Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.08.2020 року у справі №201/7886/16

Постанова

Іменем України

03 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 201/7886/16

провадження № 61-10366св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: Сьома дніпропетровська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу адвоката Патики Андрія Володимировича в інтересах ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 червня 2020 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І.

А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, за участю третіх осіб: Сьомої дніпропетровської державної нотаріальної контори, ОСОБА_3, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_4, після смерті якої відкрилася спадщина на домоволодіння АДРЕСА_1.

Спадкоємцями після смерті ОСОБА_4 є він та його брат ОСОБА_5, а також мати померлої ОСОБА_6. До і після смерті матері він проживав у будинку за вищезазначеною адресою, користувався та володів ним, а тому фактично прийняв спадщину.

У вересні 1999 року помер ОСОБА_5, який за життя не оформив спадщину після смерті матері. З 1999 року до 2012 року позивач відбував покарання у виправній колонії, у зв'язку з чим не мав можливості в цей період оформити спадщину. Інший спадкоємець після смерті ОСОБА_4 - ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2, а належне їй майно, а саме: 1/3 частину зазначеного домоволодіння, яку вона отримала у спадщину після смерті доньки ОСОБА_4, заповіла своєму сину ОСОБА_3 та онуці ОСОБА_7 (по 1/6 частині кожному).

Позивач зазначав, що 31 березня 2000 року державним нотаріусом Сьомої дніпропетровської державної нотаріальної контори Кіму О. М. видано свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 на 1/2 частину спірного домоволодіння, чим порушені права двох інших спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_4 - його та ОСОБА_6, а також спадкоємців останньої.

ОСОБА_1 просив визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 31 березня 2000 року серії ВАК № 166167 на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1, видане Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_2.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 08 листопада 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на спадщину за законом від 31 березня 2000 року серії ВАК № 166167 на 1/2 частини домоволодіння АДРЕСА_1, видане Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_2.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 551,20
грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_4 є її сини ОСОБА_1 та ОСОБА_5, а також мати ОСОБА_6, однак спадкоємці ОСОБА_5 та ОСОБА_6 при оформленні спадщини не надали нотаріусу інформації про те, що ще одним спадкоємцем після смерті ОСОБА_4, окрім ОСОБА_6 та ОСОБА_5, є також син померлої - ОСОБА_1, внаслідок чого державними нотаріусами були видані свідоцтва про право на спадщину, якими належне на праві власності ОСОБА_4 домоволодіння було поділене між спадкоємцями без урахування права на спадщину ОСОБА_1.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Заочне рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 08 листопада 2016 року скасовано. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції

Постановою Верховного Суду від 16 січня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 липня 2017 року скасовано та справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що спадщина після померлої ОСОБА_4 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1, а вбивство свого брата ОСОБА_5 позивач вчинив у вересні 1999 року, тобто після спливу шестимісячного строку для прийняття спадщини, визначеного статтею 549 ЦК УРСР. В матеріалах справи відсутні докази вчинення ОСОБА_1 дій, передбачених частиною 1 вищевказаної статті 528 ЦК УРСР, у шестимісячний строк з дня відкриття спадщини чи до її відкриття, а тому немає правових підстав вважати, що він не може бути спадкоємцем після померлої ОСОБА_4. Таким чином, судом апеляційної інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що призвело до неправильного вирішення справи.

Апеляційний суд залишив поза увагою заяву ОСОБА_2 про застосування позовної давності, мотивів прийняття чи відхилення доводів щодо пропуску позовної давності апеляційний суд в рішенні не навів та не дав їм належної правової оцінки, що не відповідає основним засадам цивільного судочинства.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2016 року скасовано.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 31 березня 2000 року, на 1/2 частину жилого будинку з відповідною частиною господарчих та побутових будівель та споруд АДРЕСА_1, видане Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_2, зареєстрованого в реєстрі за № 1-1565.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 551,20 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_2 та мати померлої ОСОБА_4 - ОСОБА_6 не повідомили до нотаріальної контори про те, що спадкоємцем після смерті ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, є також її син - позивач у справі ОСОБА_1, а нотаріусом не було перевірено наявність інших спадкоємців після смерті ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1. Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на спадщину за законом є обґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо пропуску позивачем строків позовної давності у цій справі з посиланням на те, що позивачу було направлено лист Комунального підприємства "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради (далі - КП "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради) від 06 березня у 2013 році, у якому його було повідомлено про те, що власником частини будинку він не є, а є відповідач у справі ОСОБА_2 на підставі оскарженого свідоцтва, а із позовною заявою у цій справі позивач звернувся 27 травня 2016 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності, є необґрунтованими, оскільки із листів, адресованих адвокату Фурманець Д. О., не вбачається, що позивач ОСОБА_1 дійсно отримував такі листи, а адвокат ОСОБА_1 - Дворецька Я. І. у судовому засіданні в апеляційному суді зазначала, що позивач ОСОБА_1 такого листа у 2013 році не отримував.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року до Верховного Суду, адвокат Патика А. В. в інтересах ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції, надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України.

У листопаді 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п'яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження адвокат Патика А. В. в інтересах ОСОБА_2 зазначає неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування судом апеляційної інстанції статті 256 та частини 1 статті 261 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16, від 28 вересня 2016 року у справі № 6-832цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-2165цс15, від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1503цс16, від 08 червня 2016 року у справі № 6-3029цс16, та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 372/2592/15-ц (провадження № 14-339цс18), від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18).

Касаційна скарга мотивована тим, що суд касаційної інстанції повертаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції вказав, що апеляційний суд залишив поза увагою заяву відповідача про застосування строків позовної давності, а тому при новому розгляді справи суд апеляційної інстанції мав би встановити коли позивач дізнався або міг дізнатися про наявність свідоцтва про право власності в порядку спадкування за законом на ОСОБА_2;

суд апеляційної інстанції на надав оцінки заочному рішенню Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2012 року, ухвалі Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 грудня 2012 року про задоволення заяви про перегляд заочного рішення та його скасування, з яких вбачається, що позивачу було відомо про наявність спірного свідоцтва про право на спадщину ще у 2012 році.

У грудні 2020 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому адвокат Дворецька Я. І. в інтересах ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 9).

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а. с. 8).

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належне їй домоволодіння АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 57,58,59,60).

Цей об'єкт нерухомого майна є спірним спадковим майном після смерті ОСОБА_4.

Із спадкової справи, заведеної Першою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 06 жовтня 1995 року після смерті ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, вбачається, що 06 жовтня 1995 року із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом звернулася мати померлої ОСОБА_4 - ОСОБА_6 (т. 2 а. с. 237).

У березні 2013 року із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 звернувся син померлої - позивач ОСОБА_1 (т. 2 а. с. 258).

Крім позивача, ОСОБА_1, сином ОСОБА_4 є - ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 та після його смерті із заявою про прийняття спадщини звернувся його син - ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 53,55).

В матеріалах спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3, наявна заява ОСОБА_6 про прийняття спадщини після смерті її доньки - ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 54).

31 березня 2000 року ОСОБА_2 державним нотаріусом Сьомої дніпропетровської державної нотаріальної контори Куликовим С. В. видане свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті його батька ОСОБА_5 на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 63).

У зазначеному свідоцтві міститься інформація про те, що вказаний житловий будинок з відповідною частиною господарчих та побутових будівель та споруд належав померлій ОСОБА_4, спадкоємцем після смерті якої на частину вказаного домоволодіння був ОСОБА_5, який прийняв спадщину та не встиг її оформити (т. 1 а. с. 14,63).

26 грудня 2000 року на ім'я ОСОБА_3 та ОСОБА_7 державним нотаріусом Першої дніпропетровської державної нотаріальної контори Сидоревич В. А. видане додаткове свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_6 на 2/6 частин домоволодіння АДРЕСА_1 в рівних частинах.

У цьому свідоцтві міститься інформація про те, що спадкове майно, на яке видається це свідоцтво, складається з 1/2 частини зазначеного домоволодіння, що належала на підставі договору дарування ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, спадщину після якої прийняла її мати - ОСОБА_6 шляхом подачі заяви від 06 жовтня 1995 року № 964 про прийняття спадщини, але не одержала свідоцтва про право на спадщину (т. 1 а. с. 14,63).

Вироком Дніпропетровського обласного суду від 01 серпня 2000 року ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за скоєння злочину, передбаченого пунктом "е" статті 93 КК України - умисне вбивство, та призначено покарання у вигляді 13 років позбавлення волі (т.1 а. с. 151-158).

Як вбачається з довідки про звільнення № 112 серії ТЕР № 186 від 26 вересня 2012 року, виданої Копичинською виправною колонією, позивач у справі ОСОБА_1 відбував покарання в установах Державної кримінально-виправної служби з 26 вересня 1999 року до 26 вересня 2012 року (т. 1 а. с.12).

З довідки від 19 лютого 2014 року № 16/0214, виданої головою квартального комітету № 2 Жовтневого району вбачається, позивач ОСОБА_1 мешкає за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 9).

З 14 грудня 2015 року позивач ОСОБА_1 зареєстрований у будинку АДРЕСА_1 (т. 2 а. с. 188).

Відповідно до акта від 27 жовтня 2016 року № 2486, завіреного головою квартального комітету № 2, ОСОБА_5,1957 року народження, є братом позивача ОСОБА_1,1963 року народження, та в період з 1995 року до 1999 року ОСОБА_5 не мешкав за адресою: АДРЕСА_1, спільного господарства з ОСОБА_1 не вів. ОСОБА_5 був зареєстрований та мешкав за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а. с. 87).

Факт мешкання ОСОБА_5 за адресою: кв. АДРЕСА_2 також підтверджується відомостями, зазначеними його сином - ОСОБА_2 у заяві про прийняття спадщини після смерті батька - ОСОБА_5, поданої до нотаріальної контори (т. 1 а. с. 53).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 абзацу 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, а саме: неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування судом апеляційної інстанції статті 256 та частини 1 статті 261 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16, від 28 вересня 2016 року у справі № 6-832цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-2165цс15, від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1503цс16, від 08 червня 2016 року у справі № 6-3029цс16, та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 372/2592/15-ц (провадження № 14-339цс18), від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18).

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 5 статті 411 ЦПК України передбачено, що висновки суду касаційної інстанції, в зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції виходив з того, що спадщина після померлої ОСОБА_4 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1, а вбивство свого брата ОСОБА_5 позивач вчинив у вересні 1999 року, тобто після спливу шестимісячного строку для прийняття спадщини, визначеного статтею 549 ЦК УРСР. В матеріалах справи відсутні докази вчинення ОСОБА_1 дій, передбачених частиною 1 статті 528 ЦК УРСР, у шестимісячний строк з дня відкриття спадщини чи до її відкриття, а тому немає правових підстав вважати, що він не може бути спадкоємцем після померлої ОСОБА_4. Таким чином, судом апеляційної інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що призвело до неправильного вирішення справи.

При новому апеляційному перегляді цієї справи апеляційним судом враховано вказівки, викладені в постанові суду касаційної інстанції та встановлено, що спадщина після смерті спадкодавця ОСОБА_4 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто під час дії ЦК УРСР, тому положення саме ЦК підлягають застосуванню при вирішенні питання про спадкування майна померлої.

Відповідно до статті 524 ЦК УРСР спадкування здійснюється за законом і за заповітом. Спадкування за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Згідно зі статями 525, 526 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме - місцезнаходження майна або його основної частини.

При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті (частина 1 статті 529 ЦК УРСР).

Статтею 548 ЦК УРСР передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Згідно з положеннями статті 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Встановивши, що батько відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 за життя у встановленому законом порядку не звернувся до нотаріальної контори із відповідною заявою про прийняття спадщини після смерті матері - ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, та не проживав разом із матір'ю ОСОБА_4 на день її смерті, а тому не прийняв спадщину після смерті матері у встановленому законом порядку, а відповідач ОСОБА_2 та мати померлої ОСОБА_4 - ОСОБА_6 не повідомили до нотаріальної контори про те, що спадкоємцем після смерті ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, є також її син - позивач у справі ОСОБА_1, а нотаріусом не було перевірено наявність інших спадкоємців після смерті ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на спадщину за законом, є обґрунтованими та доведеними належними доказами у справі.

Однак, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції, Верховний Суд також виходив з того, що апеляційний суд залишив поза увагою заяву ОСОБА_2 про застосування позовної давності, мотивів прийняття чи відхилення доводів щодо пропуску позовної давності апеляційний суд в рішенні не навів та не дав їм належної правової оцінки, що не відповідає основним засадам цивільного судочинства.

Відмовляючи у застосуванні строку позовної давності, суд апеляційної інстанції виходив з того, що із листів, адресованих адвокату Фурманець Д. О., про які зазначено відповідачем у заяві про застосування строку позовної давності, не вбачається, що позивач ОСОБА_1 дійсно отримував такі листи, а адвокат ОСОБА_1 - Дворецька Я. І. у судовому засіданні в апеляційному суді зазначала, що позивач ОСОБА_1 такого листа у 2013 році не отримував.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 372/2592/15-ц (провадження № 14-339цс18), про яку зазначено заявником, вирішуючи питання застосування позовної давності зазначила про те, що відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

У частині 4 статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Частиною 1 статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, перебіг позовної давності починається з одного й того самого моменту: коли особа, право якої порушено, довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у постановах від 03 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16, від 28 вересня 2016 року у справі № 370/1173/14-ц, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-2165цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1503цс15, від 08 червня 2016 року у справі № 6-3029цс16, про які зазначав заявник у скарзі, а саме про те, що за змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, перебіг позовної давності починається з одного й того самого моменту: коли особа, право якої порушено, довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Однак суд апеляційної інстанції, вирішуючи вказаний спір, дійшов передчасного висновку про те, що доводи відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності є необґрунтованими, та не звернув уваги на те, що у 2012 році ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_2 про вселення до житлового будинку, у якому посилався на довідку КП "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради від 15 листопада 2012 року № 15509, у якій зазначено про те, що за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на Ѕ частину домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 31 березня 2000 року, який задоволений заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2012 року (т. 2 а. с. 117).

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 грудня 2012 року задоволено заяву ОСОБА_8, ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2012 року, заочне рішення скасовано. Заява про перегляд заочного рішення мотивована тим, що довідка КП "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради від 15 листопада 2012 року № 15509, про яку зазначив суд, не відповідає дійсності та спростована довідкою КП "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради. При цьому, у судовому засіданні ОСОБА_1 заперечував проти скасування заочного рішення суду першої інстанції (т. 2 а. с. 118).

У подальшому за заявою ОСОБА_1, ухвалою Жовтневого районного суду м.

Дніпропетровська від 20 лютого 2013 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2013 року, позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_8, ОСОБА_2 про вселення до житлового будинку залишено без розгляду (т. 2 а. с. 120).

Таким чином, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки зазначеним доказам та не встановив, коли саме позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, що з огляду на положення частини 1 статті 261 ЦК України і є початком перебігу позовної давності.

Тобто, заявлені у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбачені частини 1 статті 261 ЦК України є обґрунтованими.

Оскільки у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема положення частини 1 статті 261 ЦК України, що призвело до ухвалення незаконного рішення, однак Верховний Суд не має повноважень встановлювати фактичні обставини у справі, досліджувати докази і надавати їм правову оцінку, тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до апеляційного суду.

Під час нового розгляду справи суд апеляційної інстанції повинен встановити, коли саме позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, що з огляду на положення частини 1 статті 261 ЦК України і є початком перебігу позовної давності.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частин 3 та 4 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пункту 1 частин 3 та 4 статті 411 ЦПК України. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що заявлені у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбачені пункту 1 частин 3 та 4 статті 411 ЦПК України є обґрунтованими, а постанову суду апеляційної інстанції слід скасувати та справу направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

При цьому, Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина 3 статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об'єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Патики Андрія Володимировича в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 червня 2020 року скасувати.

Справу направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В.

А. Стрільчук