6 і ОСОБА_5 створюють їй перешкоди у побаченнях з сином ОСОБА_4, налаштовують дитину проти неї, утримують дитину в себе

(а. с. 80 т. 1). З аналогічною за змістом скаргою ОСОБА_2 зверталася до поліції 04 липня 2018 року, що підтверджується довідкою (а. с. 123 т. 1), а також до Кіровоградської місцевої прокуратури (а. с. 147 т. 1).

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 3 статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини

від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Згідно із статтею 18 Закону України "Про охорону дитинства" держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

У справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки.

У справі "Мамчур проти України" (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. При цьому основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із частинами 2 та 4 статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Пунктами 15,16,18 постанови Пленуму Верховного Суду України

від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України рокувстановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених Частиною 1 статті 81 ЦПК України.

Відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Суд попередніх інстанцій надали належну оцінку зверненню

ОСОБА_2 до правоохоронних органів зі скаргами про наявність перешкод у спілкуванні з дитиною та до органів опіки та піклування із заявою про встановлення порядку участі у вихованні дитини, що свідчить насамперед про інтерес матері до дитини, намагання брати участь у вихованні сина.

Встановивши відсутність свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, а також наявність перешкод у вихованні та спілкуванні з дитиною, а також те, що мати дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує та вчиняє активні дії, спрямовані на підтримку відносин із сином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про права дитини держави-учасниці зобов'язуються поважати право дитини на збереження індивідуальності, включаючи громадянство, ім'я та сімейні зв'язки, як передбачається законом, не допускаючи протизаконного втручання.

Ухвалюючи рішення в справі "М. С. проти України" від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини.

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним (параграф 76).

ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

За положенням частини 6 статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер.

Суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку висновку органу опіки та піклування та правильно вважав, що цей висновок є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини на можливість збереження сімейних зв'язків, оскільки у матеріалах справи відсутні дані про обставини, які б свідчили про винну поведінку відповідача щодо сина, свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов'язками. Відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з нею сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.

Сама по собі несплата аліментів при демонстрації інтересу до збереження сімейних стосунків із дитиною не свідчить про невиконання матір'ю батьківських обов'язків мірою, достатньою для позбавлення її батьківських прав та розриву сімейних зв'язків із сином.

Доводи заявника щодо відсутності зацікавленості відповідача у спілкуванні з дитиною були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, а тому окремого аналізу не потребують.

Посилання ОСОБА_1 на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 209/2821/15-ц (провадження № 61-2357св18), від 21 листопада 2018 року у справі № 201/6232/17 (провадження 61-41214св18), які, на його думку, не врахував суд апеляційної інстанції є необґрунтованими, оскільки, по-перше, у цих справах Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для позбавлення батьківських прав, а по-друге у зазначених справах порівняно зі справою, яка переглядається, є різними встановлені судами фактичні обставини.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів.

Згідно з частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Кропивницького апеляційного суду від 06 лютого 2020 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович