Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.02.2019 року у справі №367/3485/15

Постанова

Іменем України

04 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 367/3485/15-ц

провадження № 61-1788св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України,

відповідачі: Гостомельська селищна рада Київської області, ОСОБА_1,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство", ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 08 листопада 2016 року у складі судді Чернова Д. Є. та постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Олійника В. І., Журби С. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2015 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду з позовом до Гостомельської селищної ради Київської області, ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство" (далі - КП "Святошинське лісопаркове господарство"), ОСОБА_2, про визнання рішення селищної ради та державного акта на право власності на земельну ділянку недійсними, витребування майна із чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що за результатами вивчення законності розпорядження землями лісогосподарського призначення на підставі постанови про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів від 16 травня 2014 року № 51 прокуратурою було виявлено порушення вимог земельного законодавства при відведенні Гостомельською селищною радою Київської області у приватну власність громадянам земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд. Рішенням Гостомельської селищної ради Київської області від 21 жовтня 2010 року № 1449-56-V затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1500 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 та передано їй безоплатно у власність земельну ділянку. 09 листопада 2010 року ОСОБА_2 на підставі вказаного рішення селищної ради отримала державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку. 18 листопада 2010 року відповідно до договору купівлі-продажу ОСОБА_2 відчужила ОСОБА_1 земельну ділянку на АДРЕСА_1.

На переконання позивача, зазначене рішення селищної ради та державний акт на право власності на земельну ділянку є незаконними, оскільки у приватну власність ОСОБА_2 було передано земельну ділянку державної власності, яка знаходиться поза межами населеного пункту, смт Гостомеля Київської області. Землі лісового фонду за межами населених пунктів не можуть передаватися до комунальної власності, проте на момент відведення спірна земельна ділянка перебувала у постійному користуванні лісового господарства та знаходилась у кварталі № 19 Київського лісництва. Погодження на вилучення з постійного користування зазначеної земельної ділянки КП "Святошинське лісопаркове господарство" не надавало, уповноважений орган державної влади відповідного рішення не приймав.

Отже, спірну земельну ділянку у приватну власність ОСОБА_2 передано з порушенням порядку зміни цільового призначення земель. Крім того, ця земельна ділянка є територією національного природного парку "Голосіївський" та відноситься до земель природно-заповідного фонду. Про вказані порушення земельного законодавства прокурор довідався лише після проведення перевірки на підставі постанови про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів від 16 травня 2014 року, тому строк позовної давності не пропущено.

З урахуванням викладеного перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України просив суд визнати недійсними: рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 21 жовтня 2010 року № 1449-56-V "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки", яким передано у власність ОСОБА_2 спірну земельну ділянку, державний акт на право власності на земельну ділянку від 09 листопада 2010 року, виданий на ім'я ОСОБА_2, витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,1500 га на АДРЕСА_1.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 08 листопада 2016 року у складі судді Чернова Д. Є., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 16 травня 2017 року у складі колегії суддів: Фінагєєва В.

О., Кашперської Т. Ц., Ігнатченко Н. В., у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України відмовлено.

Судові рішення мотивовані доведеністю позивачем того, що на момент відведення спірна земельна ділянка перебувала у постійному користуванні лісового господарства та згідно з планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування знаходилась у кварталі № 12 Київського лісництва. Отже, спірну земельну ділянку передано у власність ОСОБА_2 з порушенням порядку зміни цільового призначення земель та без її вилучення із Державного лісового фонду України. Проте прокурором пропущено строк позовної давності, про застосування якого було заявлено відповідачем, оскільки оригінали рішень Гостомельської селищної ради Київської області щодо передачі у власність земельних ділянок, у тому числі на АДРЕСА_1, та повний пакет документів, на підставі яких приймались ці рішення, селищною радою були надані на вивчення прокурору м. Ірпеня Київської області 25 жовтня 2010 року, тобто саме з цього часу прокурору було відомо про порушення земельного законодавства. Кабінет Міністрів України міг довідатися про порушене право через спеціально створені ним уповноважені органи в галузі земельних відносин.

Постановою Верховного Суду 25 липня 2018 року касаційну скаргу заступника прокурора Київської області задоволено частково, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 16 травня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанову суду касаційної інстанції мотивовано тим, що, враховуючи пред'явлення прокурором цього позову в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, апеляційний суд не з'ясував, коли саме зазначений орган довідався або міг довідатися про порушення його права та чи є в нього поважні причини для його поновлення.

Вирішуючи спір, апеляційний суд послався на те, що прокурор дізнався про порушення земельного законодавства у 2010 році, коли отримав оригінали рішень Гостомельської селищної ради Київської області, проте матеріальним позивачем є не прокурор, а Кабінет Міністрів України. Тому не встановивши, коли про порушення свого права дізнався Кабінет Міністрів України, в інтересах якого прокурор звернувся з позовом до суду, апеляційний суд ухвалив рішення з порушенням норм статті 261 ЦК України.

Постановою Київського апеляційного суду від 11 грудня 2018 рокуапеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області залишено без задоволення. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 08 листопада 2016 року залишено без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову на підставі пропуску позивачем строку позовної давності. У відповіді КП "Святошинське лісопаркове господарство" від 21 листопада 2014 року № 873 зазначено, що з листа Прокуратури м. Києва їм стало відомо, що протягом 2011-2012 років було пред'явлено 18 позовів про скасування рішень Гостомельської селищної ради, державних актів та повернення земельних ділянок. Протягом 2010-2011 років на адресу Гостомельської селищної ради прокурор м. Ірпеня прокуратури Київської області неодноразово направляв вимоги про надання належним чином завірених копій рішень Гостомельської селищної ради щодо передачі у власність земельних ділянок на АДРЕСА_2 по непарній стороні, із наданням графічних матеріалів місця розташування земельних ділянок.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року до Верховного Суду, перший заступник прокурора Київської області просив суд скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 08 листопада 2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення не відповідають принципам законності та обґрунтованості. Суди неправильно застосували положення статті 261 ЦК України про позовну давність, що обмежило право Кабінету Міністрів України на судовий захист порушених інтересів держави. Всупереч вимогам частини 1 статті 417 ЦПК України апеляційним судом не виконано вказівки Верховного Суду, викладені у його постанові від 25 липня 2018 року, які є обов'язковими для врахування судом під час нового розгляду справи. Таким чином, суди попередніх інстанцій з огляду на положення статті 261 ЦК України не встановили, з якого моменту у Кабінету Міністрів України виникло право на звернення до суду, враховуючи те, що у матеріалах справи відсутні відомості про інформування органом місцевого самоврядування законного власника/розпорядника спірної земельної ділянки про розпорядження нею та оформлення на неї права приватної власності за ОСОБА_2; у рішеннях селищної ради не містилась інформація, яка давала б можливість ідентифікувати земельну ділянку відповідача з землями лісогосподарського призначення, що перебуває у постійному користуванні КП "Святошинське лісопаркове господарство"; Кабінет Міністрів України у спірних правовідносинах участі не брав, до його функцій не належить здійснення контролю у сфері земельних правовідносин та відсутні повноваження щодо витребування інформації від органів місцевого самоврядування та органів державної влади про ухвалені рішення щодо земельних питань.

Апеляційний суд не встановив, коли позивач, а саме Кабінет Міністрів України, дізнався про порушене право. Прокурору стало відомо про порушення земельного законодавства під час винесення селищною радою спірного рішення лише у 2014 році, після проведення відповідної перевірки, тобто строк позовної давності ним пропущено не було.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу інші учасники справи до суду не подавали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2019 року, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника прокурора Київської області, витребувано цивільну справу № 367/3485/15-ц із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду 20 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що земельна ділянка, площею 0,1500 га, на АДРЕСА_1 належала до земель лісового фонду, перебувала у постійному користуванні КП "Святошинське лісопаркове господарство" та знаходилась у кварталі № 19 Київського лісництва.

21 жовтня 2010 року рішенням Гостомельської селищної ради Київської області № 1449-56-V затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,1500 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1, та передано їй безоплатно у власність цю ділянку.

09 листопада 2010 року ОСОБА_2 на підставі вказаного рішення селищної ради отримала державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку.

18 листопада 2010 року відповідно до договору купівлі-продажу ОСОБА_2 відчужила ОСОБА_1 земельну ділянку на АДРЕСА_1.

Відповідно до Указу Президента України від 01 травня 2014 року № 446/2014 "Про зміну меж національного природного парку "Голосіївський" змінено межі національного природного парку "Голосіївський" шляхом розширення його території на 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд", що включаються до складу національного природного парку "Голосіївський" без вилучення у землекористувача.

Згідно з цим Указом Кабінет Міністрів України зобов'язано забезпечити розроблення протягом 2015-2016 років проекту землеустрою з організації та встановлення меж території, що включається до складу національного природного парку "Голосіївський" без вилучення у землекористувача.

Відповідно до постанови про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів від 16 травня 2014 року № 51 постановлено провести перевірку у порядку нагляду за додержанням та застосуванням законів в Гостомельській селищній раді Київської області з питань додержання вимог земельного законодавства під час відведення земельних ділянок у власність громадян для будівництва житлових будинків, загальною площею 12,75 га.

Гостомельською селищною радою Київської області та ОСОБА_1 заявлено про застосування позовної давності (а. с. 64-73,90-93, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ") передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин 1 , 2 , 4 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України оскаржувані судові рішення відповідають не повною мірою.

Звертаючись до суду з цим позовом до Гостомельської селищної ради Київської області, ОСОБА_1, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: КП "Святошинське лісопаркове господарство", ОСОБА_2, перший заступник прокурора Київської області, діючи в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, обґрунтовував необхідність визнання недійсним рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 21 жовтня 2010 року № 1449-56-V "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" та державного акта тим, що у приватну власність ОСОБА_2 було передано земельну ділянку державної власності, яка знаходиться за межами населеного пункту смт Гостомеля Київської області та не може передаватися до комунальної власності.

Щодо підставності позовних вимог

Згідно зі статтею 19 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

Відповідно до частин 1 , 2 та 4 статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Частиною 1 статті 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Суди попередніх інстанцій установили, що на момент відведення спірна земельна ділянка перебувала у постійному користуванні лісового господарства та згідно з планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування знаходилась у кварталі № 12 Київського лісництва. Отже, спірну земельну ділянку передано у власність ОСОБА_2 з порушенням порядку зміни цільового призначення земель та без її вилучення із Державного лісового фонду України.

Згідно з частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 2 статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав на земельні ділянки здійснюється у передбачений законом спосіб.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває прав власності на нього, якщо відповідно до Частиною 2 статті 152 ЗК України майно не може бути витребуване у нього (стаття 330 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про витребування майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Встановивши, що спірну земельну ділянку передано у власність ОСОБА_2 з порушенням порядку зміни цільового призначення земель та без її вилучення із Державного лісового фонду України, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач має право витребувати спірну земельну ділянку від добросовісного набувача ОСОБА_1 на підставі статті 388 ЦК України.

Щодо застосування строку позовної давності

Гостомельською селищною радою Київської області та ОСОБА_1 заявлено про застосування позовної давності (а. с. 64-73,90-93, т. 1).

Встановивши обґрунтованість позовних вимог у цій справі, суди попередніх інстанцій вважали можливим застосувати до спірних правовідносин наслідки спливу позовної давності.

Вирішуючи спір, апеляційний суд зіслався на те, що прокуратура дізналася про порушення земельного законодавства під час передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 за результатами вивчення (перевірки) законності розпорядження землями лісогосподарського призначення.

Судами встановлено, що на адресу Гостомельської селищної ради прокурором м.
Ірпеня прокуратури Київської області неодноразово направлялись вимоги про надання належним чином завірених копій рішень Гостомельської селищної ради щодо передачі у власність земельних ділянок на АДРЕСА_2 щодо непарної нумерації) із наданням графічних матеріалів місця розташування земельних ділянок, а саме: вимога від 06 жовтня 2010 року № 8802 про надання матеріалів у зв'язку з проведенням прокуратурою м. Ірпеня перевірки оригіналів рішень Гостомельської селищної ради про надання у власність громадянам земельних ділянок в АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, а також повний пакет документів, на підставі яких приймалися вказані рішення; вимога від 13 січня 2011 року за № 312 - на виконання завдання прокуратури Київської області щодо законності надання радою земельних ділянок; вимога від 11 лютого 2011 року за № 1425 - за зверненням народного депутата України; від 04 липня 2011 року за № 5081 - на виконання завдання прокуратури Київської області та інші.

25 жовтня 2010 року оригінали рішень Гостомельської селищної ради щодо передачі у власність земельних ділянок на АДРЕСА_2 та АДРЕСА_2, а також повний пакет документів, на підставі яких приймалися вказані рішення, були надані для вивчення прокурору м. Ірпеня.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що пред'явивши у травні 2015 року позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Гостомельської селищної ради Київської області та ОСОБА_1, перший заступник прокурора Київської області пропустив строк звернення до суду, встановлений статтею 257 ЦК України.

Верховний Суд у постанові від 25 липня 2018 року у цій справі звернув увагу на те, що з огляду на положення статті 261 ЦК України, статті 45 ЦПК України 2004 року суд повинен був з'ясувати, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України з зазначеним позовом. Це право пов'язане з моментом, коли саме повноважному органу, а саме Кабінету Міністрів України, право якого порушене, стало відомо чи могло стати відомо про таке порушення. При цьому Верховний Суд зіслався на аналогічну правову позицію, висловлену Верховним Судом України у постанові від 08 червня 2016 року у справі № 6-3029цс15.

У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183 цс 18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близькі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18) та від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18)).

У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.

Зазначений висновок конкретизований Великою Палатою Верховного Суду: позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Апеляційний суд, всупереч вимогам цієї норми, не встановив, коли про порушення свого права на спірну земельну ділянку дізнався Кабінет Міністрів України - матеріальний позивач у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною 4 статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, збирати нові докази та давати їм оцінку, розгляд справи апеляційним судом проведено не повно, то справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 415 ЦПК України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги приймає постанову відповідно до правил, встановлених частини 1 статті 415 ЦПК України, з особливостями, зазначеними у частини 1 статті 415 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк