Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.01.2019 року у справі №243/10482/17

Постанова

Іменем України

13 березня 2019 року

м. Київ

справа № 243/10482/17

провадження № 61-48977св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - акціонерне товариство «ДТЕК Донецькі електромережі»,

представник позивача - ОСОБА_2,

розглянув у порядку письмового провадження без виклику сторін касаційну скаргу ОСОБА_1 та його представника - ОСОБА_2 на ухвалу Донецького апеляційного суду від 12 листопада 2018 року у складі судді Новікової Г. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «ДТЕК Донецькі електромережі» (далі - АТ «ДТЕК Донецькі електромережі») про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за затримку видачі трудової книжки.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 працював в ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго», правонаступником якого є АТ «ДТЕК Донецькі електромережі», на посаді начальника центральної служби підстанції технічної дирекції, з робочим місцем у місті Горлівка Донецької області.

31 березня 2017 року ОСОБА_1 був звільнений з підприємства. На день звільнення відповідач не виплатив всі належні йому при звільненні суми: заробітну плату з 01 березня 2017 року по 31 березня 2017 року та компенсацію за невикористану відпустку. Також позивачем не було видано йому трудову книжку, незважаючи на те, що він неодноразово надсилав позивачу заяви з проханням провести розрахунок, надати копії наказів про звільнення та вимоги з пересиланням йому трудової книжки із зазначенням адреси.

Весь кадровий персонал, в тому числі і працівники по веденню бухгалтерського та кадрового обліку були переміщений у місто Маріуполь та місто Краматорськ Донецької області, а тому ніяких перешкод у виконанні зазначених дій у відповідача не було, тому вважає дії відповідача незаконними та дискримінаційними та просить суд стягнути з відповідача:

- заборгованість по заробітній платі за період з 01 березня 2017 року по

31 березня 2017 року в сумі 14 828,66 грн;

- компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 38 063,65 грн;

- середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у зв'язку з затримкою трудової книжки у розмірі 103 126,69 грн;

- витрати на оплату правової допомоги у розмірі 550,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області

від 27 серпня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що обставини справи, зокрема щодо фактів наявності або відсутності заборгованості у відповідача перед позивачем не доведено позивачем по справі, з боку суду були прийняти відповідні заходи для встановлення вказаних фактів, проте їх наявність або відсутність судом не встановлено, незважаючи на те, що фактичне припинення трудових відносин позивача не заперечувалось представником відповідача по справі. Судом також не встановлено наявності вини відповідача у порушенні трудового законодавства перед працівниками, звільненими в період встановлення непереборної сили, тобто з 13 березня 2017 року.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 оскаржив його в апеляційному порядку.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 16 жовтня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 27 серпня 2018 року залишено без руху та надано десятиденний строк з дня отримання копії ухвали суду для сплати судового збору в розмірі 1 546,90 грн.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 12 листопада 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 27 серпня

2018 року визнано неподаною та повернуто заявнику.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що станом на

12 листопада 2018 року вимоги ухвали суду апеляційної інстанції про залишення апеляційної скарги не виконано, судовий збір не сплачено, а тому скарга вважається неподаною та повертається заявнику.

Суд апеляційної інстанції в ухвалі вказав, що згідно позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 243/9232/17, за подання позову про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за затримку видачі трудової книжки позивачі не звільняються від сплати судового збору, оскільки це є компенсація за порушені права, а не заробітна плата.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

07 грудня 2018 року ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 через засоби поштового зв'язку подали до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, з урахуванням уточнень, просять скасувати ухвалу Донецького апеляційного суду від 12 листопада 2018 року, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за затримку видачі трудової книжки є заробітною платою (винагородою), яка виплачується працівнику за період, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати. Таким чином ця оплата входить до основного фонду оплати праці відповідно до пункту 2.1.1. Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2014 року № 114/8713.

Доводи інших учасників справи:

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи

№ 243/10482/17 з Слов'янського міськрайонного суду Донецької області.

09 січня 2019 року матеріали цивільної справи № 243/10482/17 надійшли до Верховного Суду.

11 січня 2019 року матеріали цивільної справи № 243/10482/17 передано судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2019 року справу № 243/10482/17 призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оцінка аргументів учасників справи й висновків суду апеляційної інстанції:

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».

Відповідно до статті 1 цього Закону судовим збором є збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Водночас статтею 5 Закону України «Про судовий збір» установлено пільги щодо сплати судового збору, згідно з пунктом 1 частини першої якої від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (відповідно до преамбули цього Кодексу).

Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 Кодексу законів про працю України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Так, відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Водночас згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Відповідальність за затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівниковівстановлено частиною п'ятою статті 235 КЗпП України, згідно з приписами якої у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом трудової книжки.

Водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

З огляду на викладене пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі- у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за затримку видачі трудової книжки під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові

від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги:

Згідно з частиною третьою статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За правилами частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Донецького апелячційного суду від 12 листопада 2018 року - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують і підстав для скасування оскаржуваної ухвали немає.

Щодо судових витрат

За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на висновок колегії суддів про залишення касаційної скарги ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 без задоволення, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» встановлено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2018 року становить 1 762,00 грн.

За подання касаційної скарги на ухвалу суду фізичною особою встановлено ставку судового збору, що становить 0,2 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»).

Згідно із частиною першою статті 9 Закону України «Про судовий збір» судовий збір зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

З матеріалів справи вбачається, що звернувшись у грудні 2018 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Донецького апеляційного суду від 12 листопада 2018 року, ОСОБА_1 не було сплачено судовий збір за подачу касаційної скарги, а отже, із заявника підлягає стягненню до Державного бюджету України судовий збір розміром 352,40 грн за подання відповідної касаційної скарги.

Керуючись статтями 141 406 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та його представника - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Донецького апеляційного суду від 12 листопада 2018 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Державного бюджету України 352,40 грн (триста п'ятдесят дві гривні сорок копійок) судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: Н. О. Антоненко В. І. Журавель В. М. Коротун В. П. Курило