Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.04.2021 року у справі №234/4640/20

Постанова

Іменем України

03 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 234/4640/20

провадження № 61-5202св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

заінтересовані особи: орган опіки та піклування Краматорської міської ради Донецької області, ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 24 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Гапонова А. В., Новікової Г. В., Никифоряка Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заяви

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, заінтересована особа - орган опіки та піклування Краматорської міської ради Донецької області, про визнання ОСОБА_2 недієздатним та призначення ОСОБА_1 його опікуном.

В обґрунтування заяви посилалася на те, що ОСОБА_2 є її дядьком та інвалідом першої групи. З 1979 року він страждає на психічне захворювання, внаслідок чого з того часу перебуває на обліку в Краматорській психіатричній лікарні. На теперішній час останній самостійно, в повному обсязі не може усвідомлювати своїх дій та керувати ними, не може самостійно розпоряджатися своїм майном, пенсією, не може самостійно харчуватися. Дядько за станом свого здоров'я потребує опіки, постійного стороннього догляду та нагляду.

Таким чином, просила визнати ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, недієздатним та встановити над ним опіку.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 12 серпня 2020 року заяву задоволено. Визнано ОСОБА_2 недієздатним. Призначено ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_2. Встановлено строк дії даного рішення суду про визнання ОСОБА_2 недієздатним - два роки. Роз'яснено заявнику ОСОБА_1 положення статті 300 ЦПК України.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 є двоюрідною племінницею ОСОБА_2, а з висновку судово-психіатричної експертизи вбачається, що останній страждає хронічним душевним захворюванням: шизофренія параноїдна, зі стабільним емоційно-вольовим дефектом особистості та за своїм психічним станом не може розуміти значення своїх дій та керувати ними, потребує опіки.

Постановою Донецького апеляційного суду від 24 лютого 2021 року апеляційну скаргу адвоката Шиянь А. О., який діє в інтересах ОСОБА_2 задоволено. Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 12 серпня 2020 року скасовано. У задоволенні заяви відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім'ї, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги. Однак, проаналізувавши надані заявником документи, апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не підтвердила будь-якого споріднення з ОСОБА_2.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Верховного Суду ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасуватипостанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини 2 статті 389 ЦПК України та обґрунтована тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Заявник також посилається на те, що її не було повідомлено про розгляд справи в апеляційному суді.

ОСОБА_1 зазначає, що надала до суду достатньо доказів, які підтверджують родинні зв'язки між нею та ОСОБА_2, однак вказує, що не може долучити докази на підтвердження того факту, що ОСОБА_3 (баба заявника) та ОСОБА_4 (мати ОСОБА_2) є рідними сестрами, оскільки державний архів Донецької області залишився на тимчасово непідконтрольній території у м. Донецьку.

Заперечення (відзив) на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що звертаючись із заявою про визнання ОСОБА_2 недієздатним та встановлення над ним опіки ОСОБА_1 посилалася на те, що вона є двоюрідною племінницею ОСОБА_2.

Як вбачається з копії довідки МСЕК серії № 261263 від 13 грудня 2011 року, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є інвалідом першої А групи, безстроково.

Опікунською радою надано подання від 06 серпня 2020 року № 01-29/4768, в якому схвалюється кандидатура ОСОБА_1 в якості опікуна над ОСОБА_2 в разі визнання його недієздатним.

З висновку судово-психіатричної експертизи від 21 липня 2020 року № 75, убачається, що ОСОБА_2 страждає хронічним душевним захворюванням: шизофренія параноїдна, зі стабільним емоційно-вольовим дефектом особистості. За своїм психічним станом не може розуміти значення своїх дій та керувати ними, потребує опіку. За станом свого здоров'я не може брати участь у судовому засіданні.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно із пунктом 3 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суд першої інстанції задовольняючи заяву про визнання особи недієздатною та встановлюючи опіку над такою особою виходив з того, що ОСОБА_1 є двоюрідною племінницею ОСОБА_2, тобто суд вважав, що заявник довела перебування з останнім у родинних зв'язках, а висновком судово-психіатричної експертизи встановлено, що ОСОБА_2 страждає хронічним душевним захворюванням та за своїм психічним станом не може розуміти значення своїх дій і керувати ним та потребує опіки.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною і встановлення над нею опіки, апеляційний суд виходив з того, що заявник не довела існування родинних зв'язків між нею та ОСОБА_2.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного суду з огляду на таке.

Звертаючись до суду із заявою про визнання особи недієздатною ОСОБА_1 посилалася на те, що вона є племінницею ОСОБА_2.

Відповідно до частини 3 статті 296 ЦПК України заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім'ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги.

Відповідно до статей 2, 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України), СК України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір'ю та батьком дитини, щодо її виховання, розвитку та утримання. СК України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком. СК України регулює сімейні, особисті немайнові та (або) майнові відносини між іншими членами сім'ї, визначеними у ньому. СК України регулює сімейні відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінницею, племінником і між іншими родичами за походженням. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Конституційний Суд України у рішенні від 03 червня 1999 року № 5рп/99 у справі за конституційним поданням Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень пункту 6 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", частини четвертої і п'ятої статті 22 Закону України "Про міліцію" та частини шостої статті 22 Закону України "Про пожежну безпеку" (справа про офіційне тлумачення терміна "член сім'ї") вирішив, що близькими родичами є рідні брати, сестри, онуки, дід, баба, іншими родичами є неповнорідні брати, сестри; зять; невістка; вітчим; мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки та інші.

Для підтвердження родинних зв'язків з ОСОБА_2 ОСОБА_1 надано до суду наступні документи: копію паспорта громадянина України на ім'я ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2; копію свідоцтва про шлюб, з якої вбачається, що до укладення шлюбу з ОСОБА_6 16 червня 1992 року, прізвище ОСОБА_1 було ОСОБА_7; копію витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища, з якої вбачається, що до укладення шлюбу з ОСОБА_8 27 червня 1987 року, прізвище ОСОБА_1 було ОСОБА_9; копію свідоцтва про шлюб від 20 травня 1967 року, з якої вбачається про укладення шлюбу між ОСОБА_10 та ОСОБА_11, яка після укладання шлюбу змінила прізвище на "ОСОБА_9"; копію свідоцтва про народження, з якої вбачається, що батьками ОСОБА_1 є ОСОБА_10 та ОСОБА_11; копію свідоцтва про народження на ОСОБА_11, з якої вбачається, що батьком зазначеної особи є ОСОБА_14, мати - ОСОБА_3; копію свідоцтва про смерть, з якої вбачається, що ОСОБА_11 померла у ІНФОРМАЦІЯ_3.

Апеляційний суд надавши оцінку зазначеним доказам, проаналізувавши норми СК України та рішення Конституційного Суду України, дійшов обгрунтованого висновку про те, що заявник не підтвердила не тільки того, що є племінницею ОСОБА_2, а взагалі будь-яким родичем останнього.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що надала до суду достатньо доказів, які підтверджують родинні зв'язки між нею та ОСОБА_2, однак вказує, що не може долучити докази на підтвердження того факту, що ОСОБА_3 (баба заявника) та ОСОБА_4 (мати ОСОБА_2) є рідними сестрами, оскільки державний архів Донецької області залишився на тимчасово непідконтрольній території у м. Донецьку.

Слід зазначити, що апеляційний суд оцінив докази у справі у взаємному зв'язку, та дійшов обгрунтованого висновку про недоведеність факту споріднення між заявником та ОСОБА_2.

Так, з долучених документів убачаються родинні зв'язки між заявником, її батьками та бабою і дідом зі сторони матері, однак доказів того, що ОСОБА_1 має родинні зв'язки з ОСОБА_2 не долучено.

У частинах 1 , 3 статті 12, частинах 1 , 5 , 6 статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частинах 1 , 3 статті 12, частинах 1 , 5 , 6 статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що її не було повідомлено про розгляд справи в апеляційному суді.

Суд не приймає зазначені доводи з огляду на те, що заявник була належним чином повідомлена про розгляд справи на 24 лютого 2021 року о 10:00 год, про що свідчить рекомендоване поштове повідомлення про вручення ОСОБА_1 18 лютого 2021 року судової повістки-повідомлення, та містить її підпис навпроти графи "вручено особисто".

Посилання у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах є безпідставними, оскільки апеляційний суд дослідивши наявні у матеріалах справи докази не встановив того, що заявник перебуває у родинних відносинах з ОСОБА_2, а отже відповідно вона не наділена правом на звернення до суду із заявою про визнання останнього недієздатним. Обов'язок доказування в цивільному процесі встановлений статтею 81 ЦПК України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 81 ЦПК України. Доказування не може грунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).

Таким чином, заявлені в касаційній скарзі підставикасаційного оскарження судового рішення не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи, тобто є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Оскаржуване рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із частиною 3 статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частиною 3 статті 401 та статтею 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 и залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного суду від 24 лютого 2021 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук