Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.02.2019 року у справі №801/13164/2012

Постанова

Іменем України

13 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 801/13164/2012

провадження № 61-20493св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Бердянська міжрайонна прокуратура з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави Україна,

відповідачі: Бердянська міська рада Запорізької області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 27 травня 2015 року в складі судді Парій О. В. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 04 квітня 2017 року в складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Кухаря С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2012 року Бердянський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави Україна ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Бердянської міської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що за результатами прокурорської перевірки встановлено порушення підпункту 5.19 пункту 5 рішення Бердянської міської ради від 31 березня 2010 року «Про передачу у власність та в оренду земельних ділянок громадянам», якими затверджено проект відведення земельних ділянок та передано ОСОБА_2 у приватну власність земельну ділянку площею 0,096 га з присвоєнням поштової адреси: АДРЕСА_1.

На підставі вказаного рішення 29 квітня 2010 року за ОСОБА_2 проведена державна реєстрація державного акта на право власності на зазначену земельну ділянку.

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05 червня 2010 року земельна ділянка була відчужена ОСОБА_1 На підставі вказаного договору був виготовлений державний акт на право власності на земельну ділянку, який був зареєстрований 03 серпня 2010 року.

Згідно з інформацією управління Держземагенства у Бердянському районі Запорізької області станом на 11 листопада 2013 року зазначена земельна ділянка належить ОСОБА_3

В порушення норм закону проекти відводу, затверджені спірним рішенням міської ради, розроблялись та затверджувались без розробки містобудівного обґрунтування об'єкту, без встановлення містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок.

Всупереч вимогам земельного законодавства обов'язкова державна експертиза землевпорядної документації проведена не була, не був дотриманий порядок набуття права власності на землю.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка знаходиться в прибережній захисній смузі Азовського моря та належать до земель водного фонду, усі договори купівлі-продажу спірної земельної ділянці укладені з порушенням вимог закону, оскільки земельна ділянка передавалась особам, у яких вона на підставі наведених вище норм Земельного кодексу України та Водного кодексу України не могла перебувати у власності. Тому вказані договори купівлі-продажу є недійсними (нікчемними), а земельна ділянка підлягає витребуванню з незаконного володіння шляхом визнання недійсним державних актів на право приватної власності на земельну ділянку, скасування реєстрації правовстановлюючих документів на землю.

На підставі викладеного, уточнивши позовні вимоги, Бердянська міжрайонна прокуратура з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави Україна просила визнати незаконним та скасувати підпункт 5.19 пункту 5 рішення вісімдесятої сесії Бердянської міської ради п'ятого скликання від 31 березня 2010 року «Про передачу у власність та в оренду земельних ділянок громадянам»;

визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,096 га, виданий на ім'я ОСОБА_2 для ведення індивідуального дачного будівництва в АДРЕСА_1, вартістю 498 700,80 грн, та таким, що не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю;

Визнати недійсним державний акт на право власності від 03 серпня 2010 року на земельну ділянку площею 0,096 га, виданий на ім'я ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва;

витребувати з незаконного володіння ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,096 га, розташовану по АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 27 травня 2015 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано підпункт 5.19 пункту 5 рішення вісімдесятої сесії Бердянської міської ради п'ятого скликання від 31 березня 2010 року «Про передачу у власність та в оренду земельних ділянок громадянам».

Визнано недійсним державний акт на право власності, виданий на ім'я ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,096 га для ведення індивідуального дачного будівництва в м. Бердянську, розташовану на АДРЕСА_1, вартістю 498 700,80 грн.

Визнано недійсним державний акт на право власності, виданий на ім'я ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,096 га для індивідуального дачного будівництва в м. Бердянську, розташовану на АДРЕСА_1, вартістю 498 700,80 грн.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,096 га вартістю 498 700,80 грн., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що під час прийняття рішення «Про передачу у власність та в оренду земельних ділянок громадянам» Бердянська міська рада Запорізької області порушила вимоги чинного на той час земельного та водного законодавства, в частині підстав та порядку надання земельної ділянки у власність ОСОБА_2, а тому, зазначені пункти рішення є незаконними та підлягають скасуванню, а державний акт на право власності на земельну ділянку, що виданий на підставі вказаного рішення, повинен бути визнаний недійсним. При цьому суди встановили, що договори купівлі-продажу спірної земельної ділянки, укладені 05 червня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, та 21 червня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 спрямовані на протиправне відчуження земель прибережної захисної смуги, які не підлягають передачі з державної до приватної власності, вказані правочини є такими, що порушують публічний порядок, тобто нікчемними.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 04 квітня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, указав на те, що спірна земельна ділянка перебуває в межах двокілометрової прибережної захисної смуги уздовж Азовського моря, а також згідно з Генеральним планом м. Бердянська знаходиться на території оздоровчих установ та установ відпочинку, а тому не може бути передана у власність громадянам відповідно до статей 48 52 ЗК України. Оскільки рішення міської ради, на підставі якого ОСОБА_2 отримав земельну ділянку, підлягає скасуванню, то й підстава набуття майна також відпала, а тому згідно з вимогами статті 1212 ЦК України зазначена земельна ділянка підлягає поверненню територіальній громаді м. Бердянська.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3, в указаній справі і витребувано цивільну справу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30 січня 2019 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту м. Бердянська Запорізькій області, тобто позовна заява не може бути заявлена в інтересах держави, а тільки в інтересах громади в особі Бердянської міської ради як власника земель комунальної власності відповідної територіальної громади в особі відповідної місцевої ради. До функцій прокурора не входить звернення до суду з позовами в інтересах юридичної особи - Бердянської міської ради. Отже, прокурор не мав права звертатись до суду з позовом у цій справі. Бердянська міська рада, затвердивши проект землеустрою, не порушувала норми законодавства, на які посилається позивач в своєму позові, оскільки до компетенції Бердянської міської ради не входять повноваження з розробки та погодження проектів землеустрою земельних ділянок, тільки затвердження. При цьому, оскаржувана земельна ділянка на час розробки, погодження та затвердження проекту землеустрою відносилася до земель житлової та громадської забудови на підставі рішення Бердянської міської ради від 25 лютого 2010 року, тому проект землеустрою не підлягав обов'язковій державній експертизі.

05 лютого 2019 року до Верховного Суду від ОСОБА_3, в інтересах якої діє адвокат Духовна О.В., надійшло клопотання про проведення розгляду справи в судовому засіданні з викликом учасників справи, вказуючи на складність справи та необхідність надання пояснень у справі.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що підпунктом 5.19 пункту 5 рішення вісімдесятої сесії Бердянської міської ради п'ятого скликання від 31 березня 2010 року «Про передачу у власність та в оренду земельних ділянок громадянам», затверджено проект відведення земельних ділянок та передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,096 га з присвоєнням поштової адреси: АДРЕСА_1.

На підставі вказаного рішення за ОСОБА_2 29 квітня 2010 року проведено державну реєстрацію державного акта на право власності на зазначену земельну ділянку.

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05 червня 2010 року ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_1 купив земельну ділянку площею 0,096 га за адресою: м. Бердянськ АДРЕСА_1. На ім'я ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку, який зареєстровано 03 серпня 2010 року.

Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 21 червня 2011 року ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_3 купила земельну ділянку площею 0,096 га за адресою: АДРЕСА_1.

05 серпня 2011 року Бердянським міськрайонним судом Запорізької області ухвалено постанову про звільнення від кримінальної відповідальності на підставі Закону України «Про амністію» від 08 липня 2011 року ОСОБА_6, який був притягнутий до кримінальної відповідальності за частиною другою статті 367 КК України. А саме, останній, будучи керівником управління архітектури та містобудування виконкому Бердянської міської ради, діючи злочинно погодив проекти землеустрою відводу земельних ділянок у власність громадянам, у тому числі ОСОБА_2, що стало підставою для прийняття рішення вісімдесятої сесії Бердянської міської ради п'ятого скликання від 31 березня 2010 року «Про передачу у власність та в оренду земельних ділянок громадянам».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень статей 13 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 2 Закону України «Про охорону земель» визначено, що об'єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Відповідно до статті 19 Конституції України, посадові особи органів державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, згідно з положеннями статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, крім інших землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до положень статті 58 ЗК України до земель водного фонду належать землі, зайняті в тому числі, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.

Відповідно до вимог статті 60 ЗК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.

Згідно зі статтею 88 Водного кодексу України з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Відповідно до статті 90 ВК України прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією.

Згідно з частиною четвертою статті 59 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Вищенаведені законодавчі норми встановлюють розміри прибережних захисних смуг в залежності від виду водойми та прямо забороняють надання у приватну власність земельних ділянок водного фонду, до яких відносяться прибережні захисні смуги.

Установлено, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах законодавчо визначеної статтею 88 ВК України двокілометрової прибережної захисної смуги Азовського моря.

Так, згідно із статтями 19 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду, та віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання, відповідно до статті 21 ЗК України, недійсним рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

За змістом частин першої, другої статті 3, статті 4 ВК України, пункту «а» частини першої статті 58, статей 59, 60, частини першої статті 84 ЗК України землі під водними об'єктами, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) i канали; іншими водними об'єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок, морів i навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

За системним аналізом норм законодавства, чинних на час виникнення спірних правовідносин, зокрема статті 88 ВК України, Порядку визначення розмірів i меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 (далі - Порядок № 486), Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року, розмір та межі прибережних захисних смуг встановлювались за проектами землеустрою (термін та зміст за статтею 50-54 Закону України «Про землеустрій»), а населених пунктів - відповідно до існуючих на час встановлення конкретних умов забудови. При наданні у користування земельних ділянок навколо зазначених та інших водних об'єктів, мали врахуватися ці положення щодо меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг, а у paзі відсутності землевпорядної документації (документації із землеустрою, проекту землеустрою) та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об'єктів, збереження водних об'єктів мало бути досягнуто шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів i меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Постанови № 486 з урахуванням конкретної ситуації.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом України в постанові від 21 травня 2014 року справа № 6-16цс14.

Таким чином, відсутність у проектах землеустрою врахування відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України розмірів і меж прибережної захисної смуги Азовського моря унеможливлює відведення такої земельної ділянки.

Нормативні акти, які регулюють забудову населених пунктів та застосовуються у всіх випадках будівництва, також передбачають обмеження щодо забудови таких земельних ділянок.

Згідно з пунктами 10, 11 Порядку № 486, на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови. Водоохоронна зона морів, морських заток і лиманів, як правило, збігається з прибережною захисною смугою і визначається шириною не менш як 2 (два) кілометри від урізу води.

Також, відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про основи містобудування» містобудівна документація регулює планування, забудову та інше використання територій, є основою для вирішення питань раціонального використання територій, вирішення питань щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об'єктів містобудування та упорядкування територій; вирішення питань вибору, вилучення (викупу), надання у власність чи користування земель.

Статтею 13 Закону України «Про планування і забудову територій» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що детальний план території розробляється згідно з генеральним планом населеного пункту та визначає: розташування червоних ліній, ліній регулювання забудови; розташування окремих земельних ділянок та об'єктів містобудування, вулиць, проїздів, пішохідних зон, щільність, поверховість, інші параметри забудови, містобудівні умови і обмеження забудови земельних ділянок; розташування інженерно-транспортної інфраструктури; принципи формування архітектурно-просторової композиції забудови; інші вимоги, визначені державними будівельними нормами.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок підлягають обов'язковій державній експертизі, зокрема і проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок оздоровчого та рекреаційного призначення.

Така ж вимога передбачена в статті 118 та частині четвертій статті 123 ЗК України, у разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається Комісією до відповідного органу земельних ресурсів для здійснення такої експертизи.

Установлено, що всупереч наведеним вимогам земельного законодавства, обов'язкова державна експертиза землевпорядної документації проведена не була, чим порушено вимоги чинного земельного законодавства та не дотримано порядок набуття права власності на землю.

Крім того, спірна земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 у м. Бердянську, розміщується на території оздоровчих установ та установ відпочинку.

Таким чином, Бердянська міська рада при прийнятті підпункт 5.19 пункту 5 рішення від 31 березня 2010 року «Про передачу в оренду та у власність земельних ділянок громадянам» порушила вимоги земельного, водного та містобудівного законодавства, що вказує на протиправність дій міської ради, а тому зазначене рішення є незаконним.

Узагальнюючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої й апеляційної інстанцій про задоволення позову, оскільки спірна земельна ділянка перебуває в межах двокілометрової прибережної захисної смуги уздовж Азовського моря, а також згідно з Генеральним планом м. Бердянська знаходиться на території оздоровчих установ та установ відпочинку, а тому не може бути передана у власність громадянам відповідно до статей 48 52 ЗК України.

Згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов'язання.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Однак, у справі, яка переглядається вставлено, що власником спірної земельної ділянки є територіальна громада Бердянської міської ради, яка своїм рішенням незаконно передала у власність земельну ділянку ОСОБА_2 та наступні відчуження цієї земельної ділянки не відповідають вимогам закону. Отже, відсутні правові підстави збереження цього майна за відповідачем, а тому до спірних правовідносин, які виникли безпосередньо між власником майна і його володільцем, суди правильно застосували положення статті 1212 ЦК України.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що на спірній земельній ділянці нею збудовано будинок, у конкретній справі не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, оскільки у контексті скасування помилково наданого права на майно принцип належного урядування може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові. При цьому, вимоги щодо компенсаційних виплат зокрема ОСОБА_3 не заявлялись.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що прокурор у цій справі не мав права звертатись до суду з позовом, оскільки частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

За частиною другою статті 3 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Одним з таких органів є прокуратура, на яку пунктом 2 статті 121 Конституції України покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.

Статтею 45 ЦПК України в редакції, чинній на час подання позову, передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Бердянська міжрайонна прокуратура з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави Україна мотивовано аргументувала в чому полягає порушення інтересів держави та підстави свого звернення до суду саме з цим позовом.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції, в оскаржуваній частині, норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційна скарга без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому ці судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційна скарга - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Висновки за результатами розгляду клопотання про виклик учасників справи

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 7 ЦПК України розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ураховуючи, що згідно з частиною першою статті 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, в ухвалі Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30 січня 2019 року зазначено, що вказана інформація оприлюднюється на офіційному веб-порталі судової влади України.

Оскільки колегією суддів Верховного Суду в ухвалі від 30 січня 2019 року не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні).

Враховуючи вказане підстави для задоволення клопотання про виклик учасників справи відсутні.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_3, в інтересах якої діє адвокат ДуховнаОксана Василівна, про виклик учасників справи відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Заочне рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 27 травня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 04 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

В. В. Пророк

В.М. Сімоненко

І. М. Фаловська