Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.02.2018 року у справі №395/168/17

Постанова

Іменем України

14 листопада 2018 року

м. Київ

справа №395/168/17

провадження № 61-7466св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Коротун В. М., КратВ.І.

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Агроконтракт-Н»

відповідачі: ОСОБА_4, сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агролан»,

розглянув у порядку письмового позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 22 листопада 2017 року в складі колегії суддів: Авраменко Т. М., Суровицької Л. В., Чельник О. І.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю «Агроконтракт-Н» (далі - ТОВ «Агроконтракт-Н») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агролан» (далі - СТОВ «Агролан») про визнання договору оренди недійсним та визнання договору оренди поновленим із попереднім орендарем.

В обґрунтування своїх вимог позивач указував, що 09 жовтня 2008 року уклав з ОСОБА_4 договір оренди земельної ділянки, що розташована на території Дібрівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, площею 3,23 га строком на п'ять років.

Відповідно до умов договору ТОВ «Агроконтракт-Н» має переважне право на поновлення договору на новий строк у разі, якщо сторони не пізніше ніж за шість місяців до його закінчення не отримали письмового повідомлення щодо інших пропозицій та не отримали підтвердження про його отримання іншою стороною.

27 березня 2013 року та 6 березня 2014 року ТОВ «Агроконтракт-Н» направило відповідачу листи-повідомлення про поновлення договору, до якого було долучено проект додаткової угоди.

Однак, 1 жовтня 2014 року ОСОБА_4 та СТОВ «Агролан» уклали новий договір оренди зазначеної земельної ділянки.

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений ОСОБА_4 та СТОВ «Агролан», та визнати поновленим договір оренди укладений ОСОБА_4 та ТОВ «Агроконтракт-Н».

Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 28 вересня 2017 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ «Агроконтракт-Н» районний суд виходив із того, що договір оренди, укладений ОСОБА_4 та ТОВ «Агроконтракт-Н» не зареєстрований в установленому законом порядку, у зв'язку з чим є неукладеним, а відтак й не може бути поновленим.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 22 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про визнання договору оренди поновленим із попереднім орендарем скасовано, позов в цій частині задоволено. Визнано поновленим договір оренди земельної ділянки, укладений 09 жовтня 2008 року між ТОВ «Агроконтракт-Н» та ОСОБА_4 В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивач як орендар належно виконував умови договору оренди; дотримався строків та процедури повідомлення про намір реалізувати своє переважне право на поновлення договору оренди на новий строк; орендодавець не надіслав у встановлений законом строк відмову в поновленні договору на новий строк, не повідомив про намір укласти договір оренди з іншим орендарем; уклав договір оренди з іншим орендарем на умовах, що не є більш сприятливими у порівнянні із запропонованими попереднім орендарем, у позивача на підставі статті 33 Закону України «Про оренду землі» є переважне право на поновлення договору оренди землі на новий строк і це право було порушено у зв'язку з укладенням орендодавцем договору оренди із іншим орендарем.

У грудні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду в частині задоволення позову про визнання поновленим договору оренди земельної ділянки з попереднім орендарем та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в цій частині.

В іншій частині рішення апеляційного суду не оскаржується та в касаційному порядку не переглядається.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд свої висновки зробив на недопустимих доказах і припущеннях; до правовідносин, що виникли між сторонами, неправильно застосував норми закону, що регулюють відносини оренди земельної ділянки в частині переважного права орендаря на поновлення договору. Апеляційний суд не врахував листи-повідомлення орендодавця 04 квітня 2014 року та від 26 квітня 2014 року про небажання продовжувати дію договору оренди, укладеного з ТОВ «Агроконтракт-Н».

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту першого Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

9 лютого 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_4 передано до Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недоведеність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суди встановили, що 09 жовтня 2008 року ТОВ «Агроконтракт-Н» і ОСОБА_4 уклали договір оренди земельної ділянки, що розташована на території Дібрівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, площею 3,23 га строком на п'ять років.

21 вересня 2009 року зазначений договір зареєстровано у Новомиргородському районному відділенні Кіровоградської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», про що в книзі державної реєстрації договорів оренди вчинено запис №04.09.377.00246.

Пунктом 3.2 договору оренди сторони погодили, що дія договору продовжується на наступний термін дії, вказаний в пункті 3.1 цього договору, якщо жодна зі сторін не пізніше ніж за 6 місяців до його закінчення не отримала письмового повідомлення щодо інших пропозицій та не отримала підтвердження про його отримання іншою стороною.

01 жовтня 2014 року ОСОБА_4 уклав із СТОВ «Агролан» новий договір оренди зазначеної земельної ділянки.

Частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно із частиною першою статті 626 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до вимог частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Правові підстави поновлення договору оренди землі визначаються статтею 33 Закону України «Про оренду землі», яка фактично об'єднує два випадки пролонгації договору оренди землі.

Так, відповідно до частин першої - п'ятої статті 33 цього Закону (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Частинами восьмою та дев'ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.

Ці положення узгоджуються із загальною нормою частини першої статті 777 ЦК України.

Тобто реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду землі», можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків.

Отже, для застосування частини першої статті 33 Закону України «Про оренду землі» та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно частинами 2-5 цього закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов'язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

Частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов'язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

У справі № 594/376/17-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору.

Установлено, що до закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки позивач з метою скористатися своїм переважним правом щодо поновлення договору оренди двічі направляв орендодавцю ОСОБА_4 листи-повідомлення з пропозицією поновлення договору оренди з проектом додаткової угоди №1, а саме 27 березня 2013 року №ЛП-9 та від 06 березня 2014 року №118/9.

Докази направлення листа-повідомлення від 27 березня 2013 року позивач не надав. Лист-повідомлення від 06 березня 2014 року з проектом додаткової угоди на адресу ОСОБА_4 за місцем його проживання направлено позивачем 22 квітня 2014 року, що підтверджується квитанцією про направлення поштою рекомендованого листа. Факт отримання такого листа ОСОБА_4 не заперечувався.

За змістом частини четвертої статті 33 Закону України «Про оренду землі» у разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

15 березня 2014 року та 26 квітня 2014 року ОСОБА_4 направляв ТОВ «Агроконтракт-Н» листи-повідомлення про відмову в поновленні договору оренди.

У журналі вхідної кореспонденції 29 квітня 2014 року №187 зареєстрована заява ОСОБА_4 про розірвання договору оренди.

У листах орендодавець повідомив про те, що він користуючись правом, передбаченим пунктом 3.2 договору оренди, попереджає про те, що він не має наміру після закінчення терміну дії договору оренди продовжувати з товариством дію договору чи укладати новий договір. Зазначив, що вимагає після збору врожаю 2014 року не здійснювати посів сільськогосподарських та інших культур на належній йому земельній ділянці та повернути земельну ділянку, вільну від посівів у стані, придатному для подальшого використання. У цих листах ОСОБА_4 повідомив, що має намір самостійно розпорядитись, в тому числі і самостійно використовувати зазначену земельну ділянку.

Отже, наявність заперечень зі сторони орендодавця щодо поновлення договору з попереднім орендарем дають підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, на укладення договору оренди землі відповідно до частини четвертої статті 33 Закону України «Про оренду землі» припинилося.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки суди неправильно застосували норми матеріального права і ухвалення нового судового рішення не потребує встановлення фактичних обставин справи, ухвалене апеляційним судом рішення в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з прийняттям у цій частині нового рішення про відмову в позові.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки судом касаційної інстанції задоволено касаційну скаргу ОСОБА_4 скасовано рішення апеляційного суду в частині визнання договору оренди землі поновленим із попереднім орендарем та у цій частині ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на позивача.

У зв'язку із наведеним із товариства з обмеженою відповідальністю «Агроконтракт-Н» на користь ОСОБА_4 підлягає стягненню судовий, сплачений за подачу касаційної скарги в сумі 3 307, 20 грн.

Відповідно до частини 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Встановлено, що ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2018 року зупинено виконання рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 22 листопада 2017 року до завершення розгляду касаційної скарги.

Ураховуючи те, що рішення апеляційного суду підлягає скасуванню, підстави для поновлення його виконання (дії) відсутні.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 22 листопада 2017 року в частині задоволення вимог про визнання договору оренди землі поновленим із попереднім орендарем скасувати.

В задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Агроконтракт-Н» до ОСОБА_4, сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агролан» про визнання договору оренди землі поновленим із попереднім орендарем відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Агроконтракт-Н» на користь ОСОБА_4 судовий збір за подання касаційної скарги в сумі 3 307,20 грн (три тисячі триста сім гривень двадцять копійок).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді Н. О. Антоненко

В.І. Журавель

В.М. Коротун

В.І. Крат