Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.04.2021 року у справі №402/540/19
Постанова КЦС ВП від 19.03.2025 року у справі №402/540/19

Постанова

Іменем України

01 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 402/540/19

провадження № 61-4031св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючої - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідачі: ОСОБА_2, Грушківська сільська рада Благовіщенського району Кіровоградської області

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 08 вересня 2020 року у складі судді Ясінського Л. Ю. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 21 січня 2021 року у складі колегії суддів Мурашка С. І., Голованя А. М., Карпенка О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, Грушківської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області про усунення перешкод у володінні та користуванні майном, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що їй на підставі свідоцтва про право власності від 07 вересня 2005 року, виданого Грушківською сільською радою Ульяновського району Кіровоградської області, належить нежитлова будівля - приміщення матеріального складу, загальною площею 1 568,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10 листопада 2018 року.

28 серпня 2018 року звернувшись з письмовою заявою до Грушківської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області про надання їй згоди на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею - 0,41 га для ведення особистого селянського господарства, на якій перебуває належне їй майно, отримала відповідь Грушківської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області від 26 вересня 2018 року про те, що за вказаною нею адресою відсутнє нерухоме майно, яке належить їй на праві приватної власності, земельна ділянка, що фактично знаходиться під належною їй будівлею приватизована громадянином ОСОБА_2, їй присвоєна інша адреса: АДРЕСА_2.

Відповідно до відомостей Держгеокадастру в Благовіщенському районі Кіровоградської області ОСОБА_2 на підставі рішення двадцять сьомої сесії Грушківської сільської ради шостого скликання від 17 березня 2015 року за № 451 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, орієнтовною площею 1,3800 га, а рішенням Грушківської сільської ради № 463 від 02 червня 2015 року затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1,3800 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: АДРЕСА_2.

Зазначала, що оскільки до неї, як набувача нежитлової будівлі, відповідно до положень частини 1 статті 377 ЦК України, перейшло право користування земельною ділянкою, то при затвердженні проекту землеустрою ОСОБА_2 щодо відведення земельної ділянки, яка перебуває у її користуванні необхідним було отримання її погодження, яке вона не надавала.

На спірній земельній ділянці ОСОБА_2 встановив ворота, які перекривають дорогу до внутрішньогосподарського двору та не дають їй можливості під'їзду до приміщення матеріального складу, чим чинить перешкоди у володінні та користуванні належним їй майном.

Посилаючись на наведене, просила:

- усунути перешкоди у володінні та користуванні нежитловою будівлею, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та є її власністю, шляхом зобов'язання ОСОБА_2 за власний рахунок демонтувати ворота та огорожу, встановлені за адресою: АДРЕСА_2, що перешкоджає вільному проїзду через територію внутрішньогосподарського двору до нежитлової будівлі (приміщення матеріального складу);

- визнати недійсним рішення Грушківської сільської ради двадцять восьмої сесії шостого скликання № 463 від 02 червня 2015 року про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_2 загальною площею 1,3800 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, з подальшим виключенням відомостей з державного реєстру.

У червні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1, Грушківської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності.

На обґрунтування вимог зустрічного позову посилався на те, що право власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю загальною площею 1 568,8 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, набуте на підставі недійсного правовстановлюючого документа, оскільки Грушківською сільською радою 11 листопада 2003 року не приймалося рішення № 170 про оформлення права власності на приміщення матеріального складу за ОСОБА_1, так як рішенням № 170 від 11 листопада 2003 року Грушківською сільською радою вирішувалося лише одне питання: "Про перерахування коштів для придбання звукової апаратури для Грушківського будинку культури".

Зазначав, що видача ОСОБА_1 свідоцтва про право власності на приміщення матеріального складу від 07 вересня 2005 року, вчинено без жодних правових підстав, а тому просив визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на приміщення матеріального складу, видане 07 вересня 2005 року ОСОБА_1 на підставі рішення дев'ятої сесії Грушківської сільської ради двадцять четвертого скликання № 170 від 11 листопада 2003 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанцій

Рішенням Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 08 вересня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 та в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду мотивовано недоведеністю ОСОБА_1 обставин чинення ОСОБА_2 перешкод у користуванні нею приміщенням матеріального складу, який належить їй на праві приватної власності. Встановлені судом обставини справи свідчать про те, що фактично спір виник у зв'язку з обмеженням права ОСОБА_1 проїзду до належного їй приміщення складу, а тому враховуючи, що земельна ділянка, на якій розташоване майно позивача належить на праві власності ОСОБА_2, вважав, що ефективним способом захисту її прав буде встановлення земельного сервітуту, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про усунення перешкод у володінні та користуванні нежитловою будівлею (приміщенням матеріального складу).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення Грушківської сільської ради двадцять восьмої сесії шостого скликання № 463 від 02 червня 2015 року про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що непогодження суміжним землекористувачем меж земельної ділянки не може бути самостійною підставою для прийняття органом місцевого самоврядування рішення про відмову в затвердженні технічної документації та передачі земельної ділянки у власність чи оренду, а заявлений позов не спрямований на захист порушеного права позивача як власника нежитлової будівлі.

В частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2, рішення суду мотивовано недоведеністю позивачем порушення вимог законодавства при оформленні свідоцтва про право власності ОСОБА_1 на приміщення матеріального складу, загальною площею 1 568,8 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, та порушення прав ОСОБА_2, як власника земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно ОСОБА_1.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 21 січня 2021 року апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 та представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволено частково, рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 08 вересня 2020 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1, та відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2.

Визнано недійсним рішення Грушківської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області № 463 від 02 червня 2015 року про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_2 загальною площею 1,3800 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення по АДРЕСА_2.

Усунуто перешкоди у володінні та користуванні належною на праві приватної власності ОСОБА_1 нежитловою будівлею, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом зобов'язання ОСОБА_2 за власний рахунок демонтувати ворота з АДРЕСА_2.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що місцевий суд у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном та визнання недійсним рішення Грушківської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області № 463 від 02 червня 2015 року про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_2, неправильно застосував норми матеріального права та не урахував, що до ОСОБА_1 та інших членів СВК ім. Шевченка, після набуття права власності на приміщення матеріального складу на підставі рішення Грушківської сільської ради № 170 від 11 листопада 2003 року, відповідно до статей 120, 125 ЗК України перейшло право користування земельною ділянкою, яка знаходиться під будівлею матеріального складу, а також земельна ділянка, яка є необхідною для її обслуговування.

Зважаючи на те, що рішенням Грушківської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області № 463 від 02 червня 2015 року про затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, на якій розміщене приміщення матеріального складу, порушуються права ОСОБА_1 на земельну ділянку, суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованою вимогу про скасування оспорюваного рішення Грушківської сільської ради.

Установивши, що внаслідок встановлення ОСОБА_2 воріт, ОСОБА_1 позбавлена можливості користуватися будівлею матеріального складу, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення її вимог про усунення перешкод у користуванні майном, шляхом зобов'язання ОСОБА_2 за власний рахунок демонтувати ворота, які перешкоджають ОСОБА_1 вільному проїзду до належного їй на праві власності нежитлового приміщення.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду щодо недоведеності вимог зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування виданого ОСОБА_1 свідоцтва про право власності на приміщення матеріального складу, загальною площею 1 568,8 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, що за твердженням позивача призводить до порушення його прав як власника земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно ОСОБА_1.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У березні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 08 вересня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 21 січня 2021 року.

У квітні 2021 року до Верховного Суду на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 05 квітня 2021 року про надання доказів доплати судового збору та обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 надав касаційну скаргу у новій редакції. Як на підставу касаційного оскарження, посилається на те, що суди попередніх інстанцій застосували норми матеріального права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України), викладених:

- у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, та у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 385/1454/15-ц, від 01 жовтня 2020 року у справі № 912/1672/18 щодо застосування позовної давності лише за умови встановлення наявності порушеного права сторони спору;

- у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі № 911/3665/16, від 20 січня 2021 року у справі № 318/1274/18 щодо застосування статей 120, 125 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах;

- у постановах Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справі № 915/1844/18, від 20 травня 2020 року у справі № 911/1902/19, в яких зазначено, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно, відповідно до положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" належить до документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності, а тому визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на майно має на меті захист прав позивача на земельну ділянку, на якій це майно розміщене з порушенням положень закону.

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 08 вересня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 21 січня 2021 року на підставі пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК Українита витребувано матеріали справи. Задоволено клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про зупинення виконання постанови Кропивницького апеляційного суду від 21 січня 2021 року до закінчення касаційного перегляду справи.

Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції 14 червня 2021 року.

Касаційна скаргаОСОБА_2 у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні первісного позову ОСОБА_1, суд першої інстанції не вирішував питання про застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки дійшов висновку про недоведеність позовних вимог. Дійшовши висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції в порушення норм процесуального права не перевірив доводи, на які посилався ОСОБА_2 у заяві про застосування наслідків спливу позовної давності, не надав оцінки викладеним у ній аргументам, та не навів мотивів їх відхилення, що призвело до неправильного вирішення спору по суті.

Апеляційний суд не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 та у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 385/1454/15-ц, від 01 жовтня 2020 року у справі № 912/1672/18, в яких суд касаційної інстанції вказав, що позовна давність застосовується лише за умови встановлення наявності порушеного права сторони спору, тому встановивши, доведеність порушення цивільного права, за захистом якого особа звернулася до суду, але якщо позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє у позові у зв'язку із спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення;

- суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми статей 120, 125 ЗК України, не урахував висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11 грудня 2018 року у справі № 911/3665/16, від 20 січня 2021 року у справі № 318/1274/18, у яких зазначено, що приписи статей 120, 125 ЗК України статті 377 ЦК України передбачають перехід права на землю (права власності чи права користування) у разі набуття права власності на нерухоме майно лише за наявності відповідного права у відчужувача нерухомого майна, оформленого і зареєстрованого належним чином, тобто лише якщо відповідні права на земельну ділянку існували у попереднього власника. Однак, суд апеляційної інстанції не перевірив наявності у попереднього власника нежитлового приміщення - СВК ім. Шевченка права на земельну ділянку (права власності чи право користування);

- суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про відсутність порушеного права ОСОБА_2 та як наслідок відмову в задоволенні зустрічного позову з підстав обрання ним неефективного способу захисту, оскільки не врахували, що визнання недійсним свідоцтва про право власності ОСОБА_1 на приміщення матеріального складу, загальною площею 1 568,8 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, має на меті захист прав позивача за зустрічним позовом на земельну ділянку, на якій це майно розміщене з порушенням положень закону, аналогічний за змістом висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справі №915/1844/18. Оскільки оскаржуване свідоцтво видане на підставі рішення Грушківської сільської ради № 170 від 11 листопада 2003 року, на сесії якої не вирішувалося питання передачі у власність ОСОБА_5 приміщення матеріального складу та підписано особою, яка не мала таких повноважень, а також ураховуючи, що приміщення матеріального складу згідно з рішенням зборів засновників СВК ім. Шевченка передавалося у спільну часткову власність 35 фізичним особам (власникам майнових паїв СВК ім. Шевченка із зазначенням розміру та вартості частки кожної особи у зазначеному майні), набуття ОСОБА_1 права власності на всю будівлю, здійснено з порушенням прав інших співвласників цього нерухомого майна та вимог законодавства, що є підставою для визнання недійсним виданого їй свідоцтва про право власності на приміщення матеріального складу, загальною площею 1 568,8 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, та припинення права приватної власності ОСОБА_5 на приміщення складу, що унеможливить порушення нею прав ОСОБА_2 як власника земельної ділянки, на якій розташована будівля складу.

У червні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1, у якому позивач просив касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін. Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що суд апеляційної інстанції, належним чином дослідив наявні у матеріалах справи докази, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення первісного позову та відсутність підстав для задоволення вимог зустрічного позову, доводи касаційної скарги не спростовують законних висновків суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

30 грудня 2002 року зборами співвласників СВК ім. Шевченка Ульяновського району Кіровоградської області прийнято рішення про виділення приміщення матеріального складу вартістю 94 200,00 грн, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 особам, у тому числі ОСОБА_1, розмір частки якої становить 4,9 %, її вартість 4 598,00
грн.

15 січня 2003 року на підставі рішення загальних зборів СВК ім. Шевченка складено акт приймання-передачі матеріального складу співвласникам майна, від імені яких діяла ОСОБА_1.

Рішенням дев'ятої сесії Грушківської сільської ради двадцять четвертого скликання № 170 від 11 листопада 2003 року "Про надання дозволу на виготовлення свідоцтва про право власності" вирішено: "1. Затвердити висновок № 76-1/04, акт ввода в експлуатацію приміщення матеріального складу, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; 2. Оформити право власності на приміщення матеріального складу, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, громадян, всього 35 осіб, серед яких ОСОБА_1 (вартість - 4 598,00 грн, частка розміром - 4,9%); 3. Рекомендувати КМ БТІ оформити право власності на приміщення матеріального складу, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 на уповноваженого від власників майнових паїв ОСОБА_1".

17 грудня 2003 року між власниками майнових паїв, визначених у результаті паювання майна в СВК ім. Шевченка у зв'язку з виходом з нього, укладено договір про спільне володіння користування і розпорядження майном, що знаходиться у спільній частковій власності, згідно з пунктом 2.1 якого з метою оперативного вирішення питань, що виникають в процесі виконання умов договору співвласники делегували ОСОБА_1 повноваження представляти їх інтереси при отриманні майна від СВК ім. Шевченка, в укладенні договорів про передачу майна і від їх імені підписати ці договори.

07 вересня 2005 року на ім'я ОСОБА_1 на підставі рішення дев'ятої сесії Грушківської сільської ради двадцять четвертого скликання № 170 від 11 листопада 2003 року видано свідоцтво про право власності на приміщення матеріального складу, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

17 березня 2015 року на двадцять сьомій сесії Грушківської сільської ради шостого скликання прийнято рішення № 451 про надання дозволу ОСОБА_2 на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_2, орієнтовною площею 1,3800 га, землі під господарськими будівлями та дворами, за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що перебувають у запасі на території Грушківської сільської ради, Ульяновського району, Кіровоградської області.

02 червня 2015 року рішенням № 463 двадцять восьмої сесії Грушківської сільської ради шостого скликання:
1. Затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 1,3800 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що перебувають в запасі на території Грушківської сільської ради, за адресою: АДРЕСА_2; 2. Надано у власність земельну ділянку площею 1,3800 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що перебувають в запасі на території Грушківської сільської ради, Ульяновського району, Кіровоградської області.

31 березня 2015 року здійснена державна реєстрація права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 1,3800 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: АДРЕСА_2.

10 листопада 2018 року на підставі свідоцтва про право власності від 07 вересня 2005 року, виданого Грушківською сільською радою Ульяновського району Кіровоградської області, проведено державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю, загальною площею 1 568,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

За наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,41 га для ведення особистого селянського господарства, на якій перебуває нерухоме майно (склад), що належить їй на праві приватної власності та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 листом № 344 від 26 вересня 2018 року, повідомила, що на території Грушківської сільської ради за вказаною у заяві адресою відсутнє нерухоме майно, а саме будівля матеріального складу згідно поданого технічного паспорта; проте в натурі (на місцевості), фактично розміщена будівля матеріального складу, що належить ОСОБА_1 земельна ділянка приватизована ОСОБА_2 і їй присвоєна інша адреса: АДРЕСА_2.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 належить на праві власності будівля матеріального складу, яка згідно з свідоцтвом про право власності розташована за адресою: АДРЕСА_1, а фактично знаходиться на земельній ділянці виділеній ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до положень статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Згідно з пунктами 3, 4 частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу та припинення дії, яка порушує право, та відновлення становища, яке існувало до порушення.

Частиною 2 статті 386 ЦК України передбачено, що власник, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

За змістом частини першої статті 391 власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до наведеної вище норми у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майно власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.

Установивши, що ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі - приміщення матеріального складу, загальною площею 1 568,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, що знаходиться на земельній ділянці, яка належить на праві власності ОСОБА_2, який на ній установив ворота, що перешкоджає вільному проїзду позивачки до будівлі матеріального складу, суд апеляційної інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні її майном шляхом зобов'язання ОСОБА_2 за власний рахунок демонтувати ворота.

Щодо вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення Грушківської сільської ради № 463 від 02 червня 2015 року про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_2.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання недійсним рішення Грушківської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області № 463 від 02 червня 2015 року про затвердження проекту землеустрою, суд апеляційної інстанції виходив з того, що після набуття ОСОБА_1 права власності на приміщення матеріального складу до неї відповідно до статей 120, 125 ЗК України перейшло право користування земельною ділянкою, яка знаходиться під будівлею матеріального складу, а також земельна ділянка, яка є необхідною для її обслуговування, а тому передача у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, на якій розташоване приміщення матеріального складу, порушує її права.

Такий висновок суду апеляційної інстанції є передчасним, з огляду на таке.

Відповідно до статті 377 ЦК України (в редакції чинній на момент отримання свідоцтва про право власності ОСОБА_1 на приміщення матеріального складу) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Аналогічні приписи, закріплені у статті 120 ЗК України (в редакції чинній на момент отримання свідоцтва про право власності ОСОБА_1 на приміщення матеріального складу), згідно з частинами першою, четвертою якої при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільного-правових угод, а право користування на підставі договору оренди. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Отже, земельне та цивільне законодавство в редакції чинній на момент набуття ОСОБА_1 права власності на приміщення матеріального складу передбачало перехід права на земельну ділянку на підставі відповідних цивільно-правових угод.

Суд апеляційної інстанції не з'ясував правовий статус земельної ділянки, на якій розташоване приміщення матеріального складу, що належав на праві власності СВК ім. Шевченка, та відповідно в якому розмірі до нового власника зазначеного нерухомого майна - ОСОБА_1 перейшло право на земельну ділянку, на якій розташоване зазначене нерухоме майно.

Згідно з частиною 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (частина 1 статті 264 ЦПК України).

Відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до відомостей Держгеокадастру в Благовіщенському районі Кіровоградської області, ОСОБА_2 належить на праві власності земельна ділянка площею 1,3800 га, цільове призначення якої - для ведення особистого селянського господарства. У матеріалах справи відсутні матеріали (схема розташування, план земельної ділянки на місцевості, висновок спеціаліста тощо), які б давали можливість визначити місце розташування належного на праві власності ОСОБА_1 приміщення матеріального складу на земельній ділянці, що належить на праві власності ОСОБА_2, а також відсутні відомості про розмір площі земельної ділянки на якій розташовано такий об'єкт та площа, яка необхідна для його обслуговування. За відсутності таких відомостей, та ураховуючи наведені у позовній заяві ОСОБА_1 підстави визнання незаконним оскаржуваного нею рішення органу місцевого самоврядування про надання спірної земельної ділянки у власністьОСОБА_2, а саме - непогодження нею, як суміжним землекористувачем меж земельної ділянки, а також відсутності в оскаржуваному судовому рішенні мотивів, які б спростовували правильність висновку суду першої інстанції про те, що фактично зазначений спір виник у зв'язку з обмеженням права ОСОБА_1 проїзду до належного їй приміщення складу, який можливо вирішити у спосіб встановлення земельного сервітуту, висновки апеляційного суду про доведеність у цій частині позовних вимог ОСОБА_1 є передчасними, оскільки ґрунтуються на неповному з'ясуванні обставин справи та неналежному дослідженні наявних у справі доказів.

Верховний Суд зауважує, що в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не може вдаватись до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції не забезпечив повного та всебічного розгляду справи, не встановив усіх обставин справи, які необхідні для правильного її вирішення, формально констатував доведеність позовних вимог ОСОБА_1 про порушення її прав оскаржуваним рішенням Грушківської сільської ради № 463 від 02 червня 2015 року про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2.

З огляду на зазначене, Верховний Суд вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі № 911/3665/16, від 20 січня 2021 року у справі № 318/1274/18 щодо застосування норм статей 120, 125 ЗК України та статті 377 ЦК України у подібних правовідносинах, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина 2 статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

Відповідно до частини 5 статті 261 ЦК України за зобов'язанням з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 та у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 385/1454/15-ц, від 01 жовтня 2020 року у справі № 912/1672/18, викладені висновки, відповідно до яких позовна давність застосовується лише за умови встановлення наявності порушеного права сторони спору, тому встановивши, доведеність порушення цивільного права, за захистом якого особа звернулася до суду, але якщо позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє у позові у зв'язку із спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення.

У суді першої інстанції ОСОБА_2 заявив про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог ОСОБА_1. Суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позовних вимог, а тому не обговорював та не вирішував питання про застосування позовної давності.

Визнаючи доведеними позовні вимоги ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції не перевірив наявність чи відсутність підстав для застосування позовної давності до вимог про визнання недійсним рішення Грушківської сільської ради № 463 від 02 червня 2015 року про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки ОСОБА_2, та відповідно не навів таких висновків в оскаржуваному судовому.

Щодо вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 ро визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому частиною 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому, позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

ОСОБА_2 обґрунтовував зустрічний позов про визнання недійсним свідоцтва про право власності ОСОБА_1 на приміщення матеріального складу, посилаючись на те, що визнання такого правоустановчого документа недійсним є належним способом захисту його прав, оскільки у разі задоволення позову, відповідачка не матиме права оспорювати його право власності на земельну ділянку, на якій така будівля розташована.

Відмовляючи у задоволенні таких вимог, суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що позивач не довів, які саме його права чи інтереси порушені оспорюваним свідоцтвом про право власності на приміщення матеріального складу, яке підтверджує право власності ОСОБА_1 на майно, яке було нею набуте в порядку розпаювання колективного майна сільськогосподарського підприємства, до передачі йому у власність земельної ділянки на якій воно розташовано.

Посилання ОСОБА_2 на неурахування судами правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справі №915/1844/18, від 20 травня 2020 року у справі № 911/1902/19 є необґрунтованими, оскільки висновки судів у справі, що переглядається не суперечать наведеним вище висновкам Верховного Суду, які зроблені за інших встановлених судами фактичних обставин.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених частини 3 статті 411 ЦПК України.

Ураховуючи обґрунтованість доводів касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема неправильного застосування статей 120 ЗК України, 377 ЦК України, без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі № 911/3665/16, від 20 січня 2021 року у справі № 318/1274/18, не вирішення апеляційним судом питання щодо застосування позовної давності та не урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 385/1454/15-ц, від 01 жовтня 2020 року у справі № 912/1672/18, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зазначене відповідно до пункту 1 частини 3 статті 411 ЦПК України є підставою для скасування постанови Кропивницького апеляційного суду від 21 січня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Грушківської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та направлення справи у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення переглянуте в передбачених статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном, та оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Грушківської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, відсутні підстави для задоволення касаційної скарги ОСОБА_2 у зазначеній частині, а тому оскаржувані судові рішення у цій частині необхідно залишити без змін.

Щодо вирішення питання про розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141, 142 ЦПК України. У частинах 1 , 13 статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи, що за наслідками перегляду справи Верховним Судом, касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволено частково, оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Грушківської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування підлягає скасуванню з направлення справи у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, належить здійснити суду, який ухвалить остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 21 січня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Грушківської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування скасувати, передати справу у зазначеній частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 21 січня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Грушківської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області про усунення перешкод у користуванні майном, та рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 08 вересня 2020 року і постанову Кропивницького апеляційного суду від 21 січня 2021 року в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Грушківської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко