Історія справи

Постанова КЦС ВП від 13.01.2023 року у справі №750/6976/20
Постанова КЦС ВП від 13.01.2023 року у справі №750/6976/20

Постанова

Іменем України

13 січня 2023 року

м. Київ

справа № 750/6976/20

провадження № 61-7335св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Прокоф`єва Ольга Михайлівна, приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Белова Ольга Степанівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Хімін Інни Сергіївни на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 жовтня 2021 року у складі судді Рахманкулової І. П. та постанову Чернігівського апеляційного суду

від 25 січня 2022 рокуу складі колегії суддів: Шитченко Н. В.,

Висоцької Н. В., Мамонової О. Є.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_3 на ім`я відповідача 19 липня 2017 року, який посвідчено приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Прокоф`євою О. М.

Позовна заява мотивована тим, що внаслідок погіршення фізичного та психічного стану померла ОСОБА_3 на час складання заповіту не могла усвідомлювати значення своїх дій та свідомо керувати ними.

Крім того, заповіт складено з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки згідно зі статтею 5 Закону України «Про нотаріат» та пункту 2 глави 4 Порядку про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України у разі наявності сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, нотаріус зобов`язаний звернутися до органу опіки та піклування за місцем проживання відповідної фізичної особи для встановлення факту відсутності опіки та піклування над такою фізичною особою, проте, нотаріусом такого запиту зроблено не було.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 жовтня

2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті згідно ухвали суду

від 26 серпня 2020 року, у вигляді заборони приватному нотаріусу Чернігівського міського нотаріального округу Беловій Ользі Степанівні (місце знаходження: вул. Коцюбинського, 48, м. Чернігів) видавати у спадковій справі № 36/2020 свідоцтва про право на спадщину щодо майна після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 25 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 жовтня

2021 року - без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не надано жодних належних доказів на підтвердження доводів позову, зокрема, тієї обставини, що в момент укладення оспорюваного правочину ОСОБА_3 за наявності у неї захворювань не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними. Матеріали справи не містять допустимих письмових доказів, які б свідчили про визнання ОСОБА_3 у встановленому законом порядку недієздатною або її перебування на обліку у лікаря-психіатра.

Та обставина, що ОСОБА_3 потребувала постійного стороннього догляду, свідчить про наявність фізичних вад особи, проте не свідчить автоматично про її недієздатність. Матеріали справи не містять доказів звернення ОСОБА_3 до медичних закладів за період з 2015 по

2019 роки.

Крім того, згідно з висновком посмертної судово-психіатричної експертизи від 20 серпня 2021 року під час складання та підписання заповіту від 19 липня 2017 року ОСОБА_3 виявляла ознаки органічного ураження головного мозку судинного ґенезу з церебрастенічним синдромом і за психічним станом у зазначений період часу усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У серпні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду була надіслана касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Хімін І. С. на рішення Деснянського районного суду

м. Чернігова від 26 жовтня 2021 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 25 січня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Хімін І. С., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 березня 2020 року у справі № 204/1064/16-ц, провадження № 61-21834св19, від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц, провадження № 61?11268св18, від 14 травня 2018 року у справі № 756/14304/15-ц, провадження

№ 61?11896св18, від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц, провадження № 61-7835сво19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій обґрунтували свої рішення висновком судово-психіатричної експертизи, показами свідків зі сторони відповідача, не зазначивши мотиви неприйняття інших доказів, що містяться в матеріалах справи. Відмовивши в задоволенні клопотання позивача про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи, апеляційний суд фактично позбавив її можливості подальшого доказування у справі.

Судами попередніх інстанцій не перевірено покази свідків та не враховано, що обидві судово-психіатричні експертизи містять розбіжності між мотивувальною частиною та кінцевим висновком, що викликає сумніви в їх правильності та свідчить про порушення принципу об`єктивності дослідження.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_2 просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін, посилаючись на те, що касаційна скарга фактично зводиться до переоцінки доказів, які були зібрані як у суді першої інстанції, так і в апеляційному суді.

Вважає, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили усі обставини справи та дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 10 травня 2012 року, яке видане на підставі рішення виконкому Чернігівської міської ради

від 17 липня 2006 року, ОСОБА_3 на праві приватної власності належала квартира, що розташована по АДРЕСА_1 .

За свого життя ОСОБА_3 неодноразово виявляла намір розпорядитися своїм майном на випадок своєї смерті, про що свідчать складені нею заповіти від 25 вересня 1998 року, від 29 травня 2003 року, від 26 квітня 2006 року, від 09 липня 2009 року, від 11 червня 2012 року та

від 19 липня 2017 року, що узгоджується з даними Спадкового реєстру.

Заповітом від 11 червня 2012 року ОСОБА_3 заповіла ОСОБА_1 все майно, що належатиме їй на день смерті.

Останнім заповітом, складеним 19 липня 2017 року, ОСОБА_3 визначила своїм спадкоємцем ОСОБА_2 - відповідача у справі, якому заповіла все належне їй на день смерті майно.

З довідки лікарсько-консультативної комісії Чернігівської міської лікарні № 1 від 03 грудня 2013 року № 3367 вбачається, що ОСОБА_3 ,

1932 року народження, за станом здоров`я потребувала постійного стороннього догляду та надання соціальних послуг, оскільки втратила здатність до самообслуговування та мала інвалідність ІІ групи (безтерміново).

Згідно з довідкою від 12 серпня 2020 року ОСОБА_1 перебувала на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м. Чернігові ради та з 17 грудня 2013 року по 06 лютого 2020 року їй призначено допомогу на надання соціальних послуг ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, про що свідчить копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .

У лікарському свідоцтві про смерть № 23 від 07 лютого 2020 року причиною смерті ОСОБА_3 зазначено: «Цереброваскулярна хвороба. Церебральний атеросклероз. Набряк мозку. Гіпертонічна хвороба ІІІ ступеню».

24 червня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Белової О. С. про прийняття спадщини за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . Свідоцтво про право на спадщину не видано.

Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи від 08 квітня 2021 року № 152 об`єктивно визначити психічний стан ОСОБА_3 під час складання та підписання заповіту від 19 липня 2017 року неможливо у зв`язку з недостатністю експертних джерел на час провадження даної судової експертизи.

За клопотанням сторони позивача ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 травня 2021 року у справі призначено додаткову посмертну судово-психіатричну експертизу.

За висновком судово-психіатричної експертизи від 20 серпня 2021 року № 479 під час складання та підписання заповіту від 19 липня 2017 року ОСОБА_3 виявляла ознаки органічного ураження головного мозку судинного ґенезу з церебрастенічним синдромом і за психічним станом у зазначений період часу усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звернувшись з позовом про визнання заповіту від 19 липня 2017 року недійсним, ОСОБА_1 зазначала, що спадкодавиця ОСОБА_3 за декілька років до складання оспорюваного заповіту і на момент його вчинення в силу свого фізичного та психічного стану здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно зі статтею 225 ЦК України заповіт як правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, є оспореним та може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Оспорений заповіт може бути визнаний недійсним у випадку, передбаченому частиною другою статті 1257 ЦК України у разі, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Наявність вільного волевиявлення може бути піддана сумніву через припущення відсутності у заповідача здатності повноцінного усвідомлювання значення своїх дій та керування ними, через наявність органічного ураження головного мозку, тобто через наявність таких психічних розладів здоров`я, які абсолютно унеможливлюють здатність керувати своїми діями та усвідомлювати їх значення.

Правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу.

У постанові Верховного Суду від 16 березня 2020 у справі

№ 204/1064/16-ц (провадження № 61-21834св19) наголошено, що висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину необхідно робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.

Для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду

від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц (провадження

№ 61-30685св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15 (провадження № 61-837св19), від 26 травня 2021 року у справі

№ 639/348/17 (провадження № 4822св21).

З такого ж тлумачення наведених норм щодо необхідності установлення абсолютної неспроможності особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними як підстави для визнання цього правочину недійсним відповідно до частини першої статті 225 ЦК України, виходив Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада

2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19), у якій, крім наведеного, зазначив, що для визнання правочину недійсним за цією нормою необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

У контексті викладеного слід розуміти, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними».

Як вбачається з матеріалів справи, у висновку посмертної судово-психіатричної експертизи від 20 серпня 2021 року чітко зазначено, що під час складання та підписання заповіту від 19 липня 2017 року

ОСОБА_3 виявляла ознаки органічного ураження головного мозку судинного ґенезу з церебрастенічним синдромом і за психічним станом у зазначений період часу усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними.

Згідно з частиною другою статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач належними та допустимими доказами не довела, що при посвідченні оспорюваного заповіту ОСОБА_3 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними та що у неї було відсутнє волевиявлення на вчинення спірного правочину.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного заповіту недійсним, оскільки позивачем не надано доказів абсолютної неспроможності спадкодавця в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій.

Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду

від 01 вересня 2022 року у справі № 554/7697/19 (провадження

№ 61-19623св21).

При цьому, апеляційним судом вмотивовано зазначено, що та обставина, що ОСОБА_3 потребувала постійного стороннього догляду, свідчить про наявність фізичних вад особи, проте не свідчить автоматично про її недієздатність.

Допитані в суді першої інстанції в якості свідків ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 лише повідомили, що ОСОБА_3 мала фізичні вади, у неї впродовж останніх двох років погіршився стан здоров`я, вона стала забувати певні факти, не впізнавала людей. Проте наведені обставини жодним чином не вказують на те, що ОСОБА_3 в силу свого фізичного стану, внаслідок якого потребувала стороннього догляду, та проявів наявних у неї захворювань, саме на момент складання оспорюваного правочину була позбавлена можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Апеляційний суд також правильно зазначив, що спадкодавець була добре обізнана із поняттям заповіту та порядком його укладення чи зміни, оскільки за життя вона склала декілька заповітів, періодично змінюючи їх новими. Відповідач не є сторонньою для ОСОБА_3 людиною, оскільки є онуком померлої, і був зареєстрований у належній їй на праві власності квартирі. У декількох заповітах, що складені заповідачкою за життя, саме ОСОБА_2 вона визначала як особу, яка має успадкувати її майно.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції невмотивовано відмовив в задоволенні клопотання про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до статті 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).

Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що саме за клопотанням сторони позивача ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 травня 2021 року у справі було призначено додаткову посмертну судово-психіатричну експертизу.

Висновок судово-психіатричної експертизи від 20 серпня 2021 року

№ 479 не є необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, у зв`язку з чим у апеляційного суду були відсутні визначені статтею 113 ЦПК України підстави для проведення повторної експертизи.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 16 березня 2020 року у справі № 204/1064/16-ц, провадження № 61-21834св19, від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц, провадження № 61?11268св18, від 14 травня 2018 року у справі № 756/14304/15-ц, провадження

№ 61?11896св18, від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц, провадження № 61-7835сво19, на які посилався заявник у касаційній скарзі, оскільки прийняті за інших встановлених судами фактичних обставин справи.

Доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішень судів попередніх інстанцій, оскільки вони зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Хімін Інни Сергіївни залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 жовтня

2021 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 25 січня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:Н. Ю. Сакара О. В. Білоконь О. М. Осіян