Історія справи

Постанова КЦС ВП від 10.05.2023 року у справі №461/3375/21
Постанова КЦС ВП від 10.05.2023 року у справі №461/3375/21

Постанова

Іменем України

10 травня 2023 року

м. Київ

справа № 461/3375/21

провадження № 61-6595св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, Обласне комунальне спеціалізоване підприємство «Галсільліс»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Галицького районного суду міста Львова від 07 жовтня 2021 року у складі судді Мисько Х. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 23 червня 2022 року у складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Ванівського О. М., Крайник Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, Обласного комунального спеціалізованого підприємства «Галсільліс» (далі - ОКСП «Галсільпіс») про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 10 березня 2017 року між ним та Управлінням майном спільної власності Львівської обласної ради укладено контракт про його призначення на посаду генерального директора ОКСП «Галсільліс» строком на п`ять років, починаючи з 10 березня 2017 року до 09 березня 2022 року. Вказаний контракт укладено на підставі рішення Львівської обласної ради від 07 березня 2017 року № 380 «Про призначення генерального директора обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Галсільліс» та наказу Управління майном спільної власності Львівської обласної ради від 09 березня 2017 року № 06-П. 24 лютого 2021 року він подав до Управління майном спільної власності Львівської обласної ради заяву про звільнення із займаної посади за власним бажанням. 09 березня 2021 року він надіслав до Управління майном спільної власності Львівської обласної ради іншу заяву про відкликання заяви від 24 лютого 2021 року про звільнення за власним бажанням. Однак наказом начальника Управління майном спільної власності Львівської обласної ради від 10 березня 2021 року № 09-П його звільнено з роботи з посади генерального директора ОКСП «Галсільліс» з 11 березня 2021 року на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) та підпункту «б» пункту 5.2 контракту. Листом Управління майном спільної власності Львівської обласної ради від 12 березня 2021 року його повідомлено про неможливість задоволення його заяви про відкликання заяви про звільнення за власним бажанням у зв`язку з ненадходженням її до Управління. Додатково вказано, що його заява від 24 лютого 2021 року про звільнення з роботи за власним бажанням задоволена та з 11 березня 2021 року його звільнено. Вважав, що підстав для звільнення його за згодою сторін не було, оскільки у заяві про звільнення він просив звільнити його саме за власним бажанням.

Ураховуючи наведене, просив:

- визнати протиправним і скасувати наказ Управління майном спільної власності Львівської обласної ради від 10 березня 2021 року № 09-П про звільнення його з посади генерального директора ОКСП «Галсільліс»;

- поновити його на роботі;

- стягнути з ОКСП «Галсільліс» середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій

Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 07 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 23 червня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмова у задоволенні позову мотивована тим, що позивач не довів, а суд не встановив порушення відповідачем прав позивача в частині звільнення із займаної посади, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позову в частині визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки відповідач, видаючи наказ від 10 березня 2021 року № 09-П про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, не допустив порушення вимог трудового законодавства.

У позовній заяві та апеляційній скарзі позивач особисто стверджував, що заява, на підставі якої мало місце прийняття Управлінням майном спільної власності Львівської обласної Ради оскаржуваного наказу, і яка 10 березня 2021 року була зареєстрована за № 631, написана і підписана ним власноручно. Тобто він визнав обставину самостійного написання такої заяви. Таким чином, у спірних правовідносинах волевиявлення позивача про звільнення є очевидним. ОСОБА_1 повністю усвідомлював правові наслідки написання заяви про звільнення за власним бажанням, а тому у разі незгоди з її умовами він міг вільно відмовитися від її написання. Водночас позивачем не вчинялись спроби скасувати подану 10 березня 2021 року заяву про звільнення, що свідчить про те, що намір відповідав дійсності. Подана 09 березня 2021 року ОСОБА_1 заява про відкликання заяви від 24 лютого 2021 року про звільнення його із займаної посади за власним бажанням не може розцінювати як відсутність волевиявлення на звільнення з займаної посади в майбутньому після 09 березня 2021 року.

У поданій ОСОБА_1 10 березня 2021 року заяві зазначено строк, у який останній просить звільнити його з посади. Станом на час розгляду вказаної заяви ОСОБА_1 інших заяв від нього не надходило. У своїй заяві про звільнення від 10 березня 2021 року ОСОБА_1 просив звільнити його із займаної посади за власним бажанням із запропонованою датою - 11 березня 2021 року. Тобто дострокове розірвання контракту від 10 березня 2017 року відбулося на підставі волевиявлення (ініціативи) ОСОБА_1 подати заяву про звільнення. Підстава припинення трудового договору - угода сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України) та підпункт «б» пункту 5.2. контракту. Зазначена в наказі від 10 березня 2021 року № 09-П «Про звільнення генерального директора обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Галсільліс» підстава звільнення ОСОБА_1 вказує на прийняття відповідачем пропозиції ОСОБА_1 достроково припинити дію (розірвати) його трудовий договір, укладений у формі контракту.

Між сторонами досягнуто істотних умов розірвання контракту на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, а саме узгоджено дату звільнення - 10 березня 2021 року.

Управлінням майном спільної власності Львівської обласної Ради задоволено заяву ОСОБА_1 та видано наказ на звільнення, в якому зазначені підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше узгоджена дата звільнення, а саме: 11 березня 2021 року.

Позивач жодним чином зацікавленості у продовженні трудових відносин із відповідачем після написання 10 березня 2021 року і до винесення оскаржуваного наказу про звільнення не висловив. Більше того, подав до Управління заяву про виплату вихідної допомоги, датовану 10 березня 2021 року (вх. № 770 від 24 березня 2021 року), в описовій частині якої констатує, що звільнений з 11 березня 2021 року з посади генерального директора ОКС ЛГП «Гальсільліс» за згодою сторін відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Крім того, посилається на наказ Управління, вказавши в цій заяві номер та дату зазначеного наказу. Крім того, в цій же заяві позивач просив виплатити йому допомогу у зв`язку з його звільнення в розмірі тримісячної заробітної плати на підставі пункту 5.5 контракту. Це дає підстави вважати, що 10 березня 2021 року ОСОБА_1 відомі результати розгляду його заяви про звільнення, він був ознайомлений з наказом про його звільнення, в тому числі з підставою звільнення за угодою сторін, проти застосування якої він не став заперечувати. Виходячи з вищенаведеного, між працівником та роботодавцем було досягнуто домовленості про підставу та дату звільнення, що не суперечить чинному законодавстві та відповідає підпункту «б» пункту 5.2 контракту.

Аргументи учасників справи

У липні 2022 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення і постанову судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 зазначає, що при відмові у задоволенні позову суди попередніх інстанцій не врахували, що роботодавець звільнив його з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України за угодою сторін і підпункту «б» пункту 5.2 контракту, однак у своїй заяві від 10 березня 2021 року він просив звільнити його саме за власним бажанням з 11 березня 2021 року. Він не надав згоди на звільнення його за угодою сторін. Суди попередніх інстанцій необґрунтовано послалися на висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16, оскільки вони є нерелевантними. Не ґрунтується на законі висновок апеляційного суду про те, що сторони досягли згоди щодо істотних умов розірвання контракту на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, оскільки це суперечить встановленим у справі обставинам. Крім того, з 11 березня 2021 року до 24 березня 2021 року позивач перебував на лікарняному.

У липні 2022 року до Верховного Суду від Управління майном спільної власності Львівської обласної ради і представника ОКСП «Галсільліс» надійшли заяви про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 , мотивована малозначністю цієї справи і відсутністю виключних випадків, за яких наявні підстави для касаційного перегляду справи.

У серпні 2022 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_1 надійшла заява про визнання дій відповідачів, які полягають у подачі заяв про відмову у відкритті касаційного провадження, зловживанням процесуальними правами.

У серпні 2022 року від Управління майном спільної власності Львівської обласної ради надійшли відзив і клопотання про закриття касаційного провадження. Представник Управління майном спільної власності Львівської обласної ради вказує, що постанови Верховного Суду, на які посилається представник позивача у касаційній скарзі, є нерелевантними, а тому відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України касаційне провадження належить закрити. Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що між працівником і роботодавцем було досягнуто домовленість про підставу і дату звільнення, що не суперечить чинному трудовому законодавству.

У вересні 2022 року до Верховного Суду від ОКСП «Галсільліс» надійшов відзив, у якому його представник вказує, що суд першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову, оскільки 10 березня 2022 року позивач подав заяву про виплату йому вихідної допомоги, у якій сам вказав підставу звільнення за угодою сторін, тобто фактично погодився з означеною підставою. Підприємство дотрималося усіх вимог трудового законодавства. Позивач не довів, що при звільненні були порушені його трудові права, у тому відсутні підстави для задоволення його вимог.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження у складу колегії із п`яти суддів.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі

№ 6-1269цс16, від 21 вересня 2017 року у справі № 6-2597цс16, у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16, від 12 серпня 2020 року у справі № 2140/1510/18, від 31 серпня 2020 року у справі № 359/5905/18, від 20 березня 2019 року у справі № 487/5015/16-ц, від 24 березня 2020 року у справі № 553/629/18.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 10 березня 2017 року між Управлінням майном спільної власності Львівської обласної ради та ОСОБА_1 укладено контракт про його призначення на посаду генерального директора обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Галсільліс» строком на п`ять років з «10 березня 2017 року до 09 березня 2022 року».

Вказаний контракт укладено на підставі рішення Львівської обласної ради від 07 березня 2017 року № 380 «Про призначення генерального директора обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Галсільліс» і наказу Управління майном спільної власності Львівської обласної ради від 09 березня 2017 року № 06-П.

ОСОБА_1 24 лютого 2021 року подано заяву про звільнення із займаної посади за власним бажанням.

09 березня 2021 року ОСОБА_1 начальнику Управління майном спільної власності Львівської обласної Ради подано заяву про відкликання заяви від 24 лютого 2021 року про звільнення із займаної посади за власним бажанням.

10 березня 2021 року Управління майном спільної власності Львівської обласної ради (вх. № 631 від 10 березня 2021 року) отримало заяву ОСОБА_1 про звільнення з займаної посади генерального директора обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Галсільліс» за власним бажанням із запропонованою датою звільнення - з 11 березня 2021 року.

10 березня 2021 року Управлінням майном спільної власності Львівської обласної ради прийнято наказ від 10 березня 2021 року № 09-П, згідно з яким ОСОБА_1 звільнено з посади генерального директора обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Галсільліс» 11 березня 2021 року відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України та підпункту «б» пункту 5.2 контракту за згодою сторін.

Суди встановили, що ОСОБА_1 подав до Управління заяву про виплату вихідної допомоги, датовану 10 березня 2021 року (вх. № 770 від 24 березня 2021 року), в описовій частині якої констатує, що він звільнений з 11 березня 2021 року з посади генерального директора ОКС ЛГП «Гальсільліс» за згодою сторін відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП Украхни. Крім того, посилається на наказ Управління, вказавши в даній заяві номер та дату даного наказу.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини третьої статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України передбачено, що однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.

У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Відповідно частини першої та другої до статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

У постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі за

№ 6-1269цс16 зроблено висновок: «однією з підстав припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України). У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (стаття 38 цього Кодексу). Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (угода сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2020 року по справі № 359/5905/18 (провадження № 61-22851св19) зазначено, що:

«згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП підставами припинення трудового договору є угода сторін. У випадку, коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП. Необхідно зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП і раніше домовлена дата звільнення.

Таким чином, передбачена пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.

Отже, чинним законодавством не передбачено обов`язкової письмової форми угоди сторін про припинення трудового договору. Така угода була оформлена між сторонами шляхом подання позивачем заяви про звільнення за угодою сторін із зазначенням конкретної дати звільнення - 29 червня 2018 року.

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.

Якщо роботодавець і працівник домовилися про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Так, приписами КЗпП України для власника або уповноваженого ним органу не передбачено обов`язок прийняття відкликання працівником своєї заяви про звільнення у випадку досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2020 року по справі № 359/5905/18 (провадження № 61-22851св19) зазначено, що:

«Згідно з усталеною судовою практикою при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника (пункт 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).

Про необхідність наявності взаємної згоди власника або уповноваженого ним органу та працівника щодо анулювання домовленості про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України також зазначено у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16. Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 759/11508/16-ц (провадження № 61-14807св18), у постанові від 27 травня 2020 року у справі № 404/6236/19 (провадження № 61-21869св19). Підстави відступити від цих висновків судом не встановлено.

З урахуванням викладеного та виходячи зі встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про доведеність існування домовленості між працівником та роботодавцем про звільнення за угодою сторін, при тому, що анулювання такої домовленості може мати місце виключно при взаємній згоді на це власника або уповноваженого ним органу і працівника. За відсутності належних та допустимих доказів існування такої згоди відповідача, висновок апеляційного суду, що звільнення ОСОБА_3 проведено із дотриманням вимог КЗпП України, є обґрунтованим.

Судами не встановлено, що станом на момент складання заяви про звільнення за угодою сторін було відсутнє відповідне волевиявлення позивача про припинення трудового договору за зазначеною підставою, наступна зміна власного рішення позивача не впливає на чинність досягнутої домовленості з роботодавцем (без його згоди на таку зміну).

В оцінці доводів касаційної скарги Верховним Судом також враховано, що судами не встановлено обопільна згода відповідача, як роботодавця, та позивача, як працівника, на скасування угоди про звільнення позивача, а тому позивача було правомірно звільнено з роботи за згодою сторін».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Згідно з частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Встановивши, що ОСОБА_1 подав заяву про звільнення з роботи за власним бажанням зазначивши конкретну дату, яку не відкликав, а роботодавець на задоволення цієї заяви у день її подання видав наказ про його звільнення із зазначеної в заяві дати, суди дійшли правильного висновку, що припинення трудового договору з позивачем на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України відбулось з дотриманням норм трудового законодавства.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що позивач не надав згоди на звільнення його за угодою сторін, оскільки ОСОБА_1 подав заяву про звільнення із зазначенням конкретної дати звільнення (наступного дня після подання заяви) і той же день подав заяву про виплату вихідної допомоги, зазначаючи, що звільнений за угодою сторін, чим підтвердив своє бажання на звільнення з роботи саме за цією підставою.

Необґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що з 11 березня 2021 року до 24 березня 2021 року позивач перебував на лікарняному.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2019 року у справі № 401/30/17-ц (провадження № 61-28360св18) зазначено, що: «при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом першим статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Посилання позивача на звільнення його з роботи під час тимчасової непрацездатності, безпідставні, так як ОСОБА_4 звільнено за його ж заявою, за згодою сторін, унаслідок чого трудовим законодавством таке звільнення не заборонено».

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржені рішення ухвалені без додержання норм процесуального права та з неправильним застосування норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржені рішення - без змін, а тому у задоволенні клопотань про закриття касаційного провадження належить відмовити.

Керуючись статтями 396 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотань Управління майном спільної власності Львівської обласної ради та Обласного комунального спеціалізованого підприємства «Галсільліс»про закриття касаційного провадження відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду міста Львова від 07 жовтня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 23 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. Крат Судді:Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук