Історія справи

Постанова КЦС ВП від 10.02.2023 року у справі №344/15246/18
Постанова КЦС ВП від 10.02.2023 року у справі №344/15246/18

Постанова

Іменем України

10 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 344/15246/18

провадження № 61-21401св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач-ОСОБА_1 ,відповідач третя особа - - ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_9, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 лютого 2021 року в складі судді Татарінової О. А. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року в складі колегії суддів Максюти О. І., Бойчука І. В., Василишин Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_9, про визнання заповіту недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її брат - ОСОБА_3 , 1929 року народження. Після його смерті відкрилась спадщина на належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 та на майно, яке знаходиться в цій квартирі, зокрема картини, оскільки покійний брат був відомим художником.

19 липня 2018 року позивач звернулася до Івано-Франківської державної контори із заявою про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 . Івано-Франківською державною нотаріальною конторою їй видано інформаційну довідку із спадкового реєстру про те, що від імені покійного ОСОБА_3 08 травня 2018 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_9 посвідчено заповіт, зареєстрований за № 675. Позивачу стало відомо про те, що заповіт складений на користь відповідача ОСОБА_2 , яка була співмешканкою спадкодавця.

У листопаді 2011 року стан здоров`я брата погіршився, але оскільки позивач за станом здоров`я не могла надавати йому допомогу, з 15 листопада 2011 року до 11 травня 2018 року він перебував на обслуговуванні у відділенні соціальної допомоги. Соціальні послуги догляду вдома надавалися соціальним робітником відповідно до замовлень, що підтверджено довідкою Івано-Франківського територіального центру соціального обслуговування. З травня 2012 року ОСОБА_3 діагностували онкологічне захворювання. З 24 вересня 2012 року до 02 жовтня 2012 року ОСОБА_3 знаходився на лікуванні. 26 вересня 2012року йому була проведена операція і до липня 2017 року він перебував на обліку і лікувався в диспансерному відділенні онкологічного центру, що підтверджується довідкою, виданою комунальним некомерційним підприємством «Прикарпатський клінічний онкологічний центр Івано-Франківської обласної ради».

ІНФОРМАЦІЯ_1 о 12 год 30 хв ОСОБА_3 був госпіталізований в лікарню (хоспіс); підставою госпіталізації явився діагноз, зокрема, рак простати та ракова інтоксикація. При госпіталізації його стан був крайньо важкий, зумовлений прогресуванням основного захворювання та супутніми хворобами. У цей же день він помер.

11 вересня 2018 року позивач звернулася із запитом до Міської поліклініки № 3 м. Івано-Франківська про видачу копій медичних документів та виписки з історії хвороби покійного брата, однак їй була надана відповідь, що амбулаторна карта хворого у даному медичному закладі відсутня, оскільки ОСОБА_3 забрав амбулаторну картку для консультації з лікарем-урологом та до медичного закладу її не повернув. Згідно виписки медичної карти ОСОБА_3 , з 04 травня 2018 року йому з метою знеболення призначено морфій кожні 4 години, що підтверджує його неможливість правильно розуміти свої дії враховуючи застосування морфію, а також інтоксикацію організму у зв`язку з тяжкою хворобою.

За таких обставин позивач вважала, що на момент складення та посвідчення заповіту, тобто станом на 08 травня 2018 року, померлий ОСОБА_3 не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними. Позивач просила визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_3 08 травня 2018 року на користь відповідача ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 лютого 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним заповіт ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , посвідчений 08 травня 2018 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрований в реєстрі за № 675.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що згідно висновку судово-психіатричного експерта № 305/219 від 30 грудня 2019 року ОСОБА_3 станом на час складення спірного заповіту страждав психічним розладом, не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними. Ураховуючи досліджені письмові докази, якими підтверджено недієздатність учасника правочину ОСОБА_3 та його стан саме на момент вчинення правочину, суд дійшов висновку, що заповіт слід визнати недійсним.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 лютого 2021 року - без змін.

Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції У ході судового розгляду достеменно встановлено, що ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час вчинення оскаржуваного правочину (08 травня 2018 року) страждав онкологічним захворюванням у термінальній стадії злоякісного процесу з вираженою раковою інтоксикацією, отримував тільки паліативне лікування, в тому числі з призначенням наркотичних препаратів. До підписання правочину у нього зафіксовані важкі соматичні захворювання; важкі ускладнення. Також в даному випадку мали значний вплив коморбідні та динамічні психічні розлади, вже після появи яких був укладений оспорюваний правочин та час його складення (за два дні до смерті). І саме через ці захворювання ОСОБА_3 не міг усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними. Ці факти встановлено за допомогою спеціальних знань в області психіатрії та медицини, обидва висновки посмертної психіатричної експертизи (як первинної, так і додаткової - останню призначав апеляційний суд) є чіткими, повними, обґрунтованими.

Зважаючи на те, що на момент складення оспорюваного заповіту, як вбачається із висновку судово-психіатричної експертизи, ОСОБА_3 не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, у суду першої інстанції були усі підстави для визнання такого заповіту недійсним. З урахуванням викладеного, суд першої інстанції, встановивши, що в момент складення оспорюваного заповіту ОСОБА_3 не усвідомлював значення своїх дій та не мав змоги керувати ними, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав, передбачених статтею 225 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), для визнання заповіту недійсним.

Відмовляючи у задоволенні клопотання представника відповідача про призначення повторної експертизи, колегія суддів апеляційного суду виходила з недоведення заявником наявності підстав, визначених у статті 113 ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

28 грудня 2021 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 лютого 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року.

У касаційній скарзі вона просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 лютого 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 31 січня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 лютого 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року, та витребував справу із суду першої інстанції.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2022 року зупинено дію рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 лютого 2021 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 лютого 2021 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року ОСОБА_2 вказує, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, а саме: необґрунтовано відхилили клопотання про призначення повторної посмертної судової психіатричної експертизи; встановили обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів; необґрунтовано відмовили у допиті всіх заявлених свідків.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Позиції інших учасників

Відзив на касаційну скаргу у визначений судом строк не надходив.

Фактичні обставини, встановлені судами

Згідно із свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина.

Позивач ОСОБА_1 є рідною сестрою померлого ОСОБА_3 .

Відповідно до витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 19 липня 2018 року, 19 липня 2018 року Першою Івано-Франківською державною нотаріальною конторою заведена спадкова справа після смерті ОСОБА_3 № НОМЕР_2 .

Згідно із інформаційною довідкою із Спадкового реєстру від 19 липня 2018 року, приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_9 08 травня 2018 року посвідчено заповіт, зареєстрований у реєстрі за № 675, заповідача ОСОБА_3 .

За заповітом від 08 травня 2018 року, ОСОБА_3 заповів ОСОБА_4 все належне йому майно з чого б воно не складалось, та де б воно не знаходилось і взагалі, на що він за законом матиме право і що буде належати йому на момент смерті. У зв`язку з хворобою текст заповіту прочитано в присутності свідків: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , підписано - ОСОБА_7 . Із тексту заповіту видно, що на прохання ОСОБА_3 цей заповіт складено о 13 год 40 хв з його слів приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_9, та записано за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, за його дорученням; у зв`язку з хворобою, заповіт ОСОБА_3 прочитано вголос свідками ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . У зв`язку з хворобою заповідача заповіт посвідчено о 14 год 00 хвилин за місцем проживання заповідача ( АДРЕСА_1 ) у двох примірниках, один з яких призначено для зберігання у справах приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_9, а другий викладений на бланку нотаріальних документів, - у заповідача. У зв`язку з хворобою, на його прохання та за його дорученням, в його присутності та в присутності нотаріуса та свідків, текст заповіту підписано ОСОБА_7 . Свідки підтвердили, що стан здоров`я заповідача не викликає сумніву в тому, що він адекватно сприймає посвідчення заповіту на користь обумовленого ним спадкоємця і робить це вільно. Нотаріусом посвідчено справжність підпису ОСОБА_7 .

Згідно із висновком судово-психіатричного експерта № 305/219 від 30 грудня 2019 року, складеного лікарем - судово-психіатричним експертом вищої кваліфікаційної категорії 2-го кваліфікаційного класу (свідоцтво № 97 дійсне до 18 лютого 2024 року) та експертним стажем понад 18 років, комунального некомерційного підприємства «Прикарпатський обласний клінічний центр психічного здоров`я Івано-Франківської обласної ради» (далі - КНП «ПОКЦПЗ ІФ ОР») ОСОБА_8 , ОСОБА_3 станом на 08 травня 2018 року страждав психічним розладом - органічним розладом особистості і поведінки, зумовленим дисфункцією головного мозку у формі глибокої астенії, що згідно МКХ-10, Р07.8.; ОСОБА_3 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними на час складення заповіту 08 травня 2018 року.

Судом апеляційної інстанції допитано третю особу у справі - ОСОБА_9 , ОСОБА_5 (свідка при складенні спірного заповіту) та ОСОБА_7 (особи, яка підписала спірний заповіт замість ОСОБА_3 у зв`язку із його негативним фізичним станом) в якості свідків.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 23 червня 2021 року призначено додаткову посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам КНП «ПОКЦПЗ ІФ ОР». На вирішення додаткової експертизи поставлено наступне питання: чи показання допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 дають підстави вважати, що на час підписання заповіту 08 травня 2018 року ОСОБА_3 усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними?

За висновком судово-психіатричного експерта № 196/2021 від 20 вересня 2021 року, складеного лікарем - судово-психіатричним експертом вищої кваліфікаційної категорії 2-го кваліфікаційного класу (свідоцтво № 97 дійсне до 18 лютого 2024 року) та експертним стажем понад 20 років, КНП «ПОКЦПЗ ІФ ОР» ОСОБА_8, пояснення свідків мають суперечності та в більшості не відповідають даним медичної документації, хоча не заперечують діагностований ОСОБА_3 психічний розлад, тому можна зробити висновок, що їх показання мають суб`єктивну оцінку стану ОСОБА_3 на час підписання заповіту 08 травня 2018 року і не впливають на висновки, викладені у висновку експерта № 305/2019. Експерт дійшов до висновку, що показання допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 не дають підстав вважати, що на час підписання заповіту 08 травня 2018 року ОСОБА_3 усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За частиною першою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У статті 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Як вказано у частинах першій та другій статті 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Згідно частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У частині другій статті 1257 ЦК України вказано, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

За статтею 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

У контексті викладеного слід розуміти, що підставою для визнання правочину недійсним відповідно до частини першої статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9 роз`яснено, що правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін. Справи про визнання правочину недійсним із тих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити перш за все на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Підставою для визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України: від 28 вересня 2016 року в справі № 6-1531цс16, від 29 лютого 2012 року в справі № 6-9цс12, який був підтриманий у постановах Верховного Суду: від 14 листопада 2018 року в справі № 359/3849/14-ц, від 16 травня 2022 року в справі № 127/8183/19, від 27 травня 2022 року в справі № 752/5238/16-ц, від 22 вересня 2022 року в справі № 757/28174/18-ц.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

За частиною першою статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (допустимість доказів).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина перша статті 79 ЦПК України).

Згідно із статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Зазначеними процесуальними нормами передбачено, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Відповідно до частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

У частині першій статті 105 ЦПК України зазначено, що призначення експертизи судом є обов`язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов`язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити, у тому числі, психічний стан особи.

Суди встановили, що згідно з висновком судово-психіатричного експерта № 305/219 від 30 грудня 2019 року, складеного лікарем - судово-психіатричним експертом вищої кваліфікаційної категорії 2-го кваліфікаційного класу та експертним стажем понад 18 років, КНП «ПОКЦПЗ ІФ ОР» ОСОБА_8, ОСОБА_3 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними на час складення заповіту 08 травня 2018 року.

За висновком судово-психіатричного експерта № 196/2021 від 20 вересня 2021 року, складеного лікарем - судово-психіатричним експертом вищої кваліфікаційної категорії 2-го кваліфікаційного класу та експертним стажем понад 20 років, КНП «ПОКЦПЗ ІФ ОР» ОСОБА_8, показання допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 не дають підстав вважати, що на час підписання заповіту 08 травня 2018 року ОСОБА_3 усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними.

З урахуванням встановлених фактичних обставин на підставі оцінених належним чином судами першої та апеляційної інстанцій доказів, вони дійшли обґрунтованого висновку, що ОСОБА_3 при складенні заповіту 08 травня 2018 року не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними. Отже, наявні підстави для визнання недійсним спірного заповіту.

Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Ураховуючи вищезазначене, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, оцінивши належним чином надані докази та встановивши дійсні фактичні обставини у справі, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у зв`язку із їх обґрунтованістю.

Доводи касаційної скарги щодо встановлення обставин справи на підставі неналежного доказу, яким на думку заявника, є висновок судово-психіатричного експерта № 305/219 від 30 грудня 2019 року (первинної експертизи) та висновок судово-психіатричного експерта № 196/2021 від 20 вересня 2021 року, складені експертом КНП «ПОКЦПЗ ІФ ОР» ОСОБА_8, а також необґрунтована відмова апеляційного суду у призначенні повторної посмертної судової психіатричної експертизи та допиту всіх заявлених свідків не заслуговують на увагу, враховуючи таке.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 1 ЦПК України).

Згідно зі статтею 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов`язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи.

Статтею 12 ЦПК України передбачена рівність прав учасників справи щодо здійснення процесуальних прав та обов`язків, передбачених Законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Частиною першою статті 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, судом апеляційної інстанції правомірно відмовлено відповідачу у задоволенні її клопотань про призначення повторної посмертної судової психіатричної експертизи. При цьому, відповідачем не наведено належних підстав та доказів необ`єктивності відповідних експертних висновків (складених за наслідками проведення первинної та додаткової експертиз), недостовірності і недопустимості їх як доказів у даній справі. Також слід зазначити, експерт під підпис була попереджена про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку, про що вказано у наданих нею висновках.

Як видно із ухвали Івано-Франківського апеляційного суду від 23 червня 2021 року, судом в якості свідків допитано третю особу у справі ОСОБА_9 (приватного нотаріуса, який посвідчував спірний заповіт), ОСОБА_5 (свідка при складенні спірного заповіту) та ОСОБА_7 (особи, яка підписала спірний заповіт замість ОСОБА_3 у зв`язку із його негативним фізичним станом). Інші свідки - ОСОБА_6 (інший свідок, яка була присутня при складанні заповіту) та ОСОБА_10 (лікуючий лікар) та представники сторін не наполягали на їх допиті безпосередньо у суді.

Таким чином, апеляційний суд допитав в якості свідків трьох із чотирьох присутніх (крім заповідача) при складенні спірного заповіту осіб в якості свідків, та в допиті інших осіб сторони не наполягали, не просили відкласти судове засідання з цих підстав.

У такому випадку відсутні підстави вважати про існування безпідставної відмови апеляційного суду щодо допиту всіх заявлених свідків, що вказує на необґрунтованість доводів касаційної скарги про порушення апеляційним судом процесуального закону з підстав недопиту всіх заявлених свідків.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 23 червня 2021 року призначено додаткову посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам КНП «ПОКЦПЗ ІФ ОР». На вирішення додаткової експертизи поставлено наступне питання: чи показання допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 дають підстави вважати, що на час підписання заповіту 08 травня 2018 року ОСОБА_3 усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними?

За висновком судово-психіатричного експерта № 196/2021 від 20 вересня 2021 року, складеного лікарем - судово-психіатричним експертом КНП «ПОКЦПЗ ІФ ОР» ОСОБА_8, показання допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 не дають підстав вважати, що на час підписання заповіту 08 травня 2018 року ОСОБА_3 усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними.

Колегія суддів Верховного Суду також відхиляє інші доводи касаційної скарги про те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права з посиланням на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді рішень судів першої та апеляційної інстанцій. Фактично аргументи касаційної скарги про те, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та встановили обставини у справі на підставі недостатніх доказів, зводяться до переоцінки таких у цій справі, а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за змістом статті 400 ЦПК України такі дії виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій.

Таким чином, доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Проаналізувавши зміст оскаржуваних рішень з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами ухвалені рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (справа Проніна проти України, № 63566/00 § 23, рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі цих доводів судом касаційної інстанції не встановлено.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосувула норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалили законні і обґрунтовані рішення в цій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Суди повно встановили обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначили норми права, які підлягали застосуванню.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо клопотань про розгляд даної справи за участю сторін.

У лютому 2022 року до Верховного Суду надійшло клопотання від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_11 про розгляд справи за участю всіх сторін у справі.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК Українипереглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У частині першій статті 401 ЦПК України зазначено, що попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складання доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Розгляд цієї справи в касаційному порядку проведений Верховним Судом за правилами статті 401 ЦПК України в порядку письмового провадження, в якому учасники справи не повідомляються про такий розгляд.

Разом із цим, колегія суддів не вбачає підстав для призначення справи до судового розгляду та відповідно відсутня необхідність виклику учасників справи для надання пояснень, а відтак, заявлене клопотання задоволенню не підлягає.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК Українисуд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки дію рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 лютого 2021 року зупинено ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2022 року, то у зв`язку із залишенням цього рішення без змін, необхідно поновити його дію.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_11 про розгляд справи за участю сторін.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 лютого 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 лютого 2021 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук