Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.03.2018 року у справі №755/388/16

Постанова

Іменем України

11 липня 2018 року

м. Київ

справа № 755/388/16-ц

провадження № 61-7198 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю.В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва у складі судді

Арапіної Н. Є. від 8 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду

міста Києва у складі колегії суддів: Саліхова В. В., Прокопчук Н. О.,

Семенюк Т. А., від 13 жовтня 2016 року,

ВСТАНОВИВ :

У грудні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 2 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 32 082,22 доларів США зі сплатою

12 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим строком повернення 2 жовтня 2012 року.

У зв'язку з тим, що відповідач своїх зобов'язань за кредитним договором не виконав, у нього станом на 8 грудня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 31 637,77 доларів США, яку банк просив суд стягнути з відповідача.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 8 серпня 2016 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банк звернувся до суду із позовом за захистом свого порушеного права поза межами позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 13 жовтня 2016 року апеляційна скарга ПАТ КБ «ПриватБанк» залишена без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалу суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухвалене із додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати судові рішення із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що позичальник грошові кошти не повернув, кредитний договір не є розірваним чи припиненим. Оскільки розрахунок процентів здійснюється до повного погашення заборгованості за кредитом, банк має право на отримання процентів та неустойки в межах позовної давності.

У лютому 2017 року від ОСОБА_4 надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких він вважає необґрунтованими доводи скарги про наявність права на отримання банком пені та процентів за кредитним договором, оскільки зі спливом позовної давності до основної вимоги, вважається, що позовна давність спливла і до додаткових вимог.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 2 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 32 082,22 доларів США зі сплатою

12 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим строком повернення 2 жовтня 2012 року.

У зв'язку з тим, що відповідач своїх зобов'язань за кредитним договором не виконав, у нього станом на 8 грудня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 31 637,77 доларів США, яку банк просив суд стягнути з відповідача

З наданих банком розрахунків вбачається, що відповідач порушував умови договору, не сплачував нараховані банком відсотки, не погашав взяту суму кредитного ліміту, унаслідок чого у нього станом на 8 грудня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 31 637,77 доларів США, яка складається із: 8 564,66 доларів США - заборгованість за кредитом;

1 012,93 доларів США - заборгованість за процентами; 625,68 доларів США - заборгованість за комісією; 21 434,50 доларів США - заборгованість за пенею.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач подав письмову заяву про застосування позовної давності (а. с. 152).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної І спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Відповідно до умов укладеного між сторонами кредитного договору, кінцевий строк повернення кредиту є 2 жовтня 2012 року, а із позовом банк звернувся лише 25 грудня 2015 року.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, встановивши, що банк звернувся до суду поза межами позовної давності, про застосування наслідків якої заявляв відповідач, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Доказів переривання позовної давності матеріали справи не містять.

Доводи касаційної скарги про наявність підстав для отримання банком процентів за користування кредитом в межах позовної давності є необґрунтованими, оскільки із пропуском позовної давності до вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, спливла і позовна давність за вимогою про сплату процентів за цим кредитом.

Оскільки позовна давність до основної вимоги спливла до звернення позивача до суду, вважається, що позовна давність спливла і до додаткової його вимоги про стягнення з відповідача пені.Відтак, не може бути стягнута неустойка, нарахована на суму заборгованості за вимогами, щодо яких позовна давність була пропущена, а тому доводи касаційної скарги про наявність у банка права на стягнення пені є безпідставні.

Вказане узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі

№ 444/9519/12(провадження № 14-10цс18).

При цьому, для забезпечення прогнозованості правозастосовної практики Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, на який посилається заявник у касаційній скарзі, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, який уможливлював стягнення процентів за кредитом і пені за процентами у межах позовної давності, обчисленої за три роки (для процентів) й один рік (для пені) до дня звернення до суду.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 8 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 13 жовтня 2016 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк