Історія справи

Постанова КЦС ВП від 14.05.2025 року у справі №521/5178/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2025 року

м. Київ

справа № 521/5178/21

провадження № 61-9299св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А., учасники справи:

позивач - Одеська міська рада,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа - Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 09 вересня 2021 року у складі судді Бобуйка І. А. та постанову Одеського апеляційного суду від 23 травня 2024 року у складі колегії суддів: Дришлюка А. І., Сегеди С. М., Громіка Р. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року Одеська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, про скасування реєстрації декларації, рішення державного реєстратора та звільнення самовільно зайнятої ділянки шляхом знесення прибудови.

Позовну заяву обґрунтувала тим, що первісний власник ОСОБА_3 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 42,00 кв. м., що знаходиться за вищевказаною адресою на підставі заочного рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 12 жовтня 2007 року № 2-7387/07. Згодом ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 17 листопада 2017 року (серія та номер № 2270), посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Брандіс А. Б., продала вищевказану квартиру в рівних частках ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Надалі, як свідчить інформація в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відповідач змінила прізвище з ОСОБА_5 на ОСОБА_6 .

Зазначала, що дані з Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, свідчать про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, свідчать про те, що у грудні 2019 року Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради зареєстровано повідомлення про початок виконання будівельних робіт «Реконструкція квартири АДРЕСА_1 під нежитлове приміщення АДРЕСА_2 » за № ОД 061193502659.

У вересні 2020 року Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради зареєстровано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації «Реконструкція квартири АДРЕСА_1 під нежитлове приміщення № 2 без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані за адресою: АДРЕСА_3 » за № ОД 101200929112.

12 жовтня 2020 року рішенням державного реєстратора Єременка І. М. проведено державну реєстрацію змін до розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на квартиру АДРЕСА_2 , а саме: змінено об`єкт, площу та адресу об`єкта та внесено записи про право власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_7 за № 38614983 та № 38614910 відповідно.

05 січня 2021 року Відділом самоврядного контролю за використанням і охороною земель та дотриманням вимог земельного законодавства Департаменту комунальної власності Одеської міської ради проведено обстеження земельної ділянки за вищевказаною адресою, за результатами якого встановлено, що на земельній ділянці, орієнтовною площею 25,00 кв. м, розташована прибудова до квартири на першому поверсі п`ятиповерхового житлового будинку АДРЕСА_3 , за рахунок земельної ділянки комунальної власності територіальної громади м. Одеси, яка у встановленому законом порядку для такого будівництва не відводилась.

Одеська міська рада переконувала, що замість проведення робіт з реконструкції квартири АДРЕСА_1 без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані фактично здійснено будівництво окремого приміщення та забудова земельної ділянки комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що свідчить про самочинне будівництво.

Враховуючи наведене, Одеська міська рада просила суд скасувати реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації «Реконструкція квартири АДРЕСА_1 під нежитлове приміщення № 2 без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані за адресою: АДРЕСА_3 », яка була зареєстрована Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради від 30 вересня 2020 року № ОД 101200929112; скасувати рішення державного реєстратора Єременка І. М. від 12 жовтня 2020 року індексний номер: 54528404, що є підставою для проведення державної реєстрації припинення права власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_8 на нежитлове приміщення № 2 за адресою: АДРЕСА_3 ; зобов`язати ОСОБА_1 та ОСОБА_8 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, орієнтовною площею 25,00 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , шляхом знесення нежитлового приміщення, загальною площею 20,9 кв. м., за адресою: АДРЕСА_3 , позначеного під АДРЕСА_4 у технічному паспорті, виготовленому Приватним підприємством «Варіант» від 16 червня 2020 року; стягнути з відповідачів на користь Одеської міської ради сплачений судовий збір.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 09 вересня 2021 року позов Одеської міської ради задоволено. Скасовано реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації «Реконструкція квартири АДРЕСА_1 під нежитлове приміщення АДРЕСА_2 », яка була зареєстрована Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради від 30 вересня 2020 року № ОД 101200929112. Скасовано рішення державного реєстратора Єременка І. М. від 12 жовтня 2020 року індексний номер: 54528404, що є підставою для проведення державної реєстрації припинення права власності за ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_8 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) на нежитлове приміщення № 2 за адресою: АДРЕСА_3 . Зобов`язано ОСОБА_1 та ОСОБА_8 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, орієнтовною площею 25,00 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , шляхом знесення нежитлового приміщення загальною площею 20,90 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3 , позначеного під № 4 у технічному паспорті, виготовленому ПП «Варіант» від 16 червня 2020 року. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки заявлений ОСОБА_1 та ОСОБА_7 в дозвільних документах вид будівництва - реконструкція квартири АДРЕСА_1 під нежитлове приміщення № 2 без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані не відповідає фактично проведеним роботам з будівництва прибудови до такої квартири, а також оскільки реконструйована квартира розташована на першому поверсі багатоквартирного будинку і таке збільшення об`єкта нерухомості неможливо провести без зміни геометричних розмірів квартири, що свідчить про недостовірність вказаної у Декларації про готовність об`єкта до експлуатації інформації про проведення реконструкції нерухомого об`єкта без зміни його геометричних розмірів, то реконструкція квартири АДРЕСА_1 проведена зі зміною геометричних розмірів фундаментів у плані, а саме шляхом будівництва приміщення, площею 20,90 кв. м, за рахунок земельної ділянки комунальної власності територіальної громади м. Одеси за вищевказаною адресою, яка не була відведена для такої мети у встановленому законом порядку.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що подані ОСОБА_1 та ОСОБА_7 реєстратору документи для проведення державної реєстрації права власності на нібито новостворений об`єкт нерухомого майна не дають змогу встановити законність набуття ними речових прав на окремо побудоване нежитлове приміщення, загальною площею 20,90 кв.м, що розташоване за рахунок земельної ділянки комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що свідчить про наявність суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 23 травня 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в інтересах якої діяла адвокат Близнюкова С. І., залишено без задоволення, а рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 09 вересня 2021 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що оскаржуване судове рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У серпні 2024 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 09 вересня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 23 травня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та закрити провадження у цій справі.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, висловлених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22, від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16, від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20, від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18, від 15 травня 2019 року у справі № 686/19389/17 та у постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 916/1986/18, від 14 липня 2021 року у справі № 757/920/20-ц, від 10 березня 2021 року у справі № 607/8542/16, від 14 червня 2023 року у справі № 522/10706/18 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).

Також заявниця вказує на порушення судами правил юрисдикції загальних судів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- проігнорували, що після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкта до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання і, як наслідок, будь-які права або охоронювані законні інтереси позивача не порушуються;

- не звернули увагу на те, що заявниця є суб`єктом господарювання, а спірний об`єкт нерухомого майна використовується нею для здійснення господарської діяльності, а тому спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства;

- дійшли помилкових висновків про зміни геометричних розмірів фундаментів об`єкта нерухомості виключно на оцінці технічних характеристик об`єкта, а не на відповідних висновках будівельно-технічної експертизи;

- не встановили обставин наявності/відсутності прибудови з моменту будівництва будинку АДРЕСА_3 ;

- не дослідили матеріали технічної інвентаризації на такий будинок, в тому числі плани поверхів, плани земельної ділянки за різні роки, які зберігаються в Комунальному підприємстві «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради;

- безпідставно втрутились у мирне володіння відповідачами спірним майном.

Також у касаційній скарзі заявниця виклала клопотання про зупинення дії та виконання оскаржуваних судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

У липні 2024 року Одеська міська рада через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому зазначила про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 28 червня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 09 вересня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 23 травня 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Малиновського районного суду м. Одеси матеріали справи № 521/5178/21; відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання та дії оскаржуваних судових рішень; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У серпні 2024 року матеріали справи № 521/5178/21 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 травня 2025 року справу № 521/5178/21 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі заочного рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 12 жовтня 2007 року у справі № 2-7387/07 ОСОБА_3 набула право власності на квартиру АДРЕСА_5 .

17 листопада 2017 року ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу № 2270, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Брандіс А. Б., продала вищевказану квартиру в рівних частках ОСОБА_1 та ОСОБА_7

12 грудня 2019 року Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради зареєстровано повідомлення про початок виконання будівельних робіт «Реконструкція квартири АДРЕСА_1 під нежитлове приміщення № 2 без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані за адресою: АДРЕСА_3 » серії ОД № 061193502659.

22 вересня 2020 року Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради зареєстровано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації «Реконструкція квартири АДРЕСА_1 під нежитлове приміщення № 2 без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані за адресою: АДРЕСА_3 » за серії ОД № 101200929112.

12 жовтня 2020 року рішенням державного реєстратора Єременка І. М. (індексний номер: 54528404) проведено державну реєстрацію змін до записів про право власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_7 № 38614983 та № 38614910 відповідно, розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на квартиру АДРЕСА_2 , а саме: змінено об`єкт нерухомого майна з квартири на нежитлове приміщення; змінено загальну площу об`єкта з 42,00 кв. м на 66,60 кв. м; змінено адресу об`єкта нерухомості: АДРЕСА_1 на АДРЕСА_1 ; до підстав виникнення права власності: додано технічний паспорт, виготовлений 16 червня 2020 року ПП «Варіант», та декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстровану Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради від 30 вересня 2020 року серії ОД № 101200929112.

05 січня 2021 року відділом самоврядного контролю за використанням і охороною земель та дотриманням вимог земельного законодавства Департаменту комунальної власності Одеської міської ради проведено обстеження земельної ділянки за вищевказаною адресою, за результатами якого встановлено, що на земельній ділянці орієнтовною площею 25,00 кв. м розташована прибудова до квартири на першому поверсі п`ятиповерхового житлового будинку АДРЕСА_3 , за рахунок земельної ділянки комунальної власності територіальної громади м. Одеси, яка у встановленому законом порядку для такого будівництва не відводилась.

Згідно з копією акта обстеження об`єкта містобудування щодо дотримання законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові на території м. Одеси від 03 лютого 2021 року зафіксовано улаштування прибудови до квартири АДРЕСА_2 , орієнтовною площею забудови по зовнішньому краю зовнішніх стін 24,0 кв. м (6,0 х 4,0 м).

Відповідно до технічного паспорта, виготовленого 16 червня 2020 року ПП «Варіант» на групу нежитлових приміщень № 2 на АДРЕСА_3 , що наявний у Державному реєстрі речових прав, зазначено нежитлове приміщення під № 2, рік спорудження - 2020 рік, фундамент - залізобетон; стіни - залізобетон, газобетон; покриття - бітум, черепиця; перекриття - дерево; підлога - плитка, лінолеум; сходи - бетон.

Правове обґрунтування

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 14 Конституції України).

Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (частини перша, четверта та восьма статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до частини першої статі 83 Земельного кодексу України (далі - ЗК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до статті 328 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з частиною другою статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Згідно зі статтею 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Відповідно до частини четвертої статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» реконструкція, реставрація або капітальний ремонт об`єктів будівництва без зміни зовнішніх геометричних розмірів їхніх фундаментів у плані, реконструкція або капітальний ремонт автомобільних доріг, залізничних колій, ліній електропередачі, зв`язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій у межах земель їх розміщення, а також комплексна реконструкція кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду і нове будівництво об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури відповідно до містобудівної документації на замовлення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування на відповідних землях державної чи комунальної власності можуть здійснюватися за відсутності документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою.

Частина друга статті 391 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі виявлення відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю факту подання недостовірних даних, наведених у надісланому повідомленні чи зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, зокрема, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи без належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, а також у разі набрання законної сили судовим рішенням про скасування містобудівних умов та обмежень відповідний орган державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду звертається до суду із позовом про скасування реєстрації такої декларації або про припинення права на виконання підготовчих або будівельних робіт, набутого на підставі поданого повідомлення.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», зокрема статтею 391, встановлено єдину підставу для скасування реєстрації декларації, а саме: подання замовником недостовірних даних, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом.

Водночас такі недостовірні дані повинні відповідати одній із наступних умов, які дають підстави вважити об`єкт самочинним будівництвом: об`єкт збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; об`єкт збудований або будується без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи; об`єкт збудований або будується без належно затвердженого проекту або будівельного паспорта.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20 липня 2023 року у справі № 523/3113/20 та від 13 грудня 2023 року № 522/17307/19.

Реконструкція, реставрація або капітальний ремонт об`єктів будівництва без зміни зовнішніх геометричних розмірів їхніх фундаментів у плані, реконструкція або капітальний ремонт автомобільних доріг, залізничних колій, ліній електропередачі, зв`язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій у межах земель їх розміщення, а також комплексна реконструкція кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду і нове будівництво об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури відповідно до містобудівної документації на замовлення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування на відповідних землях державної чи комунальної власності можуть здійснюватися за відсутності документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою (пункт 7 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466).

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог Одеської міської ради, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, правильно встановив, що заявлений ОСОБА_1 та ОСОБА_7 у дозвільних документах вид будівництва - реконструкція квартири АДРЕСА_1 під нежитлове приміщення № 2 без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані не відповідає фактично проведеним роботам з будівництва прибудови до такої квартири, а також, що реконструйована квартира розташована на першому поверсі багатоквартирного будинку і збільшення об`єкта нерухомості неможливо провести без зміни геометричних розмірів квартири, що свідчить про недостовірність вказаної у декларації про готовність об`єкта до експлуатації інформації про проведення реконструкції нерухомого об`єкта без зміни його геометричних розмірів.

Також суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що реконструкція квартири АДРЕСА_1 проведена відповідачами зі зміною геометричних розмірів фундаментів у плані, а саме шляхом будівництва приміщення площею 20,90 кв. м, за рахунок земельної ділянки комунальної власності територіальної громади м. Одеси за вищевказаною адресою, яка не була відведена для такої мети у встановленому законом порядку.

Крім того, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що подані ОСОБА_1 та ОСОБА_7 реєстратору документи для проведення державної реєстрації права власності на нібито новостворений об`єкт нерухомого майна не дають змогу встановити законність набуття ними речових прав на окремо побудоване нежитлове приміщення, загальною площею 20,90 кв. м, що розташоване за рахунок земельної ділянки комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що свідчить про наявність суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що заявниця є суб`єктом господарювання, а спірний об`єкт нерухомого майна використовується нею для здійснення господарської діяльності, а тому спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Статтями 124 125 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У пункті 15 частини першої статті 20 ГПК України зазначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.

Отже, ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України Господарським кодексом України (далі - ГК України), іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Статтею 1 ГК України передбачено, що цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Разом із цим учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями (статті 2 3 ГК України).

Стаття 42 ГК України визначає, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Статтями 25 та 26 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Статтею 42 Конституції України визначено, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це ж право закріплене й у частині першій статті 50 ЦК України, відповідно до якої право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Частиною другою статті 50 ЦК України визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

У частині першій статті 58 ГК України передбачено, що суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа - підприємець у порядку, визначеному законом.

Згідно із частинами першою та третьою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність, зокрема, безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.

Тобто, підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Отже, фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур, не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19).

Відповідно до частин першої та другої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Аналіз матеріалів справи, яка переглядається, свідчить про те, що набуття права власності на квартиру АДРЕСА_2 , площа якої у наступному була незаконно збільшена у зв`язку з будівництвом окремого приміщення та забудови земельної ділянки комунальної власності, відбулась фізичними особами ОСОБА_1 та ОСОБА_7 за відсутності їх статусу як суб`єктів господарської діяльності.

Спір у цій справі виник між Одеською міською радою та фізичними особами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 щодо скасування реєстрації декларації, рішення державного реєстратора та звільнення самовільно зайнятої ділянки шляхом знесення прибудови до квартири АДРЕСА_2 .

Реєстрація заявниці ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця відбулась 01 квітня 2021 року, тобто майже одночасно з відкриттям провадження у цій справі.

Під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій відповідачі не повідомили суд (у відзивах, поясненнях, апеляційних скаргах) та не надали жодних доказів здійснення підприємницької діяльності у самочинно спорудженому приміщенні за адресою: АДРЕСА_3 , та факту реєстрації ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця.

Натомість, інформація про здійснення ОСОБА_1 підприємницької діяльності як фізичною особою-підприємцем, яка підтверджена доказами, наведена у цій справі заявницею вперше у її касаційній скарзі.

Однак, згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій під час вирішення цієї справи не допустили порушення норм пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України та правильно розглянули спір у порядку цивільного судочинства.

Посилання у касаційній скарзі на те, що після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкта до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання і, як наслідок, будь-які права або охоронювані законні інтереси позивача не порушуються, Верховний Суд відхиляє, оскільки у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц (провадження № 14-445цс19) Велика Палата Верховного Суду здійснила оцінку можливості вирішення в судовому порядку вимоги про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації для відновлення становища власника у спірних правовідносинах та дійшла висновку про те, що будівництво об`єкта на земельній ділянці, яка не була для цього відведена, без належних дозволів на будівництво та без належно затвердженого проєкту, у межах території, на якій заборонене будівництво, повинно мати наслідком скасування реєстрації декларації судом (схожого висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 18 липня 2022 року у справі № 330/1009/19).

Аргументи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновків про зміни геометричних розмірів фундаментів об`єкта нерухомості виключно на підставі оцінки технічних характеристик об`єкта, а не на відповідних висновках будівельно-технічної експертизи, є необґрунтованими, оскільки у цій справі відповідачі не ініціювали призначення будівельно-технічної експертизи та не подавали до суду висновків, складених експертом за їх замовленням, для з`ясування питання щодо проведення реконструкції квартири АДРЕСА_3 зі зміною/без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані.

Натомість у цій справі суди попередніх інстанцій, зокрема встановили, що наявною у матеріалах цієї справи копією акта обстеження об`єкта містобудування щодо дотримання законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові на території м. Одеси від 03 лютого 2021 року, зафіксовано факт улаштування прибудови до квартири АДРЕСА_2 , орієнтовною площею забудови по зовнішньому краю зовнішніх стін 24,0 кв. м (6,0 х 4,0 м) (т. 1, а. с. 22-25).

Таким чином, з урахуванням положень статей 13 81 89 ЦПК України та оцінки наявних у справі доказів, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано встановили, що реконструкція квартири АДРЕСА_2 проведена зі зміною геометричних розмірів фундаментів у плані.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22, від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16, від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20, від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18, від 15 травня 2019 року у справі № 686/19389/17 та у постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 916/1986/18, від 14 липня 2021 року у справі № 757/920/20-ц, від 10 березня 2021 року у справі № 607/8542/16, від 14 червня 2023 року у справі № 522/10706/18 є безпідставними, оскільки оскаржувані судові рішення таким висновкам не суперечать, і встановлені судом у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У цій справі суди виходили з конкретних обставин справи з урахуванням наданих сторонами доказів.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не встановили обставин наявності/відсутності прибудови з моменту будівництва будинку АДРЕСА_3 , є необґрунтованими, оскільки у будь-якому випадку належним відповідачем за позовом власника землі про знесення самочинного будівництва є останній набувач такого об`єкта, який зареєстрував право власності на самочинне будівництво.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 13 березня 2024 року у справі № 915/1439/21.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно втрутились у мирне володіння відповідачами спірним майном, Верховний Суд відхиляє, оскільки у цій справі відповідачі набули права власності на об`єкт самовільного будівництва з порушенням встановленого законом порядку, знесення такого об`єкта жодним чином не впливає на їх право мирного володіння, а право відповідачів на користування земельною ділянкою обмежене необхідністю отримання відповідного дозволу власника земельної ділянки, який в установленому законом порядку ними не отримано.

Звертаючись із позовними вимогами зокрема про звільнення самовільно зайнятої ділянки шляхом знесення прибудови, Одеська міська радапереслідувала легітимну мету, оскільки спірна споруда збудована за відсутності дозвільної документації, на земельній ділянці, що не була відведена для здійснення цієї мети, що порушує права землевласника, територіальної громади міста Одеса та суспільні інтереси щодо охорони комунальної власності.

Зобов`язання знести самовільно побудовану споруду є пропорційним визначеній меті, прямо передбачене частиною четвертою статті 376 ЦК України, а усунення незаконної забудови не є для відповідачів надмірним індивідуальним тягарем, якщо порівнювати цей тягар зі шкодою, яка наноситься власнику земельної ділянки, територіальній громаді міста Одеса.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до необхідності переоцінки доказів, незгоди заявниці з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

Водночас Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених частиною першою статті 410 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 09 вересня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 23 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець