Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.12.2020 року у справі №459/1995/15

Постанова

Іменем України

01 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 459/1995/15-ц

провадження № 61-18144св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 15 жовтня 2019 року у складі судді Баєвої О. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Шандри М. М., Левика Я. А., Приколоти Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позов мотивовано тим, що 24 серпня 1999 року між ним та ОСОБА_2 було укладено шлюб. У шлюбі народилися діти: ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2.

30 червня 2007 року, будучи у шлюбі з ОСОБА_2, вони купили трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1. Власником цієї квартири є він, зареєстровані в ній

ОСОБА_2 та двоє дітей. Крім того, 29 січня 2010 року вони купили квартиру АДРЕСА_2. Право власності на цю квартиру зареєстровано на ім'я ОСОБА_2.

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області

від 14 серпня 2012 року шлюб між ним та ОСОБА_2 розірвано.

У них була усна домовленість про розподіл спільного майна, а саме: квартира у м.

Червоноград залишається йому, а квартира у м. Львові залишається відповідачу, а також відповідач разом з дітьми повинна була знятися з реєстраційного обліку у квартирі у м. Червонограді і зареєструватися у квартирі у м. Львові.

ОСОБА_1 стверджував, що різниця у вартості квартир у м. Червонограді та у м.

Львові становить 314 383, грн і він вважає, що половина з цієї суми в розмірі 157 191,00 грн належить йому.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив суд залишити за ним право власності на квартиру

АДРЕСА_1; визнати за ним право власності на

1/6 частку квартири АДРЕСА_2; визнати за

ОСОБА_2 право власності на 5/6 часток квартири

АДРЕСА_2.

У червні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

Зустрічний позов мотивовано тим, що вона перебувала у шлюбі із

ОСОБА_1. За час перебування у шлюбі вони набули дві квартири, а саме: квартиру АДРЕСА_1, вартістю згідно з експертного висновку 579 415,00 грн, а також квартиру АДРЕСА_2.

ОСОБА_2 зазначала, що ОСОБА_1 у період з травня 2012 року по січень 2016 року жодним чином не здійснював матеріального забезпечення сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку із чим, вона звернулася до суду про стягнення аліментів. Рішенням від 12 січня

2016 року ухвалено стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1,100 євро щомісячно. Проте, це рішення ОСОБА_1 виконував лише частково до літа 2016 року у розмірі 50 євро. У подальшому практично не сплачує аліменти, чим ставить дитину в скрутне матеріальне становище. Заборгованість по сплаті аліментів є значною. Крім того

ОСОБА_2 стверджувала, що син ОСОБА_3 хворіє рядом хронічних захворювань, які підлягають періодичному лікуванню, проте ОСОБА_1 не бере участі у витратах по лікуванню дитини.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 просила суд виділити ОСОБА_1 в натурі квартиру АДРЕСА_1, виділити ОСОБА_2 в натурі квартиру

АДРЕСА_2.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 15 жовтня

2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя відмовлено за безпідставністю.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя задоволено. Виділено ОСОБА_1 в натурі квартиру АДРЕСА_1. Виділено ОСОБА_2 в натурі квартиру

АДРЕСА_2.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у ході розгляду справи судом встановлено, що сторони підтверджують, що спірне майно було придбане в інтересах сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю. Перебуваючи у шлюбі між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було досягнуто усної згоди про те, що квартира

АДРЕСА_1 залишається ОСОБА_1, а квартира АДРЕСА_2 залишається

ОСОБА_2.

Суд погодився з доводами ОСОБА_1 про те, що існує різниця у вартостях квартир, проте проводячи поділ майна між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відступив від засади рівності часток подружжя у зв'язку з тим, що за позивачем ОСОБА_1 існує заборгованість по сплаті аліментів на утримання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі

1 100,00 євро.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 15 жовтня 2019 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що установивши наявність домовленості, яка існувала у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо поділу спільного майна, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що слід виділити ОСОБА_1 в натурі квартиру АДРЕСА_1, а ОСОБА_2 виділити в натурі квартиру АДРЕСА_2.

Проте, ОСОБА_1 допустив заборгованість у сплаті аліментів на дитину ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка становить

1 100,00 євро і цей факт ОСОБА_1 не оспорюється. Не оспорюється і той факт, що син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, постійно проживає разом з матір'ю ОСОБА_2, та знаходиться повністю на її утриманні.

Враховуючи наведене, беручи до уваги те, що за позивачем ОСОБА_1 існує заборгованість по сплаті аліментів, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про визнання за ним 1/6 частки квартири

АДРЕСА_2 слід відмовити.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1, в якій заявник просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позовних вимог в повному обсязі та часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та зазначає, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази (пункти 1, 3 та 4 частини 2 статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини 3 статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанції, посилаючись на наявність у ОСОБА_1 заборгованості зі сплати аліментів, застосували частину 2 статті 70 СК України в редакції від 17 травня

2017 року, якою передбачено можливість відступу судом від рівності часток подружжя у праві спільної сумісної власності, зокрема, у разі якщо один із них ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей). Проте провадження у цій справі відкрито у 2015 році, а редакція частини 2 статті 70 СК України на час виникнення спірних правовідносин передбачала, що при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. При цьому судами не встановлено ухилення заявника від участі в утриманні сина ОСОБА_5.

ОСОБА_1 зазначає про те, що відступивши від засад рівності часток подружжя у зв'язку із наявністю у нього заборгованості зі сплати аліментів, суди фактично позбавили його частки у праві власності через заборгованість зі сплати аліментів, що суперечить висновку щодо застосування норм права, наведеному у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 205/8514/17 про недопустимість позбавлення власності у рахунок погашення заборгованості зі сплати аліментів.

Застосовуючи до спірних правовідносин частину 3 70 СК України, частину 1 статті 61 СК України, статтю 1 Закону України "Про охорону дитинства" та частину першу статті 1 Конвенції про права дитини, суди не врахували та залишили поза увагою той факт, що син ОСОБА_3 є повнолітнім, у зв'язку з чим не є дитиною в розумінні цих норм.

Також зазначає, що судами не було надано оцінку рішенню Окружного Суду Північного Лісабона від 01 лютого 2017 року, яким було встановлено, що ОСОБА_6 не є дитиною ОСОБА_1, оскільки її батьком є інший чоловік.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У березні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя призначено до розгляду.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з

24 серпня 1999 року. У шлюбі народилося двоє дітей: ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області

від 14 серпня 2012 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

30 червня 2007 року на підставі договору купівлі-продажу квартири № 1548 було придбано квартиру за адресою:

АДРЕСА_1. Зазначена квартира відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 25 липня

2007 року належить на праві приватної власності ОСОБА_1. Відповідно до довідки від 11 червня 2015 року № 4869 у цій квартирі зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_6

Крім того, у шлюбі була також придбана квартира за адресою:

АДРЕСА_2, що підтверджується договором

купівлі-продажу квартири від 29 січня 2010 року. Згідно з витягом про право власності від 02 лютого 2010 року № 25198328 зазначена квартира належить на праві приватної власності ОСОБА_2

Відповідно до висновку експерта від 26 січня 2017 року № 264/17 судової оціночно-будівельної експертизи ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 складає 579
415,00 грн, в тому числі ПДВ. А згідно з висновком

від 21 жовтня 2017 року № 305/17 судової оціночно-будівельної експертизи ринкова вартість квартири АДРЕСА_2 складає

893 798,00 грн, в тому числі ПДВ. Враховуючи ринкову вартість обох квартир, різниця у вартості квартир становить 314 383,00 грн.

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною 1 і 2 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У частині 1 статті 61 СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина 1 статті 69 СК України).

Відповідно до частини 1 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Суди у цій справі установили, що перебуваючи у шлюбі, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було досягнуто усної згоди про те, що квартира

АДРЕСА_1 залишається ОСОБА_1, а квартира

АДРЕСА_2 залишається ОСОБА_2. Факт досягнення такої домовленості про розподіл майна, яке є об'єктом спільної сумісної власності, визнають сторони. Про це ними зазначено і в позовних заявах, поданих до суду.

Установивши наявність домовленості, яка існувала у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо поділу спільного майна, суди дійшли обґрунтованого висновку, що слід виділити ОСОБА_1 в натурі квартиру

АДРЕСА_1, а

ОСОБА_2 виділити в натурі квартиру

АДРЕСА_2.

Відповідно до частини 3 статті 70 СК України за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

ОСОБА_1 допустив заборгованість у сплаті аліментів на дитину ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка становить

1 100,00 євро, що ОСОБА_1 не оспорюється. Не оспорюється і той факт, що син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, постійно проживає разом з матір'ю ОСОБА_2, та знаходиться повністю на її утриманні.

Враховуючи наведене, суди дійшли обґрунтованого висновку, що у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про визнання за ним 1/6 частки

квартири АДРЕСА_2 слід відмовити.

Доводи касаційної скарги про застосування судами частини другої

статті 70 СК України у редакції, що діяла на момент ухвалення рішення, а не на момент виникнення спірних правовідносин, не впливають на вирішення цього спору, оскільки поділ майна подружжя здійснено судом відповідно до наявної домовленості між ними.

Посилання касаційної скарги на те, що син ОСОБА_3 є повнолітнім, тому не підлягає застосуванню частина 3 статті 70 СК України необґрунтовані, оскільки на час виникнення правовідносин щодо поділу спільного майна подружжя він був неповнолітнім та проживав разом із матір'ю. Крім того ОСОБА_2 стверджувала, що син ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1, хворіє рядом хронічних захворювань, які підлягають періодичному лікуванню, проте ОСОБА_1 не бере участі у витратах по лікуванню дитини.

Інші доводи касаційної скарги у їх сукупності зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за встановлені статтею 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції та до невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 15 жовтня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович