Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.03.2019 року у справі №158/1227/18

Постанова

Іменем України

11 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 158/1227/18

провадження № 61-3991св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача -ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - приватний нотаріус Ківерцівського районного нотаріального округу Волинської області Грудзевич Тетяна Олександрівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на постанову Волинського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Здрилюк О. І.,

Карпук А. К., Бовчалюк З. А., від 22 січня 2019 року.

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_6 про визнання договору дарування недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26 серпня 2008 року між ним та його дочкою ОСОБА_6 було укладено договір дарування належного йому житлового будинку, який знаходиться по АДРЕСА_1. Він є батьком дев'ятьох дітей, кожен з яких має свою сім'ю та місце проживання. Передумовою укладення спірного договору було рішення усієї родини передати будинок у власність відповідача, яка проживає найближче до нього, з умовою її догляду за батьком та створення йому належних умов для проживання. При укладенні договору дарування ним було подано нотаріусу заяву (вхідний № 127/2-01 від 26 серпня 2008 року) про умови, які повинні бути викладені у вищевказаному договорі, зокрема про те, що він залишається проживати у будинку і його умови проживання не погіршаться. Однак, за останній рік умови його проживання у будинку різко погіршилися. Відповідач у будинку не проживає, а поселила свого сина з сім'єю, які переселили його у приміщення літньої кухні та перестали пускати на територію двору будинку інших дітей та онуків. При зверненні до нотаріуса з приводу ознайомлення з умовами договору йому стало відомо, що основні умови, викладені у заяві №127/2-01, а саме: вимога проживання у будинку та не погіршення умов проживання, не були включені до даного договору.

Посилаючись на зазначені обставини та положення статті 229 ЦК України, позивач просив суд визнати недійсним нотаріально посвідчений договір дарування від 26 серпня 2008 року, зареєстрований за № 397, на підставі того, що він вчинений під впливом помилки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області, у складі судді Корецької В. В., від 07 вересня 2017 року у задоволенні позову

ОСОБА_4 відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову щодо накладення арешту на будинок АДРЕСА_1, застосовані ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 22 травня 2018 року.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він помилився щодо природи спірного правочину, не довів, що не розумів правових наслідків укладеного договору дарування.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 22 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. Поновлено ОСОБА_4 строк позовної давності. Позов задоволено, визнано недійсним укладений

26 серпня 2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Ківерцівського районного нотаріального округу Волинської області Грудзевич Т. О., зареєстрований у реєстрі за № 397.

Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що суд першої інстанції не врахував вік позивача, його стан здоров'я та потребу у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати у спірному житлі після укладення договору дарування. З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов виснвоку про відсутність у позивача волевиявлення на безоплатну передачу житлового будинку у власність відповідача під час укладення договору дарування, що є підставою для визнання договору дарування недійсним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності волевиявлення під час укладення спірного договору дарування. Вік позивача не може свідчити про його поганий стан здоров'я та неможливість усвідомлювати свої дії. Навпаки, позивач приймав участь у судових засіданнях, що спростовує висновок суду апеляційної інстанції про відсутність у позивача можливості повторно ознайомитись з договором дарування у період з 2008 року по

2017 рік. Відповідач зареєструвала право власності на спірний будинок, позивач не проживав і не міг проживати у спірному житловому будинку, оскільки він знаходився у непридатному для проживання стані, а жив у літній кухні, яка не була подарована відповідачу.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_6 без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

20 березня 2019 року справу передано судді-доповідачу.

У прохальній частині відзиву на касаційну скаргу представник

ОСОБА_4 - ОСОБА_5 просить повідомити про час та дату розгляду касаційної скарги для можливості прийняти участь у справі.

Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Ураховуючи те, що триває стадія попереднього розгляду, під час якої судове засідання не проводиться, повідомлення учасників не передбачено положеннями ЦПК України, підстави для задоволення клопотання про повідомлення про час та дату розгляду касаційної скаргивідсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26 серпня 2008 року між ОСОБА_4 та його дочкою ОСОБА_6 було укладено посвідчений приватним нотаріусом Ківерцівського районного нотаріального округу Волинської області Грудзевич Т. О. та зареєстрований у реєстрі за № 397 договір дарування житлового будинку, який знаходиться по АДРЕСА_1 (а. с. 78).

Пункт 1.4 договору дарування містить умову зобов'язального характеру, а саме - про майбутній обов'язок позивача подарувати відповідачу земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок. Зазначена умова повністю повторює зміст останнього речення заяви позивача, відібраної нотаріусом перед укладенням спірного договору (а. с. 83).

У заяві на ім'я приватного нотаріуса Грудзевич Т. О. (вхідний № 127/2-01

від 26 серпня 2008 року) позивач зазначив, що після укладання спірного договору дарування його умови не погіршаться, оскільки він і надалі буде проживати в подарованому ним житловому будинку.

Встановлено, що підставою для укладення спірного договору була необхідність у догляді позивача та допомозі йому у веденні господарства після смерті дружини, яка померла 01 березня 2008 року. Відповідач підтвердила, що дійсно була домовленість про догляд за батьком.

У спірному будинку залишився проживати та був зареєстрований лише сам позивач, якому на дату укладення договору виповнилося повних 75 років та який у силу свого віку мав певні захворювання (а. с. 9, 72, 73, 88). Позивач мав необхідність вирішити питання щодо того, хто з його дітей візьме на себе обов'язок по догляду за батьком і зупинив свій вибір на ОСОБА_6, яка погодилась доглядати за ним. Відповідач у спірному будинку не проживала. Після укладання договору дарування до спірного будинку вселився син відповідача, який почав створювати перешкоди позивачу у користуванні спірним будинком та забороняти іншим членам родини позивача відвідувати його.

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Статтею 717 ЦК України визначено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати у спірному будинку після укладення договору дарування.

Встановивши, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, є особою похилого віку, у силу якого потребував сторонньої допомоги, втративши дружину, погодився на відчуження спірного житлового будинку, який є його єдиним житлом, своїй дочці лише за умови піклування про нього, забезпечення її допомогою та можливості проживати у спірному будинку, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач, укладаючи оспорюваний правочин, помилявся щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема, щодо юридичної природи цього правочину, прав та обов'язків сторін за цим договором та правильно задовольнив його позов на підставі статті 229 ЦК України.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Судом апеляційної інстанції правильно застосовано до спірних правовідносин положення статті 229 ЦК України, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Полтавської області від 02 листопада

2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

О. В. Білоконь

С. Ф. Хопта