Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.01.2020 року у справі №524/10015/18

Постанова

Іменем України

29 липня 2020 року

м. Київ

справа № 524/10015/18

провадження № 61-1046св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Штелик С.

П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Глобинський м'ясокомбінат",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року в складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Абрамова П. С., Бондаревської С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобинський м'ясокомбінат" (далі - ТОВ "Глобинський м'ясокомбінат") про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що наказом відповідача від 09 листопада 2018 року № 2930 його звільнено з посади заступника начальника юридичного управління ТОВ "Глобинський м'ясокомбінат" за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

Своє звільнення вважає незаконним, оскільки змін в організації виробництва і праці в товаристві не відбулося. Повідомивши його про скорочення посади заступника начальника юридичного відділу, в той час як він займав посаду заступника начальника юридичного управління, йому не було запропоновано всі наявні в товаристві вакантні посади, які б він міг обійняти, маючи переважне право на залишення на роботі з огляду на більш високу кваліфікацію, стаж роботи за фахом, тобто відповідач порушив процедуру його звільнення, передбачену пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Враховуючи наведене, позивач просив визнати незаконним його звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, скасувати наказ про звільнення від 09 листопада 2018 року за № 2930; скасувати наказ від 06 листопада 2018 року про зміну назви посади; поновити його на роботі з 12 листопада 2018 року та стягнути із відповідача на його користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, виходячи із середньоденної заробітної плати в розмірі 981,95 грн. Крім того, незаконним звільненням йому заподіяно моральної шкоди, яку оцінюючи в розмірі 5 000,00 грн позивач просив стягнути з відповідача на свою користь.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 04 жовтня 2019 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 статті 40 КЗпП України. Скасовано наказ (розпорядження) Генерального директора ТОВ "Глобинський м'ясокомбінат" про звільнення від 09 листопада 2018 року № 2930 та поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника юридичного управління ТОВ "Глобинський м'ясокомбінат" із 12 листопада 2018 року. Стягнуто з ТОВ "Глобинський м'ясокомбінат" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 15 січня 2019 року до дня ухвалення рішення суду включно в сумі 178 714,90 грн із утриманням із цієї суми податків та інших обов'язкових платежів. У задоволенні позовних вимог про скасування наказу від 06 листопада 2018 року № 141 про зміну назви посади позивача; про стягнення моральної шкоди в сумі 5 000,00 грн та середнього заробітку за час вимушеного прогулу в період із 12 листопада 2018 року по 14 січня 2019 року включно - відмовлено. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 20 620,96 грн із утриманням із цієї суми податків та інших обов'язкових платежів.

Додатковим рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 31 жовтня 2019 року стягнуто з ТОВ "Глобинський м'ясокомбінат" на користь ОСОБА_1 3 000,00
грн витрат на правничу допомогу та на користь держави судовий збір в сумі 2
491,95 грн (1787,15 грн - за вимогами майнового характеру + 704,80грн - за вимогами немайнового характеру). Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 704,80 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач не надав належних та допустимих доказів про те, що в нього дійсно відбулися зміни в організації виробництва і праці. Крім того, товариство мало вакансії різного роду професій і посад, які ОСОБА_1 міг виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду, але які йому не були запропоновані, що підтверджує не дотримання відповідачем вимог статті 49-2 КЗпП України, а також положення статті 42 КЗпП України щодо переважного права позивача на залишення на роботі. Оскільки нормами чинного трудового законодавства не заборонена можливість для працівників, які підлягають звільненню за пунктом 1 статті 40 КЗпП України просити адміністрацію про скорочення строку роботи після попередження про наступне звільнення за вказаною підставою, тому подана позивачем заява не свідчить про його згоду зі звільненням та не вказує на правомірність чи неправомірність дій відповідача стосовно підстав скорочення посади та процедури звільнення. Враховуючи факт проведення розрахунку з ОСОБА_1 по 14 січня 2019 року включно, із товариства підлягає стягненню на користь позивача середня заробітна плата за час вимушеного прогулу за період із 15 січня 2019 до дня ухвалення рішення в сумі 178 714,90
грн, із розрахунку по 981,95 грн середньоденної зарплати за 182 робочих днів прогулу. Правові підстави для скасування наказу від 06 листопада 2018 року № 141 про зміну назви посади позивача - відсутні. Розмір моральної шкоди позивачем належно не обґрунтовано, а задоволення позову щодо поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу є достатньою компенсацією моральних страждань.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року рішення та додаткове рішення суду першої інстанції скасовано та в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ТОВ "Глобинський м'ясокомбінат" при звільненні позивача не порушив вимоги статті 49-2 КЗпП, оскільки на час попередження ОСОБА_1 про наступне звільнення вакантних посад відповідно до його професії (юрист) не було, а двомісячний період, протягом якого власник мав запропонувати працівнику іншу роботу, був скорочений за власним бажанням працівника. Позивачем не доведено свого переважного права на залишення на роботі, тим більше, що, звільнившись на дев'ятий день після попередження про наступне його вивільнення, а не через два місяці, він підтвердив відсутність у нього наміру на працевлаштування в товаристві на іншій посаді. ОСОБА_1 на власний розсуд обрав дату звільнення, з якою погодився власник, та одержав належні йому компенсації.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення та додаткове рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У лютому 2020 року на адресу Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що ухвалюючи оскаржуване рішення апеляційний суд неправильно застосував положення статті 49-2 КЗпП України, внаслідок чого дійшов помилкового висновку, що відповідач повинен був запропонувати позивачу лише посади "юристів" (хоча навіть за наявності вакансій юрисконсульта, вони не були запропоновані), незважаючи на те, що вимогою для роботодавця є запропонувати всі наявні на підприємстві вакансії, які працівник може обіймати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Крім того, відповідач не надав суду ніяких доказів на підтвердження скорочення чисельності або штату працівників у зв'язку з змінами в організації виробництва та праці, а апеляційний суд посилаючись на наказ від 30 жовтня 2018 року № 137, в якому невірно визначена посада, яка підлягала скороченню так і правові підстави для такого скорочення, дійшов помилкового висновку про наявність у відповідача змін в організації виробництва і праці та правомірності скорочення чисельності або штату працівників. Суд апеляційної інстанції в постанові зазначає, що на час попередження про наступне звільнення вакантних посад до професії позивача (юрист) не було, незважаючи на той факт, що судом першої інстанції під час розгляду справи по суті встановлено і було підтверджене представником відповідача, що на час ознайомлення позивача з попередженням про наступне звільнення тільки в юридичному управлінні були в наявності дві вакансії - начальника юридичного управління та юрисконсульта відділу претензійно-позовної роботи. Також апеляційним судом, з грубим порушенням вимог чинного процесуального законодавства, до уваги прийнятий новий доказ, зокрема звітність форми № 3-ПН, наданий відповідачем до апеляційного суду.

У лютому 2020 року представник ТОВ "Глобинський м'ясокомбінат" подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив скаргу відхилити, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі наказу від 28 квітня 2011 року № 1349 ОСОБА_1 прийнятий на посаду заступника начальника юридичного відділу ТОВ "Глобинський м'ясокомбінат".

Розпорядженням від 18 липня 2011 року № 119 затверджено Положення про юридичне управління ТОВ "Глобинський м'ясокомбінат" та посадові інструкції працівників вказаного управління товариства (а. с.22-31).

Наказом від 31 жовтня 2018 року № 137 "Про внесення змін до штатного розпису та скорочення чисельності і штату працівників Юридичного управління" внесено зміни до штатного розпису ТОВ "Глобинський м'ясокомбінат", виключено зі штатного розпису юридичного відділу та скорочену одну штатну одиницю - посаду заступника начальника юридичного відділу (а. с.16).

31 жовтня 2018 року ОСОБА_1 попереджено про скорочення штатної одиниці заступника начальника юридичного відділу. Також повідомлено, що на момент попередження у підприємства відсутні вакантні посади, які б могли бути запропоновані йому для подальшого працевлаштування. У разі виникнення підходящої за кваліфікацією вакансії до закінчення двомісячного терміну попередження, вона буде запропонована у відповідності до чинного законодавства. Вказане попередження про наступне вивільнення вручено позивачу в день винесення наказу (а. с. 17).

Наказом від 06 листопада 2018 року №141 приведено у відповідність назву посад юридичного управління згідно організаційної структури та внесено зміни до наказу від 31 жовтня 2018 року №137, змінивши назву посади, що підлягала скороченню: заступника начальника юридичного відділу на посаду заступника начальника юридичного управління (а. с. 18).

Факт наявності у структурі підприємства юридичного управління, а не юридичного відділу, та виконання позивачем роботи саме на посаді заступника начальника юридичного управління сторони не заперечували.

08 листопада 2018 року ОСОБА_1, який обіймав посаду заступника начальника юридичного управління, подав відповідачу заяву про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України з 09 листопада 2018 до закінчення строку попередження про розірвання трудового договору через скорочення із виплатою йому вихідної допомоги у розмірі не менше середнього заробітку, заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та видати належним чином оформлену трудову книжку (а. с. 19).

Наказом (розпорядженням) від 09 листопада 2018 року № 2930 ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника юридичного управління за пунктом 1 статті 40 КЗпП України (а. с. 20).

В цей же день позивачу видано трудову книжку та проведено виплату коштів у розмірі 97 569,46грн, з яких утримано відповідні податки і збори, за період із 01 листопада 2018 року по 14 січня 2019 року, що включає в себе заробітну плату в розмірі 35 582,86 грн, премію 30% - 10 674,86 грн, надбавку 15% - 5337,43 грн, компенсацію за невикористану відпустку - 25 353,36 грн та вихідну допомогу при звільненні - 20 620,95 грн (а. с. 107-109)

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини 2 статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Згідно з частиною 1 статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального права, які їх регулюють, у зв'язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог, з огляду на те, що у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, а саме скорочення штату, відповідач не мав можливості перевести позивача за його згодою на іншу роботу у зв'язку із відсутністю на час його попередження про наступне звільнення наявних, тобто вакантних посад, відповідно до його професії, а двомісячний період, протягом якого власник мав запропонувати працівнику іншу роботу, був скорочений за власним бажанням працівника на підставі власноручно написаної останнім заяви про звільнення з 09 листопада 2018 року, тобто як правильно встановлено судом, ТОВ "Глобинський м'ясокомбінат" при звільненні позивача не порушив вимоги статті 49-2 КЗпП України.

Висновок суду апеляційної інстанції про дотримання відповідачем норм трудового законодавства при звільненні позивача за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України є обґрунтованим, при цьому позивач, заперечуючи юридичну значимість своєї заяви від 08 листопада 2018 про звільнення, діє недобросовісно, намагаючись створити формальну підставу для свого поновлення на роботі, тоді як фактично, вказаною заявою позивач скористався правом на звільнення у строк, визначений саме ним, а не відповідачем. Тому заява позивача щодо дострокового звільнення з посади, яка підлягала скороченню лише через два місяці від дня прийняття наказу про скорочення, відповідала його волевиявленню на припинення трудового договору. Відповідач погодився на розірвання трудового договору у визначений працівником строк і з підстави, передбаченої оскаржуваним наказом, а саме пунктом 1 статті 40 КЗпП України, хоча фактично звільнення відбулося за власним бажанням працівника.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що йому не запропоновано інші вакантні посади, які на час його звільнення були наявні на підприємстві та він мав переважне право на залишення на роботі є безпідставними, оскільки переважне право на залишення працівника на роботі враховується лише у разі скорочення однорідних професій та посад, у цьому випадку мало місце скорочення посади заступника начальника юридичного управління, яка була єдиною в даному управлінні.

Доводи касаційної скарги про те, що на момент його попередження про наступне звільнення у відповідача були наявні вакансії, які він в силу своєї освіти та кваліфікації, мав право зайняти, проте йому вони не були запропоновані, не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_1 до закінчення строку попередження про розірвання трудового договору подав заяву про своє звільнення зазначивши конкретну дату - з 09 листопада 2018 року, що свідчить про те, що він не мав бажання залишатися працювати у товаристві та займати в ньому іншу посаду.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, а також містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції, без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Керуючись статтями 401, 409, 416 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги), Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. А. Калараш В. М. Сімоненко С. П. Штелик