Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.02.2018 року у справі №707/581/17

Постанова

Іменем України

12 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 707/581/17

провадження № 61-515св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О., Погрібного С. О., Ступак О. В., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачі: Черкаська місцева прокуратура в інтересах держави в особі Державного підприємства «Черкаське лісове господарство»,

відповідач - ОСОБА_1,

треті особи: ОСОБА_2, приватний нотаріус Черкаського районного нотаріального округу Старовойтов Олександр Сергійович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора Черкаської області на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 18 жовтня 2017 року у складі судді Смоляра О. А. та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 21 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Пономаренка В. В., Сіренка Ю. В., Ювшина В. І.,

ВСТАНОВИВ :

У березні 2017 року керівник Черкаської місцевої прокуратури звернувся з позовом в інтересах держави в особі Державного підприємства «Черкаське лісове господарство» (далі - ДП «Черкаське лісове господарство») до

ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, приватний нотаріус Черкаського районного нотаріального округу Старовойтов О. С., про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння та скасування її державної реєстрації.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що заочним рішенням Черкаського районного суду від 20 квітня 2015 року встановлено незаконність передачі ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки площею 0,1105 га, що розташована в адміністративних межах Геронимівської сільської ради Черкаського району Черкаської області, за межами населеного пункту, кадастровий НОМЕР_1, визнано незаконним та скасовано розпорядження Черкаської районної державної адміністрації про передачу земельної ділянки ОСОБА_2, визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1105 га, виданий ОСОБА_2, та скасовано державну реєстрацію.

У ході виконання зазначеного судового рішення Черкаською місцевою прокуратурою встановлено, що речове право на спірну земельну ділянку перейшло до ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 30 грудня 2014 року № 4767, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Старовойтовим О. С.

Ураховуючи, що спірна земельна ділянка вибула з користування

ДП «Черкаське лісове господарство» незаконно, не з його волі, вона відповідно до положень статті 388 ЦК України підлягає витребуванню із незаконного володіння ОСОБА_1, як добросовісного набувача, на користь держави в особі ДП «Черкаське лісове господарство».

Посилаючись на зазначене прокурор просив скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку загальною площею 0,1105 га, розташовану в адміністративних межах Геронимівської сільської ради Черкаського району Черкаської області, за межами населеного пункту за кадастровим НОМЕР_1, загальною вартістю 54 140,00 грн за

ОСОБА_1, здійснену 30 грудня 2014 року державним реєстратором в особі приватного нотаріуса Черкаського районного нотаріального округу СтаровойтовимО. С., індексний № 18489454; витребувати у ОСОБА_1 зазначену земельну ділянку на користь держави в особі ДП «Черкаське лісове господарство».

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 18 жовтня

2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що факт скасування рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку не тягне за собою юридичних наслідків для відповідача, при цьому позбавлення добросовісного набувача права власності на нерухоме майно без відповідної компенсації суперечить рішенням Європейського суду з прав людини та порушує статтю 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 21 листопада 2017 року апеляційну скаргу заступника прокурора Черкаської області відхилено, рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 18 жовтня

2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про неприпустимість позбавлення добросовісного набувача права власності на майно без одночасного вирішення питання про сплату йому компенсації та, що допущені органами державної влади порушення при передачі майна у власність конкретної особи не можуть бути безумовною підставою для повернення цього майна державі, якщо вони не були допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого набувача, є законним та обгрунтованим. Крім того, апеляційний суд дійшов висновку, що неможливо витребувати земельної ділянки у добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України, оскільки договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки не був визнаний в судовому порядку недійсним.

У грудні 2017 року заступник прокурора Черкаської області звернувся із касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 18 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 21 листопада 2017 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та ненадання належної оцінки доказам у їх сукупності.

Касаційна скарга обгрунтована тим, що заочним рішенням Черкаського районного суду від 20 квітня 2015 року встановлені преюдиційні обставини щодо незаконності передачі ОСОБА_2 у приватну власність спірної земельної ділянки, які відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України, у редакції, що була чинною на момент розгляду справи у судах попередніх інстанцій (далі - ЦПК України 2004 року) не підлягають доказуванню. Позивач не був стороною правочину, за яким спірна земельна ділянка перейшла у власність відповідача, а тому може витребувати таку земельну ділянку лише шляхом подання віндикаційного позову на підставі статті 388 ЦК України. Незаконна передача зазначеної земельної ділянки у приватну власність становить значний суспільний інтерес, а тому втручання держави у право власності особи є виправданим. При цьому ОСОБА_1, який набув у власність земельну ділянку за відплатним договором, не позбавлений права на відшкодування збитків відповідно до статті 661 ЦК України.

Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

У лютому 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, обгрунтований тим, що державна реєстрація права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку не скасована, договір купівлі-продажу від 30 листопада 2014 року, який є першим правочином щодо відчуження спірної земельної ділянки не визнаний недійсним, а визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_2, не є підставою для витребування у нього спірної земельної ділянки, оскільки він втратив юридичну силу в 2014 році, при реєстрації зміни власника спірної земельної ділянки. Крім того, заочним рішенням Черкаського районного суду від 20 квітня 2015 року не було скасовано проект із землеустрою, яким змінено цільове призначення земельної ділянки, а тому неможливо повернути ДП «Черкаське лісове господарство» земельну ділянку, що належить до земель житлової забудови, оскільки така земельна ділянка не може перебувати у користуванні зазначеного підприємства. Положення статті 388 ЦК України може застосовуватись лише після визнання недійсним першого правочину щодо відчуження майна, при цьому втручання держави у його право власності без надання відповідної компенсації є непропорційним, оскільки він і ОСОБА_2 є добросовісними набувачами, оскільки при набутті права власності на спірну ділянку покладались на легітимність рішень органу державної влади.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2, також зазначив, що він набув спірну земельну ділянку правомірно, зазначена земельна ділянка ніколи не були засаджена деревами, а використовувалася працівниками держлісгоспу під городи. Проект землевідведення перевірено та погоджено у ДП «Черкаське лісове господарство» та Черкаському обласному управлінні лісового та мисливського господарства. Спірну земельну ділянку він продавав до подання позову прокуратурою, не знаючи про незаконність рішень органу державної влади щодо передачі її йому у власність. Він є ветераном війни, отримує лише пенсію, а тому немає можливості повернути покупцеві кошти, оскільки вони витрачені на лікування.

Приватний нотаріус Черкаського районного нотаріального округу

Старовойтов О. С. надіслав до Верховного Суду пояснення, у яких зазначав, що під час здійснення реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку ним було проведено усі передбачені законодавством перевірки та встановлено відсутність будь-яких зареєстрованих обтяжень, арештів або заборон вчиняти реєстраційні дії або інші правочини щодо спірної земельної ділянки.

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2018 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2018 року, з метою ухвалення законного та обгрунтованого рішення, а також дотримання єдності практики розгляду подібних спорів, зупинено касаційне провадження у справі

№ 707/581/17 за позовом Черкаської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі ДП «Черкаське лісове господарство» до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, приватний нотаріус Черкаського районного нотаріального округу Старовойтов О. С., про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та скасування її державної реєстрації, за касаційною скаргою заступника прокурора Черкаської області на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 18 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 21 листопада 2017 року, до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи

№ 372/2180/15-ц за позовом заступника прокурора Обухівського району Київської області в інтересах держави до Обухівської міської ради Київської області, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи: Реєстраційна служба Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області, ОСОБА_9, ОСОБА_10, Управління держземагенства в Обухівському районі Київської області, про визнання незаконним рішень, скасування реєстрації права власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, за касаційною скаргою представника

ОСОБА_8- ОСОБА_11 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 28 липня 2016 року.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року, повний текст якої оприлюднено 16 липня 2018 року, касаційну скаргу представника ОСОБА_8 - ОСОБА_11 залишено без задоволення, рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 28 липня 2016 року залишено без змін.

У зв'язку з наведеним, ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2018 року поновлено касаційне провадження у справі № 707/581/17 за позовом Черкаської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державного підприємства «Черкаське лісове господарство» до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, приватний нотаріус Черкаського районного нотаріального округу Старовойтов О. С., про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та скасування її державної реєстрації, за касаційною скаргою заступника прокурора Черкаської області на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 18 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 21 листопада 2017 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що розпорядженням голови Черкаської районної державної адміністрації від 17 квітня 2008 року № 109 «Про передачу земельних ділянок у власність громадян для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд в адміністративних межах Геронимівської сільської ради», затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1105 га, за рахунок лісів 1-ї групи ДП «Черкаське лісове господарство» в адміністративних межах Геронимівської сільської ради Черкаського району Черкаської області за межами населеного пункту.

На підставі зазначеного розпорядження, ОСОБА_2 отримав державний акт серії НОМЕР_2 від 14 травня 2008 року на право власності на земельну ділянку, площею 0,1105 га.

30 грудня 2014 року ОСОБА_2 продав зазначену земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_1) ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу. Право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухому майно за

№ 18489454 від 30 грудня 2014 року.

Згідно статті 19 Земельного кодексу України, зараз та надалі у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин (далі - ЗК України), землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Відповідно до статті 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Частиною першою статті 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

До земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт «г» частини четвертої статті 84 ЗК України).

Заочним рішенням Черкаського районного суду від 20 квітня 2015 року, що набрало законної сили 01 травня 2015 року, визнано протиправним та скасовано розпорядження Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області від 17 квітня 2008 року № 109 «Про передачу земельних ділянок у власність громадян для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд в адміністративних межах Геронимівської сільської ради» в частині припинення права користування та надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1105 га, що розташована в адміністративних межах Геронимівської сільської ради Черкаського району Черкаської області, за межами населеного пункту. Визнано недійсним державний акт серії НОМЕР_2 від 14 травня 2008 року на право власності на земельну ділянку, площею 0,1105 га, виданий

ОСОБА_2, кадастровий НОМЕР_1. Судом встановлено, що при передачі спірної земельної ділянки ОСОБА_2 Черкаська районна державна адміністрація порушила вимоги пункту 3 частини першої статті 32 Лісового Кодексу України, у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України 2004 року обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі. що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у якій беруть участь ті самі особи або особа, що якої встановлено ці обставини.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії»).

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Висновок суду першої інстанції про те, що скасування спірного розпорядження Черкаської районної державної адміністрацій, яке вичерпало свою дію, не тягне будь-яких юридичних наслідків, зокрема застосування пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України є помилковим.

Підставою витребування спірної земельної ділянки у даній справі є не лише факт скасування розпорядження, як ненормативного акта органу державної влади, а також скасування судом правовстановлюючого документа - державного акту на право власності на земельну ділянку, що свідчить про фактичну відсутність повноважень у ОСОБА_2 на розпорядження вищевказаною земельною ділянкою.

Помилковими є також і висновок суду апеляційної інстанції про те, що без визнання в судовому порядку недійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки, укладеного 30 грудня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, неможливо витребувати у відповідача земельну ділянку у порядку статті 388 ЦК України.

Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов'язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі, зокрема, за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Воля Українського народу, як власника землі, може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Ураховуючи, що заочним рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 20 квітня 2015 року встановлено порушення Черкаською районною державною адміністрацією при передачі ОСОБА_2 спірної земельної ділянки пункту 3 частини першої статті 32 Лісового Кодексу України, у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, а тому розпорядження майном, здійснений зазначеним органом державної владиправа власності не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, не може вважатись вираженням волі власника (громади) цієї земельної ділянки на її передачу іншим особам.

Аналогічний правовий висновок висловлений у постанові Верховного Суду України від 02 листопада 2016 року № 6-2161цс16.

Суди попередніх інстанцій на зазначені положення закону уваги не звернули та дійшли помилкового висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин положень статті 388 ЦК України.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол ратифікований Законом України від 17 липня 1997 року

№ 475/97-ВР і з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах «Рисовський проти України» (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» (рішення від 16 лютого

2017 року, заява № 43768/07) ЄСПЛ, встановивши порушення статті 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на землю.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов'язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов'язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб'єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб'єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб'єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на наведене, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Таким чином, правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Витребування спірних земельних ділянок із володіння відповідача відповідає критерію законності, якщо воно здійснюється на підставі норми статті 388 ЦК України в зв'язку з порушенням органом державної влади вимог ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.

Відшкодування завданих збитків, зокрема, на підставі статті 661 ЦК України або статті 1 Першого протоколу перебуває у безпосередньому зв'язку із поведінкою особи під час набуття такого майна, наявності прямих заборон у законодавстві на набуття у власність відповідного майна та інших факторів, і не є абсолютним.

Таким чином, встановлення порушення статті 1 Першого протоколу, виправданість втручання у право власності та надання відповідної компенсації напряму корелюються із законністю набуття майна, поведінкою набувача під час його придбання та наявністю суспільного інтересу, з метою задоволення якого таке втручання здійснюється.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15 травня 2018 року (провадження

№ 14-76цс18).

Незаконність набуття у власність спірної земельної ділянки встановлена заочним рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від

20 квітня 2015 року, яке набрало законної сили та в силу положень частини третьої статті 61 ЦПК України 2004 року має преюдиційне значення для вирішення даної справи.

Однак суди попередніх інстанцій не дослідили поведінку набувача під час придбання земельної ділянки, не перевірили та не надали цьому належної правової оцінки, зокрема чи розумів (міг розуміти) набувач незаконність передачі йому спірної земельної ділянки у приватну власність, що належала до земель лісогосподарського призначення. Без з'ясування зазначених обставин, що мають істотне значення неможливо ухвалити у справі законне та обгрунтоване судове рішення.

Не встановлення судами попередніх інстанцій фактичних обставин унеможливлює ухвалення Верховним Судом, як судом касаційної інстанції, власного рішення у даній справі, оскільки в силу повноважень, визначених статтею 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду бере до уваги, що справа тривалий час розглядається у суді, разом з тим, оскільки до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин справи, надання оцінки та переоцінки доказів, зазначене унеможливлює ухвалення ним власного рішення.

Згідно з підпунктом першим частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Ураховуючи наведене оскаржувані судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими, а тому відповідно до статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Черкаської області задовольнити частково.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 18 жовтня

2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 21 листопада 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: В. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко

С.О. Погрібний

О.В. Ступак

Г. І. Усик