Історія справи

Постанова ВССУ від 21.01.2026 року у справі №2-1718/2010
Постанова КЦС ВП від 15.02.2023 року у справі №2-1718/2010
Постанова КЦС ВП від 15.02.2023 року у справі №2-1718/2010

Постанова

Іменем України

15 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 2-1718/2010

провадження № 61-5352св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Шоста Львівська державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Сихівського районного суду міста Львова від 06 жовтня 2010 року у складі судді Волоско І. Р. та постанову Львівського апеляційного суду від 24 травня 2022 року у складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Ванівського О. М., Крайник Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У травні 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Шоста Львівська державна нотаріальна контора, про визнання договору дарування недійсним, посилаючись на те, що на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 28 вересня 2001 року її батько ОСОБА_3 подарував їй квартиру АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 її батько помер. 17 березня 2010 року вона звернулася до Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (далі - КП «БТІ») із заявою, в якій просила зареєструвати за нею право власності на подаровану їй квартиру. Однак рішенням реєстратора КП «БТІ» їй було відмовлено в реєстрації права власності з підстав наявності суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно. Як з`ясувалося в подальшому, за договором дарування від 28 липня 2005 року її батько подарував квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , хоча не мав права розпоряджатися цим майном, оскільки на підставі раніше укладеного договору дарування від 28 вересня 2001 року вона була власником спірної квартири. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 28 липня 2005 року та витребувати від ОСОБА_2 вказане нерухоме майно.

Заочним рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 06 жовтня 2010 року позов задоволено. Визнано договір дарування квартири АДРЕСА_1 , від 28 липня 2005 року на ім`я ОСОБА_2 недійсним. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що договір дарування від 28 вересня 2001 року є дійсним, і саме з моменту вчинення цього правочину ОСОБА_1 стала власником квартири АДРЕСА_1 . Тому ОСОБА_3 не мав права розпоряджатися спірною квартирою, в тому числі відчужувати це майно шляхом укладення 28 липня 2005 року іншого договору дарування. Оскільки наявні підстави для визнання недійсним оспорюваного правочину, то з незаконного володіння ОСОБА_2 необхідно витребувати згадану квартиру.

У листопаді 2021 року ОСОБА_2 подала заяву про перегляд вказаного заочного рішення суду.

Ухвалою Сихівського районного суду міста Львова від 09 грудня 2021 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

14 грудня 2021 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на заочне рішення Сихівського районного суду міста Львова від 06 жовтня 2010 року.

Постановою Львівського апеляційного суду від 24 травня 2022 року апеляційну скаргуОСОБА_2 залишено без задоволення, а заочне рішення Сихівського районного суду міста Львова від 06 жовтня 2010 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи ОСОБА_2 про її неналежне повідомлення про час і місце розгляду справи в суді першої інстанції не заслуговують на увагу, оскільки місцевим судом надсилалися відповідачу судові повістки за адресою її проживання, однак не були вручені адресату та поверталися до суду із зазначенням причини повернення - «за закінченням терміну зберігання». Крім того, судом було розміщено оголошення в газеті «Високий Замок» про виклик ОСОБА_2 в судове засідання, призначене на 06 жовтня 2010 року (день ухвалення оскаржуваного рішення), а отже, було вжито всіх можливих заходів щодо належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи та через її неявку ухвалено заочне рішення.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У червні 2022 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати заочне рішення Сихівського районного суду міста Львова від 06 жовтня 2010 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 травня 2022 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказала, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 445/1011/17, від 05 лютого 2020 року у справі № 563/927/16-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 727/2751/16-ц, від 18 травня 2020 року у справі № 742/2011/17, від 28 травня 2020 року у справі № 310/8530/17, від 19 січня 2021 року у справі № 754/15344/18, в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 та в постановах Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16, від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України). ОСОБА_3 не укладав договору дарування квартири від 28 вересня 2001 року, його волевиявлення не було вільним і не відповідало внутрішній волі. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін. За договором дарування від 28 вересня 2001 року не відбулося фактичної передачі дарувальником та фактичного прийняття обдаровуваною предмета договору. ОСОБА_3 уклав договір дарування з позивачем внаслідок помилки, вважаючи, що він укладає договір довічного утримання. Крім цього, ОСОБА_2 зазначила, що вона не була належним чином повідомлена судом першої інстанції про розгляд справи, що є порушенням її права на доступ до правосуддя. Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи в суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести в суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України).

У липні 2022 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.від 20 червня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Сихівського районного суду міста Львова.

04 липня 2022 року справа № 2-1718/2010 надійшла до Верховного Суду.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду від 20 січня 2023 року у зв`язку з перебуванням судді Черняк Ю. В. у відпустці, пов`язаної з вагітністю і пологами, призначений повторний автоматизований розподіл цієї справи.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 січня 2023 року матеріали справи № 2-1718/2010 передано судді-доповідачу Стрільчуку В. А., судді, які входять до складу колегії: Ігнатенко В. М., Карпенко С. О.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 5 частини першої, пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає.

Частиною першою статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 «Апеляційне провадження» розділу V цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 6 Цивільного процесуального кодексу Українивід 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції (далі - ЦПК України 2004 року), ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи.

Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями (частини перша та друга статті 74 ЦПК України 2004 року).

Згідно з частиною п`ятою статті 74 ЦПК України 2004 року судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 76 ЦПК України 2004 року судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з нею, а за їх відсутності - відповідній житлово-експлуатаційній організації або виконавчому органу місцевого самоврядування. У разі відсутності адресата особа, що доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.

Отже, під час розгляду справи в суді першої інстанції належним доказом вручення судової повістки, надісланої засобами поштового зв`язку, було, зокрема повідомлення про вручення рекомендованого листа.

Згідно з частиною четвертою статті 169 ЦПК України 2004 року, якщо суд не має відомостей про причину неявки відповідача, повідомленого належним чином, або причину неявки буде визнано неповажною, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

У разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи (частина перша статті 224 ЦПК України 2004 року).

Матеріалами справи підтверджується, що в позовній заяві ОСОБА_1 зазначила адресу місця проживання відповідача ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 (а. с. 4-5).

За змістом абзацу 5 частини п`ятої статті 74 ЦПК України 2004 року лише у разі відсутності відповідача за зареєстрованою адресою його проживання (перебування), вважалося, що судовий виклик або судове повідомлення вручені належним чином.

У пунктах 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17-ц (провадження № 14-507цс18) вказано, що приписи ЦПК України як на момент ухвалення заочного рішення, так і на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду (пункт 31 постанови від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц).

В матеріалах справи містяться поштові конверти, адресовані місцевим судом ОСОБА_2 за вищезгаданою адресою, разом з повідомленнями про вручення поштового відправлення, які повернуті відділенням поштового зв`язку до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання», а не через відсутність відповідача за зареєстрованою адресою її проживання (а. с. 30, 31, 64, 65).

Також судом першої інстанції було розміщено оголошення в газеті «Високий Замок» про виклик відповідача ОСОБА_2 в судове засідання, призначене на 06 жовтня 2010 року (день ухвалення місцевим судом заочного рішення в цій справі)(а. с. 66, 71-72).

Частиною дев`ятою статті 74 ЦПК України 2004 року передбачено, що відповідач, місце проживання (перебування чи роботи) або місцезнаходження якого позивачеві невідоме, навіть після його звернення до адресного бюро і органів внутрішніх справ, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи.

Системний аналіз вказаної норми процесуального права свідчить про те, що оголошення у пресі не є належним способом виклику особи в судове засідання в разі злісного ухилення від явки, чи умисного неотримання судової повістки або коли вона деякий час дійсно відсутня за місцем проживання (чи роботи) за будь-яких причин (відрядження, хвороба, знаходження на заробітках тощо), а такий виклик здійснюється лише у випадку, коли фактичне місце проживання або місцезнаходження особи невідоме.

Отже, суд першої інстанції розглянув справу, не повідомивши належним чином ОСОБА_2 про час та місце судового засідання.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема в постановах від 19 вересня 2018 року у справі № 219/5355/14-ц (провадження № 61-2956св18), від 15 січня 2020 року у справі № 199/892/14-ц (провадження № 61-8366св19), від 23 вересня 2020 року у справі № 756/5050/15-ц (провадження № 61-21682св19).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 289/2207/127 (провадження № 14-506цс19) вказано, що повідомлення сторін про час та місце розгляду справи проводиться відповідно до вимог статей 74 75 76 ЦПК України 2004 року. Якщо ж в матеріалах справи немає доказів інформування відповідача про час та місце розгляду справи, то він не може вважатися повідомленим належним чином. У цих випадках не буде підстав для заочного розгляду цивільної справи.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилалася, зокрема на порушення судом першої інстанції норм цивільного процесуального права, а саме - неповідомлення її належним чином про розгляд справи, що є порушенням права на доступ до правосуддя (а. с. 127-136).

Аналіз оскаржуваної постанови апеляційного суду свідчить, що надаючи відповідь на вищезазначений конкретний, доречний та важливий довід відповідача ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції безпідставно виходив з того, що названий відповідач була належним чином повідомлена місцевим судом про розгляд справи.

Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

В постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21) зазначено, що тлумачення частини першої статті 8, частини другої статті 211, пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що: обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу; невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства; розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. У ситуації, коли суд першої інстанції розглянув справу за відсутності сторони, яка не була належним чином повідомлена про час та місце її розгляду, а суд апеляційної інстанції, повідомивши відповідну сторону належним чином, залишив таке рішення суду першої інстанції без змін, якщо такий учасник справи обґрунтовував свою апеляційну скаргу такою підставою, суд касаційної інстанції не може застосувати правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» (частина друга статті 410 ЦПК України). Тлумачення частини другої статті 410 ЦПК України свідчить, що: правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення; оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції; правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства. У справі, яка переглядається, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України передбачено обов`язкову підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, а тому зробив неправильний висновок про залишення рішення суду першої інстанції без змін. Таким чином, доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, Об`єднана палата вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Залишаючи без змін заочне рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не взяв до уваги те, що в даному випадку суд першої інстанції розглянув справу та ухвалив судове рішення по суті спору за відсутності відповідача ОСОБА_2 , не повідомленої належним чином про дату, час і місце судового засідання, як і не врахував, що згідно з пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України зазначена обставина є обов`язковою підставою для скасування рішення місцевого суду та ухвалення нового судового рішення.

Наведене відповідає правовому висновку Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеному у вищезгаданій постанові від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21).

Таким чином, доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з порушенням норм процесуального права.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до цього ж суду.

Керуючись статтями 400, 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 24 травня 2022 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук