Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.02.2018 року у справі №303/4235/17

Постанова

Іменем України

12 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 303/4235/17

провадження № 61-2253св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - управління освіти, молоді та спорту Мукачівської районної державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 13 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Куштана Б. П., Джуги С. Д.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Управління освіти, молоді та спорту Мукачівської районної державної адміністрації про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що вона була звільнена з роботи 31 травня 2017 року за власним бажанням на підставі її заяви. Однак заяву про звільнення від 31 травня 2017 року вона написати не могла, тому що в період з 30 травня по 08 червня 2017 року перебувала на лікуванні. З наказом про звільнення вона не була ознайомлена, не отримала на руки трудову книжку, відповідач не провів з нею повного розрахунку при звільненні та не надав двотижневий строк на відпрацювання.

Просила скасувати наказ начальника управління освіти, молоді та спорту Мукачівської районної державної адміністрації від 31 травня 2017 року за № 483-к про звільнення ОСОБА_4, визнати звільнення з роботи ОСОБА_4 на підставі статті 38 КЗпП України незаконним, поновити її на роботі на посаді завідувача та вчителя початкових класів Жуківської загальноосвітньої школи І ступеня та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 вересня 2017 року у складі судді Носова В. В. позов ОСОБА_4 задоволено.

Скасовано наказ начальника управління освіти, молоді та спорту Мукачівської районної державної адміністрації від 31 травня 2017 року за № 483-к про звільнення ОСОБА_4

Визнано звільнення з роботи ОСОБА_4 на підставі статті 38 КЗпП України незаконним та поновлено її на роботі на посаді завідувача та вчителя початкових класів Жуківської загальноосвітньої школи І ступеня. Стягнуто з управління освіти, молоді та спору Мукачівської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 33 124,32 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_4 на роботі.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач за відсутності правових підстав звільнив позивача, оскільки останньою в заяві про звільнення за власним бажанням не було зазначено підставу такого звільнення.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 13 грудня 2017 року задоволено апеляційну скаргу управління освіти, молоді та спорту Мукачівської районної державної адміністрації, скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивач не спростувала факт написання та підписання вказаної заяви про звільнення від 31 травня 2017 року. У цій заяві виражено волевиявлення працівника на припинення трудових відносин, а тому, не зважаючи на відсутність у ній конкретної підстави для звільнення, роботодавець правомірно розцінив таку заяву як звільнення за власним бажанням та звільнив ОСОБА_4 за правилами статті 38 КЗпП України. Відпрацювання працівником двотижневого строку є правом, а не обов'язком роботодавця.

У касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що заяву про звільнення позивач не писала у зв'язку із тим, що була тимчасово непрацездатною. З наказом про звільнення позивач не була ознайомлена, не отримала на руки трудову книжку, відповідач не провів з нею повного розрахунку при звільненні та не надав двотижневого строку на відпрацювання.

У квітні 2018 року управління освіти, молоді та спорту Мукачівської районної державної адміністрації подало відзив (заперечення) на касаційну скаргу, який мотивований тим, що позивач писала заяву про звільнення особисто, від права заявити клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи відмовилась. Законом не передбачено обов'язкового двотижневого відпрацювання перед звільненням за власним бажанням. Працівник може бути звільнений за власним бажанням у період тимчасової непрацездатності.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суди установили, що ОСОБА_4 працювала на посаді завідувача та вчителя початкових класів Жуківської загальноосвітньої школи І ступеня.

Наказом начальника управління освіти, молоді та спорту Мукачівської районної державної адміністрації від 31 травня 2017 року № 483-к ОСОБА_4 звільнена з посади завідувача та вчителя початкових класів Жуківської загальноосвітньої школи І ступеня з 31 травня 2017 року за власним бажанням, відповідно до статті 38 КЗпП України (а.с. 8).

Цей наказ було видано на підставі заяви ОСОБА_4 від 31 травня 2017 року, в якій вона просить звільнити її з посади завідувача загальноосвітньої школи І ступеня та вчителя початкових класів з 31 травня 2017 року (а.с. 9).

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що звільнення позивача було здійснене з дотриманням вимог трудового законодавства.

Так, відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є: розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39 КЗпП України), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41 КЗпП України) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45 КЗпП України).

Згідно з частиною першою статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Встановивши, що 31 травня 2017 року ОСОБА_4 подала на ім'я начальника управління освіти, молоді та спорту Мукачівської районної державної адміністрації заяву про звільнення за власним бажанням з посади завідувача загальноосвітньої школи І ступеня та вчителя початкових класів з 31 травня 2017 року, суд дійшов правильного висновку, що роботодавець з дотриманням вимог статті 38 КЗпП України видав наказ про звільнення позивача на підставі поданої нею заяви.

У частині третій статті 10 та частині першій статті 60 ЦПК України 2004 року визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_4 вказувала на те, що заяву про звільнення за власним бажанням від 31 травня 2017 року не писала, однак у порушення вказаних вимог процесуального закону не надала суду належних і допустимих доказів на підтвердження цих обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог, тому доводи касаційної скарги у цій частині є безпідставними та на правильність висновків судів не впливають.

При цьому колегія суддів зазначає, що відповідно до положень трудового і процесуального законодавства саме роботодавець має довести відповідність звільнення працівника трудовому законодавству. Управлінням освіти, молоді та спорту Мукачівської районної державної адміністрації доведено, що підставою розірвання трудового договору з ініціативи працівника була заява ОСОБА_4, яка є в матеріалах справи (а. с. 9). Разом із тим той факт, що цю заяву ОСОБА_4, тобто працівник, не писала, саме вона як позивач має довести, чого вона під час розгляду справи не зробила, свій процесуальний обов'язок не виконала (статті 10, 60 ЦПК України 2004 року).

Колегія суддів враховує також той факт, що позивач, заперечуючи написання заяви від 31 травня 2017 року, не скористалась правом на подання клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, зважаючи на те, що таке право їй було роз'яснене апеляційним судом.

Безпідставними є також доводи касаційної скарги про необґрунтоване ненадання позивачу передбаченого статтею 38 КЗпП України двотижневого строку на відпрацювання, оскільки вказаною нормою закону передбачений лише обов'язок працівника попередити роботодавця про наступне звільнення, однак не заборонено роботодавцю розглянути та задовольнити заяву про звільнення позивача до закінчення цього строку.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідач у червні 2017 року провів належний розрахунок з позивачем, а доказів протилежного остання в порядку статті 60 ЦПК України 2004 року не надала.

Судове рішення апеляційної інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права. Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 13 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є. В.Синельников

С. Ф. Хопта