Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.11.2020 року у справі №640/19796/17

Постанова

Іменем України

12 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 640/19796/17-ц

провадження № 61-14828св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, які діють в інтересах малолітньої ОСОБА_5, ОСОБА_6, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_7, ОСОБА_8, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_9,

третя особа - Харківська загальноосвітня школа № 165 Харківської міської ради Харківської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4, які діють в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_5, та представника ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2, - ОСОБА_10 на рішення Київського районного суду м.

Харкова від 11 грудня 2019 року у складі судді Попрас В. О. та постанову Харківського апеляційного суду від 10 вересня 2020 року у складі колегії суддів:

Кругової С. С., Маміної О. В., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У грудні 2017 року ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, які діють в інтересах малолітньої ОСОБА_5, ОСОБА_6, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_7, ОСОБА_8, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_9, третя особа - Харківська загальноосвітня школа № 165 Харківської міської ради Харківської області (далі - Харківська ЗОШ № 165), про відшкодування шкоди завданої здоров'ю.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 12 травня 2017 року на уроці фізкультури її син ОСОБА_11, став жертвою ганебної, неприпустимої поведінки учнів 6Б класу: ОСОБА_9, ОСОБА_5 та ОСОБА_7, які знущались над її сином ОСОБА_12, знявши це на відео мобільного телефону та виклавши відео в мережу Інтернет. Син страждає на аутизм, тобто є незвичайною дитиною. ОСОБА_12 відрізняється від інших дітей, про що свідчить психологічний висновок від 08 червня 2017 року № 3317. Батьки ОСОБА_2 доклали багато зусиль для соціалізації дитини у межах загальноосвітньої школи, витрачено близько 30 000,00 дол. США. В лютому 2017 року дитина пройшла курс інтенсивної терапії із спеціалістами з Ізраїлю вартістю 2 500,00 дол. США. Після всіх цих намагань для нормального життя дитини, ганебна поведінка школярів знищила досягнення ОСОБА_12.12 травня 2017 року ОСОБА_11, йдучи додому, весь час плакав, у нього була істерика, вночі він кричав. 13 травня 2017 року ОСОБА_12 відмовився йти до школи. 19 травня 2017 року на занятті психолог відмітив, що стан здоров'я ОСОБА_12 погіршився. 01 червня 2017 року психіатр оглянув ОСОБА_12 та також встановив погіршення стану його здоров'я. В серпні 2017 року ОСОБА_12 перебував на стаціонарному лікуванні.

Вона після всього перенесеного також потрапила до лікарні та змушена звертатись за допомогою до психолога. На лікування у психолога позивач витратила 1 850,00
грн, на реабілітацію ОСОБА_12 - 10 140,00 грн. Після всього, що сталось, вона змушена звернутись до спеціаліста - "тьютора", який супроводжуватиме ОСОБА_12 в школі весь час, що також є витратами, які виникли після інциденту, що стався 12 травня 2017 року. Вважає, що дітьми відповідачів спричинено шкоду здоров'ю її сина, що має наслідком суттєве погіршення її здоров'я. Оскільки малолітні діти не відповідають за заподіяну шкоду, відповідальність несуть їхні батьки.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1, з урахуванням уточнених вимог, просила стягнути на її користь солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_8 у рахунок відшкодування шкоди, завданої здоров'ю, 3 000 000,00 грн, відшкодування майнової шкоди - 180 276,49 грн, відшкодування моральної шкоди - 2 189 723,51

грн та судові витрати.

Заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_1, у березні 2018 року ОСОБА_3, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_5, звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, Харківської ЗОШ № 165, про відшкодування шкоди, завданої здоров'ю.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 12 травня 2017 року на уроці фізкультури, який одночасно проводився у двох класах: 5Б та 4А, учень 4 класу ОСОБА_11 неодноразово знімав штани та всі діти, що були присутні на уроці, це бачили і з нього сміялися. Надалі ОСОБА_11 сидів на лаві неподалік ОСОБА_5 та вона чула, як до нього підійшли діти з 4 класу по імені ОСОБА_13 і ОСОБА_14 та прохали зняти нижню білизну. Після чого ОСОБА_11 знову зняв штани та нижню білизну і в такому вигляді стояв перед учнями, що знаходилися поряд. Всі діти сміялися і ОСОБА_12 також посміхався. Таким чином, знявши штани, ОСОБА_11 сміявся, до того часу, поки не підійшов учитель фізкультури ОСОБА_15, який вдарив ОСОБА_12 рукою, заставивши вдягти штани та сісти на лавку, від чого ОСОБА_12 злякався та перестав сміятися. Крім того, ОСОБА_15 вдарив по спині малолітню ОСОБА_5, на той час ученицю 5Б класу, оскільки вона знімала на телефон дії ОСОБА_2. Проте на вимогу учителя ОСОБА_15 та в його присутності ОСОБА_16 відразу видалила зазначене відео, тому не викладала і фізично не могла викласти це відео в мережу Інтернет. При цьому, ОСОБА_1 та керівництво школи приховали від учнів 5Б класу та їхніх батьків інформацію про те, що в школі навчається дитина з особливими освітніми потребами, яким є ОСОБА_11, що в подальшому призвело до виникнення 12 травня 2017 року зазначеної ситуації в школі, через яку вона терпіла приниження та образи від батьків ОСОБА_2, які звинуватили її в поганому вихованні дочки, яка нібито змусила ОСОБА_2 знімати штани та нижню білизну, сміялася з нього та знімала це на відео, ображали її та дочку непристойними, образливими словами в присутності малолітніх.

Отримавши уточнену позовну заяву ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів у розмірі 3 000 000 грн, у неї стався нервовий стрес, від якого її шкіра покрилася плямами, в зв'язку з чим їй довелось звертатися до лікувальних закладів, де їй поставлено діагноз: алергічний дерматит. Частину коштів, які для неї є суттєвими, довелося витратити на своє лікування, яке до цього часу триває. ОСОБА_1 завдала шкоду її здоров'ю, яка виразилася у погрозах на її адресу, приниженні та образах її та малолітніх дітей.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_3, з урахуванням уточнених вимог, просила визнати дії керівництва Харківської ЗОШ № 165 та ОСОБА_1 щодо невиконання вимог законодавства про порядок зарахування до загальноосвітнього навчального закладу та не створення умов для навчання малолітнього ОСОБА_2, який є дитиною з особливими освітніми потребами, такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства України, та стягнути з ОСОБА_1 на її користь на відшкодування майнової шкоди 800,00 грн, на відшкодування моральної шкоди 60 000,00 грн та судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 19 250,00 грн.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2019 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не довела належними та допустимими доказами те, що неправомірними діями чи бездіяльністю відповідачів та їхніх малолітніх дітей ОСОБА_1 та її малолітньому сину ОСОБА_12 завдана моральна шкода, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діями відповідачів та їх вини в заподіянні моральної шкоди, не зазначила з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Доказів ганебної, неприпустимої поведінки учнів 6Б класу: ОСОБА_9, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 та доказів знущання учнів 6Б класу над ОСОБА_17, викладання ними відео в мережу Інтернет, ОСОБА_1 суду не надала. Розрахункових документів (чеків, касових чеків, квитанцій) чи інші документів, які б свідчили про витрачення ОСОБА_1 коштів на придбання в період лікування лікарських препаратів, зазначених в довідках лікаря, що є єдиними належними та допустимими доказами, які можуть свідчити про понесення витрат на лікування та придбання ліків, суду не надано. Довідки лікаря не свідчать про витрачення коштів ОСОБА_1 на придбання лікарських засобів для лікування, тому не можуть бути належними та допустимими доказами для відшкодування шкоди як витрат, понесених позивачем на придбання лікарських препаратів.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 не доведено належними та допустимими доказами те, що неправомірними діями чи бездіяльністю протилежно сторони їй завдана шкода.

Постановою Харківського апеляційного суду від 10 вересня 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновком про те, що судом не надано достовірних (на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи), та достатніх (які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування) доказів безпосередніх активних протиправного характеру дій учнів ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_9, спрямованих на заподіяння учню ОСОБА_18 шкоди. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4, які діють в інтересах малолітньої ОСОБА_5, про відсутність забезпечення умов для навчання дітей з особливими освітніми потребами не можуть бути підставою для задоволення зустрічного позову, оскільки з матеріалів справи вбачається, що з першого до третього класу для ОСОБА_19 організовано навчання за індивідуальними навчальними планами. Для учня розроблені індивідуальні розклади уроків. Відсутність висновку психолого-медико-педагогічної консультації для зарахування дитини з особливими освітніми потребами до інклюзивного класу не є перешкодою для створення навчальним закладом необхідних умов для навчання дитини з особливими освітніми потребами, яке здійснюється за зверненнями батьків такої дитини.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи

У жовтні 2020 року представник ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2, - ОСОБА_10 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2019 рокута постанову Харківського апеляційного суду від 10 вересня 2020 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні первісного позову та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, а в іншій частині судові рішення залишити без змін, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі вказує на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах. Крім того, дослідивши зміст рішення суду апеляційної інстанції стає зрозумілим - судді не мають жодної уяви про розвиток дітей-аутистів, про складнощі їх психологічної організації. Суд припускає, що теперішній стан ОСОБА_12 ніяк не пов'язаний з подіями 12 травня 2017 року, проте не наводить свого судження щодо стану ОСОБА_12 після 12 травня 2017 року, як не дає належної оцінки й допитаним фахівцям, які зазначили суду про погіршення стану здоров'я дитини та істотного погіршення його здібностей після інциденту в школі.

У грудні 2020 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, які діють в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_5, подали до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 10 вересня 2020 року, в якій просять скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні їхнього зустрічного позову та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, а в іншій частині судові рішення залишити без змін, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі вказують на те, що володіючи інформацією щодо особливостей свого малолітнього сина, ОСОБА_1 не отримала та не надала школі висновок психолого-медико-педагогічної консультації, на підставі якого б її дитині з особливими освітніми потребами розроблено індивідуальну навчальну програму з визначенням форм і методів навчання. ОСОБА_11 може навчатися лише за програмою для дітей з розладами спектру аутизму за умов складання індивідуальної програми розвитку дитини, тобто за індивідуальною формою навчання або за умов організації інклюзивного навчання.

У грудні 2020 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, які діють в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_5, подали відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2, - ОСОБА_10, згідно з яким своїми діями ОСОБА_1 протягом трьох років продовжує спричиняти шкоду законним правам та інтересам сім'ї ОСОБА_20, які змушені переживати ряд морально-психологічних страждань - стрес, постійно пригнічений стан, оскільки їх без будь-яких обґрунтованих підстав звинувачують у неналежному вихованні своєї дитини, у скоєнні її дитиною поступку з сексуальним підґрунтям, чого ні вони, ні їхня дитина не скоювали, оскільки весь свій вільний час проводять з дітьми, виховуючи їх добрими та чуйними дітьми, внаслідок чого протягом тривалого періоду часу їх нормальні життєві зв'язки порушені, а свою невинуватість вони змушені доводити у судовому порядку.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2, - ОСОБА_10, витребувано матеріали цивільної справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4, які діють в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_5, та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

04 лютого 2021 року справа надійшла до суду касаційної інстанції.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини встановлені судами

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є учнем Харківської ЗОШ № 165 та навчається у школі з першого класу. З першого до третього класу для ОСОБА_19 організовано навчання за індивідуальними навчальними планами. Для учня розроблені індивідуальні розклади уроків. Із четвертого класу ОСОБА_21 навчається за звичайними програмами разом з усіма учнями.

У період навчального 2016-2017 року ОСОБА_2 навчався у 4А класі Харківської ЗОШ № 165.

12 травня 2017 року малолітній ОСОБА_2 перебував на заняттях у школі. Цього ж дня проходив урок фізичної культури у спортивному залі, розташованому в навчальному закладі, для учнів 4А класу під керівництвом вчителя фізичної культури ОСОБА_22 та учнів 5Б класу під керівництвом другого вчителя фізичної культури ОСОБА_15.

У суді першої інстанції в судовому засіданні за клопотанням сторін допитані учні 5Б класу: ОСОБА_5, ОСОБА_23, вчителі фізичної культури: ОСОБА_15, ОСОБА_22, класний керівник 4А класу ОСОБА_24, заступник директора школи ОСОБА_25.

Із наданих ними пояснень встановлено, що під час уроку фізкультури ОСОБА_11 самостійно, без будь-яких примушень та насильства зняв штани та нижню білизну. ОСОБА_26 та ОСОБА_5 в цей час знімали все, що відбувалось на мобільні телефони, та після зауважень вчителя фізкультури ОСОБА_15 видалили це відео з мобільних телефонів і воно до мережі Інтернет не потрапило.

12 травня 2017 року класним керівником 5Б класу ОСОБА_15 відразу після випадку, що трапився, проведена бесіда з учнями про недопустимість такої поведінки; класним керівником ОСОБА_24 проведена бесіда з учнями 4А класу; відбулась бесіда між ОСОБА_1 - мамою ОСОБА_12, вчителем фізичної культури, класним керівником 5Б класу та заступником директора з навчально-виховної роботи, під час якої ОСОБА_15 та ОСОБА_25 принесли вибачення за ситуацію, що виникла.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частинами 1 та 2 статті 22 ЦК Україниособа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, серед іншого, полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів (стаття 23 ЦК України).

Статтею 23 ЦК Українивизначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (стаття 1166 ЦК України).

Аналіз наведеної норми права з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.

Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Такий же правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 3-51гс14, підстав відступити від якого Верховний Суд не встановив.

Разом з тим, потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди неправомірними діями чи бездіяльністю відповідача, розмір завданої шкоди, тобто факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди, доводить сторона, яка вимагає відшкодування шкоди.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги представника ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2, - ОСОБА_10.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій, на підставі зібраних у справі доказів, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 у зв'язку із його недоведеністю, оскільки матеріали справи не містять доказів вчинення малолітніми: ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29 під час уроку фізкультури дій, спрямованих на заподіяння негативних наслідків малолітньому ОСОБА_30, як то: насильства, висловлення йому образ або погроз, переслідування, залякування, чи інших дій, які могли б бути психотравмуючим фактором та безпосередньо спричинити негативні наслідки емоційного характеру у малолітнього ОСОБА_2. Судом не встановлено факт поширення в мережі Інтернет будь-якого відеозапису, де був би зафіксований син позивача.

ОСОБА_1 не довела належними та допустимими доказами те, що неправомірними діями чи бездіяльністю відповідачів та їхніх малолітніх дітей їй та її малолітньому сину ОСОБА_12 завдана моральна шкода. Висновки психологів, витяги психолого-медико-педагогічної консультації не підтверджують доводів позивача про те, що теперішній стан дитини пов'язаний із подіями, які мали місце в школі 12 травня 2017 року на уроці фізкультури, тобто відсутнє належне підтвердження існування причино-наслідкового зв'язку між психоемоційним станом ОСОБА_19 та його спілкуванням у школі 12 травня 2017 року на уроці фізкультури з ОСОБА_27, ОСОБА_31, ОСОБА_32.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4, які діють в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_5.

Верховний Суд, переглядаючи справу в частині висновків судів щодо відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, погоджується з тим, що Харківська ЗОШ № 165 не порушувала вимог закону щодо забезпечення відповідних умов та належної організації інклюзивного навчання дитини з особливими освітніми потребами, оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15 серпня 2011 року № 872, якою визначається Порядок організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах, зарахування дитини в клас з інклюзивним навчанням здійснюється за заявою батьків або законних представників. При цьому, Верховний Суд вказує на те, що закон не забороняє дітям з особливими потребами приймати участь в освітньому процесі та здобувати освіту на рівні з іншими дітьми. Усесвітня Декларація прав людини 1948 року гарантує право на безкоштовну й обов'язкову освіту для всіх дітей. Конвенція ООН щодо осіб з особливими потребами відстоює права людей з особливими потребами на освіту без будь-якої дискримінації.

При цьому, вимоги ОСОБА_3 про відшкодування завданої їй та її неповнолітній дочці ОСОБА_5 майнової та моральної шкоди, є безпідставними, оскільки судами не встановлено обставин, які б підтверджували заподіяння їм будь-якої шкоди у результаті дій позивача та її малолітнього сина чи дій Харківської ЗОШ № 165.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення як первісного позову ОСОБА_1, так і зустрічного позову ОСОБА_3.

Верховний Суд наголошує на тому, що виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Наслідки неналежного виховання можуть мати свої негативні прояви.

Виховати дитину - велике мистецтво, так як процес виховання - це безперервна робота серця, розуму і волі батьків. Саме батьки є головною ланкою у особистісному розвитку своєї дитини,

Відповідальними за виховання дітей також є педагогічні колективи навчальних закладів, де навчаються діти, оскільки загальна середня освіта - цілеспрямований процес оволодіння систематизованими знаннями про природу, людину, суспільство, культуру та виробництво засобами пізнавальної і практичної діяльності, результатом якого є інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості, що є основою для подальшої освіти і трудової діяльності.

Створення гідних умов навчання для дітей з особливими освітніми потребами є соціальним обов'язком держави та моральним обов'язком усіх членів суспільства.

Отже, батьки неповнолітніх дітей і заклади освіти, в яких діти здобувають освіту, зобов'язані виконувати свої обов'язки щодо виховання дітей в дусі поваги до оточуючих з метою неприпустимості порушення прав інших осіб, а це означає не тільки не вчиняти активних дій, на шкоду іншим, але й створювати умови, у тому числі психологічне середовище, де кожна дитина незалежно від її освітніх потреб, відчувала б себе у безпеці та комфорті.

Щодо постановлення окремої ухвали

Згідно з частиною 10 статті 262 ЦПК Українисуд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли. Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлення під час розгляду справи порушень норм матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є правом, а не обов'язком суду.

Судом касаційної інстанції не встановлено порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, які слугували б підставою для постановлення окремої ухвали у цій справі.

Інші доводи касаційних скарг ґрунтуються на власному тлумаченні заявниками норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявників із висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин справи, проте до повноважень суду касаційної інстанції не віднесено встановлення нових обставин, які не були встановлені судами попередніх інстанцій.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявниками у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_3, ОСОБА_4, які діють в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_5, про постановлення окремої ухвали.

Касаційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4, які діють в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_5, та представника ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2, - ОСОБА_10 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2019 рокута постанову Харківського апеляційного суду від 10 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик