Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.12.2020 року у справі №466/3367/19

Постанова

Іменем України

08 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 466/3367/19

провадження № 61-18918св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від

12 грудня 2019 року у складі судді Білінської Г. Б. та постанову Львівського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року у складі колегії суддів:

Шеремети Н. О., Крайник Н. П., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_5, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові про скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, повідомлення про початок виконання будівельних робіт та зобов'язання до вчинення дій.

Позов мотивовано тим, що позивачі є співвласниками частини житлового будинку по АДРЕСА_1, співвласником іншої частини цього будинку є ОСОБА_5. Будинок знаходиться на земельній ділянці, яка перебуває у їх спільній сумісній власності.

Зазначали, що у 1995 році ОСОБА_5 розпочав самочинне будівництво до належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_2, а саме: будівництво прибудови та надбудови другого та мансардного поверхів у квартирі АДРЕСА_3. Виконавчим комітетом Львівської міської ради було прийняте рішення № 927 "Про погодження прийняття в експлуатацію частини приватного житлового будинку садибного типу на АДРЕСА_1", Інспекція ДАБК у Львівській області видала ОСОБА_5 повідомлення про початок будівельних робіт та зареєструвала декларацію про готовність об'єкта до експлуатації № ЛВ 142142170872 від 07 серпня 2014 року із врахуванням реконструкції з прибудовою та надбудовою частини житлового будинку на АДРЕСА_1.

Вказували, що ОСОБА_5, заповнюючи декларацію зазначив у ній недостовірну, неправдиву інформацію, не надав документів, необхідних для реєстрації декларації, порушив порядок подання декларації. Ним надано недостовірні відомості та недостовірну інформацію про проектну документацію, про дозвільні документи, про техніко-економічні показники об'єкта та характеристику житлових будинків, а саме зазначено, що загальна площа будівлі 113,5 кв. м., що не відповідає дійсності, оскільки згідно технічного паспорта загальна площа будинку становить 236,4 кв. м.

Позивачі вважали, що реєстрація такої декларації підлягає скасуванню органом державного архітектурно-будівельного контролю, оскільки окрім надання неправдивих відомостей ОСОБА_5 були здійснені й порушення самого порядку подання декларації та необхідних документів для її реєстрації. Крім цього, на момент видання ОСОБА_5 декларації діяв Порядок прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських будинків та будівель і споруд сільськогосподарського призначення I та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затверджений наказом Мінрегіонбуду України № 95 від 19 березня 2013 року.

Прийняття в експлуатацію об'єктів здійснюється шляхом реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації на підставі заяви про прийняття в експлуатацію об'єкта, яка підписується також співвласниками земельної ділянки та зазначеного об'єкта (у разі їх наявності), що є обов'язковою умовою, однак така заява ними, як співвласниками житлового будинку, не підписувалася, а ОСОБА_5 вчиняє дії щодо оформлення права власності на самочинно здійснену реконструкцію, що порушує їхні права.

Позивачі просили скасувати реєстрацію декларації № 142142170872 від

07 серпня 2014 року про готовність об'єкта до експлуатації, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та скасувати реєстрацію повідомлення про початок виконання будівельних робіт №ЛВ 062141560348 від 04 червня

2014 року.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 12 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачами не доведено належними та допустимими доказами порушення відповідачами прав чи законних інтересів позивачів, які б підлягали судовому захисту. Крім цього суд відмовив у задоволенні позову за спливом строку позовної давності за заявою відповідача.

Постановою Львівського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 12 грудня 2019 року змінено, виключено з мотивувальної частини даного рішення посилання на сплив позовної давності, як правову підставу для відмови у задоволенні позовних вимог.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд встановивши відсутність порушення прав позивачів, що є підставою для відмови в задоволенні позову, виходив із того, що відсутні правові підстави для застосування позовної давності та відмови в задоволенні позову з підстав пропуску строку для звернення до суду з позовом, оскільки перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року в справі № 369/6892/15-ц).

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

18 грудня 2020 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 через засоби поштового зв'язку подали до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просять скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 12 грудня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга, мотивована тим, що судами не взято до уваги неодноразові звернення позивачів із заявами про порушення відповідачем санітарно-технічних вимог, Державних будівельних норм та правил експлуатації будинку.

Заявники вказують, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не були належним чином повідомлені про дату та час розгляду апеляційної скарги.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявники зазначають неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц та відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 1 та 3 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

01 березня 2021 року ОСОБА_5 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 12 грудня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року- без змін.

05 березня 2021 року Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу задовольнити.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Шевченківського районного суду міста Львова.

22 лютого 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзивах на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст встановлених фактичних обставин справи

ОСОБА_5 є власником квартири

АДРЕСА_3.

ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_3 є власниками квартири АДРЕСА_3.

05 жовтня 2009 року ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_3 підписали заяву-згоду, у якій зазначили, що вони, як мешканці квартири

АДРЕСА_3 не заперечують щодо того, що власник квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_5 здійснив прибудову і надбудову до своєї квартири і не порушує їхніх законних прав.

Справжність підписів ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_3 посвідчені директором ЛКП "Варшавське", підписання заяви-згоди іншими не заперечується.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 підтвердив підписання заяви-згоди.

24 лютого 2010 року ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_3,

ОСОБА_5 підписали спільну заяву про видачу висновку про визначення ідеальних часток з визначенням конкретних приміщень на житловий будинок на АДРЕСА_1.

16 липня 2010 року рішенням Львівської міської ради № 927 погоджено прийняття в експлуатацію частини приватного житлового будинку садибного типу після прибудови та надбудови до квартири АДРЕСА_3, які здійснив громадянин ОСОБА_5

04 червня 2014 року Інспекцією ДАБК у Львівській області зареєстровано повідомлення про початок виконання будівельних робіт № ЛВ062141560348 від

04 червня 2014 року за адресою: АДРЕСА_1.

28 липня 2014 року Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки Львівської міської ради видало технічний паспорт ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_5 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, в якому вже містяться відомості про проведену ОСОБА_5 реконструкцію з прибудовою та надбудовою частини житлового будинку на АДРЕСА_1.

07 серпня 2014 року Інспекцією ДАБК у Львівській області зареєстровано подану ОСОБА_5 декларацію про готовність об'єкта до експлуатації № ЛВ142142170872 від 07 серпня 2014 року реконструкції з прибудовою та надбудовою частини житлового будинку на АДРЕСА_1.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

У частинах 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають.

Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Частина 1 статті 11 ЦПК Українипередбачає, що суд визначає в межах, встановлених Частина 1 статті 11 ЦПК України, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від

05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Згідно частини 1 статті 15, частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада

2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що "як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав".

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

А застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17).

Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлена позовна вимога взагалі не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, така вимога не може розглядатися як спосіб захисту.

Визначаючи належність обраного позивачем способу захисту, слід оцінювати його ефективність для захисту того права чи інтересу, за захистом якого позивач звернувся до суду. Вимога про захист цивільного права або інтересу має відповідати змісту цього права чи інтересу, характеру його порушення, оспорювання або невизнання і повинна забезпечувати поновлення права чи інтересу, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати отримання відповідного відшкодування (пункти 69 та 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц).

Як вказує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" ("Golder
v. the United Kingdom") від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36). Проте, такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав

(див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Станєв проти Болгарії"

("Stanev v. Bulgaria") від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, § 230).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 815/4789/16 зроблено такі висновки: "Спори, пов'язані зі скасуванням реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації та правомірності набуття права власності на об'єктом нерухомості мають приватноправовий характер та повинні розглядатися за нормами ЦПК України. Скасування оскаржуваного рішення ДАБІ за умови реєстрації нерухомого майна за особою, яка стала власником квартири, не призведе до поновлення прав та інтересів позивача".

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивачі, всупереч вимогам статті 81 ЦПК України, не довели належними та допустимими доказами, яким чином реєстрація повідомлення про початок виконання будівельних робіт та реєстрація декларації про початок виконання будівельних робіт порушує їхні права чи законні інтереси.

Обставини та предмет спору у порівнюваній справі не є подібними. Тому Верховний Суд вважає, що висновки судів попередніх інстанцій у справі, яка переглядається, не суперечать висновку, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц.

Аргументи заявників про те, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не були належним чином повідомлені про дату та час розгляду апеляційної скарги, колегія суддів за обставин подання касаційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнає неприйнятними, так як за правилами пункту 5 частини 1 статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Аналіз касаційної скарги свідчить про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не обґрунтовують свою касаційну скаргу такою підставою.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 12 грудня 2019 року, в не зміненій його частині, та постанову Львівського апеляційного суду від

09 листопада 2020 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 12 грудня 2019 року, в не зміненій його частині, та постанову Львівського апеляційного суду від

09 листопада 2020 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев В. М. Коротун М.

Ю. Тітов